Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Частина перша

Перший семестр

Договори перевезення - 2 год.

Договори з надання послуг - 2 год.

Частина друга

Частина перша

1-2. Поняття, предмет, метод, система та джерела цивільного права України – 4 год.

3. Цивільні правовідносини - 2 год.

4. Фізичні особи як суб‘єкти цивільного права - 2 год.

5. Особисті немайнові права фізичної особи та їх цивільно-правовий захист - 2 год.

6-7. Юридичні особи як суб‘єкти цивільного права - 4 год.

8. Об‘єкти цивільних прав - 2 год.

9. Здійснення і захист цивільних прав, виконання цивільних обов‘язків – 2 год.

10. Представництво в цивільному праві України. – 2 год.

11. Опіка та піклування - 2 год.

12. Строки та терміни у цивільному праві України - 2 год.

13-14. Правочини у цивільному праві України - 4 год.

15. Відповідальність у цивільному праві України - 2 год.

16. Право власності в системі речових прав - 2 год.

17. Цивільно-правовий захист права власності - 2 год.

18. Права на чужі речі в новому Цивільному кодексі України - 2 год.

19. Загальна характеристика права інтелектуальної власності - 2 год.

20. Авторське право та суміжні права (загальні положення) - 2 год.

РАЗОМ: 40 год.

Другий семестр

1-2. Загальні положення про зобов’язання - 4 год.

3-4. Забезпечення виконання зобов’язань у цивільному праві України – 4 год.

5. Цивільно-правовий договір - 2 год.

6-7. Недоговірні зобов’язання в цивільному праві - 4 год.

8. Договори про відчуження майна. Договір купівлі продажу – 2 год.

9. Договір поставки - 2 год.

10. Договір ренти. Договір довічного утримання - 2 год.

11. Договір найму (оренди) - 2 год.

12. Договір підряду - 2 год.

15. Кредитно-розрахункові відносини. Договір позики - 2 год.

16. Банківські договори – 2 год.

17. Договори про передачу прав інтелектуальної власності – 2 год.

18. Договори про спільну діяльність – 2 год.

19-20. Спадкове право України - 4 год.

РАЗОМ: 40 год.

ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ

ЛЕКЦІЯ 1

Тема: Поняття, предмет, метод, система та джерела цивільного права України.

1. Співвідношення понять приватного та цивільного права

2. Поняття цивільного права

3. Предмет цивільного права України.

4. Проблемні питання у визначенні методу цивільно-правового регулювання.

5. Принципи (загальні засади) цивільного права.

1. Співвідношення понять приватного та цивільного права

Починаючи з римських часів загальновизнаним є поділ права на публічне (jus publicum) та приватне (jus privatum). Такий поділ уперше запропонував Ульпіан (Дигести Юстиніана).

Приватне право призначається для врегулювання та охорони сфери приватних інтересів особи, які ґрунтуються на началах юридичної рівності сторін, що обумовлено недоторканністю їх приватної власності, свободою договору, судовим захистом їх прав та інтересів.

Публічне право спрямовано на регулювання сфери державних та суспільних інтересів, за допомогою цілої низки імперативних (загальнообов’язкових) правил поведінки.

Приватному праву притаманні наступні особливості:

1. предметом приватноправового регулювання, переважно, є відносини з належності майна (статика) та його використання (динаміка);

2. ці відносини виникають на підставі автономії волі учасників та за їх ініціативи;

3. ці відносини виникають та існують між юридично рівними суб’єктами які є самостійними в майновому розумінні.

Цивільне право є основою та фундаментом приватного права України.

2. Поняття цивільного права

Цивільне право для його докладно та всебічного аналізу розглядається як:

- галузь права;

- галузь законодавства;

- наука;

- навчальна дисципліна.

Цивільне право як галузь права – це системна сукупність правових норм, що становлять основний зміст приватного права та регулюють особисті немайнові та майнові відносини, які ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, з метою задоволення останніми власних матеріальних та духовних потреб та інтересів[1].

Цивільне право, як і будь-яка галузь права, характеризується двома основними ознаками:

• предметом правового регулювання;

• методом правового регулювання.

Предмет і метод – це «обличчя» будь-якої галузі права, оскільки предмет правового регулювання відповідає на питання: що саме, тобто яке коло суспільних відносин регулює та чи інша галузь права, а метод правового регулювання – на питання, яким чином, на яких засадах здійснюється таке регулювання[2].

3. Предмет цивільного права України.

Предметом цивільного права є:

1. майнові відносини, тобто відносини, які виникають з приводу належності, користування і переходу майна (законодавець визначає правомочності власника, регулює відносини, пов’язані з оплатною (купівля-продаж, міна) та безоплатною передачею майна (дарування, спадкування);

2. особисті немайнові відносини, тобто відносини, об’єктом яких є нематеріальні блага, які не можна відділити від особи
(честь, гідність, ділова репутація);

3. відносини інтелектуальної власності, тобто відносини, які
виникають при реалізації особами своїх авторських прав чи
права промислової власності.

4. Проблемні питання у визначенні методу цивільно-правового регулювання.

Для встановлення характеру відносин, які виникають, необхідно не лише визначити предмет регулювання (майнові відносини регулюються, наприклад, і нормами аграрного, фінансового права), а й з’ясувати, яким чином здійснюється регулювання цих відносин, якими засобами право впливає на ці відносини, тобто специфіку методу регулювання.

Особливості методу цивільно-правового регулювання полягають у:

1. рівному правовому становищі учасників цивільних право
відносин. Вони не підпорядковані один одному. Між ними
відсутні відносини субординації.

2. самостійності, свободі вибору учасників цивільних правовідносин. Ця особливість визначається терміном «диспозитивність», і означає, що сторони у встановлених законом межах самостійно визначають характер своїх відносин на власний розсуд. Наприклад, законодавець передбачає, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщоінше не передбачено законом чи договором;

3. майновому характері цивільної відповідальності. На відміну
від кримінального права, в цивільному праві вплив на порушника здійснюється шляхом ущемлення його майнових інтересів, а саме стягненням збитків, штрафу, пені, неустойки або покладенням обов’язку виконати зобов’язання в натурі;

4. в особливому порядку розв’язання спорів між учасниками цивільних правовідносин. За захистом порушених прав сторони звертаються в органи, які не пов’язані із жодною зі сторін, а спеціально створені для розгляду спорів – суд, третейський суд, нотаріус та ін.

5. Принципи (загальні засади) цивільного права.

Принципи цивільного права – це основні засади, на яких здійснюється регулювання цивільно-правових відносин. Вони відображають найбільш характерні властивості цивільного права.

Цивільне право базується на загальноправових принципах, що містяться в Конституції України і поширюються на всі галузі права, та на галузевих принципах, що закріплені у ст. 3 ЦК:

1. неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого
життя людини. Тобто органи державної влади і самоуправління не повинні втручатися в приватне життя особи, визначати її
місце в суспільстві, диктувати характер поведінки;

2. неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків,
встановлених Конституцією та законом. Держава надає рівну
правову охорону власності незалежно від її форм та видів. Підстави і порядок позбавлення права власності регламентовані законом (конфіскація, реквізиція);

3. свобода договору. Цей принцип реалізується шляхом:

a. вільного вибору контрагентів;

b. вільного обрання виду договору;

c. вільного формування умов, на яких договір укладається;

4. свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена
законом. Не допускається адміністративне втручання в підприємницьку діяльність. Водночас керуючись інтересами публічними, держава за певних умов може регламентувати певні
відносини (наприклад, обов’язковість ліцензування медичної діяльності);

5. судовий захист цивільного права та інтересу. Суд зобов’язаний розглянути будь-який спір, що стосується захисту законних
прав і свобод особи;

6. справедливість, добросовісність та розумність. Суд не повинен стояти на формальних позиціях при захисті порушених прав.

Наявність законодавчого переліку принципів не є перешкодою до виявлення у цивільному праві йінших правових засад. Принципами цивільного права виступають також:

1. принцип поєднання інтересів особи та суспільства;

2. принцип недопущення здійснення цивільних прав, яке б суперечило їх призначенню, та ін.

ЛЕКЦІЯ 2

Тема: Поняття, предмет, метод, система та джерела цивільного права України

1. Система цивільного права України.

2. Джерела цивільного права України. Нові підходи до визначення системи джерел цивільного права.

3. Теоретичні проблеми застосування аналогії цивільного закону та цивільного права

4. Загальна характеристика Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р.

1.Система цивільного права України.

Як і будь-яка галузь права, цивільне право є сукупністю розміщених в певній послідовності правових норм, об’єднаних в групи й інститути.

Цивільно-правовий інститут — це сукупність правових норм, які регулюють певну групу взаємопов’язаних суспільних відносин. Наприклад, норми, які встановлюють підстави виникнення та припинення права власності, його зміст, способи захисту, становлять один із найважливіших інститутів цивільного права – інститут права власності. Норми, які визначають поняття договору купівлі-продажу, його форму, права та обов’язки сторін, відповідальність за невиконання зобов’язань, об’єднані в інститут купівлі-продажу.

Завданням наукової систематики права є не тільки розмежування окремих галузей права, а й систематичне розташування матеріалу, що належить до певної галузі права, з метою наукового узагальнення, послідовності вивчення та вдосконалення кодифікації.

Система цивільного права – це розміщені в певній послідовності цивільно-правові інститути. Для приватного права Європи традиційним є існування двох основних систем побудови цивільного права: інституційної та пандектної.

Інституційна система побудови включає три основні частини, в яких містяться цивільно-правові норми:

1. про особу;

2. про речі;

3. про зобов’язання.

Пандектна система складається із:

1. загальних положень,

2. речового права,

3. зобов’язального права,

4. сімейного і спадкового права.

2. Джерела цивільного права України. Нові підходи до визначення системи джерел цивільного права.

Цивільне законодавство – це сукупність нормативних актів, в якихмістяться норми цивільного права.

За юридичною силою та органом, що їх видав, нормативні акти діляться на:

• закони;

• підзаконні нормативні акти (укази Президента України, постанови уряду, галузевих міністерств, відомств, органів виконавчої влади);

• нормативні акти СРСР та УРСР (ті, що не втратили силу).

В сучасному цивільному праві особливого значення набувають такі джерела права, як:

• міжнародні договори;

• корпоративні правила;

• принципи права;

• звичаї торговельного обігу;

• юридична доктрина

Конституція має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції.

Цивільний кодекс України має вищу юридичну силу серед інших актів цивільного законодавства.

Закони в державі приймаються в різні часи, тому вони потребують відповідної систематизації.

Інкорпорація – це зведення законів у ту чи іншу систему без зміни їх змісту.

Кодифікація – це систематизація нормативного матеріалу, коли чинні правові норми істотно доопрацьовуються, виключаються застарілі норми, усуваються прогалини та колізії в правовому регулюванні і потім видається новий закон в систематизованому вигляді. Результат кодифікації – це кодекс. Кодекс – це законодавчий акт, в якому об’єднані і систематизовані норми права, що регулюють певну галузь суспільних відносин.

Підзаконні нормативні акти. До них відносяться такі елементи системи цивільного законодавства:

1. укази Президента України,

2. постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України,

3. нормативні акти міністерств та відомств.

З метою забезпечення законності актів відомчого законодавства, їх відповідності законам і підзаконним актам, Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів Міністерств та інших органів влади» введено державну реєстрацію нормативно-правових актів, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю, якщо ці акти стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер. Державну реєстрацію відомчих нормативних актів, прийнятих центральними органами, здійснює Міністерство юстиції України, а реєстрацію актів місцевих органів управління – управління юстиції областей і міст Києва та Севастополя.

Міністерства та інші органи державного управління видають нормативні акти у формі наказів, інструкцій та постанов. Нормативні акти міністерств та відомств, видані в межах їх компетенції та сфери діяльності, обов’язкові для всіх юридичних та фізичних осіб.

До підзаконних актів, в яких можуть міститися норми цивільного права, належать і рішення та розпорядження нормативного характеру місцевих органів влади. Голови місцевих державних адміністрацій, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень приймають рішення, які стосуються питань, пов’язаних з правилами ведення торгівлі в певній місцевості, оренди нежитлових приміщень тощо. В межах адміністративного району це розпорядження є обов’язковим для виконання.

Нормативні акти СРСР та УРСР. Згідно з Законом України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України» і постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» закони УРСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України, а акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України, діють на території республіки до прийняття відповідних актів законодавства України за умови, що вони не суперечать Конституції та законодавству України.

Норми міжнародного права і міжнародні договори. Статтею 9 Конституції України встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори є невід’ємною частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Коли такий порядок не встановлено, пріоритет мають норми міжнародних договорів (ч.4 ст. 39 ЦКУ).

Корпоративні правила. Важливою формою приватного регулювання цивільного обігу виступають корпоративні норми поведінки. Регулювання цивільного обігу шляхом прийняття норм, які є обов’язковими для певного кола осіб, здійснюється шляхом прийняття установчих документів господарських товариств, договорів про приєднання, статутів різноманітних громадських організацій та інших актів цивільно-правового характеру.

Звичай– це правила поведінки в цивільному обігу, які складалися тривалий час і які санкціонуються суспільством для правозастосовної практики.

В ЦК прямо передбачено, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обігу, тобто правилом поведінки, яке не передбачене актами законодавства, але є усталеним, таким, що широко застосовується у певній сфері підприємництва і не суперечить цивільному законодавству або договору. Так, ст. 149 КТМ передбачає, що за відсутності угоди сторін тривалість вантажних робіт, розмір плати перевізнику за простій розмір винагороди за дострокове закінчення розвантаження визначаються відповідно до термінів і ставок, прийнятих у відповідному порту.

Юридична доктрина як джерело права становить собою наукові правові ідеї, офіційно визнані на практиці загальнообов’язковими положеннями. В сучасній теорії юридична доктрина втратила значення самостійного джерела права. Водночас не можна заперечувати практичне значення юридичної доктрини у формуванні понятійного апарату, тлумаченні правових норм, концептуальному обґрунтуванні проектів нормативних актів. Досить поширеними є випадки, коли юрисдикційні органи звертаються до фахівців (наприклад, з авторського права, винахідницького права) за роз’ясненнями у зв’язку з необхідністю кваліфікації того чи іншого юридичного факту.

Класифікація нормативних актів за сферою регулювання. Крім вертикальної системи зв’язку нормативних актів (тобто класифікації нормативних актів за їх юридичною силою) цивільне законодавство має і так звану горизонтальну систему. За цією ознакою можна виділити такі складові частини цивільного законодавства, як:

1. транспортне законодавство. Це законодавство як сукупність
нормативних актів визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності транспорту, правовий статус транспортних організацій, їх взаємовідносини з клієнтурою, умови
перевезення, організацію безпеки руху на транспорті тощо:

a. Повітряний кодекс України,

b. Кодекс торговельного мореплавства України;

c. закони України від 10 листопада 1994 р. «Про транспорт», від 4 липня 1996 р. «Про залізничний транспорт», від 5 квітня 2001 р. «Про автомобільний транспорт2, від 6 квітня 2000 р. «Про перевезення небезпечних вантажів», від 1 липня 2004 р. «Про транспортно-експедиторську діяльність», а також Статут залізниць;

d. окремі правила перевезення: затверджені постановою КМУ від 18 лютого 1997 р. № 176 Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту; Міністерством транспорту України затверджені Порядок і умови організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом (наказ від 21 січня 1998 р. № 21); Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (наказ від 28 липня 1998 р. № 297). На авіаційному транспортні діють Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25 липня 2003 р. № 568; Правила повітряних перевезень вантажів, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 2003 р. № 793. Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 18 листопада 1997 р. № 22 затверджені Правила користування трамваєм і тролейбусом у містах України тощо;

2. страхове законодавство регулює відносини між страховиками
(страховими компаніями) і страхувальниками щодо захисту
майнових прав і інтересів громадян та юридичних осіб у випадку
настання певних подій. Основними нормативними актами цієї категорії є: закони України від 7 березня 1996 р. «Про страхування», від 1 липня 2004 р. «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ряд підзаконних нормативних актів;

3. торговельне законодавство:

a. Закон України від 12 травня 1991 р. «Про захист прав споживачів»,

b. Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 108;

c. Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків України від 13 березня 1995 р. № 37;

d. Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11 липня 2003 р. № 185;

e. Правила роздрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 31 липня 2002 р. № 228;

f. Правила торгівлі на ринках, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 р. № 57/188/84/105;

g. Правила торгівлі у розстрочку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р. № 997;

h. Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11 березня 2004 р. № 98 та ін.;

4. законодавство про інтелектуальну власність.До цієї групи належать:

a. закони України від 23 грудня 1993 р. «Про авторське право і суміжні права», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на промислові зразки», від 21 квітня 1993 р. «Про охорону прав на сорти рослин», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»,

b. Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджені наказом Міністерства освіти України від 22 січня 2001 р. № 22, та ін.

5. будівельне законодавство,

6. законодавство про оренду,

7. банківське законодавство,

8. спадкове законодавство тощо.

3. Теоретичні проблеми застосування аналогії цивільного закону та цивільного права

Норми цивільного права регулюють найбільш типові й характерні для певного етапу суспільного розвитку майнові та немайнові відносини, але вони не можуть охопити всю різноманітність суспільних відносин, які потребують правового регулювання.

Відповідно до ст. 11 ЦК цивільні права та обов’язки можуть виникати з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені в законі, але з огляду на загальні засади і зміст цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки.

Під прогалиною в праві розуміють випадки, коли певні суспільні відносини потребують правового регулювання, але воно не передбачене конкретним законом, правовою нормою.

Засобом усунення прогалин є правотворчість, тобто (а) прийняття нових норм або (б) редагування застарілих.

До усунення прогалин суди можуть застосовувати аналогію, яка поділяється на аналогію закону і аналогію права.

Аналогія закону і аналогія права як засоби усунення прогалин в законодавстві передбачені в ст. 8 ЦК: «Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону)». Отже, аналогія закону має місце, якщо:

1. відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером
потребують цивільно-правового регулювання;

2. ці відносини не регулюються якимись конкретними нормами права;

3. вирішення спору, який виник, неможливе виходячи із
засад і змісту законодавства;

4. є закон, який регулює схожі відносини і який може бути
застосований до цих відносин.

Коли відсутні не лише прямі норми, а й аналогічні, то такі прогалини заповнюються за допомогою аналогії права, тобто такі цивільні відносини регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (ч. 2 ст. 8 ЦК). Суд може приймати рішення виходячи із аналогії права, якщо:

1. відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання;

2. ці відносини не лише не регулюються якимось конкретними нормами права, а й взагалі відсутні правові норми, які
регулюють подібні відносини;

3. виходячи із загальних засад законодавства (справедливості, добросовісності, розумності та ін.) суд може розглянути
справу по суті.

4. Загальна характеристика Цивільного кодексу України від 16 січня 2003р.

Цивільний кодекс України має вищу юридичну силу серед інших актів цивільного законодавства. Чинний ЦК – результат третьої республіканської кодифікації цивільно-правових норм, набрав чинності з 1 січня 2004 р.

Перший ЦК УСРР був затверджений 16 грудня 1922 р. і введений у дію з 1 лютого 1923 р. Другий ЦК УРСР був затверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. і набрав чинності 1 січня 1964 р.

Зміст ЦК 2003 p. становлять такі книги:

1. Загальні положення,

2. Особисті немайнові права фізичної особи,

3. Право власності та інші речові права,

4. Право інтелектуальної власності,

5. Зобов’язальне право,

6. Спадкове право.

ЦК України побудований за пандектною системою і традиційно складається із Першої (її інколи називають Загальною) і Другої (або Особливої) частин.

Першу або Загальну частину становлять такі інститути:

1. основні положення цивільного права;

2. підстави виникнення цивільних прав та обов’язків;

3. суб’єкти та об’єкти цивільних прав;

4. правочини;

5. представництво та довіреність;

6. строки та терміни;

7. позовна давність.

До Другої або Особливої частини належать:

1. особисті немайнові права;

2. речове право і право власності;

3. спадкове право;

4. загальні положення про зобов’язання;

5. окремі види договірних зобов’язань (купівля-продаж, дарування, міна, позика тощо);

6. окремі види недоговірних зобов’язань (заподіяння шкоди);

7. зобов’язання, що виникають із односторонніх дій (обіцянка винагороди).

Сімейне право більшість вітчизняних фахівців розглядають як самостійну галузь права, тому до системи цивільного права його не включають.

[1] Цивільне право України / За ред. Р.О. Стефанчука – К. 2004. – С. 11.

[2] Цивільне право України / Ю.О. Заїка – К. 2008. – С. 13.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Спадковий договір як новела цивільного права. Відмінності спадкового договору від договору довічного утримання.	\|	Тема: Макроекономічна не стабільність: інфляція та безробіття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.