Контрольні питання

Семантико-синтаксичні відношення — відношення, що від­ображають стосунки предметів і явищ дійсності, вказують на зна­ченнєві відношення поєднаних певним синтаксичним зв'язком син­таксичних одиниць.

Семантична структура речення — мовне значення речення, що створюється взаємодією семантики структурної схеми речення і лексичних значень слів, які її заповнюють.

До поняття „мовне значення”. Слово є необхідним засобом формування не лише образу, але й поняття, тобто логічної класифікаційної й кваліфікаційної думки, здатної проникати в сутність відображуваних і пізнаваних предметів.

Вже однією своєю звуковою стороною, зовнішньою формою, слово викликає в свідомості людини наочно-чуттєвий образ позначуваного предмета. Отже, і в своєму формуванні, і в подальшому застосуванні в якості загальновживаного знаку, слово, хоч і є , за І. П. Павловим, елементом другої сигнальної системи, не відривається від чуттєвих форм мислення й за умови закономірного розвитку в ньому абстракції. Здатність слова позначати як чуттєвий образ, так і поняття, тобто залежно від умов мовлення, завдань спілкування мати конкретне чи абстраговане значення, дозволяє об’єктивно відображати справжній стан речей. Вираження конкретного й абстрагованого однаково необхідне в спілкуванні, про автономію конкретного й абстрагованого в мові Потебня писав так: „Абстракції складають, вірогідно, мету нашої думки. Але чи насправді це так? Чи буде вдоволена наша думка, якщо вона наповнюватиметься самими лише абстракціями, такими, як, наприклад, план міста, мапа країни, схематичне зображення людської фігури? Чи, якщо уявити собі, що хтось обмежується лише математичною формою людської думки, найбільш абстрагованою, яким буде стан цієї людини й ставлення її до всього, що навколо неї? Це важко собі уявити. Принаймні, це явище було б щонайпотворніше. Абстрагуванню протиставляють конкретні сприйняття, з яких вони одержуються; але на самих лише конкретних сприйняттях не може заспокоїтися думка, бо процес узагальнення притаманний людській природі.

Узагальнення має для нас цінність тільки в тому випадку, якщо за ним є конкретні сприйняття, з яких воно отримане. Саме лише узагальнення є пізнанням вельми віддаленим...” ²⁵.

Ці два протиставлені один одному процеси – конкретизація й абстрагування – однаково необхідні для об’єктивного пізнання дійсності та спілкування і відповідають основним способам мислення сучасної людини – поетичному (образному) й прозовому (абстрактному), науковому мисленню, за термінологією Потебні: „Чергування прийомів поетичної й прозової думки є засобом не лише творення мови, але й творення всієї людської думки, і постійна зміна їх так само необхідна, неминуча, як вдихання й видихання” ²⁶.

Якщо в слові образ створюється на основі взаємодії двох семантичних величин: ознаки назви й значення, утворюваного внаслідок сприйняття позначуваного предмета чи явища, то у фразеологізмах, прислів’ях, приказках, байках та інших більш складних витворах мови образ створюється шляхом використання багатьох слів. І тут під час створення образу взаємодіють дві семантичні величини: буквальний смисл одиниці, що містить мотиваційні ознаки, і її функціональне значення. Ці одиниці більш складні, семантично розчленовані, звідси й їхня образна стійкість: „Яке-небудь прислів’я, - пише Потебня, - живе у віках. Ми не можемо уявити собі кількість випадків, до яких застосовувалося і застосовується кількість цих безперервних втілень. Справа не в повній відповідності якійсь певній ідеї й образу, а в цій нескінченній здатності відповідати новим і новим ідеям, у цій можливості будити, пояснювати нескінченну низку явищ життя. З якими тільки ідеями не поєднувався образ „Тихіше їдеш, далі будеш”?” ²⁷.

Синтаксема — мінімальна семантико-синтаксична одиниця, що є компонентом семантичної структури речення.

Предикатна синтаксема — синтаксема, яка своєю семантико-синтаксичною валентністю зумовлює кількісно-якісний склад субстанціальних синтаксем (що передають значення ре­альної предметності) і окреслює семантичну структуру простих елементарних речень, в т. ч. і в складі неелементарних кон­струкцій.

Субстанціальні синтаксеми — синтаксеми семантично прос­того елементарного речення, що передають значення реальної предметності.

Вторинні предикатні (адвербіальні: часові, цільові, причинові, умовні, допустові; атрибутивні; модальні) і субстанціальні синтаксеми — синтаксеми, утворені внаслідок об'єднання елементарних простих ре­чень у просте ускладнене речення.

Вторинність цих синтаксем зумовлена тим, що вони не функціонують в елементарних простих реченнях. Ці синтаксеми різняться своїм відношенням до базового (основного) предиката простого ускладненого речення.Вторинні предикатні синтаксеми не зумовлюються валентністю предиката; вони утворюються в результаті трансформацій вихідних семантично елементарних простих речень. Вторинні субстанціональні синтаксеми, на відміну від вторинних предикатних, входять у валентну рамку не лише основного предиката, а й неосновного.

Вторинні предикатні синтаксеми

1.Адвербіальні синтаксеми (найчисленніші: часові (одночасність/ різночасність), цільові, причинові та ін. обставинні значення). Стосуються не окремого слова, а граматичної основи речення.

Морфологічні варіанти часовоїсинтаксеми: прийменниково-відмінкові форми, морфологізовані прислівники, дієприслівники з контекстуальним обставинним значенням часу:

Літнім вечором пізненько сам поет сидів у хаті (Л.Укр.).