Особливості використання сполучників у документах

Сполучник – це службова частина мови, що поєднує члени речення і час-

тини складного речення.

За значенням сполучники бувають:

1. Сурядні – для з’єднання однорідних членів або рівноправних речень –

єднальні: і, й, та (у значенні і), також, ні...ні, як...так і, не тільки...а й;

протиставні: а, але, та (у значенні але), зате, проте, однак, все ж;

розділові: або, чи, або...або, чи...чи, то...то, чи то...чи то.

2. Підрядні – для приєднання підрядних речень до головного –

порівняльні: як, що, мов, немов, немовби, неначе, наче, ніби, нібито;

часові: як, перед тим як, після того як, тим часом як, як тільки, щойно;

причинові: бо, тому що, через те що, оскільки;

мети: щоб, для того щоб, задля того щоб, аби;

умовні: якщо, якби, коли б;

допустові: хоч (хоча), хай, нехай, незважаючи на те що;

наслідковий: так що.

Як засіб створення милозвучності використовується чергування сполуч-

ників і – й – та.

І вживається:

1) перед йотованими (й, є, ї, ю, я): наша фірма і її стабільність;

2) на початку речення: І бригадири почали готуватися до засідання;

3) між приголосними: рівновага між попитом і пропозицією;

4) після паузи перед голосним: Слід розрізняти поточні резерви, які мо-

жна реалізувати найближчим часом (місяць, рік), і перспективні...

5) при зіставленні понять: доходи і витрати, спад і піднесення.

Й уживається:

1) між голосними: контрольні цифри й обов’язкові держзамовлення;

2) після голосного перед приголосним: перевірка слушності й чинності

дій, встановлення господарських зв’язків й укладення договорів.

Та вживається:

1) якщо в реченні вже є і або й: Особливо вдячні за доброзичливий і від-

критий тон переговорів між паном ... та керівництвом Вашої фірми;

2) для поєднання близьких споріднених понять, станів, явищ: фінанси та

кредит, фірма вивчала та аналізувала, робота з газетами та журналами.

Література

1. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навчальний

посібник. – К., 1998.

2. Волкотруб Г.Й. Практична стилістика сучасної української мови: Навчальний по-

сібник. – К., 1998.

3. Ділова українська мова: Навчальний посібник / За ред. О.Д.Горбула. – К., 2000.

4. Ділова українська мова: Посібник для студентів вузів / За ред. Н.Д.Бабич. – Черні-

вці, 1996.

5. Зарицька І.М., Чикаліна І.О. Українське ділове мовлення: Практикум. – Донецьк,

1997.

6. Зубков М.Г. Мова ділових паперів: Комплексний довідник. – Харків, 1999.

7. Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992.

8. Марун М.Є. Українське ділове мовлення: Навчальний посібник для студентів ви-

щих навчальних закладів. – Умань, 1998.

9. Потелло Н.Я. Теорія і практика ділового мовлення: Навальний посібник. – К.,

1999.

10. Шевчук С.В.Українське ділове мовлення. – К., 1997

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості використання дієслівних форм у ділових паперах	\|	ЛЕКЦІЯ 11.СИНТАКСИС ДІЛОВИХ ПАПЕРІВ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.