Невербальні засоби спілкування.

Хоча вербальні символи (слова) — основний наш засіб для кодування ідей, призначених до передачі, ми використовуємо й невербальні символи для трансляції повідомлень. У невербальній комунікації використовуються також символи, крім слів. Найчастіше невербальна передача відбувається одночасно із вербальної й може чи підсилювати чи змінювати зміст слів. Обмін поглядами, вираження обличчя, наприклад, посмішки й вираження несхвалення, підняті в здивуванні брови, живий чи зупинений погляд, погляд із вираженням, схвалення чи несхвалення — усе це приклади невербальної комунікації. Використання пальця щоб вказати щодо, прикривання рота рукою, дотик, млява поза також відносяться до невербальних способів передачі значення (змісту).

На думку антрополога Едуарда Т. Хола, лідер ОВП Ясір Арафат носив темні окуляри, щоб люди й не могли спостерігати за його реакціями по розширенню його зіниць. Учені недавно встановили, що зіниці розширюються, коли вас щось зацікавлює. За Холом, про реакцію зіниць в арабському світі знають вже сотні років.

Ще один різновид невербальної комунікації формується тім, як ми вимовляємо слова. Мається на увазі інтонація, модуляція голосу, плавність мови й т.п. як відомо із досвіду, ті, як ми вимовляємо слова, може істотно змінювати їхній зміст. Питання: «Вам є які-небудь ідеї?» — на папері означає очевидний запит про пропозиції. Вимовлений різким авторитарним тоном із роздратуванням у погляді це ж запитання може бути витлумачений у такий спосіб: «Якщо ві знаєте, що вам добро, а що зле, не пропонуйте ніяких ідей, що суперечать моїм».

Відповідно до досліджень, значна частина мовної інформації при обміні сприймається через мову поз й жестів й звучання голосу. 55% повідомлень сприймається через вираження обличчя, пози й жерсті, а 38% — через інтонації й модуляції голосу. Звідси випливає, що всього 7% залишається словами, сприйнятим одержувачем, коли ми говоримо. Це має принципове значення. Іншими словами, у багатьох випадках ті, як ми говоримо, важливіше слів, котрі ми вимовляємо. Подібним чином, якщо хтось говорити: «Добре... я дам доручення» — ті пауза после слова «добро» може служити ознакою того, що керівник не хоче цого робити, тепер занадто зайнятий, не хоче давати доручення чи не знає, що саме варто почати.

Уявіть сцену, що ілюструє, як невербальні символи можуть створювати поміхи у процесі обміну інформацією. Ви входите в кабінет вашого керівника, щоб одержати визначену інформацію про проект, над яким ві працюєте. Ві ввійшли, а він кілька секунд продовжує розглядати папери у собі на столі. Потім дивуватися на годинник й говорити відчуженим невиразним голосом: «Чим можу бути вам корисний?»

Хоча його слова сам по собі не мають негативного змісту, мова поз й жестів ясно вказує, що ви — небажане відволікання від його роботи. З яким почуттям ви будете задавати запитання? Які думи прийдуть вам у голову швидше на, коли наступного разу ви виникне запитання до керівника? Можна думати, смердоті не будуть позитивними. Уявіть тепер, як із вашою появою в кабінеті керівник, навпаки, відразу піднімає на вас погляд, привітно посміхається й бадьорим тоном звертається до вас: «як просувається проект? Чим можу бути вам корисний?»

Керівник, що використовував негативні символи мови поз й жестів, може бути, на самом деле хоче допомогти підлеглим так саме, як тієї, чиї невербальні символи випромінюють тепло. Адже слова в обох випадках вимовляються тих сам. Однак у даному випадку, як часто буває по людях, невербальні символи цілком придушують вербальні. Важливий висновок із цого приклада такий: потрібно домагатися, щоб використовувані вами для передачі інформації невербальні символи відповідали ідеї, що ві маєте намір повідомити. У протилежному випадку невербальні символи створюють такий шум, що реципієнти майже співуче неправильно сприймуть повідомлення.

Як й семантичні бар’ єри, культурні розходження при обміні невербальною інформацією можуть створювати значні перешкоди для розуміння. Так, прийнявши від японця візитну картку, варто відразу ж прочитати її й засвоїти. Якщо ви покладете її в кишеню, ви тім самим повідомите японцю, що його вважають несуттєвою людиною. Ще один приклад культурних розходжень у невербальній комунікації — схильність американців зі здивуванням реагувати на «кам ‘яні вираження» обличчя в співрозмовників, в годину як посмішка не часто гостює на обличчях росіян й німців.

Отже, через невербальні прояви співбесідник демонструє своє дійсне ставлення доти, що відбувається. Ваше завдання – ці прояви побачити й зрозуміти, що по них криється. Крім того, усвідомлюючи й керуючи власною невербальною поведінкою, ви отримуєте в користування дуже дієвий інструмент поєднання зі співбесідником й впливу на нього.КІНЕСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НЕВЕРБАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ Незважаючи тих, що обличчя залишається головним джерелом розуміння природи емоційних реакцій, тіло, кінцівки й зап’ястки рук також відіграють важливу роль у комунікації. Кінесика - це спосіб комунікації за допомогою рухів тіла й жестів. Вона являє собою культурно обумовлені системи поводження, що засвоюються шляхом імітації рольових моделей. Оскільки таке поводження засвоюється, головним чином, несвідомо, більшість людей не усвідомлюють, що активно користуються складною системою жестів й рухів.

У число невербальних фізичних способів комунікації входять жерсті й пози. Згідно Руешу й Кесу, жерсті використовуються із метою ілюстрації, підкреслення, указівки, чи пояснення переривання, а виходить, смердоті не можуть бути ізольовані від вербальної комунікації. Жести детерміновані побудовою людського тіла, однак розвиваються й конкретизуються смердоті в міжособистісних й соціальних відносинах. З одного боці, вираження подиву, розпачу, гніву, тривоги, задоволення й презирства приблизно однакові у всіх країнах світу й у всіх культурах. З іншого боці, розуміння їхнього змісту залежить від знайомства із комунікативною системою даної конкретної культури. Жести необхідні в тихий випадках, коли неможлива вербалізація (наприклад, через мовний бар " єр й проблеми зі слухом). Крім того, жерсті часто використовуються тоді, коли вербальні вираження вважались ви соціально неприйнятними. І, нарешті, зовсім інше враження роблять “жерсті” тихий людей, що страждають від захворювань, що супроводжуються мимовільними рухами й жестами.

Людиною, що відчуває тривогу, властиві швидкі, неспокійні рухи рук й ніг, тремтіння в кистях рук. Пригнічена людина рухається дуже повільно, немов кожен рух дається їй надзвичайно складно. Ще не один чинник - фізична дистанція, якої людина підтримує між собою і іншими людьми. Замкнута людина звичайно не відводить рук далеко від свого тіла й не піднімає голови. Вчені Ган й Маклін із цого приводу зауважують: “Тілесні пози, напруга й розслаблення мускульних систем, руху голови, рук й ніг, - усе це має в нашій культурі загальноприйняту символічну цінність як способи комунікації” (1955 p. ).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	ЖЕСТИ І ПОЗИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.