Мюнхенська угода і загарбання Чехословаччини

Загарбання Німеччиною Австрії

Після оформлення блоку агресивних держав розпочався новий етап агресії нацистської Німеччини. Гітлер вдається до перегляду кордонів з метою включення до складу Німеччини всіх населених німцями регіонів. Першою жертвою відкритої агресії стала Австрія — батьківщина Гітлера. В листопаді 1937 р. гітлерівське керівництво прийняло рішення про форсовану підготовку до загарбання цієї країни. Ще раніше, 6 вересня 1937 р., у ході переговорів з Муссоліні в Берліні Гітлер отримав згоду італійського диктатора на "аншлюс" Австрії.

11 березня 1938 р. за вказівкою Гітлера було підготовлено директиву про вторгнення німецьких військ до Австрії. Того ж дня німецьке керівництво в ультимативній формі зажадало від австрійського уряду скасувати всенародне голосування, піти у відставку й передати правління "фюрерові" австрійських фашистів Зейс-Інкварту. Австрійський уряд виконав ці вимоги і віддав наказ своїм військам не чинити опору німецьким збройним силам, якщо вони вступлять до країни. Однак формального приводу для окупації Австрії у гітлерівців ще не було. Тоді Герінг телефоном увечері 11 березня дав вказівку Зейс-Інкварту, щоб той звернувся до Німеччини з проханням про "допомогу" для встановлення в країні "порядку і спокою".

Ще до того, як Зейс-Інкварт виконав цю вказівку, Гітлер підписи директиву, згідно з якою 200 тис. німецьких військ вранці 12 березня 1938 р. безперешкодно вступили до Австрії. Наступного дня було сформовано з нацистів новий піістрійський уряд, що прийняв закон, у якому Австрія проголошувалася "німецькою землею". Вже на початку квітня 1938 р. Велика Британія, Франція і США ліквідували свої дипломатичні місії у Відні, тим самим визнавши "аншлюс". Така позиція західних держав не могла не надихнути Німеччину на активізацію агресивних дій.

Після "аншлюсу" Австрії гітлерівський уряд почав готувати загарбання Чехословаччини. Гітлер висунув вимогу про передачу Німеччині Судетської області, де більшість населення становили німці і де активно діяла організація судето-німецьких нацистів (з 1935 р. — так звана судето-німецька партія), котра під гаслом боротьби за право судетських німців на суверенітет домагалася приєднання Судетської області до Німеччини. На Гітлера відверто орієнтувалася і глінківська партія в Словаки'.

У Берліні було розроблено план загарбання країни ("Грюн"); приводом для вторгнення мало стати вбивство гітлерівською агентурою німецького посла у Празі.

Враховуючи настрій народу, уряд Чехословаччини 20 травня 1938 р. оголосив часткову мобілізацію. Чехословаччина володіла однією з найсильніших армій в Європі, тому Гітлер змушений був відступити. Однак становище Чехословаччини було вкрай ускладнене позицією її західних союзників. Уряди Великої Британії, Франції, США від самого початку кризи домагалися капітуляції Чехословаччини перед агресором. 22 квітня 1938 р. французький уряд повідомив Чехословаччину, що Франція не зможе подати їй допомоги в разі нападу Німеччини і що не варто також розраховувати й на допомогу Великої Британії. Західні країни наполегливо радили урядові Чехословаччини піти на поступки гітлерівцям. Вони рекомендували передати Німеччині ті райони, де німці становили більш 50% населення. Американські дипломати заявляли, що США нічого не робитимуть з приводу цього питання, визнаючи за Німеччиною свободу дій у Східній та Південно-Східній Європі. У червні 1938 р. глава судето-німецької партії К. Генлейн висунув нову серію вимог, виконання яких призвело б до ліквідації суверенної чехословацької держави.

Правлячі кола Чехословаччини під тиском Великої Британії, Франції і США вирішили капітулювати й прийняти пропозиції генлейнівців. У відповідь у Чехословаччині розпочався загальний страйк. За узгодженням з Берліном Польща і Угорщина також висунули претензії до Чехословаччини. СРСР заявив польському урядові, що у разі нападу Польщі на Чехословаччину радянсько-польський пакт про ненапад буде денонсовано.

25 вересня радянський уряд повідомив уряд Франції, що 30 стрілецьких дивізій наблизилися до західного кордону СРСР, авіацію й танкові частини приведено до бойової готовності. Одначе всі зусилля врятувати Чехословаччину і мир у Європі не були підтримані західними державами, а керівники самої Чехословаччини не звернулися по допомогу до СРСР. У ці дні президент США Ф. Рузвельт звернувся до Гітлера із закликом до мирного врегулювання судетської проблеми. Однак послання було складене у вкрай м'яких тонах, і втручання США, за словами американського історика Ф. Санборна, "зіграло роль головного вмиротворювача".

Долю Чехословаччини було вирішено на Мюнхенській конференції 29-30 вересня 1938 р. У конференцій брали участь Гітлер, французький прем'єр Далад'є, лідер фашистської Італії Муссоліні та британський прем'єр-міністр Чемберлен. Чехословацьку делегацію було запрошено лише для того, щоб вислухати вирок.

Мюнхенська угода передбачала передачу Німеччині у термін з 1 по 10 жовтня 1938 р. Судетської області Чехословаччини зі всіма спорудами і укріпленнями, фабриками, заводами, запасами сировини, шляхами сполучення (1/5 частина території, майже 40% промислового потенціалу), задоволення за рахунок Чехословаччини протягом З місяців територіальних вимог Польщі та Угорщини, "гарантію" учасниками угоди нових кордонів Чехословаччини.

30 вересня чехословацький уряд прийняв без згоди Національних зборів умови Мюнхенського договору. Президент Бенеш залишив свій пост і емігрував до Великої Британії, його місце посів колишній австрійський чиновник Є. Гаха.

Угода, підписана в Мюнхені, була одним з найбільш яскравих проявів політики "вмиротворення", що провадилася напередодні Другої світової війни й остаточно розв'язала руки нацистським агресорам. Нав'язана Чехословаччині силою, у порушення норм міжнародного права і законів Чехословаччини, Мюнхенська угода стала важливою віхою у підготовці війни. Згідно з договором між ЧРСР і ФРН (грудень 1973 р.), його учасники вважали Мюнхенську угоду, "маючи на увазі свої взаємні відносини згідно з нинішнім договором, нікчемною".

Так було покладено початок ліквідації чехословацької; держави. До початку Другої світової війни залишалися лічені місяці.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Політика умиротворення агресорів	\|	Німецькі претензії до Литви і Польщі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.