Лекція 3. ТЕОРІЯ СУСПІЛЬНОГО ДОБРОБУТУ ТА СОЦІАЛЬНОРИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Зростання і падіння обсягів національного виробництва, цін, процентних ставок і зайнятості складають діловий цикл, який є характерною рисою ринкової економіки. В зв’язку з цим виникають певні соціальні небезпеки і ризики. Тому держава повинна в законодавчому порядку установити основні соціальні гарантії, які б нівелювали дестабілізуючі наслідки ринкової економіки та запобігали соціальній напрузі.

В умовах ідеальної ринкової економіки реальний ВНП зростав би досить швидкими темпами, а рівень цін виміряний за допомогою дефлятора ВНП або індексу споживчих цін залишався б незмінним, або зростав дуже повільно. В результаті чого безробіття та інфляція були б незначними. Однак на практиці економіка будь-якої країни розвивається циклічно, в зв’язку з чим виникають економічні кризи, які супроводжуються інфляційними процесами, падінням виробництва, зростанням безробіття, масовою хвилею банкрутств у підприємницькій сфері, підвищенням ставки позичкового відсотка.

Окремі економічні цикли суттєво відрізняються між собою за тривалістю та інтенсивністю, проте всі вони складаються з одних і тих самих фаз таких, як пік (економіка виходить на рівень, який перевершує всі попередні рубежі, збільшується платоспроможний попит і пропозиція); спад (скорочення обсягів виробництва, збільшення кількості банкрутств, зростання безробіття, падіння рівня доходів, падіння попиту, потрясіння кредитної системи); дно (точка спаду, при якій виробництво і зайнятість досягають найнижчого рівня, тоді як рівень інфляції – найвищого); пожвавлення (зростання виробництва та попиту на робочу силу, зменшення рівня інфляції тощо).

Циклічний характер розвитку економіки вимагає від держави відповідної реакції і впровадження певних заходів по усуненню негативних наслідків циклічності.

В цей період відзначається зростаюча поляризація в реальних доходах населення, яка супроводжуються зростанням бідності. Причинами такої поляризації є те, що джерелом доходів, крім заробітної плати, може бути ще й приватна власність. Існує також диференціація в доходах між регіонами, галузями, підприємствами різних форми власності.

Рівень життя населення визначається як сукупність умов життя відповідно до досягнутого рівня економічного розвитку країни.

Соціально-економічні індикатори рівня життя населення можна розглядати як узагальнюючі, які відображують сумарне споживання (і можливості такого споживання) населенням матеріальних благ і послуг; та і як відносні, що характеризують окремі сторони добробуту населення.

Типовими узагальнюючими показниками є рівень і динаміка номінальних та реальних доходів населення, загальний обсяг споживання населенням благ і послуг. Особливість цих показників полягає в тому, що вони відображають не тільки абсолютні зміни в рівні життя населення, а також і відносну динаміку у розрахунку на душу населення, сім’ю, тисячу або 10 тисяч жителів. Друга група показників визначається тільки у відносному виразі: споживання основних продуктів харчування, інших споживачів товарів, забезпеченість послугами охорони здоров’я, освіти, транспортними, житлово-комунальними тощо, на душу населення, сім’ю, тисячу або 10 тис. жителів.

Соціально-економічні індикатори рівня життя населення:

Обсяг реального ВВП на душу населення.
Грошові доходи та витрати населення.
Реальна заробітна плата.
Споживання основних продуктів харчування на душу населення.
Природний приріст населення та середня тривалість життя.
Частка витрат на розвиток соціальної сфери в бюджеті.
Використання вільного часу.

Межа бідності – це рівень доходів у середньому на члена родини, нижче якого неможливе задоволення основних потреб, або це частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць.

Рівень бідності – це питома вага сімей (домогосподарств), чий рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим за визначену межу бідності.

Глибина бідності – це відхилення доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності, або ті, хто опинився нижче межі бідності.

Мінімальний споживчий бюджет – це набір продовольчих і непродовольчих товарів і послуг у натуральному та вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини.

Межа малозабезпеченості – це величина середньодушового сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством.

Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Все населення поділяється на три категорії:

зайняті ;
безробітні;
особи поза робочою силою.

Згідно стандартів розроблених Міжнародною організацією праці (МОП) у 1983 р. все населення поділяється на три категорії:

зайняті – люди, які мають оплачувану роботу, включаючи осіб, які працюють неповний робочий день; громадяни, які служать у збройних силах; учні та студенти денних форм навчання; особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві); зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку; тимчасово непрацюючі через хворобу, страйк чи відпустку;
безробітні – закон України «Про зайнятість населення» безробітними визнає працездатних громадян у працездатному віці, які з причин, не залежних від них самих, не мають заробітку або трудового доходу, є зареєстрованими у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу, здатні до праці та готові працювати, але не отримують від цієї служби належної роботи;
особи поза робочою силою – люди у віці до 16 років; ті які перебувають у спеціалізованих установах, зокрема психіатричних диспансерах, виправних закладах; пенсіонери; надто хворі, щоб працювати; ті що не працюють, але і не шукають роботу.

Види безробіття:

фрикційне;
структурне;
сезонне ;
циклічне.

Отже. безробіття є безперечно явищем негативним, так як робить економку вразливою, соціальну сферу – напруженою, психологічний клімат – збуреним, суспільний спокій – порушеним. Тому дуже важливим для національної економіки є моніторинг рівня безробіття.

Оскільки самі передумови функціонування ринкової економіки не передбачають існування 100% зайнятості, а поняттю «повної зайнятості» відповідає рівень безробіття, який у структурі безробітних не включає осіб, що втратили роботу внаслідок циклічного безробіття, то 5-6% рівень безробіття вважається суспільно нормальним явищем. Тому уряди ринкових країн особливу увагу приділяють політиці забезпечення повної зайнятості, а точніше – утриманню її оптимального рівня. Певна кількість безробітних, або резервна армія праці, є необхідною умовою розширеного відтворення.

Інфляція - це підвищення загального рівня цін, що супроводжується падінням купівельної спроможності грошей.

Види інфляції:

інфляція попиту;
інфляція пропозиції.

Види інфляції залежно від її темпів:

помірна інфляція;
галопуюча інфляція;
гіперінфляція.

Антиінфляційна політика - вплив держави на НЕ при якому буде досягнуто відповідність між темпами зростання грошової маси та темпами зростання благ.

Соціальна політика - діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринку тощо.

Соціальний захист– це система державних заходів щодо забезпечення достойного матеріального і соціального становища громадян країни.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 2. ЕКОНОМІЧНІ ТЕОРІЇ ТА БАЗИСНІ ІНСТИТУТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ	\|	Лекція 5. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.