Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Предмет теоретичної економіки.

Теорія граничної продуктивності або американська школа сформувалась в кінці XIX – на початку XX ст. і подібно до австрійської математичної та кембріджської (про неї нижче) широко використовувала ідеї суб’єктивізму та психологізму. Її засновник Джон Бейтс Кларк(1847-1938) всебічно обґрунтував принцип маржиналізму і створив теорію в якій економічна наука розбита на два розділи - статику й динаміку. Вихідним моментом вивчення має бути аналіз статики, тобто стану економічної рівноваги. Центральне місце в економічній науці Дж.-Б. Кларк відводив теорії розподілу. Згідно з його концепцією розподіл доходів здійснюється на основі принципів граничного аналізу цін факторів виробництва. Саме цю концепцію і прийнято в економічній літературі називати “законом граничної продуктивності”.

Кембріджська школа виникла в Англії наприкінці XIX ст. в період зростання рівня концентрації та монополізації виробництва і ускладнення умов функціонування підприємства. Головну увагу ця школа зосередила на розвитку мікроекономічного аналізу економічних явищ, що сприяло розвитку важливого розділу економічної теорії – мікроекономіки, яка передовсім займається проблемами ціноутворення на рівні окремих товарів, підприємств, ринків.Представник кембріджськоїшколи, засновник неокласичної теорії Альфред Маршалл (1842 – 1924), відмовившись від пошуків “джерела” (цінності) вартості, тобто від причинно-наслідкового аналізу, застосував функціональний аналіз економічних явищ за принципом взаємного впливу. Крім того він ввів нові інструменти цього аналізу, такі як еластичність попиту, надлишок споживача, надлишок попиту, представницька фірма, що мало велике значення для розробки теоретичних основ економічної політики фірми, розробив свою теорію цінності і на її основі теорії ціни, згідно з якою ринкова ціна є рівноважна функціональних залежностей попиту і пропозиції. А.Маршалл вперше поєднав дослідження економічних процесів з математичним апаратом.

Сучасна економічна наука отримала досить поширену назву-економічна теорія, а в англо-американській літературі - „економікс”. Цей термін також запропонував А.Маршалл в праці „Принципи економіки” (1890 р.). Якщо раніше політична економія, економічна теорія представляли собою одне й те ж саме, то поступово, починаючи саме з А. Маршалла, ці два поняття розходяться. Політична економія, як вона і виникла, займає фундаментальні позиції в економічній теорії, а остання перетворилася в загальну економічну теорію, а більш прикладна її частина, де розв’язуються, відносно більш конкретні задачі, виростає тепер у два самостійних розділи: макро - та мікро- економіку. Найбільш видатні економісти Заходу і сьогодні займаються глобальними, фундаментальними політико-економічними проблемами. Їхні імена залишилися в економічній теорії завдяки розробці цих проблем.

Нового напрямку набула економічна теорія після світової економічної кризи 1929-1933рр. Вона зумовила виникнення нових проблем наукового дослідження, які не втратили своєї актуальності і в наші дні, бо головним їх змістом є державне регулювання економіки у ринковому господарстві. Фактично це означало зміну дослідницької парадигми економічної теорії. Положення про те, що рівновага, як би вона не визначалась, є типовим станом економіки, відхилення від якого випадкові і поступово зникають (класики, неокласики, включаючи монетаристів) поступилося місцем нерівноважній парадигмі. Ця парадигма прийшла в двох різних формах. В одній з них (м’яка форма) головне значення має не рівновага, а пристосування до рівноваги (Дж.М.Кейнс). Більш жорстка форма стверджує, що типовим є нескінченна еволюція економіки, перехід з одного стану рівноваги у інший, що Й.Шумпетер називав економічним розвитком.

Починаючи саме з світової кризи 1929-1933рр. беруть початок два теоретичних напрямки, які були націлені на розв’язання проблем державного регулювання. Один з них опирається на вчення Дж. М. Кейнса і його послідовників і називається: кейнсіанство , а інше, альтернативне вченню Дж. М. Кейнса – неолібералізм (виник як альтернатива кейнсіанству і одночасно з ним, і утвердився як новий підхід у неокласичному напрямку, особливо після другої світової війни).

Засновник теорії кейнсіанства або регульованого капіталізмуДжон Мейнард Кейнс(1883-1946), на відміну від багатьох інших західних економістів, критично проаналізував капіталістичну економіку і прийшов до висновку, що капіталізм вільної конкуренції вже вичерпав себе, втратив здатність до саморегулювання, тому в інтересах всіх, його економіка повинна регулюватись державою. Дж. М. Кейнс розробив конкретний механізм цього регулювання, переключивши увагу з проблеми пропозиції ресурсів (неокласична школа) на проблему ефективного попиту і висунув теорію мультиплікатора. Важелі державного втручання в економіку були вказані в його головній праці „Загальна теорія зайнятості, процента та грошей” (1936 р.). Теорія державного регулювання відіграла визначну роль у стабілізації капіталістичної економіки після кризи 1929 - 1933 рр. та після другої світової війни. Дж .М. Кейнс справедливо рахується великим економістом XX ст., спасителем капіталізму.

Сьогодні кейнсіанство розвивається в двох напрямах. В руслі першого (ортодоксального) робляться спроби створити деяку загальну теорію із теорій Дж. М. Кейнса та неокласиків. Цей напрям реалізується в працях Дж. Хікса (1904-1989)таЕ. Філіпса .

Дж.Хікс – лауреат Нобелівської премії (1972 р.) у 1937 р. побудував широко відому “модель доходу-витрат”, або модель взаємодії кривих IS-LM, де крива IS показує співвідношення між процентною ставкою і рівноважним доходом, який визначається рівністю запланованих заощаджень і інвестицій. Крива LM виражає рівноважні відношення між попитом і пропозицією грошей при даному рівні цін. Точка перетину кривих задовольняє подвійну умову грошової рівноваги. У моделі відображено сутність кейнсіанської системи, щоправда вона не пов’язана із ринком праці ( пізніше Е.Хансендоповнить цю діаграму рівнянням попиту та пропозиціїна ринку праці).

Е.Філіпс (1958) розглянув співвідношення між часткою безробітних в сукупній чисельності працездатного населення та годинними ставками зарплати, а також індексом споживчих цін і з’ясував таку залежність: високі темпи інфляції повинні супроводжуватись низьким рівнем безробіття, і навпаки. Він вперше встановив, що ріст грошового виразу зарплати може відбуватись при помітному рівні безробіття. Кейнсіанська надія на одночасне досягнення стійкості цін і (майже) повної зайнятості шляхом збільшення ефективного попиту поступилася місцем поняттю вибору між стабільністю цін і повною зайнятістю.

Другий напрям відображує прагнення придати динаміки кейнсіанству. В цьому руслі розвивається такі течії як: неокейнсіанство, побудоване на врахуванні системи “мультиплікатор-акселератор” і моделюванні економічної динаміки з використанням характеристик взаємозв’язку заощадження та споживання ( Р. Харрод(1900-1978)таЕ. Домар (1914 р.н.), ім’я яких носить рівняння економічного зростання ); ліве кейнсіанство, яке в подальшому влилось в більш широку течію – посткейнсіанство. Найбільш яскравими представниками цього напрямку були Джоан Вайолет Робінсон(1903 - 1983), а такожН.Калдор, П. Сраффа, К. Куріхара, які розробляли реформістський, дрібнобуржуазний варіант кейнсіанської теорії, спрямований на захист інтересів немонополістичного капіталу, фермерів, інтелігенції, робітників. Впливові американські економісти Р. Клаудер, Х.Мінскі, П. Девідсон представляють монетаристське посткейнсіанство.

Один із найвпливовіших економістів XX ст., лауреат Нобелівської премії (1970) Пол Семюельсон(1915 р.н.) висунув ідею неокласичного синтезу, яка завершила протистояння концепції Дж.М. Кейнса і неокласичної школи. З позицій неокласичного синтезу теорія Дж.М. Кейнса розглядається як варіант традиційного неокласичного підходу. Залежно від стану економіки пропонується використовувати рецепти кейнсіанства (державного регулювання) або обмеження державного впливу на економіку, що пропонується неокласичною концепцією. Таким чином, розглядаючи західну економічну систему як змішану, П. Семюєльсон та його прихильники, не абсолютизують регулятивного впливу ринку на економіку й визнають ситуативну ефективність різних методів державного впливу на економіку.

Вагомим словом сучасної економічної думки заходу рахується монетаризм (належить до неокласичного напрямку) - теорія, яка була розроблена чікагським економістом, лауреатом Нобелівської премії (1976) Мілтоном Фрідменом(нар. 1912 р.) і є вагомим словом сучасної економічної думки заходу. Прихильники монетаризму рахують гроші вирішальним фактором відтворення. Держава може впливати на економіку, вважають вони, регулювати її за рахунок формування попиту на гроші, так як сам попит на гроші тісно взаємопов’язаний з динамікою цін, рухом позичкового процента та інфляції.

Саме тому монетаристи виступають проти втручання держави в економіку, визнаючи її роль тільки у контролі над грошовою масою, а також в управлінні емісією грошей, державним бюджетом та підтримці достатньо високого рівня позичкового процента. Монетаристи виходять із існуючого зв’язку кількості грошей та наявного доходу, а так як цей зв’язок економічно закономірний, то вони виступають проти будь-якого соціального захисту населення. Соціальна політика, на думку М.Фрідмена, веде до демотивації економічної діяльності людей і в кінцевому рахунку тільки погіршує, а не покращує економічний стан як окремих громадян, так і країни в цілому.

До оновлених напрямів неокласичної концепції відносяться, крім монетаризму, теорія раціональних очікувань та теорія пропозиції. Ці теорії характерізуються крайнім радикалізмом, заперечують необхідність втручання держави в економіку.

Так теорія раціональних очікувань (Дж.Мут- автор ідеї, лауреат Нобелівської премії Роберт Лукас, Т.Сержант, Н.Уоллес) обгрунтовує тезу, що економічні суб’єкти (корпорації, споживачі) з допомогою комп’ютерізації можуть раціонально використовувати інформацію і оперативно реагувати на зрушення в економічній діяльності та ринкових відносинах. В цій теорії багато суб’єктивних моментів які не завжди піддаються врахуванню та вимірюванню: неможливість передбачити які економічні програми уряду викличуть у населення більшу довіру, доступність інформації не однакова для рядового споживача і урядового чиновника, неможливість передбачення через який проміжок часу до виробника і споживача потрапить необхідна економічна інформація.

Теорія пропозиції сформувалась у 70-80рр. XX ст. в Англії таСША.ЇЇ представникиА.Лаффер, Р.Барроу, П.Еванс, Дж.Елліотрахують, що стимулювання попиту явно не приведе до позитивних довготермінових наслідків, тому держава повинна проводити політику заохочування накопичення капіталу, інвестицій у приватному бізнесі, для чого в першу чергу необхідно знижувати податки з підприємств. Це буде додатковим стимулом підвищення продуктивності, ефективності підприємств, а значить маса

податкових надходжень зросте, не дивлячись на зменшення її норми. Таким чином зниження податків не приведе до росту дефіциту держбюджету, вказує один із засновників цієї теорії Анрі Лаффер і ілюструє її за допомогою кривої, яка носить його ім’я.

Як уже відмічалось вище, у 70-х роках XX ст. у розвитку неокласичного аналізу намітились два підходи, виникли дві школи: американський монетаризм та неолібералізм, який ліг в основу економічної політики західної Германії. Духовним батьком цієї теорії став німецький економіст Вальтер Ойкен(1851-1950). Пізніше Людвіг Єрхард(1897-1977) забезпечив її практичну реалізацію. Суть теорії полягає у тому, що:

- держава задає “правила гри” для всіх членів суспільства і слідкує за чітким виконанням цих правил і, разом з тим, не вмішується в механізм конкуренції. «Конкуренція – наскільки це можливо, планування – наскільки це необхідно». Це критерій неолібералізму;

- і державою, і підприємцями, і установами повинна проводитися одна політика – політика реалізації соціальних гарантій та соціальної захищеності всіх членів суспільства. Кожен громадянин повинен бути впевненим в тому, що матиме роботу, добру заробітну плату, пенсію і також гарантію, що у всі часи будуть зберігатися його громадянські права та свободи.

Якісно новим напрямком економічної думки рахується інституціоналізм, який увібрав у себе кращі теоретико-методологічні дослідження кон’юнктури ринку попередніх шкіл економічної теорії, а також методологічний інструментарій історичної думки Німеччини XIX ст. (для дослідження проблем “соціальної психології” суспільства).

Становлення цього напряму пов’язують з іменами американських вчених Т.Веблена (1857-1929), Д. Коммонса(1862-1945) та В. Мітчелла (1874-1948), які започаткували соціально-псиологічний, соціально-правовий та кон’юнктурно-статистичний напрями інституціоналізму. Ці вчені рахують рушійною силою суспільного розвитку такі інститути як монополія, корпорація, держава, профспілки, різноманітні соціальні заклади, юридичні норми, інстинкти тощо.

Крім перерахованих напрямів інституціоналізму, слід ще назвати інституціонально-соціальний підхід до розв’язання економічних проблем та неоінстітуціоналізм.

Перший за своїм складом напрям не однорідний. В ньому чітко проявляється консервативне крило (А.Берлі. Д.Бернхем, А.Грачі, У.Ростоу) та активне ліберальне крило, представники якого відстоюють ідєю створення системи соціального контролю над економікою (Р.Хейлбронер, Л.Туроу), обґрунтовують тезу про заміну влади ринку рішенням менеджерів (Дж.Гелбрейт).

Неоінституціоналізм як особлива економічна теорія отримав визнання у 80-90-х роках XX ст. Це виразилось у присудженні Нобелівські премії з економіки його найвидатнішим представникам Рональду Коузу(1991) та Дугласу Нортуі Роберту Фогелю (1993).

У своїй нобелівській промові Р.Коуз ставить у докір традиційній теорії її відірваність від життя: “Те, що вивчається, є системою, яка живе в уяві економістів, а не в дійсності. Я назвав цей результат “економічною теорією класної дошки”. Свою ж заслугу Р.Коуз вбачає у “доведенні важливості для роботи економічної системи того, що може бути названо інституційною структурою виробництва”. [9]

Р.Коуз ввів у економічну теорію новий клас витрат, які отримали назву трансакційних. Неокласична теорія знала два види обмежень – фізичні, породжені рідкісністю ресурсів, і технологічні, що відображають рівень знань і практичної майстерності економічних агентів. Р.Коуз же здійснив спробу пояснити закономірності, які керують процесом виникнення і зростання фірми. Фірма зростає до тієї межі, доки економія на витратах, пов’язаних із укладанням ринкових угод, не почне перекриватися збільшенням витрат, пов’язаних з використанням адміністративного механізму.

Найважливіші висновки теорії трансакційногопідходу такі:на ринку конкурують фірми різного типу. Процвітання кращих і відмирання гірших організаційних фірм визначається в кінцевому підсумку їх здатністю забезпечувати економію трансакційних витрат.

Із короткого огляду історії розвитку і становлення економічної теорії як науки можна зробити головний висновок. Він полягає в тому, що зміна економічних теорій в часі не слід розглядати просто як перехід від примітивної та неправильної думки до все більш серйозної та правильної. В дійсності рух економічної думки відбувається начебто у двох площинах. В одній з них зміна економічних поглядів відображує поглиблення, розширення та виправлення минулих знань. В другій площині розвиток економічної науки в часі веде до росту альтернативних поглядів, які не сумісні поміж собою. Таким чином питання про те , яке з них “більш правильне”, позбавлене сенсу.

Исторія економічної думки як науки - це історія спроб зрозуміти дії економіки, побудованої на ринкових операціях. Саме дослідження проблем ринкового обміну дало початковий імпульс економічній науці (згадаємо погляди Арістотеля). Кожна з цих спроб допомагає з’ясувати характер певних зв’язків в економіці. Кожна теорія допомагає зрозуміти складність та взаємозалежність всіх економічних перемінних і уникнути властивої людині схильності шукати прості та ясні, але неправильні рішення складних проблем.

Зроблений нами фрагментарний історичний екскурс в еволюцію економічної науки, звернення до теоретичних джерел минулого і сучасності уможливлює підхід до сучасного теоретичного визначення предмета економічної науки.

В перекладі з грецької економіка (термін належить вченому стародавньої Греції Ксенофонту) означає мистецтво ведення домашнього господарства (“ойкос”- дім, домашне господарство; “номос”- вчення, закон). Як дисципліна, що викладається, вивчається, економіка склалась наприкінці XVII - на початку XVIII ст. У 1615 р. вона отримала назву “політичнаекономія” (як відмічалось, автором назви був представник меркантилізму А.Монкретьєн). Слово “politikos” у перекладі з грецької означає “державний”, “суспільний” і, отже, “політична економія” у буквальному перекладі означає мистецтво ведення суспільного або державного господарства.

Наукою економіка стала в кінці XVIII ст., що в першу чергу пов’язано із становленням і розвитком капіталістичного господарства. Історично склалось так, що майже повсюдно формування економічної науки найчастіше пов’язувалося з іменем і працями Адама Сміта - видатного шотландського вченого-економіста. Ця “людська слабкість”, пише Я.С.Ядгаров. [10] буде подолана, очевидно, нескоро, тому що на відміну від природничих наук, які вимагають, як правило, уявлення про сучасний рівень знань у цій галузі, економічну науку навряд чи можна осягнути, не ознайомившись з теоретичним світоглядом видатних економістів класичної політичної економії. Серед них Адам Сміт є,

безперечно, центральною фігурою. І хоч економічна наука починається дійсно не з цього автора, але саме він, як пише Марк Блауг, став тим, хто створив “першу в економічній науці повноцінну працю, де викладені загальні основи науки”. [11] Цією працею, про що вже йшлося вище, стала книга А.Сміта “Дослідження про природу та причини багатства народів”

Слід відмітити, що історичний розвиток суспільства та його господарського середовища і викликана ним еволюція економічної думки змінювала і погляди на предмет економічного дослідження.

Як ми вже говорили, античні вчені Ксенофонт, Аристотель під економікою розуміли «науку про домашнє господарство».

Меркантилісти - представники першої економічної теоретичної школи (ХVІ-ХVПІ ст.), предметом своїх досліджень вважали багатство (грошове багатство у золоті і сріблі). Джерелом багатства уявлялась торгівля, насамперед міжнародна.

Школа фізіократів (XVIII ст.) перенесла предмет дослідження із сфери обігу у сферу виробництва (Ф. Кене). Це було величезним досягненням економічної думки, хоча фізіократи помилково вважали джерелом багатства сільськогосподарське виробництво. Згідно уявлень фізіократів, предметом політичної економії є національне багатство, (під багатством вони розуміли продукт землеробства).

А. Сміт розглядав економічну науку як учення про багатство та способи його збільшення. Багатство нації втілене в продукції, яка споживається народом країни. Вже у вступі до праці А.Сміт пише: “Щорічна праця кожного народу являє собою первісний фонд, який надає йому всі необхідні для існування і зручності життя продукти, які ним споживаються на протязі року і які складаються завжди із безпосередніх продуктів цієї праці, чи з того, що буде придбано в обмін на ці продукти у інших народів”. [12]

Регулятором процесу створення багатства за А.Смітом виступає “невидима рука” ринку, яка таким чином скеровує дії “досконалого егоїста” -“економічної людини”, що вона віддає перевагу тому заняттю, яке найбільш вигідне суспільству.

А.Сміт намагається збагнути людину, її природу, психологію і сприймає цю людину такою, якою її бачить: егоїстичною, такою, що дбає насамперед про власну вигоду.

Таким чином, А.Сміт виходить з того, що економічна наука, це наука про виробництво і розподіл національного багатства. При цьому, він наголошує на тому, що цими процесами керують об’єктивні економічні закони.

Англійська класична політична економія (ХVШ - ХІХ ст.) в цілому розширила предмет науки до досліджень умов виробництва і нагромадження (А. Сміт), а також розподілу (Д. Рікардо) та реалізації (Т.Мальтус) національного багатства, створюваного в усіх галузях матеріального виробництва (промисловості, сільському господарстві, будівництві тощо).

К.Маркс і Ф.Енгельс (XIX ст.) предметом політичної економії вважали систему виробничих відносин - відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ і відповідну систему економічних законів.

Паралельно з цим розвивалось і уявлення про політичну економію як науку про народне або суспільне господарство (В. Рошер(1817-1894)і К.Бюхер (1877-1930) - представники так званої історичної школи).

У надрах маржиналізму, або неокласичної економічної теорії, в кінці XIX століття з'явилась нова назва економічної науки – економікс, яку їй дали В.Джевонс (1835-1882) та А. Маршалл(1842-1924). Предметом науки вони визначали дослідження багатства і економічної поведінки раціонального економічного суб'єкта щодо його виробництва, розподілу і споживання. Увага ними зосереджувалась на ізольованому суб'єкті економіки, його стимулах до дії і мотивах протидії, тобто підкреслювалась роль самої людини в економіці.

Якщо маржиналісти обмежили предмет економічної теорії лише рівнем окремого підприємства, то Дж. М. Кейнс (30-ті роки XX ст.) значно розширив його, перенісши центр досліджень на рівень всієї економічної системи, тобто на рівень макроекономіки.

Економічна теорія постійно розширює своє поле інтересів. Проникаючи в інші галузі – соціальні, гуманітарні, політичні науки. Адже в суспільстві все пов’язане, й економічна діяльність не може відокремлюватись від політичних, етичних, правових та інших проблем. Економісти повинні глибоко осмислювати економічні факти з врахуванням всіх названих проблем.

Сьогоднішнє суспільне господарство суттєво відрізняється від того, яким воно було за часів А.Сміта. Економіка, процес створення багатства – це складний і місткий суспільний процесс, який охоплює: структуру виробництва, ефективність використання обмежених ресурсів, економічну поведінку людей та інші істотні господарські чинники. Саме цим пояснюється , що сьогодні не існує єдиного визначення предмета економічної теорії. Кожен автор намагається дати своє тлумачення предмету цієї науки.

До найбільш поширених визначень слід віднести наступні, де вказується. що економічна теорія це наука про:

- національне багатство і способи його збільшення;

- боротьбу за поліпшення добробуту народу;

- діяльність у сфері виробництва і обміну між людьми;

- поведінку людей у процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ і послуг за умови обмежених ресурсів;

- економічні закони, що керують виробництвом, розподілом, обміном і споживанням на різних етапах розвитку людського суспільства.

У популярних на Заході підручниках з “Економікс” П.Семюелсона і В.Нордгауза та

П.Макконнелла і С.Брю дається ціла низка визначень того, чим займається аналітична економія (так перекладається термін “економікс”). Головній зміст їх зводиться до наступного: “Аналітична економія вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси, щоб виробляти різні життєві блага і розподіляти їх серед людей ”.[13]

Більшість сучасних економістів визнає теоретичну економіку універсальною наукою про проблеми вибору ресурсів і економічну поведінку людини. Враховуючи той факт, що теоретична економіка - наука універсальна і різнопланова, можна дати таке визначення її предмету:

• теоретична економіка (загальна економічна теорія) - це наука про основні закономірності розвитку економічної системи, поведінку людей, як суб’єктів господарювання цієї системи в процесі виробництва і розподілу життєвих благ з метою найбільш повного задоволення потреб зараз або в майбутньому за умов обмеженості виробничих ресурсів, що породжує конкуренцію за їх використання.

Теоретична економіка, як її розуміють сьогодні, вивчає історичну еволюцію економічної системи у бік зростання її доцільності (раціональності), джерела і рушійні сили економічного розвитку і примноження суспільного багатства, а також шляхи зростання добробуту окремих груп і членів суспільства. Тобто вивчаються ті ж економічні процеси, але акцент робиться не на об'єктах, що приймають участь у цих процесах (засоби виробництва, предмети споживання), як в класичній політичній економіці чи марксизмі (де розглядались економічні відносини, які виникають з приводу привласнення засобів виробництва), а на суб'єктах, які приймають участь в економічному процесі - людях. Такий акцент надзвичайно важливий для соціально орієнтованої ринкової економіки, до формування якої спрямовані сучасні перетворення в Україні.

Економічна теорія включає в себе мікроекономіку (поведінка окремих економічних суб'єктів), макроекономіку (функціонування національної економічної системи) і глобальну економіку (функціонування світової економіки в цілому).

З позицій дослідження економічних процесіві в теоретичній економіці виділяються політична економія, яка зосереджується на вивченні економічних законів матеріального виробництва в цілому, і економікс, що вивчає закономірності ринкової економічної системи.

Отже, теоретична економіка - це загальноекономічна теорія, що включає політичну економію, економікс, а також їх частини - мікроекономічну і макроекономічну, глобальну економічну теорію.

При визначенні предмета теоретичної економіки з метою більш чіткого і широкого його осмислення доцільно виділяти:

сферу дослідження - економічне середовище, в межах якого здійснюється господарська діяльність;

об'єкт дослідження - економічні явища і процеси в системі;

суб'єкт дослідження - суб'єкти економічної системи (людина, підприємство, держава, домашнє господарство);

предмет дослідження - життєдіяльність "економічної людини", груп людей і держави, їх економічна поведінка у зв'язку з тим економічним середовищем, в якому вони знаходяться.

Основне завдання теоретичної економіки - давати не просто опис економічних явищ і процесів в економічній системі, а показати їх взаємозв'язок і взаємозумовленість, тобто розкрити систему економічних явищ, процесів і закономірностей. У цьому її відмінність від конкретних економічних наук.

В предметі теоретичної економіки (загальної економічної теорії) потрібно розрізняти дві сторони - позитивну і нормативну (за термінологією А. Сміта).

Позитивнасторона економічної теорії має справу з відібраними фактами і позбавлена суб’єктивних оціночних суджень. Суть її полягає у проведенні абстрактного (теоретичного) дослідження економічної системи та її елементів. Таким чином вона вивчає фактичний стан економіки і має дати відповідь на питання : “як є ?”

Нормативна сторона економічної теорії полягає у підготовці загальних рекомендацій для раціональної економічної поведінки усіх суб'єктів економічної системи: від окремої людини до держави, у формуванні уявлень про цілі і напрями економічного розвитку. Вона відображує суб’єктивні уявлення про те, як має бути?

Нормативна теоретична економіка є науковою основою для розробки економічної політики держави. І саме цим пояснюється складність у розв’язанні багатьох практичних економічних проблем, так як різні економісти висувають і відстоюють різні теорії чи моделі економіки та її складових елементів. Причому найбільшу розбіжність відображує існування різних думок щодо питання, яким повинно стати наше суспільство. В Україні сьогодні це особливо актуальне питання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Виникнення та шляхи, напрямки розвитку економічної теорії.	\|	Функції теоретичної економіки та її місце в системі економічних наук.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.