На яких принципах ґрунтуються права і свободи людини

У попередніх абзацах червоною лінією проходила думка про те, що права і свободи належать людині вже в силу того, що вона є людиною, адже це можливості, без котрих не може нормальноіснувати – сформуватись, розвиватись, проявити себе як особистість – жодна людина. Вони, як загальновизнані у світі стандарти можливої поведінки, виникають від народження людини, притаманні кожній людській істоті, й суспільство та держава визнають це як факт.

Людина не може втратити свої права, як не може перестати бути людською істотою. Ніхто не може відібрати у людини жодне право як менш важливе чи несуттєве. Отже, права і свободи людини є невідчужуваними, такими, що не потребують схвалення чи дозволу будь-кого. Це означає, що держава не дарує людині її прав і свобод й не наділяє її ними. Закріплюючи їх в законах, держава лише формулює їх поняття та забезпечує їх захист.

Оскільки права людини стосуються самого факту людського існування, їх не можна відняти чи втратити. Тому переважна більшість прав людини є невід’ємними. Вони не можуть кимсь відбиратись або скасовуватись, на них не може спокуситися держава. Запам’ятайте, що ані найнижчий соціальний статус, ані злочин і найсуворіше покарання, ані неповноспроможність людини (фізична неповноцінність або інтелектуальна обмеженість), ані будь-які інші особисті вади, так само як і приписи вищих державних органів, не можуть позбавити людину її прав і свобод. Неможливо і самій людині позбавитися своїх прав, як неможливо перестати бути людиною, як би нелюдяно до неї не ставилися. Навіть якщо хтось добровільно відмовиться від своїх прав, наприклад, від права на судовий захист, така відмова не матиме ані найменшої правової сили – держава не може скористатися цим і призначити покарання без судового розгляду справи. Права людини також не можна продати чи купити, успадкувати, подарувати чи обміняти.

Права людини також є непорушними. Порушення прав тої чи тої людини означає, що з нею поводяться так, начебто вона не є людською істотою. Тому захищати права людини – це вимагати поваги гідності всіх людей.

Важливо й те, що права людини однакові для кожної людини незалежно від раси, мови, кольору шкіри, релігії, статі, походження, стану здоров’я, політичних переконань, майнового стану тощо. Тому вони універсальні.

Із універсальності прав і свобод людини витікає ще один важливий принцип, на якому вони ґрунтуються, – рівність- усі люди рівні вже в силу того, що вони люди. Рівністьлюдськихправ і свобод означає фактичну однаковість людей щодо їхніх соціальних можливостей у використанні прав і свобод та у виконанні обов’язків.

Права і свободи людини поширюються рівною мірою на всіх, хто знаходиться під юрисдикцією держави, і мають для них однаковий зміст і обсяг. Не може бути такого, щоб життя, свобода і гідність однієї людини цінувалася б вище за життя, свободу, гідність іншої; щоб одні мали свободу думки і слова, а інші – ні; щоб для однієї людини право на правову допомогу включало право вільно обирати собі захисника, а інша - була б позбавлена такої можливості.

Юридична рівність - це рівноправність, тобто формально рівне ставлення всіх до прав і законів, а також формально рівне ставлення закону до всіх. Рівноправність не означає фактичної соціальної рівності людей, адже люди різні за статтю, фізичними якостями, мовою, вірою, майновим станом, соціальним походженням, інтелектуальним розвитком, здібностями та уподобаннями. Однак їхні можливості за своїми основними «стартовими» показниками мають бути однакові в усіх. Кожна ж людина сама відповідає за реалізацію своїх прав згідно зі своїми потребами, здібностями та інтересами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Навіщо людині її права і свободи	\|	Які види прав і свобод людини розрізняють

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.