Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Системи числення

План

Оформлення результатів дослідження.

Складання розшукової таблиці.

У слідчій та оперативній практиці нерідко виникає необхідність розшуку та встановлення злочинця за рукописним письмом. Загальновідомо, що особу розшукують і встановлюють за упізнавальним фотознімкам – шляхом портретної ідентифікації. Менш відомим, але не менш ефективним є встановлення конкретної особи ( автора ) певного рукописного тексту чи підпису за допомогою експертного дослідження письма й почерку.

Розшукова таблиця – це короткий, наочно синтезований опис найхарактерніших ознак письмової мови, загальних і власних ознак почерку, який дозволяє отримати орієнтовну інформацію про письмовий документ і його виконавця.

Підстави для складання розшукової таблиці за почерком:

- при виявленні на МП документа з рукописним текстом, за яким треба розшукати його виконавця або встановити джерело інформації;

- при отриманні поштою анонімного листа, який має інформацію оперативного характеру;

- для встановлення особи, яка мешкає в іншому місті чи районі;

- для розшуку особи оперативним шляхом;

- з метою перевірки матеріалів, отриманих оперативним шляхом;

- при порушенні кримінальної справи на стадії досудового розслідування.

Успіх розшуку виконавця рукопису залежить від того, наскільки пра-вильно і повно було складено розшукову таблицю, якій передує розробка почерку, тобто складання так званої характеристики почерку. Розшукові таблиці складають як спеціалісти, так і працівники оперативних підрозділів, які мають необхідну підготовку та досвід роботи.

Треба відзначити, що не всі групи загальних та власних ( індивідуальних ) ознак слід вносити до таблиці, а лише ті, які відповідають наступним вимогам:

- у розшукову таблицю заносяться ознаки почерку, що доступні спостереженню неозброєним оком;

- відібрані літери за ознаками почерку повинні мати певну наочність тобто чіткість, що дає змогу швидко помітити її у досліджуваних рукописах та бути зримими без допомоги мікроскопа;

- відбираються літери лише за ознаками, що мають безперечне відхилення від загальноприйнятих норм пропису;

- усі ознаки почерку повинні бути стійкими у своїй сукупності ( неповторними, своєрідними, індивідуальними );

- їх кількість у таблиці повинна бути більшою ніж 10.

До наочних ознак належать:

- збільшення початкових і завершальних штрихів, збільшені надрядкові і підрядкові частини у літерах б, в, д, з, ж, р, у, складні варіанти літери т.

- наочність ознаки виражають спрощені зв’язки літер р, т, х, я з наступними літерами, штучні зв’язки літер б, й, т, ш з наступними літерами;

- наявність літери в мові.

В українській і російській мовах частіше трапляються такі літери:

а, о,е,є,і,и,я, ю, с,р,т, м, н,п,к, рідко – ф, ц, ю. Ці літери включати до розшукової таблиці недоцільно. Тому що їх може не бути в тексті.

До розшукової таблиці вносять до 12 - 15 ознак, серед них: 3 - 4 великі літери, 6 - 8 малих літер, 3 - 4 зв’язки літер і елементи, цифри і розділові знаки ( якщо вони є ).

Розшук виконавця рукописного письма здійснюється шляхом попереднього вивчення документів у різних установах, організаціях, підприємствах

через відділ кадрів, бухгалтерію, лікувальні заклади, тобто у тих місцях де вони зосереджені та зберігаються певний час. Але спершу перевіряється коло тих осіб, які викликають підозру до такої схильності або згідно з розробленою версією могли виконати досліджуваний рукописний документ, потім – розшукують виконавця рукописного письма.

Слідчий ( орган дізнання ) передусім проводить порівняльне дослідження з метою встановлення ознак почерку в розшуковій таблиці з ознаками почерку документі особи, що підлягає перевірці. Для цього ознаки письмової мови, а також загальні та індивідуальні ознаки почерку рукописів-зразків порівнюють з аналогічними ознаками, зафіксованими в розшуковій таблиці почерку. У тих випадках, коли більшість ознак почерку не збігаються з ознаками, що вказані в таблиці, то такий рукопис виключають Ії подальшого порівняльного дослідження.

Отже, завдяки розшуковій таблиці слідчий ( оперуповноважений ) методом виключення може перевірити значний масив документів, відібрати для експертного дослідження лише ті рукописи, які мають найбільшу подібність, та близькі характеристики для проведення почеркознавчої експертизи.

Судове авторознавство

Завдання діагностики й ідентифікації автора док. вирішують в межах судово - авторознавчих досліджень, які ґрунтуються на методах аналізу загальних і окремих ознак писемної мови.

Судове авторознавство - це розділ криміналістичного дослідження документів, який містить загальні принципові підстави встановлення автора тексту на підставі вивчення й аналізу ознак писемного мовлення.

Судове авторознавство вивчає закономірності формування писемної мови і розробляє на їх основі методи встановлення конкретного автора або даних про його стать, вік, освіту, професію, психологічний стан тощо. Воно базується на даних таких наук, як лінгвістика, філологія, психологія тощо, тобто на системі знань про умови й закономірності мовленнєвої поведінки людини.

Писемна мова як засіб вираження думок людини відбиває смислову сторону письма. Отже, на відміну від почеркознавства, авторознавство вивчає не графіку письма документа, а його смислову інформацію. Предметом авторознавчої експертизи є встановлення в ході дослідження тексту док. фактичних даних про особу автора.

Криміналістичне значення особливостей писемного мовлення особи.

У документах, які складаються традиційним письмовим способом, смислова інформація відбивається за допомогою писемного мовлення. Його формування, тобто створення стійкого й індивідуального комплексу особливостей, що притаманні певній особі, підпорядковується загальним законам формування будь-яких навичок.

Письмово-мовні навички людини формуються подібно до письмово-рухових під впливом внутрішніх ( суб'єктивних ) та зовнішніх ( об'єктивних ) факторів. Із внутрішніх факторів для формування індивідуального писемного мовлення велике значення мають особливості проходження у людини вищих нервових процесів. До зовнішніх факторів, які беруть участь у формуванні особливостей писемної мови, належать мовне середовище, освітній і культурний рівень, писемна мовна практика, виховання в сім'ї, колі друзів, вплив засобів масової інформації.

Поступово під впливом особистих даних особи, зовнішніх умов утворюється стійка, найбільш зручна, прийнятна для певної особи система умовних зв'язків. У процесі подальшої практики в писемне мовлення вносяться особливості, які зумовлені професією; видом діяльності: наукової, комерційної, виробничої тощо. Усе це формує індивідуальність писемного мовлення.

Криміналістична класифікація ознак писемної мови

У криміналістиці під ознаками писемної мови розуміються особливості вираження думок у письмовій формі, які виявляються у змісті документа, його лексиці, граматиці та стилі, що у сукупності дають уявлення про групову належність автора та індивідуалізують його писемну мову. Отже, ознаки писемної мови можуть використовуватися: для визначення приблизних рис автора док., тобто його групових характеристик (віку, освіти, статі, професії тощо) з метою встановлення кола осіб, котрі перевіряються, і серед яких необхідно шукати цю людину, та для встановлення тотожності певного автора декількох документів або ж конкретної особи.

Ознаки писемної мови у криміналістиці прийнято поділяти на визначені групи: лексичні, граматичніта стилістичні.

Лексичні ознаки. Під лексичними ознаками писемної мови розуміється сукупність мовних засобів особи, яка пише, та особливості (манера) їх використання для висловлення своїх думок. До лексичних ознак належать: загальний мовний запас автора, який може бути за обсягом невеликим, середнім, великим і дуже великим; наявність у мові професіоналізмів, діалектизмів, архаїзмів, а також використання приказок, прислів'їв, фразеологізмів та інших засобів мови (порівнянь, метафор, епітетів), які роблять мову автора індивідуальною.

Граматичні ознаки. У кожної людини відповідно до її загальноосвітнього і культурного рівня внаслідок практики письма виробляється свій рівень грамотності. У письмі він знаходить своє відображення у манері побудови речень, відхиленнях від граматичних норм, які, будучи стійкими, можуть розглядатися як ознаки. Тобто, граматичні ознаки писемної мови - це звичні для автора способи побудови речень, а також усталені синтаксичні, орфографічні та пунктуаційні помилки, яких він припускає на письмі.

У синтаксисі закріплено способи висловлення особою власних думок і способи мислення. Саме ці ознаки відіграють важливу роль у встановленні авторства, тому що вони менш за все піддаються навмисному викривленню, що зумовлено тісним зв'язком синтаксису та способу мислення. Навіть коли автор турбується про маскування власних звичних лексико-фразеологічних, орфографічних і стилістичних засобів, він, звичайно, зберігає незмінною структуру складних речень, принципи розбивання тексту на абзаци, звичку до застосування певних мовних конструкцій (зворотів, риторичних запитань).

Стилістичні ознаки. Стилі - це основні різновиди літературної мови, які використовуються за різних обставин спілкування. Під стилем мови розуміється сукупність прийомів використання засобів мови для висловлювання думок, тобто це є своєрідною манерою письма автора. Стиль характеризує притаманні певному автору особливості способу мислення, підбору слів І фразеологічних зворотів мови, у архітектоніці - викладення думок. Такі усталені навички характерні для кожної людини.

Сучасна українська мова має розгалужену систему стилів, серед яких:

1. розмовний;

2. художній;

3. науковий;

4. публіцистичний;

5. офіційно-діловий;

6. конфесійний.

Мовні навички, які проявляються у писемній мові, поділяються на загальні:

- лексико-фразеологічні;

- синтаксичні;

- стилістичні;

- орфографічні;

- пунктуаційні.

Та окремі:

- усталені порушення норм писемного мовлення;

- використання визначених мовних засобів.

На сьогодні авторознавчі дослідження дають змогу вирішувати значне коло питань:

- ідентифікаційних:

Чи є певна особа автором конкретного документа, декількох документів, відповідного фрагмента документа?

- класифікаційних та діагностичних:

1. Чи є мова документа рідною для її автора?

2. Носієм якого говору визначеної мови є автор конкретного документа?

3. Який освітній рівень автора документа; чи має автор документа навички наукового, публіцистичного, ділового стилю писемної мови?

4. Чи складався текст конкретного документа з навмисним викривленням писемної мови?

Досить важливим у визначенні авторства є питання встановлення психічного стану автора документа за комплексом ознак писемної мови.

Так, у осіб з органічним порушенням вищих відділів центральної нервової системи наявні утруднення у синтезі слів і фраз. У результаті чого в їх рукописах часто можна спостерігати численні повторення слів, окремих літер, їх заміну, пропуски, недописування, численні виправлення і закреслювання тексту.

Хвороба Паркінсона може діагностуватися за ознаками акінезії - утруднення початків рухів у написанні окремих літер, слів, зміни напрямку руху під час написання тексту.

Для осіб, які страждають на шизофренію, характерним є те, що в їх письмі у деяких випадках порушується літерний склад слів. Це виявляється у повторах, пропусках літер, недописуванні слів, перестановках складів, домальовуваннях і виправленнях.

Отже, розглянутий комплекс лексичних, граматичних і стилістичних ознак писемної мови дає змогу встановити значне коло специфічних ознак автора документа, які можуть бути використані для його ідентифікації саме за цими ознаками.

Питання для самоконтролю:

1.Як історично розвивалася експертиза письма? Дайте характеристику етапів її становлення.

2. Що таке не ідентифікаційне дослідження письма7

3. Назвіть та охарактеризуйте навички оволодіння письмом.

4. Які ви знаєте ознаки письмової мови?

5. Назвіть і розкрийте зміст загальних ознак письма.

6. Дайте характеристику класифікації власним ознакам почерку.

7. Чи є різниця між письмом і почерком?

8. Що таке розшукова таблиця за почерком? Яке її призначення?

Для нотаток

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

============================================================

***

1. Наука інформатика, поняття інформації

2. Кодування інформації

3. Системи числення

1. Наука інформатика, поняття інформації

Інформатика– це наука, яка займається питаннями, пов'язаними зі збором, зберіганням та обробкою інформації.

Інформація— це дані і відомості, представлені в різному вигляді.

Інформація зберігається, передається, обробляється в символьній (знаковій) формі. Одна й та сама інформація може бути представлена в різній формі, за допомогою різних знакових систем.

Мова – це певна знаковая система подання інформації.

Існують природні (розмовні) мови і формальні мови. Приклади формальних мов: мойва музики (нотна грамота), мова математики (цифри та математичні знаки) та ін. У деяких випадках розмовну мову може заміняти мова міміки та жестів, мойва спеціальних знаків (наприклад, дорожні знаки).

2. Кодування інформації

Кодування інформації – процес формування певного уявлення інформації. Під терміном «кодування» часто розуміють перехід від однієї форми подання інформації до іншої, більш зручної для зберігання, передачі або обробки. Зворотне перетворення називається декодуванням.

Спосіб кодування залежить від мети, заради якої воно здійснюється: скорочення запису, засекречування (шифровка) інформації, зручність обробки тощо

Найчастіше кодуванню піддаються тексти на природних мовах (російській, англійській та ін.) Існують три основні способи кодування тексту:

1) графічний – за допомогою спеціальних малюнків або піктограм;

2) числовий – за допомогою чисел;

3) символьний – за допомогою символів того ж алфавіту, що й вихідний текст.

Повний набір символів, який використовується для кодування тексту, називається алфавітомабо азбукою.

Рішення задач.

№ 1

Надайте у вигляді речення українською мовою зміст математичного виразу:

№ 2

Виведіть в математичній формі наступне твердження:

Якщо суму чисел від одного до п'яти розділити на різницю чисел десять та сім, то в результаті вийде п'ять.

Яка форма запису зручніше?

№ 3

Складіть таблицю способів символьного подання інформації в представлених областях. Якщо знаків багато, то запишіть або намалюйте деякі з них.

Область застосування	Використовувані символи (знаки)
математика
музика
людська мова
хімія
географія
... (придумать самим)

№ 4

Придумайте графічний спосіб подання відомої приказки: Повторення – мати навчання.

№ 5

Опишіть вашу класну кімнату. Які мови ви при цьому використовували?

№ 6

Що може позначати запис 18–15 з точки зору продавця в магазині, машиніста електропоїзда, учня на уроці математики?

Найменшою кількістю інформації прийнято вважати 1 біт.

1 біт – це кількість інформації, відповідне одному з рівноймовірно подій.

У комп'ютерах інформація надається у вигляді 0 та 1.

Для вимірювання інформації використовуються і більші одиниці:

1 байт = 8 біт.

1 Кбайт (кілобайт) = 2¹⁰ байт = 1024 байти

1 Мбайт (мегабайт) = 2¹⁰ Кбайт = 1024 Кбайта

1 Гбайт (гігабайт) = 2¹⁰ Мбайт = 1024 Мбайта

1 Тбайт (теробайт) = 2¹⁰ Гбайт = 1024 Гбайтів

Система числення – це спосіб представлення чисел і відповідні йому правила дії над числами. Різноманітні системи числення, які існували раніше і які використовуються у наш час, можна розділити на непозиційні та позиційні. Знаки, які використовуються під час запису чисел, називаються цифрами.

У непозиційних системах числення від положення цифри в запису числа не залежить величина, яку вона позначає.

Прикладом непозиційної системи числення є римська система (римські цифри). У римській системі замість цифр використовуються латинські літери:

I V X L С D М

1 5 10 50 100 500 1000

Приклад 1. Число ССХХХП складається з двох сотень, трьох десятків і двох одиниць, та дорівнює двомстам тридцяти двом.

У римських числах цифри записуються зліва направо у порядку убування. У такому разі їх значення складаються. Якщо ж зліва записана менша цифра, а праворуч – велика, то їх значення віднімаються.

Приклад 2

VI = 5 + 1 = 6, а IV = 5–1 = 4.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Оцінка результатів і формулювання висновків.	\|	Приклад 3

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.