Системний підхід до аналізу наукової діяльності

Основи системного підходу

Очевидні ознаки системності

– структурованість системи;

– взаємозв’язок складових її частин;

– підкореність організацій всієї системи певній цілі.

Декомпозиція – це поділ системи на частини з метою зробити зручнішими певні операції з цією метою.

Елемент – деякий об’єкт, що має ряд важливих властивостей, але внутрішня будова якого безвідносна до мети дослідження.

Структура – це множина частин або форм (елементів), які знаходяться у взаємодії та специфічному порядку, необхідному для реалізації функцій.

Структура системи – це стійка упорядкованість у просторі і в часі її елементів і зв’язків. Властивістю структури є можливість існування протягом певного часу за допомогою зв’язуючого пристосування для збереження елементів та їх відношень приблизно в одному й тому ж порядку, реагуючи при цьому на дії середовища. У залежності від характеру організації в системі елементів і їхніх зв’язків можна виділити основні типи структур: мережну, кістякову, ієрархічну.

Отже, структура є стійкими взаємними зв’язками між елементами системи, які забезпечують її цілісність.

Зв'язок - це важливий з точки зору розгляду системи обмін речовиною. Енергією, інформацією між елементами та зовнішнім середовищем і елементами системи.

Функції системи реалізуються через потоки енергії, людей, матеріальні та інформаційні. Структуру можна розглядати також як множину обмежень на потоки в просторі та часі.

Елемент системи може входити до її складу, може бути переміщений в системі з одного місця на інше, може бути виключений з неї.

Одним із понять, що має зв’язок з системним аналізом, є поняття «системотехніка». Системотехніка описує правила поведінки інженера, що конструює складні системи.

Стан системи – це зафіксовані значення характеристик системи, важливі для цілей дослідження.

Процес – це набір станів системи, що відповідає впорядкованій неперервній або дискретній зміні деякого параметра, що визначає характеристики чи властивості системи.

Тема розглядається в структурі категорій:

<наука>	-	<виробництво>,
<теорія>	-	<практика>,
<суб’єкт>	-	<об’єкт>,
<цілі>	-	<засоби>,
<причини>	-	<наслідки>,
<частина>	-	<результат>,
<система>	-	<модель>,
<процес>	-	<метод>,
<ефективність>	-	<якість>,
<аналіз>	-	<синтез>,
<організація>	-	<технологія>,
<задача>	-	<ціле>,

Суть системного підходу, який є методологією вирішення складних проблем, реалізується в три великі етапи:

1) систематизація (цілей задач, моделей, методів і т. ін.) – проведення класифікації та упорядкування підзадач (декомпозиції-композиції);

2) формалізація – використання формалізованого поняття “система” (<вхід> – <перетворення> – <вихід>) і проведення математичних та комп'ютерних експериментів;

3) цілеорієнтація – застосування методології цілеорієнтування системи (<цілі>↔<засоби>), що деталізується в більш конкретну структуру (<цілі> ↔ <задачі моделі> ↔ <методи алгоритми> ↔ <завдання технічні засоби>).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні поняття та їх визначення.	\|	Основні психологічні ознаки праці

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.