Релігія існує багато віків. Латинською мовою religio означає зв’язок, або ж святиня, благочестя, предмет культу. Але роз’яснення походження та етимології цього слова зовсім не розкриває того значення, якого воно набуло в процесі історичного розвитку. До епохи Відродження взагалі єдиного терміна, яким би позначалися різні релігійні течії та який би вживався у строго фіксованому значенні, не було. Відомі латинські (римські) автори Ціцерон, Лівій, Цезар та інші використовували слово “релігія” в різних розуміннях – страх, пошана, совість, обранність тощо. Ні в Стародавньому світі, ні в період Середньовіччя воно взагалі широко не вживалось. Використовувались слова-назви конкретних релігійних течій – буддизм, християнство, мусульманство. Лише з ХV-ХVІ ст. термін “релігія” став вживатися для позначення релігійних явищ незалежно від їх конфесійних особливостей, церковного чи сектантського оформлення. Саме складність релігійного феномена й спричиняла таку величезну кількість її визначень, що дехто з дослідників почав стверджувати, ніби неможливо дати загальноприйняте визначення релігії. Тому спочатку розглянемо явище релігії з різних боків, проаналізувавши її ознаки, компоненти, структуру, функції.
Ці ознаки визначаються як богословами, так і вченими. 1. Основною визначальною ознакою релігійної свідомості є віра у надприродне, в існування Вищої сили, того, що стоїть вище законів матеріального світу і не підкоряється їм. Ця віра в надприродне характеризується двома основними моментами: - віра в те, що надприродне існує реально; - емоційним відношенням до надприродного. 2. Релігійне почуття, тобто релігійна людина не тільки мислить, уявляє собі надприродний об’єкт, але й переживає своє відношення до нього (любить, дякує, шанує тощо). 3. Релігійний культ. Оскільки віруючий вірить у здатність надприродного впливати на його життя, то всяка релігія включає в себе сукупність дій і обрядів, що мають на меті встановити контакт із надприродними силами і виконуються у відповідності до канонічних установлень даної релігії під контролем і керівництвом церкви. Будь-яка релігія включає в себе систему заборон і приписів, що реалізуються в релігійному культі. Але з’ясування головних ознак релігії виявляється недостатнім для з’ясування її сутності. Тут ми маємо справу із надзвичайно складним явищем, що включає в себе також ряд різноманітних компонентів.
1) Система догматів (або міфологія у ранніх релігіях) , в яких зафіксовано вірування та уявлення даної релігії. 2) Офіційні церковні документи, богословська література, в яких сформульована догматика так званих «вищих релігій». 3) Норми моральності, що отримали незалежно від свого дійсного походження виправдання та освячення в системі догматів даної релігії. 4) Релігійні організації - об’єднання послідовників тієї або іншої релігії, що виникають на основі спільності вірувань та обрядів.