Седація в кінці життя

У минулому седацію хворих у термінальному стані зазвичай називали термінальною седацією. Проте від цієї фрази відмовилися через помилкове сприйняття мети седації як прискорення смерті.

Етичні міркування, пов'язані із седацією в кінціжиття Основний принцип — зробити все можливе, щоб насамперед пацієнт не страждав від тяжкого больового синдрому, а також щоб він не переживав почуття страху, яке виникає і посилюється в міру наростання різних симптомів (наприклад, задуха при метастазах у легені і т. д.).

Показаннями до призначення седації є наявність рефрактер-них симптомів, незважаючи на всі вжиті заходи.

Підготовка до седації в кінці життя

Седація в кінці життя — це єдиний ефективний спосіб забезпечення комфорту у цій ситуації. При такій седації стан хворого

непритомний.

Якщо було обрано седацію в кінці життя, то всі члени команди повинні розуміти принципи й виконувати встановлені рекомендації.

Почата після консиліуму фахівців седація зазвичай продовжується до настання смерті. Інколи родичі можуть попросити відмінити седацію, щоб вони могли поспілкуватися з пацієнтом. Відміна або зниження дози препаратів для седації приведе до повернення тяжких симптомів.

Медикаментозні принципи забезпечення седацїі в кінці життя

Якщо в анамнезі немає побічних ефектів при прийманні препаратів для седації, то вибір седативного засобу може ґрунтуватися на доступності, седативних властивостях, тривалості дії та їх вартості.

Лікування наркотичними анальгетиками продовжується в колишній дозі. Проте застосування наркотичних анальгетиків, седативних засобів може бути малоефективним: подальше підвищення дози наркотичних анальгетиків з метою седації буде недоцільним.

Меперидин фетегої) не можна використовувати для седації в кінці життя або для полегшення хронічного болю через потенційну нейротоксичність його метаболіту нормеперидину.

Потрібно регулярно оцінювати ефект седації, спостерігаючи за гострими симптомами й побічними ефектами.

АСПЕКТИ ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ ХВОРИМ З ВІРУСОМ ІМУНОДЕФІЦИТУ

Надання паліативної допомоги пацієнтам з невиліковними захворюваннями та обмеженою тривалістю життя незалежно від діагнозу (онкологічне захворювання або ВІЛ/СНІД) включає

комплексну всеосяжну турботу про пацієнта і його близьких, яка охоплює такі аспекти: медичний, соціальний, духовний і психологічний. Усі чотири аспекти паліативної допомоги взаємопов'язані, нероздільні, ґрунтуються на принципах паліативної допомоги й здійснюються міждисциплінарною командою.

Етіологія і патогенез

СНІД, або синдром набутого імунодефіциту (синонім — ВІЛ-інфекція) — антропонозна повільно прогресуюча інфекційна хвороба, що виникає в результаті зараження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), характеризується глибоким ураженням імунітету, унаслідок чого організм стає сприйнятливим до опортуністичних інфекцій і пухлин, що зрештою призводить до загибелі хворого.

Вірус імунодефіциту людини належить до родини ретро-віру-сів. Це РНК-вмісний вірус, генетично неоднорідний, має високий ступінь мінливості. Віріон ВІЛ — це сферична частинка, що складається із серцевини й оболонки. Геном ВІЛ містить унікальний фермент — зворотну транскриптазу, за допомогою якої відбувається зчитування генетичної інформації з ДНК. Вірус має тропізм до Т-лімфоцитів-хелперів. ВІЛ нестійкий у зовнішньому середовищі. Він інактивується за температури 56 °С протягом ЗО хв, за температури 70—80 °С гине через 10 хв, під час кип'ятіння — через 1 хв. Вірус через 20 хв гине під впливом 70 % етилового спирту, 0,5 % натрію гіпохлориту швидко інактивується під час обробки звичайними дезінфекційними засобами. Стійкий до висушування й виморожування за температури -70 °С, відносно стійкий до іонізуючої радіації, ультрафіолетового опромінення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зовнішні кровотечі	\|	Проблеми СНІДу та шляхи передачі ВІЛ-інфекції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.