Стаття 4. Гарантії незалежності судового експерта та правильності його висновку

Незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються:

процесуальним порядком призначення судового експерта; [1]

забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи; [2]

існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів дізнання, досудового та судового слідства; [3]

створенням необхідних, умов для діяльності судового експерта, його матеріальним^, соціальним забезпеченням; [4]

кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків; [5]

можливістю призначення повторної судової експерти-

*и;[б]

присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи. [7]

Диспозиція статті 4 присвячена правовим та організаційним заходам забезпечення незалежності судового експерта (пункти [1]— [4]) та правильності його висновку (пункти [5]—[7]).

[І], Процесуальний порядок призначення судового експерта передбачає, зокрема, погодження його кандидатури з особами, які зацікавлені у результатах судової експертизи, а отже, гарантує обрання належної державної спеціалізованої експертної установи (далі — СЕУ) і неупередженого судового експерта. Таким чином, суто процесуальне порушення порядку призначення судового експерта, незалежно від виду судочинства, є водночас порушенням норми матеріального права, а саме пункту 1 статті 4 Закону. Ця обставина особливо важлива тому, що оскарження по-

станови/ухвали про призначення експертизи можливе лише в частині зупинення провадження у справі на час проведення судової експертизи, а отже, сам порядок призначення судового експерта в процесуальному порядку не оскаржується. Існування правової норми, що коментується, дає право в необхідних випадках не тільки вказувати на процесуальні порушення при призначенні судового експерта безпосередньо в процесі, а й окремо оскаржувати неправомірні дії компетентних органів/осіб по призначенню судового експерта в окремому чи позовному цивільному провадженні і вимагати відшкодування шкоди (адже витрати на проведення судової експертизи в кримінальному судочинстві зазвичай покладаються на засудженого, а у цивільному — на сторону, чиї вимоги не задоволені).

Процесуальний порядок призначення судового експерта передбачає і перевірку його компетентності, ознайомлення його з правами та обов'язками, попередження про кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від надання висновку та за завідомо неправдивий висновок тощо. Порушення будь-якої з цих вимог при призначенні судового експерта також дає можливість оскаржувати неправомірні дії компетентних органів/осіб не в процесуальному, а в загальному, передбаченому законом, порядку, тобто в окремому чи позовному цивільному провадженні.

[2]. Коментована норма лише частково підкріплюється відповідними нормами матеріального права {у тому числі і коментованого Закону), які передбачають відповідальність за втручання (і яке саме) в проведення судової експертизи. Стаття 386 Кримінального кодексу України {далі — КК) встановлює відповідальність за перешкоджання з'явленню експерта до суду, органів досудового слідства чи дізнання, тимчасових слідчих і тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України, примушування до відмови від надання висновку, а також до надання завідомо неправдивого висновку: ці дії караються штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців. Але кримінальна відповідальність за перешкоджання виконанню експертного огляду об'єкта, образу судового експерта при виконанні ним своїх обов'язків, або погрози помсти йому не встановлена.

Не є втручанням у проведення експертизи виконання керівником СЕУ своїх організаційно-управлінських функцій щодо контролю якості експертного дослідження, передбаченого відомчими нормативними актами.

Зміст цієї норми підкріплює положення Преамбули та статті 3 Закону про незалежність головного суб'єкта СЕД — судового експерта, якщо розуміти її зміст дослівно: незалежність судового експерта гарантується «існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів дізнання, досудового та судового слідства». До таких установ належать передбачені статтею 7 коментованого Закону СЕУ Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України.

Саме таке тлумачення передбачено в аналогічних нормах про незалежність судової експертизи в Законі Республіки Казахстан «Про судову експертизу», а також у Законі Азербайджанської Республіки «Про державну судово-експертну діяльність»: згідно з цими законами проведення судових експертиз здійснюється виключно судовими експертами державних СЕУ, які працюють у сфері управління органів юстиції та органів охорони здоров'я цих країн. Однак стаття 7 Закону України передбачає проведення судових експертиз також співробітниками експертних служб Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України і Державної прикордонної служби України. Тобто законодавець гарантію незалежності судового експерта розтлумачив інакше: ця незалежність гарантується самим фактом існування судово-експертних структур, які не входять до сфери управління міністерств і відомств, що спрямовують та забезпечують оперативно-розшукову діяльність та функції досудового розслідування. При такому тлумаченні коментованого факту необхідні більш чіткі додаткові застереження, що гарантували б як формальну (процесуальну), так і фактичну незалежність судових експертів експертних служб «силових» відомств. Це стосується процесуальної заборони поєднувати функції учасника слідчих дій (спеціаліста у контексті ст. 128^і КПК України) і судового експерта по тій же самій справі (а таке «поєднання», на жаль, є повсякденною практикою), а також організаційного відокремлення СЕД від інших обов'язків співробітників експертних служб по науково-технічному (криміналістичному) обслуговуванню оперативної та слідчої діяльності.

Вбачається, однак, що положення частини 3 статті 4 Закону дають підстави заінтересованій стороні процесу (перш за все захиснику) заявляти клопотання про призначення судової експертизи експертам тих СЕУ, які дійсно незалежні від органів дізнання та досудового слідства.

[4]. Положення Закону про створення необхідних умов для СЕД є нормою матеріального права, яка повинна захищати про-

фесіональний статус судового експерта і тим самим опосередковано забезпечувати його незалежність.

Проте вона не є адресною: у ній не зазначено, хто саме відповідає за створення необхідних умов для професійної діяльності судового експерта, його матеріальне і соціальне забезпечення, а отже, до кого можна подати позов у зв'язку з порушенням приписів даної норми (окремі аспекти цієї проблеми висвітлені в інших статтях Закону (6, 13, 18).

/5/. Підтвердження у коментованій статті кримінальної відповідальності судового експерта за завідомо неправдивий висновок (ст. 384 КК України) слід віднести до превентивного заходу щодо забезпечення правдивого висновку експерта.

Ця норма як попередження про те, що навмисна недоброчес-ність судового експерта є злочином проти правосуддя, і норма статті 386 КК, яка захищає судового експерта від навмисного злочинного примусу щодо нього, доповнюють одна одну і створюють єдине «кримінально-правове» поле захисту інтересів правосуддя від злочинних дій, пов'язаних з СЕД. Щодо кримінальної відповідальності судового експерта за відмову без поважних причин від виконання своїх обов'язків (ст. 385 КК), то вона на практиці майже не застосовується. По-перше, з тієї причини, що абсолютну більшість судових експертиз виконують професійні експерти СЕУ, для яких проведення експертизи є головним службовим обов'язком. По-друге, судовий експерт не є обов'язковим учасником судочинства, він не є персоніфікованим суб'єктом процесу і може бути замінений іншим фахівцем. По-третє, відмова від проведення судової експертизи за своєю сутністю є неповагою до органу/особи, яка призначає судову експертизу, а не злочином проти правосуддя, і у зв'язку з цим являє собою скоріше адміністративний проступок, за який передбачається штраф або відповідне попередження.

/б/. Важливою гарантією отримання правильного експертного висновку, який відповідав би проголошеним у Законі принципам СЕД, є передбачена ним і процесуальним законодавством можливість призначення повторної («нової») судової експертизи, якщо попередній висновок експертизи викликає сумнів щодо його правильності або отриманий з істотним порушенням процесуальних норм призначення та проведення судової експертизи.

У цих випадках заінтересовані особи мають право клопотати перед компетентними органами/особами про призначення нової судової експертизи. Повторною судова експертиза визнається компетентними органами/особами, і це визнання має процесу-

альні наслідки. Так, якщо судова експертиза була призначена як повторна, вона, хоча і може бути проведена у тій самій СЕУ, де здійснювалась первинна судова експертиза (попередні судові експертизи), проте має бути виконана іншим (або іншими) судовим експертом (судовими експертами).

Відомчими інструкціями встановлені спеціальні норми, що стосуються призначення та проведення повторної судової експертизи. Відповідно до них на повторну судову експертизу, крім об'єктів і, у разі необхідності, зразків та матеріалів справи, треба надіслати висновок первинної судової експертизи (висновки попередніх судових експертиз). У висновку повторної судової експертизи, у вступній частині, зазначаються відомості про висновок первинної судової експертизи (висновки попередніх судових експертиз) і мотиви призначення повторно,!' експертизи, а наприкінці досліджувальної частини — причини розбіжності його висновків з висновками первинної судової експертизи (висновками попередніх судових експертиз).

Критерії, за якими компетентні органи/особи визнають судові експертизи повторними, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від ЗО травня 1997 р. № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах».

Аналогічні пояснення щодо процесуальних видів (у тому числі повторної) судової експертизи (п. 9) та оцінки відповідних судово-експертних висновків (п. 10) містить роз'яснення Вищого господарського суду України від 11 листопада 1998 р. «02-5/424 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи».

[7]. З метою забезпечення повноти й об'єктивності експертного дослідження, що зумовлюють правильність висновку судового експерта, в передбачених законом випадках особи, заінтересовані в результатах судової експертизи (підозрюваний, обвинувачений, підсудний, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх законні представники та захисники) можуть звернутись до компетентних органів/осіб за дозволом бути присутніми при проведенні судової експертизи. Як свідчить судова, слідча та експертна практика, найчастіше таке клопотання заінтересованих осіб має місце при проведенні судових автотехнічних, автотова-рознавчих, будівельно-технічних та судово-бухгалтерських експертиз — коли стикаються інтереси (нерідко протилежні) сторін у справі щодо результатів експертного дослідження і пояснення чи нагляд за всебічністю експертного огляду об'єктів експертизи (пошкодженого транспортного засобу, будівлі, що підлягає розпо- ділу, документів бухгалтерського обліку та звітності тощо) дійсно сприяє складанню правильного висновку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Принципи експертної діяльності. Гарантії незалежності експерта.	\|	Стаття 242. Підстави проведення експертизи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.

Стаття 4. Гарантії незалежності судового експерта та пра­вильності його висновку

Стаття 4. Гарантії незалежності судового експерта та правильності його висновку