Аналізатори (сенсорні системи), їх структура.

Ця система, яка забезпечує сприйняття, передачу й обробку інформації про явища внутрішнього і зовнішнього середовища організму, називається аналізатором, або сенсорною системою. Вчення про аналізатори розробив Павлов (ввів термін у 1909 році).

Кожен аналізатор складається з трьох основних частин:

Периферичної (органи чуття, що містять чутливі рецептори).

Провідної (чутливі нервові шляхи).

Центральної або вищої (певні чутливі зони кори головного мозку).

Рецептори – чутливі нервові закінчення і спеціалізовані клітини, які сприймають енергію подразника та перетворюють її у нервові імпульси.

Усі рецептори поділяють на дві великі групи: зовнішні і внутрішні. До зовнішніх належать: слухова, зорові, нюхові, смакові, дотикові. До внутрішніх – рецептори внутрішніх органів та опорно-рухового апарату.

Також рецептори поділяють на дистантні – ті, що отримують інформацію на певній відстані від джерела подразнення (зорові, слухові, нюхові) та контактні, які збуджуються лише за безпосереднього контакту подразника з ними (дотикові).

Залежно від природи подразнення рецептори поділяють на:

механічні – які збуджуються при механічному подразненні звуковою хвилею (слухові), дотиком, тиском (дотикові);

хімічні – рецептори смаку, нюху;

світлові – рецептори ока,

температурні,

рецептори положення тіла і його частин у просторі (у м’язах, суглобах, зв’язках, внутрішньому вусі).

Подразники та їх природа

Подразники, тобто ті фактори, які діють на біологічний об’єкт – клітину, тканину, або орган поділяють за двома ознаками: силою дії і видом сили природи. Будь-який подразник малої сили не викликає збудження. Воно з’являється тільки тоді, коли ця сила досягає певної величини порогу, за яким починає розвиватись біологічна реакція.

Тому введено поняття поріг сили – найменша сила подразника, той її критичний рівень, який викликає збудження. Сила подразника, що буде вища порогу називається надпороговою. При дії надпорогової сили у деяких тканинах збільшується величина біологічної реакції.

Чим більша сила подразника, тим більша величина збудження.

При дальшому збільшенні сили подразника біологічна реакція не зростає, тому що біологічна система досягла межі своїх функціональних можливостей.

Найменша сила подразника, при якій спостерігається найбільша біологічна реакція, буде оптимальною. При надто великій силі подразнення реакція може зменшуватись. Це найгірша сила подразника.

За відношення біологічної системи до видів подразників (світла, звуку, механічної сили, хімічних факторів) вони поділяються на дві групи: адекватні і неадекватні.

Адекватні – це ті, до яких рецепторний апарат клітини протягом еволюції пристосувався шляхом підвищення збудливості (поріг збудження у них низький).

Неадекватні – подразники, які не відповідають біологічним особливостям тканини. Вони викликають збудження тільки тоді коли з’являється пошкодження в біологічній системі.

Подразник являє собою певний вид енергії (світлової, механічної, теплової...).

Проводить шлях зорового аналізатора забезпечує проведення нервових імпульсів від сітківки в коркові центри півкуль хворого мозку і являє собою складну ланцюг нейронів, зв'язаних один з одним за допомогою синапсів.

Прямуючи до сітківки, промінь світла проходить через светопреломляющие середовища очного яблука (рогівку, водянисту вологу передньої та задньої камер ока, кришталик, склоподібне тіло) і сприймається фоторецепторних клітинами, тіла яких лежать в зовнішньому ядерному шарі, зокрема, їх закінченнями - рецепторами (паличками і колбочками). Таким чином, фоторецепторні клітини сітківки є першими нейронами.

Необхідно відзначити, що завдяки светопреломляющимсередах очного яблука, пучок світла концентрується в області місця найбільшої гостроти зору - плямі сітківки з його центральної ямкою. У центральній ямці зосереджені тільки колбочковідние зорові клітини, з якими пов'язане сприйняття кольору. Їх у сітківці налічується 5-7 млн. Колбочковідние зорові клітини є елементами денного зору, тому кольору в підлозі темряві сприймаються ними дуже слабо.

Паличкоподібні зорові клітини спеціалізовані для бачення предметів у сутінках. У сітківці ока людини цих клітин в цілому налічується близько 75-150 млн.

Досягає глибоких шарів сітківки світло викликає фотохімічні реакції за рахунок зорових пігментів. Енергія світлового подразнення перетворюється фоторецепторами сітківки ( Паличкоподібними і колбочковіднимі зоровими клітинами ) В нервові імпульси, які спрямовуються до других нейронів, розташованим тут же, в сітківці.

Другі нейрони представлені біполярними клітинами, Складовими внутрішній ядерний шар. Кожен біполярний нейроціт за допомогою своїх відростків-дендритів контактує одночасно з декількома фоторецепторних нейронами.

У гангліозних шарі сітківки лежать тіла третіх нейронів. Це великі гангліозних (мультиполярні) клітини. Зазвичай одна ганліозная клітина ( Гангліозних нейроціт ) Контактує з кількома біполярними клітинами. Аксони гангліозних клітин, зближуючись, утворюють стовбур зорового нерва.

Місце виходу зорового нерва з сітківки представлено диском зорового нерва (сліпа пляма). Воно не містить фоторецепторів.

Залишаючи очну ямку, зоровий нерв через зоровий канал вступає в порожнину черепа і тут на основі мозку утворює перехрест, причому перехрещується тільки медіальна група волокон, наступних від внутрішніх відділів сітківки, а волокна від зовнішніх відділів сітківки не перехрещуються.

Таким чином, кожна півкуля отримує імпульси одночасно з правого і лівого ока. Все це забезпечує синхронність рухів очних яблук і бінокулярний зір, у той час як у земноводних і плазунів руху очей автономні, зір - монокулярний, що пов'язано з повним перекрестом волокон зорового нерва.

Ділянка зорово пут від сітківки до зорового перехрещення називається зоровим нервом, після перекреста - зоровим трактом.

Кожен зоровий тракт містить нервові волокна від однойменних половин сітківки обох очей. Так, правий зоровий тракт - від правої половини правого ока (волокна в зоровому перехресті не перехрещуються) і від правої половини лівого ока (волокна повністю переходять на протилежну сторону в зоровому перехресті). Лівий зоровий тракт - Від лівої половини лівою очі (волокна перехрещені) і від лівої половини правого ока (волокна повністю перехрещені).

У зовнішнього краю ніжки мозку зоровий тракт ділиться на три пучки, що прямують до підкірковим центрам зору. Велика частина цих волокон закінчується на клітинах латерального колінчатого тіла, менша - на клітинах подушки таламуса і невелика частина, що відноситься до зрачковому рефлексу, - у верхніх горбках даху середнього мозку. В цих утвореннях лежать тіла четверте нейронів.

Аксони четверте нейронів, Тіла яких розташовані в латеральному колінчастому тілі і подушці таламуса, у вигляді компактного пучка проходять через задню частину задньої ніжки внутрішньої капсули, потім, веерообразно розсипаючись, утворюють зорову лучистість (пучок Грациоле *) і досягають коркового ядра зорового аналізатора, що лежить на медіальній поверхні потиличної частки по боках від шпорной борозни.

* Гранціоле Луї (Gratiolet Louis Pierre, 1815-1885) - Французький лікар, анатом і фізіолог. Працював у Парижі, з 1853г. викладав анатомію в Паризькому ун-ті. з 1862г. -Професор зоології там же. Займався порівняльної анатомією, антропологією, психологією. Відомі його роботи з анатомії мозку. Їм описаний пучок нервових волокон у великому мозку, що йде від латерального колінчатого тіла і подушки таламуса до зорового центру в корі потиличної частки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Якість уваги удосконалюється в процесі тренування.	\|	Поняття про динамічний стереотип

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.