Ознаки постіндустріального суспільства

План

1. Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури.

2. Субкультурна поліфонія другої половини ХХ ст.

3. Динаміка розвитку культури ХХІ ст. за формою (масова, елітарна, субкультура) і за процесом (культурна експансія, глобалізація культури, культурна дифузія).

1. Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури.

Розвиток світової спільноти і культури в кінці ХХ – на початку ХХІ ст.. характеризується великою свободою як індивідуального, так і колективного вибору, різномаїттям художніх течій, формуванням нових тенденцій. Під впливом НТР у ХХ ст.. відбулися значні зміни в культурі, виробництві і споживанні. Приставка “масова” стала енергетичною ознакою свідомості земного соціуму. Масове виробництво, масове споживання, масові товари призвели до формування масової системи стандартів, що виявились поза межами свідомості. Шлях від індивідуального до масового в культурі зайняв менше 100 років. В ХІХ ст.. Емерсон сказав пророчі слова, що речі “осідлали людину і гонять її галопом”, що заміняють людське в людині.

Друга пол.. ХХ ст. (постіндустріальне с-во)

Перша пол.. ХХ ст. (індустріальне суспільство)

40 тис. років до н.е.

Перехід від масового конвеєрного виробництва у першій половині ХХ століття привів до безлюдних технологій. Теоретичні засади цього процесу розкриті у працях Д.Белла, О.Тоффлера, Дж.Гелбрейта, Ж.Бзежинського. У них виділені головні ознаки нового суспільства.

Якщо уявити культуру сучасної цивілізації як певне енергетичне ядро, то на його орбіті перебувають народна культура, масова культура, елітарна культура. При цьому для кожної із них соціум є живильним середовищем, яке все більше починає тяжіти до розширення масової культури.

Під дією соціуму це ядро може розвиватися стабільно (сталий розвиток суспільства), стискатися (боротьба за виживання), розпадатися з непередбачуваними наслідками для спільноти (масове неприймання елітарної культури та втрачене розуміння народної).

Отже, однією з глобальних тенденцій ХХ ст.. є формування масової культури.

Хосе Ортега-і-Гассет (1883-1955рр.) в ессе "Повстання мас" (1930р.) і у праці К.Леонтьєва "Середній європеєць як ідеал і засіб всесвітньої розрухи", яка вийшла у 1884, були передбачені засади формування масового суспільства. Х.Ортега-і-Гассет розвиває думку про те, що сучасне суспільство і його культура вражені невиліковною хворобою бездуховності, а "масова людина" не може критично мислити, бездумно засвоює "мішанину прописних істин". Свої висновки Х.Ортега-і-Гассет робить спираючись на європейський історичний досвід, коли все нові і нові маси людей не встигають "пройнятись традиційною культурою", що веде до деградації та падіння моралі. Представник Франкфуртської школи Г.Маркузе (1898-1979рр.) також вважав, що технологізація і бюрократизація сучасного суспільства ведуть його до бездуховного, печерного авторитаризму і диктатури. Зазначимо, що визначальною ознакою "масового суспільства" є "масова культура", яка з другої половини ХХст. стає однією із прибуткових галузей економіки. Звичними стають поняття: "комерційна культура", "індустрія розваг", "індустрія відпочинку" тощо. З перетворенням масової культури в товар вона набуває таких "ринкових ознак", як: простота, примітивність, посередність, розважальність, зорієнтованість на підсвідомість та інстинкти. Основними темами масової культури стають насильство, паталогічний страх, жахи, секс, кар'єра тощо. На спонтанне розповсюдження масової культури і негативні наслідки звернув увагу відомий європейський культуролог А.Швейцер (1875- 1965рр.). Він зазначав, що культура, яка розвивається як матеріальна сторона без відповідного духовного прогресу, нагадує корабель, що позбавлений управління, який нестримно мчить назустріч катастрофі. В дослідженнях масової культури прослідковується дві точки щодо її значимості в прогресивному розвитку суспільства. Частина культурологів (Ф.Ніцше, Х.Ортега, У.Фромм, О.Шпенглер, М.Бердяєв) вважають масову культуру соціальною патологією, ознакою виродження суспільства. Інші (Л.Уайт, Т.Парсонс) - важливим фактором здоров'я і його стабільності.

Соціальна визначеність поняття "народна культура" передбачає, в і протилежного, поняття "елітарна культура". В докласових і ранньокласових цивілізаціях для культури була характерна її спільність.

Вважається, що як термін словосполучення "масова культура" вперше було використано в 1941 р. німецьким філософом і соціологом Максом Горкгаймером у праці з відповідною назвою — "Мистецтво і масова культура". З тих пір поняття "масова культура" набуло неабиякого поширення в різних наукових колах — від соціології й культурології до політології й мистецтвознавства. В найзагальнішому значенні поняттям "масова культура" означається культурна життєдіяльність мас. Сучасні однокореневі слова "маса", "масовий", "масовка" походять від лат. massa— кусок, груда. В латині слово massa первісно використовувалось для означення грудки сиру (massa lac-tis coacti). Цікаво, таким чином, що слово "маса" від початку призначалося для називання не просто певної речовини, а речовини, що з'являється в результаті поєднання природних процесів та людської культурної діяльності, людської праці.

· На сьогодні слово "маса" використовується у двох основних смислах: природничо-науковому (маса як кількість речовини, що міститься в тілі, маса інерції тощо)

· і гуманітарному (культурологічному або соціологічному). В культуролого-соціологічному контексті, в свою чергу, існує кілька найпоширеніших контекстів вживання поняття "маса" ("маси").

Маса може розумітися:

• як велика група людей, у межах якої під впливом психологічних закономірностей функціонування спільнот окремі індивіди до певної міри втрачають свою індивідуальність і завдяки взаємному впливу набувають схожих почуттів, вольових рухів, світоглядних позицій тощо;

• як натовп, потрапляючи до якого навіть особисто вихована й освічена людина підпадає під вплив примітивних пристрастей та почуття стадності і стає не здатною розсудливо міркувати;

• як група людей, що вирізняються невіглаством, неосвіченістю, невихованістю;

• як множина "усереднених" людей, обивателів;

• як недиференційована множина людей, життєдіяльність яких проходить у межах індустріальної культури зі стандартизованим виробництвом і споживанням;

• як множина людей зі схожими або й спільними смаками, цінностями, ментальністю, сформована гомогенним інформаційно-комунікаційним простором.

Таким чином, розуміння маси складається варіативно: психологічно, кількісно, соціально-економічно й коливається від ціннісно нейтрального до оцінно-негативного.

Серед інших варіантів трактувань культуролого-соціологічного поняття маси можна згадати пропозицію американського соціолога, спеціаліста в галузі історії суспільної думки та соціального прогнозування, автора концепції "постіндустріального суспільства" Деніела Белла, який наводить п'ять значень поняття "маса":

- маса як недиференційована множинність;

- маса як синонім невігластва;

- маса як сукупність людей механізованого суспільства;

- маса як сукупність людей бюрократизованого суспільства, в якому особистість втрачає свою індивідуальність;

- маса як натовп, який не здатний розмірковувати, а може тільки підкорюватись.

Поняття "маси" до певної міри має синонімічні відносини з поняттям "народ", однак часто відрізняється від нього більш-менш виразним зниженим, а то й негативним відтінком. У зв'язку з цим варто звернути увагу і на етимологію таких слів, як "вульгарний", "вульгарність", "вульгаризація", "вульгаризм". Вульгаризація означає грубе спрощення якого-небудь поняття, що веде до спотворення сенсу, його опошлення. У філології вульгаризми — слова та вирази, що властиві грубому або фамільярному мовленню. Всі ці однокореневі слова сучасних європейських мов етимологічно походять від латинських слів vulgus, що означає "народ", "натовп", "чернь", та vulgaris — "народний", "звичайний", "простий". Таким чином, вибудовується ланцюжок семантично споріднених понять: масовий — народний — вульгарний.

Слід згадати і ще один латинський лексичний корінь зі значенням "народ": populus (poplus). Утворене від нього popularis означало "співвітчизник", "земляк", а в деяких контекстах — "народна партія", або "той, що підтримує народну партію", "народний". Отже, семантичний ланцюжок подовжується: масовий — народний — вульгарний — популярний.

Григорій Сковорода в тих самих культурно-соціальних контекстах, у яких сьогодні використовується слово "маса" ("маси"), вживав слово "смесь". Наприклад, він пише: "В сію то меть Діоген, в полдень с фонарем ищучи человека, когда отозвалась людская смесь: "А мы ж, де, разве не люди?" — отвечал: "Вы собаки..." Або: "Посмотрите на людскую толпу и смесь, увидите, но и самые с них молодчики льстят себе, что они вооружены рогом единорога, спасающим их от нещастія, уповая, что как очам их очки, так свет и совет не нужен серцу их".

Як протилежне до масової культури трактується поняття елітарної культури. Сучасні українські слова "еліта", "елітарний" походять від французького elite — "краще", "обране" і більш чи менш близькі за значенням і контекстами вживання з рядом понять, такими як "аристократія", "люди генія", "надлюдина" ("супермен") тощо. Поняття еліти стало центральним у соціально-філософській концепції "теорії еліти". Хоча ще Платоном висловлювались ідеї принципової відмінності вищих і нижчих каст суспільства, однак початок формування теорії еліти саме як наукової концепції, як правило, відносять до XIX ст., а її остаточне теоретичне завершення — до ХХ-го. З погляду теорії еліти будь-яке суспільство з необхідністю має складатися з еліти і мас. Однак принципи виділення еліти в різних науковців іноді суттєво різняться.

Найпоширенішими підходами є політичний (Парето, Моска, Міхельс та ін.), технологічний (Бьорнгем та ін.), соціально-психологічний (Ортега-і-Гассет, Шумпетер та ін.).

У XIX ст. англійський філософ Томас Карлейль трактував історію культури як результат діяльності геніальної історичної особистості, яка своїми діями вивищується над "середньою масою".

Артур Шопенгауер поділяв людей на два типи: "людей генія" і "людей користі". Якщо юди генія мають особливу здатність до естетичного світоспоглядання і художньо-творчої діяльності, то люди користі зорієнтовані здебільше на практичну, утилітарну діяльність.

Фрідріх Ніцше викладав свої ідеї щодо культурної еліти у вигляді концепції надлюдини.

Італійський соціолог Гаетано Моска запропонував концепцію "політичного або правлячого класу", в якій трактував демократію як своєрідну розширену аристократію.

Німецький мислитель Карл Мангейм потенційну еліту бачив у творчій інтелігенції, яка, на його думку, єдино здатна до неупередженого пізнання суспільства і підтримання демократії за умов "соціальної демагогії" масової культури.

Своє розуміння елітарної та масової культури запропонував іспанський філософ, теоретик культури Хосе Ортега-і-Гассет. У ряді праць ("Дегуманізація мистецтва", 1925; "Повстання мас", 1930та ін.) він обґрунтовує протиставлення духовної еліти, яка творить культуру, і мас, які несвідомо засвоюють стандартні поняття та уявлення. Поняття маси Ортега-і-Гассет трактує як натовп, який у кількісному й візуальному відношеннях є множиною безликих людей. Людина маси — це середня людина, яка не відрізняється від інших і повторює загальний тип. Таким чином, зауважує філософ, суто кількісне визначення переходить у якісне. Еліта ж, за Ортегою-і-Гассетом, це не родова аристократія і навіть не привілейована частина суспільства, а ті люди, які виділяються з маси, покликані бути в меншості й боротися з більшістю (масою) задля прогресу суспільства і культури в цілому.

Своєрідне розуміння суспільних типів, яке в певному сенсі може бути співвіднесене з поняттями еліти і мас, було запропоноване російським філософом та етнологом Львом Гумільовим. Він також поділяв суспільство на меншість і більшість. Але якщо більшість Гумільов розумів досить традиційно — як "обивателів", то меншість, яка творить історію і культуру етносів, називав "пасіонаріями". Пасіонарії, за Гумільовим, — це люди, які з'являються внаслідок впливу космічних енергетичних викидів (ідеться про своєрідні генні мікромутації) і вирізняються високою спрямованістю своєї життєвої мети, здатністю в ім'я реальної або й ілюзорної мети жертвувати навіть життям (як своїм, так і інших людей). Вони мають непереборне прагнення до цілеспрямованої діяльності, пов'язаної зі змінами соціального або природного оточення, присвячують своє життя тій чи іншій меті, а інтереси колективу (хай навіть і неправильно усвідомлені) превалюють для таких людей над інстинктом самозбереження і турботою про власних дітей. Пасіонарії ламають інерцію традиції, вони "...порушують звичну обстановку, тому що не можуть жити повсякденними турботами, без захоплюючої їх мети". Пасіонарність є заразливою і тому здатна захоплювати деяких оточуючих людей. Обивателі ж "...забувають минуле й не хочуть знати майбутнє. Вони хочуть жити зараз і для себе". Вони також, як пише Гумільов, можуть бути мужніми, енергійними й талановитими, але те, що вони роблять, вони роблять для себе. "Вони також здатні до подвигів, але задля власної жадібності, шукають високого становища, щоб утішатися своєю владою, оскільки для них реальним є тільки теперішнє, над яким невідворотно підноситься своє, особисте..."

Таким чином, у найзагальнішому сенсі поняття еліти використовується для означення в певному розумінні вищих і часто привілейованих верств суспільства, які здійснюють функцію управління, розвитку науки, мистецтва тощо і можуть мати підвищений рівень духовності та культурної й соціальної активності. В сучасній науці дістали поширення концепції множинності еліт (політичної, економічної, адміністративної, військової, релігійної, наукової, мистецької), які врівноважують одна одну і тим самим запобігають небезпеці тоталітаризму. Як складова частина соціальної структури будь-якого суспільства еліта доповнює маси (або навпаки).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
У педагогічному процесі вищої школи застосовуються наступні форми організації навчального процесу	\|	Тема 5. Система освіти України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.