Лекція 8. Ефективність православної соціально-економічної моделі

Емпіричні (кількісні) докази ефективності православної соціально економічної моделі, духовно-моральної економіки знайти достатньо нелегко. Причина полягає в тому, що ця модель, на жаль є історично минулим. До того ж, систематизація і представлення всього матеріалу зайняло б не одну наукову роботу. Але головне полягає у тому, що критерії оцінки ефективності соціально-економічної системи, які прийняті у сучасній економічній науці, а також існують у реальній практиці господарювання, суттєво відрізняються від тих, за якими оцінюється господарювання згідно з принципами православної етики. Критерії та принципи ми наводили у відповідних темах.

Така модель господарювання, безумовно, була присутня в перших християнських общинах. Але вона дійшла до нас не в кількісних параметрах, які відображають ефективність, а в якісному описі її особливостей у працях ранньохристиянських авторів. Модель духовно-моральної економіки, безумовно, існувала у Візантійській імперії в період її розквіту. Проте, найдоступнішим для дослідження є досвід і результати господарювання що склалися в російській православній соціально-економічній моделі, яка починала розвиватися з періоду водохреща Київської Русі. Він включає дослідження: досвіду монастирського господарювання; теоретичні дослідження таких категорій як праця, власність, багатство (теми 6, 7); принципів домобудівництва; особливостей і результатів розвитку купецтва і підприємництва; феномена добродійності (тема 9); особливостей організації і результатів господарювання в умовах артілі і трудових братств; витоків, причин, результатів «російського економічного чуда» (тема 11).

Як приклад ефективності монастирського господарювання можна навести Соловецький монастир. Розквіт монастиря, в тому числі господарської діяльності, пов'язаний з ім'ям святителя Пилипа – митрополита Московського. Він народився в 1507 році в боярській сім'ї Количевих, наближеної до двору Івана Грозного. З юного віку відчувши тягу до монастирського життя, він таємно покидає батьківський будинок, а в 1537 році приймає чернечий постриг у Соловецькому монастирі з ім'ям Пилип. У 1548 році він стає ігуменом монастиря і крім духовного життя і наставництва активно займається господарським благоустроєм. Клімат на Соловецькому острові був досить суворим і господарське життя було пов'язано з багатьма труднощами, часто мова йшла не про ефективність, а про забезпечення виживання. Тим не менш, за ініціативою нового ігумена в ліси острова запускають лапландських оленів, дерев'яні будівлі монастирських споруд замінюються на кам'яні, для чого вибудовується цегельний завод, для забезпечення пересування по острову проводяться дороги в різних напрямках. Крім того, монастирська братія осушує болото, і будує водяний млин, з'єднує каналами 52 малих соловецьких острова, завдяки чому поліпшується клімат на острові. Особливе піклування мав ігумен про соляні варниці – головне джерело монастирського доходу. Влаштовується при монастирі і лікарня.

Центром монастирського життя на заході України була Почаївська лавра. Архієпископ Антоній (Храповицький), будучи волинським архієпископом, заснував при Почаївській Лаврі банк, який видавав малоросійським селянам підйомні кредити і вивів мільйони малоросійських селян з-під економічної залежності від фінансово сильних діаспор, зробивши Волинь зоною процвітання і політичної стабільності. Без благословення почаївських духівників жоден кандидат у краї не міг потрапити до Державної Думи Росії. Екстремістів, як правих, так і лівих в області не було, оскільки було скасовано основу для їх існування. А просвітницька робота серед населення була величезною – тираж "Почаївських листків" перевищував 2 мільйони.

Інший приклад господарювання, заснованого на принципах православної етики - діяльність багатьох купців та підприємців (тема 9), серед яких були не тільки відомі у промислових, торгівельних колах прізвища, а навіть такі, що присвячували своє життя служінню Богу. Так, великий православний святий Серафим (Муравйов) Вирицький (1865-1949) до постригу був одним з найбільших у Росії комерсантом, які торгували хутром. Він створив товариство кредиту на довірі, де угоди укладалися без паперів, найдостойнішим чином оплачував і дбав про своїх працівників, годував тисячі жебраків Петербурга [71].

Одним з найбільш яскравих, цілісних прикладів сутності, особливостей та результатів православної соціально-економічної системи, яка існувала на мезо-рівні, є діяльність Трудового Братства М.М. Неплюєва.

Діяльність Трудового Братства М.М.Неплюєва

М.М. Неплюєв (1851-1908) походив з відомого роду дворян Количевих. Він мав юридичну освіту та працював у дипломатичному корпусі закордоном. По закінченню дипломатичної кар’єри він повернувся до рідного маєтку та вирішив зайнятись господарською діяльністю, підіймаючи сільське господарство рідної землі та покращуючи життя селян.

М.М. Неплюєв вирішив збудувати господарство в якому б поєднувались принципи християнського життя та найновіші досягнення аграрної та інших галузей науки, техніки та технологій. Тому своє господарювання він почав із вивчення аграрної науки у Петербурзі та вивчення творів святоотцівської спадщини. Потім М.М. Неплюєв створив аграрну школу для своїх селян, а через деякий час братство, що виросло з часом з трьох учнів школи до майже півтори тисячі осіб [57].

Господарювали спільно на основі православних принципів, а також якнайкращих методів і технологій господарювання. Власність була спільною: все своє майно 18 тис. десятин землі, декілька заводів, величезні сади М.М. Неплюев передав братству. Частину загального прибутку М.М. Неплюєв ділив між членами братства і клав їм на особові рахунки. Нікого не тримали силою, людина могла покинути общину, узявши з собою зароблені за весь період гроші.

Після смерті в 1908 році М.М. Неплюєва община проіснувала ще 20 років. Більшовики використовували досвід господарства для агітації як приклад комуністичного господарювання, поки не розібралися, що община створена на православній основі. Сам М.М. Неплюев говорив про єдину – виключно сотеріологічну задачу общини: вона потрібна для того, щоб разом, спільно, допомагаючи один одному, рятувати свої душі.

Трудове братство або сільськогосподарська артіль М.М. Неплюєва за сучасною термінологією - це велике господарське об’єднання, до складу братства у різні часи його розвитку входило у середньому від біля 500 до 1500 осіб.

Взагалі воно проіснувало 40 років (1889-1929) на протязі двох соціальних епох у Глухівському повіті (теперішній північ Сумської області) [52, С.3]. Братство і донині дивує нас реальним прикладом впливу духовно-моральних принципів православ’я на надзвичайні соціально-економічні успіхи; досягненням цілісної ефективності діяльності соціально-економічної системи (духовної, соціальної, гуманної, інтелектуальної, екологічної, базової, економічної).

Ефективність використання праці та капіталу у межах Братства була набагато вище, ніж за його межами (наприклад, використання десятипільного сівообігу у рослинництві дозволяло досягати підвищення врожайності у 2,5 рази вище, ніж у середньому по губернії ) [52, С.9].

У 1929 році перед тим, як її було знищено у процесі колективізації, сільськогосподарська артіль М.М. Неплюєва мала:

- розвинуту агрокультуру,

- міцну господарську інфраструктуру, у тому числі рільництво (1000 га) з використанням новітньої по тому часі техніки (артіль мала 7 тракторів, у той час коли масове виробництво тракторів у США почалося з 1917 року, а у СРСР тільки починалось виробництво перших тракторів);

- луківництво (160 га), бджільництво (50 вуликів), тваринництво, садівництво(87 га), лісове господарство (330 га);

- міцне селекційне господарство ( при тому що промислова селекція рослин стала розвиватись у світі та Росії з 1890 року , а перші селекційні станції в СРСР були зареєстровані тільки у 1920 році),

- лісопильний завод, цегляний завод (продуктивністю в 25 тис. шт. у добу), млин, торфорозробки, заводи (виноробний і по переробці продукції тваринництва), індустріальні майстерні (ковальсько-слюсарну, теслярську, столярну, шевську);

- телефонну мережу (перша у світі телефонна станція була збудована у 1878 році у США, телефонна станція у Києві – у 1886 році; в СРСР телефонний зв'язок почав розвиватись з 1920 року, коли Братство вже було телефонізовано);

- електростанцію ( у т.ч. освітлення і 12 електромоторів; тоді коли більшість сіл Сумської області було електрифіковане тільки наприкінці 1960-х років);

- готель, суспільні їдальні, школи, ясла, клуб [52, С.21,22; 83].

Такі величезні успіхи були результатом тієї соціально-економічної системи та системи управління, яка склалась у Трудовому Братстві. Особливості системи полягали у наступному.

Ефективний організаційний механізм забезпечував самозбереження ціннісного ядра, укладу, принципів поряд з розумною адаптацією до змін зовнішнього науково-технічного та соціально-економічного середовища.

Динамічність та адекватність системи: зміни у відповідності, зі зміною духовних та матеріальних потреб суспільства (немає перевантаження або невикористання потенціалу).

Були створені умови для перетворення рутинної, монотонної праці у відносно привабливий процес, який був наповненим елементами творчості, завдяки механізації та модернізації виробництва де це було можливо. Найбільш важка праця виконувалась машинами.

Відтворення та нове виробництво корисної для системи інформації (знань, принципів, цінностей, навичок, звичок, переконань, стереотипів мислення та поведінки) та духовно-моральної моделі управління.

Інноваційне відтворення – оновлення техніко-технологічної бази, знань, вмінь, навиків усіх працівників

Відтворення (як поточне так і перспективне) фізичного, культурного, інтелектуального, духовно-морального капіталу (потенціалу) окремої особистості і системи у цілому.

Одним з найважливіших факторів успіху Братства була система управління. Управлінська система була збудована за принципами самоорганізації та самовідтворення. Це самовідтворення та збільшення управлінського потенціалу, духовно-морального та інтелектуального капіталу (потенціалу) системи, людських особистостей.

Система навчала керуванню на усіх рівнях організації. Навики лідерства та керівництва починали виховувати у сім’ях, потім у школі, і потім у трудовому та суспільному житті артілі.

Вже в школі учні приймали участь у «братських кружках» - системі, розробленої М.М. Неплюєвим. Крім звичайних сімей члени братства об’єднувались у братські сім’ї, які складали артілі – відносно самокеровані підрозділи, які виконували певний вид праці. Кожну сім’ю очолював «старшина»,якого обирали із складу сім’ї, причому організацією суспільного життя могла керувати одна особа, а виробничою – інша.

Згідно з уставом Братства було передбачено два основних види братів: повноправні, які складали меншість , та прийомні. Повноправні були володарями усього майна Братства, приймали участь у виборах, встановлювали уклад життя Братства, тобто виконували функції стратегічного управління. Прийомні – на рівних правах приймали участь у розподілі доходів, але не вирішували стратегічні завдання та не приймали участі у виборах.

Вищим органом управління у Братстві була Дума до складу якої входили повноправні брати. З метою здійснення господарського керівництва Дума обирала Господарську Раду (аналог уряду).До складу Ради могли увійти як повноправні так і прийомні брати і навіть сторонні особи. Діяльність Ради будувалась на основі кошторису, який затверджувався Думою. Таким чином усі члени Братства у залежності від власного статусу мали можливість прийняття рішень на самому високому рівні діяльності Братства [52, С.17].

Ефективне вирішення оперативних виробничих питань досягалося за рахунок наділення повноваженнями на кожному робочому місці .

Більша частка членів Братства у тій чи іншій мірі залучались до виконання керівних функцій це, з одного боку, давало змогу виховувати управлінський потенціал системи, а з іншого - давало простір для прийняття ефективних рішень на кожному місці, також завдяки атмосфері творчості, любові, взаємопідтримки та довіри в системі постійно генерувались інновації. Усе це робило систему стійкою та ефективною.

Унікальною була і система мотивації керівників, яка була створена у Братстві: ніяких додаткових винагород за виконання керівних функцій керівники Братства не отримували, оскільки рівна винагорода за працю для усіх членів Братства була принципом соціально-економічної діяльності .Звичайна для керівників мотивація влади та посадового росту була відсутня. В общині «Суворо заборонялася розумова гординя і будь-який вияв злої критики» [52, С.17]. Основними мотиваторами праці керівників були духовні та соціальні – відповідальність за людей, які довірили керівнику власне благополуччя , праця заради Бога та людей, спокій совісті, мир та злагода на душі , радість та задоволення від успіхів, плідної праці. У Братстві, як і взагалі при артільній організації праці, усі у рівному ступені були зацікавлені у результатах справи, її якості, співчували рішенням і діям керівника та один одного. Звісно, таке було можливо тільки при умові єдиних духовних цінностей та прагнень, високій моральності усіх членів колективу від керівника до підлеглих. Такий морально психологічний клімат, у якому панували любов, злагода, взаємна підтримка, взаєморозуміння, був результатом не одного тижня або року, а років праці, результатом як створеної системи, так і щоденної важкої духовної праці кожного.

Самовідтворення системи забезпечувала розвинута система навчання, заснована на поєднанні п’яти основних складових якісного навчального процесу – духовно-моральної, соціокультурної, інноваційно-інтелектуальної, професійної і прикладної, а також на установці на навчання та самонавчання протягом усього життя. Система навчання включала: обов’язкове отримання середньої спеціальної освіти кожним членом Братства; навчання у процесі праці; у процесі спілкування; відвідання творчих майстерень; самонавчання.

Організація діяла як жива цілісна соціально-економічна система, в якій: з одного боку, кожен виконує власні функції, а з іншого - існує тісний взаємозв’язок працівників та різних елементів системи; з одного –існують чіткі загальноприйняті правила та норми, а з –іншого свобода; з одного боку - чітка ієрархічна система влади , а з іншого - справжня демократія. Усе це дозволяло отримати величезний синергетичний ефект коли результат діяльності цілої системи набагато більше суми часткових результатів окремих виконувачів.

Братство функціонувало на принципах свободи, свободи, побудованої на внутрішній любові. Це, насамперед, була внутрішня духовна свобода. Також свобода відносилась як до вступу у братство так і до виходу з нього; проявлялась у виборі способу життя (родинне чи чернече); у «дисципліні любові», виборі місця розкриття власних талантів та здібностей, свободі від соціальної нерівності, необхідності біологічного виживання (гарантія безкоштовного харчування, медичного обслуговування, забезпечення доглядом по старості).

У системі управління, яка існувала у Братстві з'єдналося несумісне: свобода та дисципліна, ієрархія та демократія, економічна свобода як свобода від необхідності у матеріальних благах. За вірним зауваженням Л.Г. Мельника, свобода та любов були і економічним підґрунтям Братства М.М. Неплюєва [52, С.31]. Вони були головним енергетичним джерелом життєздатності цієї мезо-соціально-економічної системи, як і у цілому православної соціально-економічної системи та створеної у її межах системи менеджменту. Інновації, які прийнято називати одним із головних джерел ефективного економічного розвитку, були лише закономірним результатом дії духовно-моральних факторів.

Коли ти постійно чекаєш любові від інших – ти не маєш свободи, коли вмієш любити та любиш сам –ти маєш свободу, оскільки любов завжди з тобою і не залежить від зовнішніх обставин [52, С.32]. Любов до Бога, людей, Вітчизни оточуючого світу дає впевненість та довіру радість та насолоду від буття від спілкування з людьми від праці. Це те, чого так недостає як західним системам, так нашому сучасному життю. І саме вона дає змогу підняти важкий тягар щоденної праці, соціальних та економічних проблем.

Лише на цій духовно-моральній основі можливо було на протязі сорока років будувати діяльність, у тому числі із застосуванням принципу – від кожного по здібностям – кожному по потребам, у т.ч. рівної для усіх оплати праці – системі, яка потерпіла крах усього через декілька тижнів після введення військового комунізму [52, С.32].

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Праця як чинник виробництва	\|	Російські благодійники та меценати XIX – початку ХХ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.