Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Управління використанням прибутку

Управління прибутком підприємства, як уже відзначалося, спрямоване на забезпечення його максимізації та стабільності формування у часі. Однак модель управління прибутком не може вважатися логічно завершеною без складової, спрямованої на підтримання управлінських фінансових рішень щодо використання створеного у процесі операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства прибутку (рис. 5.3).

Рис. 5.3 Напрями використання прибутку

Слід відзначити, що використання прибутку має узгоджуватися із корпоративною стратегією підприємства та забезпечувати стійке і стабільне зростання ринкової вартості підприємства та достатку акціонерів. Як показано на рисунку, переваги підприємства на ринку трансформуються у вартість (достаток акціонерів), яка, у свою чергу, може бути спожита шляхом розподілу між власниками або ж реінвестована у господарську діяльність підприємства з метою створення нової вартості.

Як основне завдання управління використанням прибутку суб’єкта господарювання має розглядатися балансування інтересів підприємства щодо тезаврації прибутку та потреб політики грошових дивідендних виплат (поточного розподілу прибутку серед власників корпоративних прав у грошовій формі). При цьому важливим завданням цільового планування та прогнозування прибутку суб’єкта господарювання на даному етапі є базове узгодження абсолютних величин фінансових ресурсів, необхідних для фінансування зазначения напрямів розподілу прибутку підприємства.

Відповідно, можна виділити такі питання, розв’язання яких має забезпечити оптимальний розподіл прибутку підприємства:

- забезпечення погашення податкових зобов’язань суб’єкта господарювання (сплата податку на прибуток підприємств);

- обслуговування залученого у попередніх періодах власного капіталу суб’єкта господарювання;

- формування фондів-коштів та резервів для використання у наступних періодах.

Податкове планування використовується для формування, організації та інформаційно-методологічного забезпечення контролю за витратами підприємства на сплату податків та інших обов’язкових платежів суб’єкта господарювання до державного та місцевого бюджетів, інших централізованих цільових фондів. У рамках управління прибутком підприємства податкове планування передбачає контроль за формуванням та виконанням податкових зобов’язань з податку на прибуток^{^[4]}, що може здійснюватися за такими ключовими напрямами:

- визначення доходів підприємства та їх віднесення до складу валових доходів;

- визначення витрат підприємства та їх віднесення до складу валових витрат;

- формування амортизаційних відрахувань відповідно до податкового законодавства^{^[5]};

- моніторинг податкових пільг з податку на прибуток;

- своєчасність подання податкових декларацій та сплата податку на прибуток.

Так, для потреб податкового планування зобов’язань з податку на прибуток підприємства доцільно використовувати, зокрема, такі методи:

1 У зниження бази оподаткування з метою скорочення абсолютної величини податкових зобов’язань з податку на прибуток:

- зменшення грошових потоків, що входять до складу валових доходів підприємств і, відповідно, збільшують об’єкт оподаткування;

- збільшення грошових потоків, що включаються до складу валових витрат підприємства і, відповідно, зменшують об’єкт оподаткування;

- використання податкових пільг;

- оптимізація перерозподілу податкових зобов’язань з податку на прибуток у часі:

- максимальне скорочення у часі розриву між визнанням виручки податкових зобов’язань та реальним надходженням на підприємство грошових коштів;

- максимальне наближення дати визнання господарських операцій, що призводять до зменшення об’єкта оподаткування і, відповідно, абсолютної величини податкових зобов’язань суб’єкта господарювання;

- використання у діяльності підприємства чи його окремих підрозділів (або, навіть, дочірніх підприємств та підконтрольних компаній) законодавчо затверджених альтернативних режимів оподаткування^{^[6]};

- переміщення окремих виробництв, структурних підрозділів або ж дочірніх компаній до вільних економічних зон з метою використання можливих переваг для оптимізації абсолютної величини та структури податкових зобов’язань суб’єкта господарювання;

- використання легальних механізмів офшорних зон з метою законного уникнення оподаткування тих чи інших доходів суб’єкта господарювання та ін.

Дивідендна політика підприємства як ключова детермінанта використання прибутку підприємства являє собою керовану діяльність підприємства, спрямовану на забезпечення формування доходу власників його корпоративних прав. Виплата грошових дивідендів є однією із операцій емітента з цінними паперами власної емісії — операцією з виплати доходу за власними цінними паперами. Таким чином, дивідендна політика підприємства формується як сукупність цілей та завдань у сфері участі власників у прибутках підприємства, що передбачає обґрунтування управлінських фінансових рішень щодо таких питань:

- розмір дивідендів на одну акцію;

- відношення обсягу розподілу прибутку поточного року до його тезаврації;

- розмір грошових виплат;

- регулярність чи дискретність виплати дивідендів;

- частота виплати дивідендів;

- форма оприлюднення обраної дивідендної політики.

Реалізація права власників акцій (корпоративних прав, паїв) суб’єкта господарювання на дивіденди відбувається шляхом формування частини прибутку такого суб’єкта господарювання для наступної витати у вигляді дивідендів. Незважаючи на той факт, що рішення щодо виплати грошових дивідендів відноситься до компетенції загальних зборів акціонерів (власників), дивідендна політика підприємства не повинна випадати з поля зору моделі управління використанням прибутку.

Для формування та реалізації дивідендної політики підприємства важливе значення має процедура витрати грошових дивідендів, котра, як правило, включає такі етапи.

По-перше, дата оголошення грошових дивідендів, що являє собою дату фактичного оприлюднення рішення уповноважених органів про виплату дивідендів, форму виплати (грошові дивіденди чи виплата корпоративними правами), їх розмір та строки виплати. По-друге, екс-дивідендна дата, яка є моментом, від якого корпоративні права обертаються на вторинному ринку вже без права на дивіденди за звітний період. У світовій практиці екс- дивідендна дата на 2 - 4 банківські дні передує даті фіксації реєстру власників іменних цінних паперів. По-третє, дата фіксації реєстру власників іменних акцій (корпоративних прав), що являє собою час, станом на який складається реєстр осіб (власників корпоративних прав), яким нараховуються дивіденди. Досить часто екс-дивідендна дата та дата фіксації реєстру збігаються, а їх розведення у часі здійснюється переважно підприємствами, корпоративні права яких активно обертаються на вторинному ринку. Отже, покупець корпоративних прав (якщо угода укладена до екс-дивідендної дати) має можливість завершити переоформлення прав власності на такі цінні папери. По-четверте, дата початку фактичної витати грошових дивідендів, що є моментом, з якого власники корпоративних прав можуть отримати грошові дивіденди на власний банківський рахунок або через касу підприємства.

Поряд із цим у ролі замінника грошових дивідендних виплат суб’єкти господарювання використовують викуп акцій власної емісії. Викуп акцій як форма реалізації дивідендної політики також передбачає рух грошових коштів від суб’єкта господарювання до власника корпоративних прав, однак такий рух здійснюється в обмін на корпоративні права такого суб’єкта господарювання. Викуп корпоративних прав здійснюється, як правило, за ринковим курсом або із премією від ринкового курсу корпоративних прав. При цьому викуп корпоративних прав власної емісії може здійснюватися у таких формах:

- викуп на відкритому ринку;

- викуп через загальну тендерну пропозицію за фіксованим курсом;

- викуп через загальну тендерну пропозицію за голландським аукціоном;

- цільовий викуп корпоративних прав у визначеної аудиторії власників корпоративних прав.

Серед альтернативних варіантів реалізації дивідендної політики підприємства як форми управління використанням його прибутку є плани реінвестування дивідендів, а також фінансування за рахунок прибутку опціонних програм для вищого менеджменту та працівників підприємства з метою стимулювання результативності їх праці. Важливою перевагою згаданих варіантів дивідендної політики є збільшення частки прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, та залучення додаткових фінансових ресурсів за опціонними програмами.

Частина чистого прибутку, що не була розподілена серед власників підприємства шляхом виплати грошових дивідендів чи викупу корпоративних прав власної емісії, являє собою тезаврований (капіталізований) прибуток підприємства, який, у свою чергу, може використовуватися для таких цілей:

- поповнення резервного капіталу підприємства;

- збільшення статутного капіталу підприємства (виплата дивідендів корпоративними правами);

- створення інших резервів, передбачених статутними документами товариства;

- формування нерозподіленого прибутку.

Загалом, фінансовий механізм тезаврації прибутку являє собою сукупність фінансово-правових операцій щодо спрямування частини чистого прибутку суб’єкта господарювання на формування (збільшення абсолютної величини) власного капіталу підприємства з метою забезпечення покриття потреби суб’єкта господарювання у капіталі для фінансування інвестиційної та операційної діяльності. Зауважимо, що резервування прибутку поточного року не означає його вивільнення із господарського обігу, оскільки такий прибуток спрямовуються на фінансування оборотних та необоротних активів, забезпечуючи у такий спосіб розширене відтворення на рівні окремого суб’єкта господарювання.

Резервний капітал, що формується суб’єктом господарювання, являє собою одну з форм створення фонду, цільовим призначенням якого є покриття потенційних збитків від фінансово-господарської діяльності підприємства, викликаних дією об’єктивних факторів, величину та час настання яких важно визначити на поточний момент. Відповідно до чинного законодавства України, формування резервного капіталу є обов’язковим для всіх видів господарських товариств. При цьому джерелом його створення визначено чистий прибуток суб’єкта господарювання, отриманий у результаті здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Порядок створення та використання резервного капіталу належить до безпосередньої компетенції суб’єкта господарювання (визначається в його статутних документах), хоча певні обмеження визначаються положеннями законодавчих актів. Так, розмір резервного капіталу господарського товариства повинен складати не менше 25 % статутного капіталу і має формуватися за рахунок щорічних відрахувань від чистого прибутку підприємства у розмірі не менше 5 % його абсолютної величини. При цьому, резервний капітал суб’єкта господарювання має виключно цільовий характер, що дає змогу використовувати його для покриття непокритих збитків від господарської діяльності у попередні періоди; покриття фінансових та грошових зобов’язань перед кредиторами підприємства при його ліквідації; формування фонду дивідендних виплат за корпоративними правами власної емісії; а також інші цілі, визначені статутними документами та нормативно-правовими актами.

Формування нерозподіленого прибутку підприємства являє собою фінансовий механізм формування капітального резерву, що не має цільового призначення. Типовими напрямами фінансування витрат фінансово-господарської діяльності підприємства за рахунок прибутку можуть вважатися:

- фінансування інвестиційних проектів (придбання основних засобів, нематеріальних активів, вкладення в цінні папери, придбання контролю над іншими підприємствами);

- покриття потреби в операційному капіталі;

- покриття непокритого збитку минулих періодів;

- збільшення статутного капіталу;

- додаткові внески до резервного капіталу;

- викуп акцій (інших корпоративних прав) власної емісії;

- виплата заохочення менеджерам;

- резервування під грошові дивідендні виплати наступних періодів;

- гарантування виплати дивідендів за привілейованими акціями.

Таким чином, капіталізація прибутку підприємством спрямована переважно на вирішення таких завдань:

- покриття потреби підприємства у капіталі за рахунок внутрішніх джерел, при цьому тезаврація прибутку здійснюється з метою розширення обсягів фінансово-господарської діяльності підприємства за двома основними напрямами — поповнення оборотного капіталу та фінансування необоротних активів;

- сприяння зростанню ринкової вартості корпоративних прав підприємства, а також вартості підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом фінансування за рахунок прибутку підприємства інвестиційних проектів із позитивним NPV;

- забезпечення прийнятного рівня платоспроможності підприємства шляхом зменшення фінансового лівериджу;

- зниження ризиковості фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання за рахунок забезпечення частини або усього ризику шляхом формування резервів (формування резервного капіталу для покриття потенційних збитків підприємства, а також формування спеціалізованих резервів).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Управління витратами підприємства	\|	РОЗДІЛ 6. УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.