III. Вивчення нового матеріалу

►► Історія виникнення демократії

Поняття демократія в дослівному перекладі означає «влада народу».

Запитання

1. Чи добре, коли всі керують?

2. Якщо в машині кожен буде намагатися виконати роль шофера, це може призвести до катастрофи?

Виникнення демократії, за загальноприйнятою у науці думкою, пов'язано з появою античного полісу. Поліс поєднував у собі елемент цивільної самоврядної громади і був частиною міської структури з розвиненою приватною власністю. «Батько історії» Геродот (484-425 рр. до н. є.) був родоначальником поняття «демократія» і виділяв два основні принципи афінської демократії: свободу слова і рівність всіх громадян перед законом.

Фукідід (460-395 рр. до н. є.) записав відому «Промову на панахиді» афінського державного діяча Перікла, у якій той, віддаючи шану загиблим у перший рік Пелопоннеської війни (між Афінами і Спартою), говорить про особливості афінської демократії.

«...Наша конституція називає нашу державу демократією тому, що влада перебуває в руках народу, а не меншини. Коли йдеться про розв'язання приватних конфліктів, усі рівні перед законом; коли йдеться про те, щоб покласти на когось велику відповідальність перед суспільством, для нас важлива не приналежність людини до певного класу, а її реальні здібності. І якщо людина здатна служити державі, вона не може бути позбавлена цієї можливості через свою бідність... У нашому приватному житті ми вільні і терпимі, проте в суспільних відносинах ми дотримуємо закону.

Ми добровільно підкоряємося тим, кого обрали до органів управління, а також суворо дотримуємо законів, особливо тих, що захищають права пригноблених, і тих неписаних законів, порушувати які вважається ганьбою. Після роботи ми насолоджуємося всіма видами відпочинку, що приносять користь нашому духу. Круглий рік проводимо безліч різноманітних змагань і жертвоприношень; у наших домівках панують краса і гарний смак, які щодня дарують нам радість і допомагають забути про проблеми.

Наша любов до прекрасного не спонукає нас до екстравагантності, а наша любов до духовного не робить нас більш піддатливими. Ми вважаємо, що багатство повинно використовуватися розумно, а не служити об'єктом для вихваляння. У нашій країні кожного турбують не тільки свої власні проблеми, а й проблеми держави в цілому: навіть ті, хто опікується виключно своїми справами, прекрасно поінформовані в галузі політики — і в цьому наша особливість, ми не вважаємо, що той, хто не цікавиться політикою, зайнятий своїми справами, ми вважаємо, що вона взагалі не справ...»

Платон (427-347 рр. до н. є.) виділяв п'ять форм правління: аристократію (правління кращих, благородних); тимократію (правління честолюбних); олігархію (правління нечисленної групи сильних і заможних); тиранію (різновид монархії) і демократію (результат заколоту бідняків, що знищують і виганяють багатих і знатних). Згодом він звів типологію до двох форм: монархії та демократії. На його думку, монархія небезпечна надлишком влади, а демократія — надлишком свободи, тому треба дотримувати середини між цими крайнощами.

Арістотель (384-322 рр. до н. є.) виділяв «правильні» і «неправильні» форми державного устрою. До перших він відносив царську владу, аристократію і політику) (змішаний державний устрій); а до других — тиранію, олігархію і демократію (він ставив знак рівності між демократією і охлократією — «владою натовпу»). Арістотель розробив головні принципи правильного демократичного правління: багаті і бідні беруть участь в управлінні на рівних умовах; обіймання посад обмежене майновим, хоча і невисоким, цензом; посісти посаду можуть всі громадяни, за винятком тих, хто був підданий судовому переслідуванню або атімії (позбавлення громадянської честі); основою демократичного правління є панування закону.

Середньовіччя не внесло суттєвих змін у розуміння демократії. Лише наприкінці середніх віків виникла ідея поділу влади: законодавча має належати народу, а виконавча — монархові (Марсилій Падуанський, XIV ст.).

Новий час ознаменувався сплеском інтересу до поняття «демократія» . Це поняття набуває форми вимог до обмеження державної влади щодо громадянина: свобода віросповідання (В. Пені), свобода особистості і власності (Ш. Монтеск'є), участь народу в державотворенні (Ж.-Ж. Руссо), свобода торгівлі та промислової діяльності (А. Сміт), право на легальний і ненасильницький спротив владі (І. Кант), можливість революційної і бунтівної боротьби (І. Фіхте). Проте єдності в розумінні демократії не було і в цей період. Англійський філософ Дж. Мілль бачив у ній тиранію більшості. Американський президент А. Лінкольн вважав її правлінням, що походить від народу, здійснюваним народом і для народу.

У. Черчілль говорив: «У демократії багато недоліків, але поки що не знайдено нічого кращого».

►► Демократичний політичний режим

У сучасній політології виділяють три політичні режими:демократичний, авторитарний, тоталітарний.

Політичний режим — це система методів, способів і засобів здійснення політичної влади.

Демократія (від грецьк. demos — народ + кratos — влада) — політичний режим, заснований на визнанні верховенства законів і народовладдя.

Гасло демократичного політичного режиму: «Дозволено все, що не заборонено законом».

Характерні ознаки демократичного режиму:

народ — джерело влади;

поділ влади (законодавча, виконавча, судова); правова держава; права особистості закріплені законом і гарантовані; громадянське суспільство; демократичні вибори до органів державної влади; політичний плюралізм;

конкурентна багатопартійна система; легальна опозиція; ЗМІ, вільні від цензури;

дії армії і спецслужб регулюються й обмежені законом; підтримання правопорядку — функції міліції та суду; відсутність офіційної ідеології; церква відокремлена від держави.

►► Політичний статус особистості

У політичному житті беруть участь різні люди, соціальні групи і т. ін. У цій сфері суспільства особистість набуває прав та обов'язків, що відтворені у правових актах і характеризують правове становище особи в суспільстві.

Завдання

1. Назвіть політичні права і свободи громадянина.

1) Право обирати і бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування.

2) Об'єднуватися в громадські організації, у тому числі і в політичні партії.

3) Проводити мітинги, вуличні ходи, демонстрації, пікетування за умови попереднього повідомлення влади.

4) Спрямовувати особисті та колективні звернення (петиції) до державних органів та посадових осіб.

2. Крім прав, у людини з'являються й політичні ролі. Назвіть їх.

(Виборець, депутат, член партії, учасник мітингу і т. ін.)

3. Яким чином нормативні документи гарантують політичні
права?

Робота з Декларацією і Конституцією України

Опрацювавши нормативні документи, дайте відповіді на запитання.

1. Які посади є виборними в Україні?

(В Україні обирають президента, Верховну Раду, органи місцевого самоврядування.)

2. Хто володіє виборчим правом?

(Виборче право (активне — з 18 років, пасивне — під час виборів на пост президента — з 35 років, до Верховної Ради — з 21 року) мають всі громадяни країни, за винятком тих, кого за рішенням суду визнано недієздатним, а також осіб, яких утримують у місцях позбавлення волі за вироком суду.)

►► Політична участь і політична культура

Політична участь — це дії громадян, які впливають на прийняття і реалізацію державних рішень, вибір представників до інститутів влади.

Політична участь буває опосередкованою (представницькою) і безпосередньою (прямою).

Опосередковану участь здійснюють через обраних представників.

Безпосередня:

участь у діяльності політичних партій;

звернення та листи, зустрічі з політичними діячами;

участь у мітингах;

участь у виборах.

Висновок.Поняття «народний суверенітет» передбачає, що народ виражає свою волю через вибори, референдуми тощо, є вищою владою і джерелом будь-якої влади в державі.

Для виконання різноманітних політичних ролей потрібні знання, певна система цінностей і оволодіння способами політичної діяльності. Названі умови в сукупності характеризують демократичну політичну культуру.

Політичні знання — це знання людини про політику, політичну систему, про різні політичні ідеології, а також про ті інститути та процедури, за допомогою яких забезпечується участь громадян у політичному процесі.

Політичні ціннісні орієнтації — це уявлення людини про ідеали і цінності розумного чи бажаного суспільного устрою.

Способи практичних політичних дій — це зразки і правила політичної поведінки, що визначають, як можна і як слід чинити.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
IV. Підсумок ЗАНЯТТЯ	\|	Основні функції політичної культури

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.