Механізм держави: сучасні тенденції визначення

На думку більшості українських вчених, поняття«механізм держави»передбачає винятково систему державних організацій. Останні залежно від свого основного призначення поділяються на:

– державний апарат, що є системою державних органів (законодавчі, виконавчі, судові, контрольно-наглядові), які наділені державно-владними повноваженнями для реалізації завдань і функцій держави;

– державні підприємства та установи, які під керівництвом державних органів практично здійснюють завдання і функції держави у сфері економіки – виробничу, науково-дослідну, торговельну та іншу господарську діяльність (підприємства) або діяльність, пов’язану зі створенням нематеріальних цінностей у соціальній та духовній сферах (установи).

У сучасній вітчизняній літературі, крім зазначеного загальновизнаного розуміння механізму держави (як системи державних організацій – державних органів, державних підприємств та установ), має місце наукова думка, відповідно до якої структуру механізму держави складає система органів державної влади (апарат держави) та інші основні інститути держави, а саме: елементи економічної інфраструктури (грошова система, фінансова система, податкова система, митна система, банківська система тощо); політична система (система органів державної влади, виборча система, система оборони і національної безпеки, система законодавства, правова система тощо); організаційно-культурна (духовна) основа держави (система освіти та виховання, система науки і культури тощо); соціальна система (система охорони здоров’я, система соціального захисту тощо), а також охоронна система, яка забезпечує безпеку функціонування усіх вищезгаданих соціальних систем, спрямована на захист від злочинних зазіхань та на відновлення порушених прав різних суб’єктів права .

Існує також думка, що механізм держави слід розглядати в контексті виконання певним прошарком людей окремого різновиду суспільно корисної праці – управлінської діяльності на постійних професійних засадах. У такому людському вимірі механізм держави є своєрідним фізичним (людським) її втіленням як відносно виокремлений, конституйований в окремий інститут і структурно організований прошарок осіб, який склався на етапі формування держави внаслідок суспільного розподілу праці на тих, хто керує, і тих, ким керують.

6. Політична система суспільства та її трансформація
в епоху глобалізації

Поняття «політична система суспільства» в юридичній літературі визначається по-різному, але всі точки зору з цього приводу можна звести до двох основних напрямків: широке і вузьке розуміння політичної системи як суспільного явища.

Політична система суспільства (вузьке розуміння) – це сукупність суб’єктів, що беруть участь у реалізації політичної влади, тобто в управлінні справами суспільства.

Політична система суспільства (широке розуміння) – це сукупність матеріальних і нематеріальних компонентів, пов’язаних з відносинами, що виникають з приводу здійснення політичної влади.

Політична система суспільства характеризується властивими їй ознаками, які відрізняють її від економічної, соціальної, правової та інших систем суспільства. До них належать:

– забезпечення формування та здійснення політичної влади;

– постійна взаємодія з іншими системами суспільства (соціальна, економічна, культурна тощо);

– є найбільш інституціоналізованою системою;

– прагнення до стабільності та динамізму.

Залежно від зазначених ознак історично складається певний тип політичної системи тієї чи іншої держави. Найрізноманітніші політичні системи можна класифікувати за принциповими, основними ознаками. Як визначає М. Горлач, існує три основні моделі політичних систем: командна; змагальна; соціопримирлива.

Моделі політичної системи залежно від особливостей політичної культури і характеру взаємодії різних політичних інститутів запропонував Г. Алмонд, виділяючи чотири їх типи:

– англо-американський – Канада, США, Великобританія, Австралія;

– континентально-європейський тип – Франція, Німеччина;

– доіндустріальний (частково індустріальний) – Руанда (Африка) і Беліз (Латинська Америка);

– тоталітарний тип – Китай, Північна Корея, В’єтнам, Куба.

Поширеною є типологія французького політолога Ж. Блонделя, який вирізняє п’ять типів політичних систем:

– ліберальні демократії;

– радикально-авторитарні (комуністичні системи);

– традиційні (збереження наявних соціальних відносин);

– популістські (властиві країнам третього світу);

– авторитарно-консервативні.

В основу типології російського вченого К. Гаджієва покладено такі ознаки:

– природу політичної системи, характер політичного режиму (демократія, авторитаризм, тоталітаризм);

– форми державно-адміністративного устрою (унітарна держава, федерація, конфедерація);

– співвідношення різних гілок влади (монархія, республіка та їх різновиди).

Пропонується у науковій літературі й така класифікація функцій політичної системи:

– інтегративна – об’єднання всіх соціальних сил для вирішення політичних завдань;

– мотивувальна – створення мотивів політичної діяльності, використання заохочувальних засобів, що спонукають до участі у політичному житті суспільства;

– контрольна – нагляд за здійсненням політичних завдань, за поведінкою суб’єктів політичної системи, корегування їх дій, оцінка їх діяльності;

– репресивна – здійснення примусових заходів стосовно окремих соціальних суб’єктів щодо додержання встановленого правом режиму державно-політичного життя, застосування засобів юридичної та політичної відповідальності;

– стабілізаційна – забезпечення розвитку суспільних відносин згідно з основними ідеями політичного режиму, що встановлені переважаючою частиною населення.

Поняття «політична система» відтворює політичну діяльність, підкреслює системний характер політичного життя.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Функції сучасної української держави	\|	Характеристика елементів політичної системи суспільства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.