• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

У вищій школі

Сутність та закономірності навчального процесу

Лекція 3

1. Поняття та історичні типи навчання. Соціальна сутність навчання.

2. Зовнішня та внутрішня структура навчального процесу, його рушійні сили.

3. Сутність і вихідні категорії проблемного навчання.

4. Закономірності і принципи навчання.

Поняття «навчання у вищій школі», як і поняття навчання людини взагалі, розглядається у педагогіці як явище суспільне. Саме навчання людини у своєму історичному розвитку ставало засобом передачі знань від одного покоління (старшого) до іншого(молодшого). У цьому – центральна функція навчання. Навчання є дидактичною системою діяльності, яка постійно розвивається і змінюється, забезпечуючи виховання та розвиток людини. Передаються і засвоюються:

1) сама діяльність у її конкретному змісті;

2) відношення, які виникають у процесі цієї діяльності;

3) загальні принципи, норми, модель діяльності і відносин.

Соціальна діяльність і соціальні відносини у процесі навчання виступають проявом соціальної сутності навчання.

Соціальна сутність навчання виявляється в єдності змістового, операційно-процесуального і мотиваційного аспектів навчання, що втілюються у вигляді конкретних вимог, які ставить суспільство до навчання.

Важливим елементом навчання є застосування знань на практиці.

М.М.Скаткін виділив чотири структурні елементи навчального процесу, які складають основу навчання:

1) повідомлення знань;

2) їх засвоєння;

3) відтворення засвоєного;

4) застосування знань на практиці.

З врахуванням історичного досвіду розвитку педагогіки та освіти й сучасного їх стану можна виділити наступні типи навчання:

Пояснювально-ілюстративний тип навчання пов’язують з ім’ям Я.А.Коменського. Пояснювально-ілюстративний тип навчання за вихідну точку бере докази, пояснення, свідоме засвоєння, відтворення і застосування знань з широким використанням наочності («золоте правило дидактики» Я.А. Коменського).

Однак у нових історичних умовах такий тип навчання виявився недостатньо ефективним. Ідеться насамперед про розвиток такої якості особистості, як здатність до творчої праці, самоосвіти.

2. Зовнішня структура навчального процесу передбачає 3 елементи:

1. Зміст навчання й освіти – вивчення студентами різних спеціальностей різноманітних навчальних дисциплін, спецкурсів.

2. Викладання, під яким найчастіше розуміють діяльність окремого викладача. Під викладанням слід розуміти загальну діяльність усіх, хто навчає студентів.

3. Навчання, під яким нерідко розуміють навчально-пізнавальну діяльність окремого студента, тому що засвоєння знань у процесі навчання має індивідуальний характер.

Внутрішньою стороною процесу навчання можна вважати мету навчального процесу. Загальноосвітні завдання вузів спрямовані на досягнення загальної мети – гармонійного розвитку особистості. Засвоєння знань може вважатися насправді цінним лише тоді, коли воно досягає рівня застосування на практиці.

Академік М.М.Семенов зазначав, що майбутні фахівці ще у вузі мають набувати досвіду науково-технічної творчої роботи. Саме цьому сприяє проблемне навчання. Вся система науково-дослідної роботи студентів (НДРС) є специфічною формою проблемного навчання, що забезпечує безпосередній зв’язок методів наукового пізнання і методів навчання.

3. Головною функцією проблемного навчання є розвиток творчого мислення, творчого підходу до діяльності. Проблемне навчання спирається на виділення якоїсь проблеми, спонукаючи студента до її самостійного вирішення, тобто до пошуку нових знань. Проблемне навчання не є чимось абсолютно новим у педагогіці. Воно прослідковується у практиці Сократа, Ж.-Ж. Руссо, Л.М.Толстого, у працях педагогів к. XIX – п. XX ст. У 20-30 хх рр. У педагогіці ідеї проблемного навчання реалізовувалися у вигляді дослідницького методу.

Сутність проблемного навчання у сучасних інтерпретаціях розкривається через аналіз таких понять як проблемне запитання, проблема, проблемне завдання, проблемна ситуація.

Проблемне запитання: «Герой нашого часу» Ю.Лермонтова. Запитання, на які вже існує готов відповідь, не є проблемними.

Проблемне завдання – це завдання, що містить суперечність, на вирішення якої потрібні нові знання.

У змісті проблемної ситуації тісно взаємопов’язані питання інтуїції та знання, свідомого і підсвідомого. Письменник Грем Грін зазначав: «Підсвідоме неодмінно допомагає нам у нашій роботі. Це слуга, котрого ми тримаємо у підпіллі, розраховуючи на його допомогу. Коли виникає перешкода, яка здається нездоланною, я перечитую, лягаючи спати, написане протягом дня і надаю можливість своєму слузі працювати на мене. Прокинувшись, я відчуваю, що утруднення усунуте, вирішення питання готове і здається мені очевидним. Цілком очевидно, що воно з’явилось мені уві сні, котрий я не міг збагнути».

Отже, у вирішенні проблемної ситуації важливу роль відіграє творче мислення. Виховання творчого мислення, оволодівання його досвідом можливе лише у процесі вирішення творчих завдань. У цьому полягає педагогічне значення проблемного навчання. Однією з його переваг є зближення психології навчання з психологією мислення.

Одна із переваг проблемного навчання – це наближення навчального пізнання до наукового. Наукове та навчальне пізнання мають як спільні, так і відмінні риси. Спільні риси:

1) об’єкт пізнання – об’єктивна дійсність;

2) мета пізнання – істина;

3) загальна спрямованість;

4) практика.

Відмінності:

1) студент, навчаючись, не може йти шляхом першовідкривача, адже соціальна функція навчання полягає в передачі набутого досвіду старшими поколіннями молодшим. Тобто, навчальне пізнання сьогодення поєднує в собі наукове пізнання століть;

2) розходження у часі;

3) навчальне пізнання виступає засобом підвищення якості підготовки спеціалістів, тоді як наукове пізнання спрямоване на нові наукові теоретичні і практичні відкриття.

4. Головна мета даного питання – це знайти співвідношення між закономірністю (законом) та принципом у навчанні.

Серед законів суспільних явищ філософи відрізняють закони динамічні і статичні. Такий поділ притаманний і дидактиці вищої школи. Зокрема, до динамічних законів навчання відносять закон виховного характеру навчання, оскільки діяльність викладача завжди виховуючи впливає на вихованців.

Статичний закон навчання– закон залежності між оцінкою студентами навчання і їх успішністю: чим вища оцінка студентами провідних цілей навчання, тим вища їх успішність. Принципи навчання завжди пов’язані з законами.

У вищій школі визначають, в основному, 2 групи принципів навчання.

1) принципи, що відображають закономірності зв’язку мети, сутності і змісту навчання:

– принцип розвиваючого і виховного характеру навчання;

– принцип науковості навчання;

– принцип активності і самостійності студентів у навчанні;

– принцип систематичності навчання;

– принцип зв’язку змісту навчання з життям і практикою;

2) принципи, що регулюють умови продуктивного навчання:

– принцип наочності у навчанні;

– принцип достатності навчання;

– принцип урахування вікових та індивідуальних особливостей студентів;

– принцип міцності знань;

– принцип поєднання колективних, групових та індивідуальних форм організації навчання;

– принцип зв’язку лекційної та поза лекційної навчально-виховної роботи зі студентами;

– принцип керівної ролі викладача у навчальному процесі.

Вказані принципи виконують функцію систематизації знань і відображають стійкі, істотні внутрішні зв’язки і відносини у педагогічному процесі, а тому і мають силу закону.

Читайте також:

1. ВАЛЕОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ В ШКОЛІ
2. Види та жанри образотворчого мистецтва, методика ознайомлення з ними у початковій школі.
3. Визначення готовності дітей до навчання у школі
4. Головними видами контролю успішності учнів у сучасній школі є: випереджувальний, поточний, періодичний, підсумковий.
5. З історії обліку успішності учнів в українській школі
6. Завдання вивчення психології у вищій технічній школі
7. Загальна характеристика педагогічного процесу у вищій школі України згідно Болонських вимог.
8. Законодавчі та нормативно-правові документи щодо бібліотек у вищій школі.
9. ЗДОРОВ'Я ТА ФУНКЦІОНАЛЬНА ГОТОВНІСТЬ (ШКІЛЬНА ЗРІЛІСТЬ) ШЕСТИРІЧНИХ ДІТЕЙ ДО НАВЧАННЯ В ШКОЛІ
10. Мета і завдання предмету образотворче мистецтво в початковій школі
11. Методи і засоби навчання у вищій школі
12. Методи навчання та контролю знань, умінь та навичок у професійній школі.

Переглядів: 872