І свобод людини існують

Для реалізації людиною прав і свобод недостатньо визнати їх на міжнародному рівні та закріпити у нормах конституції держави. Конче необхідними є міжнародні механізми і процедури захисту прав людини і громадянина, які мають діяти у незалежному суді або в незалежній міжнародній інстанції навіть поза посередництвом держави. Не менш важливою є й сміливість та ініціатива самої людини, адже без її активної позиції доволі важко, а інколи і неможливо, здогадатися чи дізнатися, які саме права людини і в чому порушені.

Міжнародні механізми захисту прав людини - це система міжнародних (міждержавних) органів і організацій, що діють задля здійснення міжнародних стандартів прав і свобод людини або їх поновлення у випадках порушення. Вони створюються за взаємною згодою кількох держав, як правило, оформленому міжнародним договором, діють у рамках такого договору, ним визначаються їх повноваження і процедури.

Більшість міжнародних механізмів влаштовані таким чином, що вони можуть безпосередньо реагувати на масові чи систематичні порушення прав людини тією чи іншою державою. Тобто вони діють у рамках процедур «скарг до роздумів», коли відповідний орган не прагне виправити кожне порушення прав людини, про яке йому повідомляється, а лише оцінює, наскільки те чи інше порушення торкається населення всієї країни.

Більш ефективними є органи і організації, що мають право брати до розгляду індивідуальні скарги від громадян і організацій – жертв порушень прав людини. Ці органи і організації проводять судовий процес за участю двох сторін – держави, що звинувачується, та особи, яка заявила про порушення її прав. Результатом розгляду справи є рішення, обов’язкове для виконання державою.

Такі міжнародні органи і організації зобов’язані прийняти рішення з кожної направленої до них справи, а значить, метою її розгляду є виправлення кожного конкретного порушення.

Подібних правозахисних інстанцій у світі небагато. Громадянин України може звернутися до Комітету з прав людини, Комітету проти катувань, Європейського суду з прав людини та до Комітету з свободи асоціацій МОП.

Міжнародний звичай виробив правило, згідно якого перед тим, як звертатися зі скаргою на порушення своїх прав до міжнародних органів, громадянин повинен використати всі правові механізми, передбачені у тій державі, на яку він скаржиться.

Серед міжнародних правозахисних органів і організацій розрізняють універсальні та регіональні.

Універсальні правозахисні органи складають три групи:

- постійні органи, що є частиною апарату ООН: Комісія ООН з прав людини, Підкомітет комісії по запобіганню дискримінації та захисту прав меншин, Комісія по становищу жінок та Центр прав людини, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців;

- органи, створені за міжнародними угодами, укладеними під егідою ООН, наприклад Комітет ООН з прав людини, Комітет проти катувань, Комітет з расової дискримінації та ін.;

- спеціалізовані заклади ООН, що є міжнародними організаціями і працюють на підставі власних статутів і угод з ООН. До них належать, наприклад, Міжнародна організація праці (МОП), Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) та ін.

Органи та організації, що відносяться до універсальних міжнародних правозахисних механізмів, діють у межах своїх повноважень та за певними правилами, що звуться процедурами. Процедура визначає, як слід діяти у разі порушення, хто (людина, група людей, неурядова організація, держава), в якій формі та за яких підстав може звертатися по допомогу.

Наприклад, Комісія ООН з прав людини є допоміжним органом Економічної і соціальної ради ООН (ЕКОСОР). Комісія розглядає лише грубі та масові порушення прав людини. Вона надає пропозиції, рекомендації та доповіді щодо дотримання Хартії про права людини, міжнародних декларацій або конвенцій про громадянські свободи, права жінок, захист меншин, попередження дискримінації за ознакою раси тощо. Комісія бере до розгляду й заяви за індивідуальними скаргами. Хоча розгляд скарг у Комісії є конфіденційним, однак перелік держав щодо яких розглядалися скарги обов’язково публікується. Це справляє значний політичний тиск на державу - порушницю.

Інший орган - Комітет ООН з прав людини -створений на основі та з метою застосування Пакту про громадянські і політичні права і є одним із найважливіших з-поміж «договірних органів» у галузі захисту прав людини. Комітет складається з незалежних експертів. У його повноваження входить контроль за дотриманням положень Пакту шляхом розгляду: періодичних доповідей держав-учасників щодо вжитих ними заходів для реалізації положень Пакту; скарг держав-учасників одна на одну про порушення положень Пакту; скарг осіб у випадках порушення державою-учасницею прав, закріплених у Пакті.

Скаржитися до Комітету можуть тільки особи, які знаходяться під юрисдикцією держави-учасниці Факультативного протоколу до Пакту про громадянські і політичні права. Скарга людини мусить стосуватися тільки факту порушення прав, зафіксованих у Пакті, й не повинна бути анонімною. Визнавши скаргу обґрунтованою і ухваленою до розгляду, Комітет просить державу-учасницю, зазначену в скарзі, подати в шестимісячний строк пояснення по суті питання і зазначити заходи, що здійснюватимуться на національному рівні для виправлення становища. Держава й особа, яка скаржиться, знаходяться перед Комітетом у рівних умовах.

Постанови Комітету за повідомленнями осіб не мають обов’язкової юридичної сили, однак їх не можна розглядати у якості рекомендацій, адресованих державі. Комітет уповноважений робити висновки про дотримання або недотримання державою-учасницею вимог Пакту та вказувати на зобов’язання держави-учасниці вжити ефективних заходів для усунення порушень чи для ліквідації його наслідків.

Не менш важливим елементом міжнародного механізму захисту прав людини є регіональні міжнародні правозахисні організації. Учасниками таких організацій є держави, що знаходяться в межах певного регіону земної кулі, наприклад, Європи, Африки чи Південної Америки. Сьогодні у світі існує три дієздатні регіональні системи захисту прав людини: перша – Міжамериканська - діє в рамках Організації Американських Держав і представлена Міжамериканською комісією з прав людини і Міжамериканським судом з прав людини; друга – Африканська - складається із Африканської комісії прав людини і народів, яка є органом Організації Африканської Єдності; третя – Європейська, що діє в рамках Ради Європи (РЄ) – найстарішої міжурядової європейської організації, утвореної в 1949 р.

Україна – європейська держава, тому зупинимося на останній регіональній системі. Права й основні свободи людини в рамках Ради Європи закріплюються в міжнародних договорах (конвенціях і хартіях) і додаткових протоколах до них. Найважливішими з цих документів є Конвенція про захист прав людини й основних свобод (яку називають скорочено – Європейська конвенція), Європейська соціальна хартія, Європейська конвенція прав людини, Європейська конвенція про попередження катувань і нелюдських або принижуючих гідність видів поводження або покарання та ін. Ці договори містять перелік прав людини, що мають гарантуватися кожному, хто перебуває під юрисдикцією держави-члена РЄ, та встановлюють європейські процедури нагляду і гарантій за дотриманням їх положень.

При РЄ діють Європейський Суд з прав людини, Європейський комітет з прав меншин, Комітет незалежних експертів з соціальних і економічних прав, Європейський комітет попередження катувань.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проблема сьома: Як захистити права, свободи та законні інтереси особи	\|	Як розглядаються справи у Європейському суді з прав людини

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.