Соціологічні дослідження політичних процесів в Україні

Аналітики намагаються визначити політичні уподобання через структурацію політичних сил за критеріями, які слугують вододілом електоральних симпатій виборців. Відомий український соціолог І. Бекешкіна,наприклад, виділяє такі найбільш значущі політичні розмежування в Україні:

—між прихильниками та противниками ринкових реформ;

—між прихильниками прозахідної та проросійської зовнішньополітичної орієнтації;

—між прихильниками та противниками наявного політичного режиму.

Ученими Інституту соціології був розроблений узагальнений індекс дестабілізаційного протестного потенціалу, за допомогою якого можна більш точно визначити питому вагу громадян, готових взяти участь у тій чи іншій формі протесту.

Узагальнюючи сказане вище, можна дійти таких висновків стосовно політичної ситуації в Україні та міри розвинутості в ній демократії:

—масове позитивне сприйняття нормативного ідеалу демократії не супроводжується такою ж масовою та високою оцінкою реальної практики поширення демократизму в нашій країні;

—переважна більшість населення залишається соціально та політично пасивною;

—рівень політичної активності українських громадян є нижчим порівняно з населенням країн традиційної демократії;

—політичні уподобання та преференції громадян носять амбівалентний, внутрішньо суперечливий характер, часто з одночасною підтримкою протилежних позицій;

—найбільш поширеними є громадянські практики, пов'язані з виборами;

—протестні практики іншого характеру, зокрема економічного, суттєвого поширення не набули;

—невисокі показники політичної участі у конвенційних формах не зумовили зростання неконвенційних форм масової політичної участі;

—демократія в Україні ще не є консолідованою (тобто не є зміцненою та об'єднаною);

—нинішня Україна – це більше електоральна демократія; нині тут панує мінімально-демократичний режим.

В соціології політичної поведінки досліджуються, поряд з іншими, процеси політичної соціалізації, внаслідок якої молоде покоління набуває певної політичної ролі. Політична соціалізація відбувається у багатьох сферах життя: в сім'ї, групі однолітків, школі, політичній організації, армії тощо, її інструментами є безпосередній виховний вплив, опосередкований приклад інших людей, вплив політичної пропаганди, власний політичний досвід. Р. Доусоні К. Превітдодають до цього ще вплив засобів масової інформації. У більшості сімей виростають, зазвичай, політичні конформісти (від лат. conformis – подібний) – тобто діти засвоюють від батьків позитивне ставлення до існуючого ладу, поширені в суспільстві політичні норми і взірці поведінки. Та у випадках зіткнення різних впливів – батьківських, однолітків, вулиці, школи тощо – починають переважати не лише втрата довіри до уряду й політиків, а й явища нонконформізму (або непогодження з існуючими політичними цінностями і прямий протест проти них та існуючої системи).

Взагалі в працях американських соціологів наголошується, що політична соціалізація починається в сім'ї і є складовою загального процесу виховання. Батьки і старші члени сім'ї передають дитині не лише певні політичні погляди, а й зразки політичної поведінки: від них дитина вперше отримує приклади участі або ухилення від участі в політичному житті, перші емоційні та раціональні оцінки.

Отже, вже в сім'ї відбувається кристалізація основних рис майбутньої політичної поведінки індивіда. На думку Д. Істонаі Р. Хесса,політична поведінка дорослої людини великою мірою зумовлена досвідом її дитинства: період формування майбутньої політичної орієнтації індивіда припадає, за їх підрахунками, на час між третім і тринадцятим роками життя. Н. Смелзердодає, що у віці від 9 до 13 років починається важливий етап формування політичних поглядів. Дев'ятирічні й десятирічні діти схильні здебільшого ототожнювати уряд із особистостями на зразок президента; вони довіряють уряду і вважають, що він діє на благо народу. Діти старшого віку засвоюють абстрактніші загальні питання: більшість із них надає перевагу певній політичній партії або називає себе незалежними. Але з часом з дітьми відбувається одна з найдивніших, як пише Смелзер, змін: вони втрачають довіру до уряду.

Така ситуація може бути наслідком декількох причин: родинні впливи на практиці можуть послаблюватись, або й вступати у суперечність із впливами груп однолітків чи, як ми це нині називаємо, впливами "вулиці". Діти дорослішають, і під впливами засобів масової інформації дають змогу виробляти власні політичні смаки й уподобання. У більшості сімей виростають, зазвичай, політичні конформісти (від лат. conformis – подібний) – тобто діти засвоюють від батьків позитивне ставлення до існуючого ладу, поширені в суспільстві політичні норми і взірці поведінки. Та у випадках зіткнення різних впливів – батьківських, однолітків, вулиці, школи тощо – починають переважати не лише втрата довіри до уряду й політиків, а й явища нонконформізму (або непогодження з існуючими політичними цінностями і прямий протест проти них та існуючої системи).

Політичний конформізм дітей, підлітків, юнацтва, молоді поширений у стабільних суспільствах, що перебувають у стані рівноваги і добробуту. У таких суспільствах домінуючий ефект політичної соціалізації сім'ї збігається з вимогами системи, тобто зміцнює конформізм. І навпаки, коли суспільство перебуває у стані кризи, соціалізація, що здійснюється у сім'ї, призводить швидше до бунту та протесту молодих проти чинних норм, навіть якщо ці норми пропагуються родинними авторитетами. Особливо болісним є такий стан дитини, коли норми, ідеали й цінності, якими живе її сім'я, вступають у суперечність із брудом реального життя. Ці та схожі питання вивчає соціологія політичної свідомості. Український соціолог О. Резнікпропонує розглядати політичну свідомість і політичну поведінку крізь призму громадянських практик населення. Ці практики трактуються ним як сукупність масових політичних дій тавзаємодій, що можуть набувати різних поведінкових форм впливу на соціально-політичні інститути. У стабільних суспільствах громадянські практики членів спільноти регулює усталена ціннісно-нормативна система;натомість у нестабільних суспільствах (до яких з усією очевидністю належить й Україна), де ціннісно-нормативна система зазнає руйнування і виникає стан аномії, поведінка, передусім, зумовлена особливостями індивідуальної свідомості їхніх членів. Дослідник розрізняє конвенційні (від англ. conventional – загальноприйнятий) та неконвенційні {unconventional) форми політичної участі людей у політиці при певному режимі. Конвенційна політична поведінка формується згідно з узвичаєними нормами права або традицій, а неконвенційна порушує ці норми і знаходить свій вираз у прямій колективній дії, яка може перерости у політичний протест і навіть у політичне насильство. Вчений виявляє певну закономірність між рівнем задоволеності політикою влади та рівнем участі у конвенційних чи неконвенційних формах: чим нижчим є перший, тим більш ймовірним є зростання стихійних, неконвенційних форм масової участі у політичних процесах. Отже, різноманітність політичного життя зумовлює його вивчення не лише окремими соціогуманітарними науками, а й спеціальними підрозділами соціології політики.

Читайте також:

1. Автоматизація банківської діяльності в Україні
2. Автоматизація виробничих процесів
3. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
6. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
7. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
8. Адміністративне судочинство в Україні
9. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр
10. АКТИВІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РУХУ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ
11. Актуальність дослідження
12. Алгоритм дослідження кон’юктури

Переглядів: 1720