Становище людей з iнтелектуальною недостатнiстю

Етика соціальної роботи з людьми з iнтелектуальною недостатнiстю

Становище осiб з iнвалiднiстю внаслiдок iнтелектуальної недостатностi досi не пiдлягало детальному науконому дослiдженню в нашiй кранi. На жаль, не вивчалася якiсть життя осiб цiєї цiльової групи, ефективнiсть системи соцiальних послуг. Тим часом, за даними Мiнiстерства охорони здоров’я України, станом на початок 2004 р. на облiку через розумову вiдсталiсть перебувало понад 284 тисячi осiб. Причому iнвалiднiсть через розумову вiдсталiсть встановлено у 88 074 осiб, з них 18 439 – діти.

Iнтелектуальна недостатнiсть – доволi поширене явище, на неї страждає понад 120 мiльйонiв людей в усьому свiтi. Це одна з найчастiших причин iнвалiдностi на все життя. У визначеннi Всесвiтньої органiзації охорони здоров’я вона означає стан затриманого або неповного розвитку психiки, який у свою чергу характеризуеться порушенням здiбностей, що проявляються в перiод дозрiвання та забезпечують загальний рiвень iнтелектуальностi, тобто когнiтивних, мовних, моторних і соцiальних здiбностей. Отже, iнтелектуальна недостатнiсть визначається за такими ознаками:

– значне зниження iнтелектуальних функцiй (порiвняно з середнiм рiвнем);

– виявлення у вiцi до 18 рокiв;

– дефект або порушення адаптивної поведiнки, що оцiнюється з урахуванням вiку даної особи.

Згiдно з мiжнародною класифiкацiбю хвороб (10–й перегляд), люди з iнтелектуальною недостатнiстю отримують один з дiагнозiв розумової вiдсталостi, якi можна викласти у такому наближеному формулюваннi:

F 7 Розумова вiдсталiсть

F 70 Легка розумова вiдсталiсть

F 71 Помiрна розумова вiдсталiсть

F 72 Тяжка розумова вiдсталiсть

F 73 Глибока розумова вiдсталiсть

F 78 iнша розумова вiдсталiсть

F 79 Неуточнена розумова вiдсталiсть.

У цiлому для людей з iнтелектуальною недостатнiстю характернi знижене вмiння концентрувати та фокусувати увагу, утримувати, опрацьовувати та вiдтворювати iнформацiю, мислити та абстрагуватися, а також знижена здатнiсть розумiти та засвоювати досвiд. Знижена здатнiсть до соцiального функцiонування перешкоджає веденню незалежного життя, така людина переживає особливi труднощi з отриманням навичок у п’яти сферах дiяльностi (самообслуговування; ведения домашнього господарства; спiлкування; соцiальнi навички; подолання стресiв). Цим людям властивi й значнi порушення навичок навчання (наприклад, читання, письма, рахування тощо).

Люди з iнтелектуальною недостатнiстю, крiм звичайних потреб, мають специфiчнi, спричиненi дiагнозом «розумова вiдсталiсть». Серед них можнi видiлити такi:

– потреба у стороннiй допомозi для прийняття рiшень та розв’язання важливих проблем, зокрема у прийняттi рiшень з будь–яких юридичних питань з огляду на позбавлення дiєздатностi, потреба в опiкунствi;

– потреба у щоденному соцiальному супроводi – монiторингу вирiшення соцiальних, медичних, матерiальних проблем та втручання у разi їх незадоволення

– потреба в отриманнi безпечного мiсця проживання

– потреба в доглядi – допомозi у задоволеннi щоденних фiзiологiчних потреб;

– потреба у стороннiй допомозi задля усвiдомлення власних потреб, реалiзацiї своїх конституцiйних прав та основних свобод, реалiзацiї права вибору;

– потреба у набуттi та пiдтриманнi навичок максимально автономного функцiонування

– потреба у визнаннi з боку оточуючих людини як особистостi, а не носiя певного дiагнозу;

– потреба у спiлкуваннi та увазi з боку мiкросоцiуму

– потреба в самоповазi та самореалiзацiї особистiсного потенцiалу.

Iндивiди з iнтелектуальною недостатнiстю зазнають додаткового (порiвняно з iншими нозологiями) ризику пору– шения прав та бiдностi через знижений рiвень iнтелекту та соцiальної адаптацiї, що є складовими їх основного дiагнозу, недiєздатнiсть у бiльшостi випадкiв та повну залежнiсть вiд сторонньої допомоги. Такi люди зазвичай потребують соцiального супроводу i сторонньої допомоги пожиттєво.

Тому основними завданнями соцiальної роботи з особами з iнтелектуальною недостатнiстю є:

1) максимальна реалiзацiя особистiсного потенцiалу клiбнта;

2) створення умов для особи з iнтелектуальною недостатнiстю щодо свiдомого поiнформованого вибору моделi проживания з пiдтримкою – у бiологiчнiй чи фостернiй родинi, автономного проживання у громадi iз забезпеченням соцiального супроводу чи догляду в iнтернатному закладi;

3) сприяння родинному вихованню дiтей, якi мають iнтелектуальну недостатнiсть, комплексна пiдтримка родин, сприяння iх нормальному функцiонуванню;

4) створення сприятливого середовища для осiб з iнтелектуальною недостатнiстю шляхом формування позитивноi громадсько думки стосовно проживания таких людей у громадi.

Однак становище конкретної особи залежить вiд ставлення до неї з боку найближчого оточення та належних дiй соцiальних працiвникiв. Гарантiєю благополуччя для цих клiєнтiв є також виважена і гуманна полiтика соцiального захисту держави вiдносно громадян з iнтелектуальною недостатнiстю.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вміння та навички, необхідні соціальному працівнику при роботі з людьми похилого віку	\|	Теоретичнi засади та принципи роботи з людьми з iнтелектуальною недостатнiстю

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.