Техніки виступу.

Вступ – необхідно чітко сформулювати стержневу ідею. Вступ повинен бути коротким.

Основна частина – весь матеріал повинен стосуватися основної ідеї, розкрити, по можливості, різні аспекти теми, не витратити весь відведений час, залишити на підсумок.

Визначають наступні методи викладу матеріалу:

Індуктивний – виклад від часткового до загального. Виступаючий починає з одиничного випадку, а потім підводить слухачів до узагальнень та висновків.

Дедуктивний – виклад матеріалу від загального до конкретного. Спершу висуваються якісь положення, а потім пояснюється їх зміст на конкретних прикладах, фактах.

Метод аналогії - співставляються різні явища, події, факти. Зазвичай, паралель проводиться з тим, що слухачам добре відомо. Це полегшує розуміння, сприйняття основних ідей.

Концентричний метод – розташування матеріалу навколо основної проблеми. Виступаючий переходить від загального розгляду центрального питання до більш конкретного і поглибленого аналізу різних аспектів.

Ступінчастий метод – послідовний виклад одного питання за іншим. Розглянувши одну проблему, оратор більше до неї не повертається.

Історичний метод – виклад матеріалу в хронологічній послідовності, опис та аналіз змін, які відбулися протягом певного часу.

Який би метод не використовув оратор, його мовлення повинна бути доказовим, міркування переконливими.

Закінчення. На думку О.Ф. Кона, кінець розмови повинен заокруглити її, тобто пов’язати з початком. У процесі сприйняття мовлення діє „закон краю”.

Емоційність. Б. Шоу говорив: „Написати „так” і „ні” можна одним способом, а сказати їх можна з п’ятдесятьма відтінками”.

Цифровий матеріал. Цифрові дані, які пояснюють стержневу ідею, для полегшення сприйняття краще демонструвати за допомогою таблиць, графіків, а не зловживати їх зачитуванням. Краще всього, якщо в усному виступі кількість цифрового матеріалу обмежена, на нього краще посилатися, а не наводити, так як цифри швидше втомлюють слухачів, ніж викликають інтерес. Однак висновки з цифровими даними є найбільш аргументованою частиною виступу, тому бажано, щоб вони безпосередньо стосувалися основної ідеї. Щоб розвінчати сумнів слухачів у точності цифр, які ви наводите, рекомендується підглядати в текст, називаючи їх, навіть, якщо ви їх пам’ятаєте.

Мова. У виступах не рекомендується використовувати складні слова, жаргони, професіоналізми.

Жарти. Вони є ефективним інструментом мовлення, оскільки багато людей цінують хороший жарт. Однак, вдало пожартувати можуть далеко не всі. Якщо виступ тривалий, то жарт знімає втому, дає імпульс для подальшої роботи. Жартом можна відділити одне питання від іншого. Вдало підібраний жарт допоможе підкреслити основну ідею. Однак, щодо гумору, потрібно знати міру, краще жартувати дуже мало, ніж дуже багато.

Повторення. Важливим засобом донесення до слухачів основної думки і її запам’ятання є повторення. На відміну від письма, де повторення розцінюється як тавтологія, ознака бідного словникового запасу, у виступі воно є психологічно виправданим. Недаремно говорять: „Повторення – мати навчання”.

Наочний матеріал. Людина в середньому запам’ятовує 10% того, що чує, і 50% того, що бачить. Окрім того, що наочність полегшує запам’ятання, вона є „скелетом” виступу, допомагає доповідачеві не збитися з думки. Використовуючи наочні засоби, варто дотримуватися вимог.

Одяг. Він повинен сприяти невимушеності доповідача, тому не слід одягатися надто вишукано. Краще одягати речі, в яких ви почуваєте себе зручно, оскільки новий одяг робить людину більш скованою. Під час виступу не варто поправляти одежу, торкатися її оскільки цим ви привернете увагу до одягу і відвернете її від слів.

Руки. Якщо є кафедра, то можна покласти руки на неї, однак не має складатися враження, що ви на неї опираєтеся. Така поза може сприйнятися як готовність до стрибка (на слухачів). Руки повинні займати природне положення. Не слід їх тримати в кишенях, схрещувати на грудях.

Поза. Коли виступаючий похитується взад-вперед, човгає ногами чи топчеться, це відволікає аудиторію. Найкраща поза, коли вага тіла рівномірно розподілена на 2 ступні, тіло злегка нахилене вперед. Однак, це не означає, що потрібно стояти нерухомо.

Жести. Публічний виступ, говорив Цицерон, вимагає постійного контролю за своїми рухами. Надмірна „мімічна віртуозність” оратора, на думку Д. І. Писарєва, не тільки не прикрасить її, але й призведе до виникнення почуття іронії в слухачів чи веселий сміх. Справжня майстерність оратора проявляється в єдності слова й жестів. Кажуть, що найкращий і найдовершеніший жест той, який не помічають слухачі, оскільки вони захоплені мовленням доповідача. Необхідно відмовлятися від несвідомих рухів, які часто повторюються: терти ніс, причісуватися, триматися за вухо. У багатьох випадках це може дратувати слухача.

Візуальний контакт. У тих, хто виступає, зазвичай, є тенденція періодично дивитися на ліву частину аудиторії і менше звертати увагу на тих, хто сидить справа. Тому необхідно охоплювати поглядом всю аудиторію. Щоб привернути увагу тих, хто не слухає, можна раптово підвищити голос. Погляд потрібно втримувати на слухачеві якийсь час, але не надто довго, оскільки це викличе у нього неприємне відчуття [5, С. 243-249].

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Питання до практичного заняття	\|	Капітал як економічна категорія товарного виробництва

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.