Поняття управління фінансами, його принципи та функціональні елементи

В адміністративно-командній економіці протягом тривалого часу використовувалися одні і ті ж методи управління фінансами, вони були консервативними і не давали бажаного ефекту, розробка і впровадження нових фінансових важелів і нормативів проводилася дуже повільно (нормативів розподілу прибутку, норм амортизаційних відрахувань, тарифів відрахувань на соціальне страхування та ін.). І тому в сучасних умовах гостро постала проблема пошуку альтернативних методів управління і впливу на суб'єкти господарювання, які відповідали би ринковій економіці.

Розподіл функцій в управлінні фінансами між органами державної влади і управління:

Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади, приймає закони, в тому числі з фінансових питань, затверджує Державний бюджет України та вносить зміни до нього; здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України; приймає рішення щодо звіту про його виконання; визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики.

Верховна Рада України утворює постійно діючий орган контролю Рахункову палату, яка підпорядковується і є підзвітною Верховній Раді. Рахункова палата: здійснює контроль за виконанням законів України та постанов Верховної Ради, виконанням Державного бюджету України, фінансуванням загальнодержавних програм в частині, що стосується використання коштів Державного бюджету України; здійснює за дорученням Верховної Ради та її комітетів контрольні функції в межах своєї компетенції; контролює ефективність управління коштами Державного бюджету України Державним казначейством України; контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої влади; контролює виконання рішень Верховної Ради про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України; контролює касове виконання Державного бюджету України Національним банком України та уповноваженими банками; перевіряє кошторис витрат, пов'язаних з діяльністю Верховної Ради України та ін.

Президент України, як глава держави, створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби; підписує закони, прийняті Верховною Радою України; має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організовує розробку проекту закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, надає Верховній Раді України звіт про його виконання.

Міністерство фінансів України, як центральний орган державної виконавчої влади, підпорядкований Кабінету Міністрів України, забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики. Спрямованої на реалізаціє визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади. Основними завданнями Мінфіну України є:

— розроблення та проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики;

— здійснення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної економічної та фінансової ситуації в Україні, а також перспектив її розвитку;

— розроблення стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичань держави і погашення та обслуговування державного боргу;

— розроблення проекту Державного бюджету України та прогнозних показників зведеного бюджету України, забезпечення в установленому порядку виконання Державного бюджету України, контроль за дотриманням правил складання звіту про виконання Державного бюджету України та зведеного бюджету України;

— забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України;

— забезпечення ефективного використання бюджетних коштів та здійснення в межах своєї компетенції державного фінансового контролю; удосконалення методів фінансового і бюджетного планування, фінансування, а також звітності та системи контролю за витрачанням бюджетних коштів;

— розроблення та проведення державної політики у сфері виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та напівдорогоцінного каміння;

— забезпечення впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку та звітності (крім бухгалтерського обліку та звітності в банківських і кредитних установах);

— інформування громадськості про економічні та фіскальні цілі держави.

— Міністерству фінансів України підпорядковуються Державне Казначейство України, Головне контрольно-ревізійне управління України, Державна пробірна палата.

Головним завданням Державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підпрємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державне казначейство створене з метою ефективного управління коштами Державного бюджету України, підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів у Державному бюджеті. І тому основними завданнями казначейства є:

організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю за цим;

управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в іноземній валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків, установлених на відповідний період;

фінансування видатків Державного бюджету України;— ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;

— здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;

— розподіл між Державним бюджетом України та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Ве рховною Радою України;

— здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів;

— розробка нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів.

Державна податкова служба в Україні має статус міністерства і є центральним органом виконавчої влади, створена з метою посилення контролю за справлянням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, зміцнення виконавської дисципліни. Головними завданнями служби є:

здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів, а також неподаткових доходів, установлених законодавством;

розробка пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства, прийняття нормативних актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків юридичних осіб проведення роз'яснювальної роботи серед платників податків з питань оподаткування;

запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі бюджету і фінансів:

— самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети;

— самостійно розпоряжаються коштами місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання;

— використовують вільні бюджетні кошти, додатково одержані в процесі виконання місцевих бюджетів;

— органи місцевого самоврядування можуть мати позабюджетні цільові (у тому числі валютні) кошти, які використовуються ними самостійно і знаходяться на спеціальних рахунках в установах банків;

— мають право встановлювати місцеві податки і збори, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. За рішенням зборів громадян можуть запроваджувати місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування;

— запроваджують відповідно до законодавства місцеві податки і збори та обов'язкові платежі;

— можуть випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, отримувати позики з інших бюджетів на покриття тимчасових касових розривів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кредити в банківських установах;

— можуть створювати у межах законодавства комунальні банки та інші фінансовокредитні установи, виступати гарантами кредитів підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності, розміщувати належні їм кошти в банках інших суб'єктів права власності, отримувати відсотки від їх доходів і зараховувати їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету.

У системі органів державної влади, які здійснюють управління фінансами, центральне місце належить Міністерству фінансів України. В сучасних умовах створення основ ринкового господарства змінюється роль Міністерства фінансів у системі управління державою, а також розширюються і доповнюються його завдання і функції.

У відповідності із Концепцією розвитку Міністерства фінансів України, розробленою вченими Науково-дослідного фінансового інституту, цей орган повинен стати головним інструментом державного економічного регулювання. Для цього необхідно значно посилити роль тих підрозділів міністерства, які займаються бюджетною роботою, зокрема виконанням державного бюджету. Зміцнення потребує і контрольна функція міністерства як за рахунок підвищення ролі Головного контрольно-ревізійного управління, так і за рахунок посилення контрольних повноважень самого міністерства щодо використання коштів державного бюджету.

Передбачається, що Мінфін має стати головним уповноваженим урядом органом у взаємозв'язках України з міжнародними фінансовими організаціями, з питань залучення іноземних кредитів та інвестицій, надання урядових гарантій, залучення і використання валютних ресурсів.

Вдосконалення діяльності Міністерства фінансів України і перетворення його в координатора економічних реформ у країні передбачає значне розширення його функцій, зокрема таких як:

— розробка макроекономічної стратегії та макроекономічного прогнозування;

— розробка податкової та фіскальної політики;

— забезпечення стабільності державних фінансів;

— розробка митної політики і організація митної справи;

— організація і контроль за страховою діяльністю;

— контроль за виробництвом і реалізацією лікеро-горілчаних та тютюнових виробів;

— сприяння розвитку місцевого самоврядування і реформування міжбюджетних відносин;

— регулювання цін і тарифів та ін.

Закономірно, що всі зміни у діяльності і завданнях Міністерства фінансів України знайдуть своє відображення у підвищенні правового статусу як самого міністра, так і Міністерства фінансів України, а також у вдосконаленні та розвитку організаційної структури апарату і, звичайно, у конкретних прийомах і методах його роботи.

Управління - це сукупність засобів та методів цілеспрямованого впливу на об’єкт для досягнення певного результату.

Управління фінансами - це найважливіша область управлінської діяльності, яку здійснює відповідний апарат за допомогою особливих засобів та методів, в тому числі різноманітних стимулів та санкцій.

В управлінні фінансами як і вбудь-якій іншій керованій системі, виділяють суб’єкти і об’єкти управління.

Об'єктами управління виступають фінансові відносини, в тому числі й ті, що пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів. Найважливіші об'єкти управління - це фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, державні фінанси.

Суб'єктами управління виступають держава в особі законодавчих і виконавчих органів, у т.ч. фінансових, а також фінансові служби підприємств, організацій і установ. В Україні такими структурами є: фінансові служби підприємств; фінансові, страхові та податкові органи.

Сукупність усіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, має назву «фінансовий апарат».

Виходячи з даних положень, можна дати таке визначення управління фінансами.

Управління фінансами – це сукупність фінансових методів, важелів, стимулів та санкцій, які використовує фінансовий апарат для формування, розподілу та найбільш ефективного використання фінансових ресурсів. (Авт.)

Суб’єкти управління використовують в кожній сфері та в кожній ланці фінансових відносин специфічні методи цілеспрямованого впливу на фінанси. Разом з тим їм властиві і єдині засоби та способи управління. В управлінні фінансами визначають декілька функціональних елементів:

— планування,

— оперативне управління,

— контроль.

Планування займає важливе місце в системі управління фінансами. Фінансове планування - це діяльність із складання планів щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому. У фінансовому плануванні важливим є застосування принципів наукового обґрунтування показників плану і забезпечення їх стабільності, а також використання прогресивних норм і нормативів із залученням електронно-обчислювальної техніки.

Саме в ході планування будь-який суб’єкт господарювання всебічно оцінює стан власних фінансів, виявляє можливості збільшення фінансових ресурсів, напрямки їх найбільш ефективного використання.

Управлінські рішення в процесі планування приймаються на основі фінансової інформації, яка базується на бухгалтерській, статистичній та оперативній звітності.

Оперативне управління уявляє з себе комплекс заходів, що розробляються на підставі оперативного аналізу поточних фінансових ситуацій та наступних цілей отримання максимального ефекту при мінімальних витратах за допомогою перерозподілу фінансових ресурсів. Основний зміст оперативного управління зводиться до маневрування фінансовими ресурсами з метою скасування «вузьких місць», розв’язання поточних завдань.

Контроль як елемент управління здійснюється і в процесі планування і на стадії оперативного управління. Він дозволяє порівняти фінансові результати від використання фінансових ресурсів з плановими, з’ясувати резерви їх зростання, визначити шляхи найбільш ефективного господарювання.

Розрізняють стратегічне або загальне управління фінансами та оперативне.

Стратегічне управління - це управління фінансами на перспективу, і виражається воно у встановленні обсягів фінансових ресурсів на перспективу для реалізації цільових програм, пов'язаних з піднесенням економіки України, проведенням її структурної перебудови, конверсії оборонних галузей, зміцнення агропромислового комплексу, вирішення соціальних проблем тощо. Воно здійснюється органами державного та економічного управління: Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Президентом.

Оперативне управління фінансами - головна функція фінансового апарату. Його здійснюють Міністерство фінансів України; дирекції цільових централізованих фондів, страхових організацій; фінансові відділи при місцевих органах самоврядування, фінансові служби міністерств, підприємств та організацій.

Науковий підхід щодо управління фінансами як при стратегічному, так і при оперативному управлінні визначає багатоплановий характер та системний підхід до управління ними в кожній сфері та в кожній ланці фінансових відносин. При напрацюванні управлінських рішень фінансового характеру, що оформлюються в юридичних законах, фінансових прогнозах та планах враховуються:

— вимоги економічних та юридичних законів;

— результати економічного аналізу не лише підсумків минулого господарчого періоду, але і перспективи;

— економіко-математичні методи та моделі;

— раціональне співвідношення економічних та адміністративних методів управління.

У сучасних умовах особливого значення набуває проблема пошуку альтернативних методів фінансового управління і впливу на суб'єкти господарювання, які відповідали б ринковій економіці