ТЕМА 6. ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА ШЛЯХУ ДО ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Інноваційні педагогічні технології
Методи та підходи в навчанні

ІННОВАЦІЙНІ ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ

Дана проблема є актуальною, оскільки у сучасному соціально-економічному середовищі рівень освіти значною мірою залежить від результативності запровадження технологій навчання, що ґрунтуються на нових методологічних засадах, сучасних дидактичних принципах та психолого-педагогічних теоріях. Окрім того, Указ Президента України від 25.09.2008 р. № 857 „Про забезпечення дальшого розвитку вищої освіти в Україні” вимагає активного запровадження інноваційних технологій у навчальний процес, розвитку навчально-лабораторної бази, участі роботодавців у наукових та освітніх процесах.

Входження до європейського освітнього простору пов’язано із модернізацією системи освіти, насамперед, із введенням в освітнє середовище інноваційних технологій, в основу яких покладені цілісні моделі навчально-виховного процесу, засновані на діалектичній єдності методології та засобів їх здійснення. Розробка і поширення інноваційних технологій, використання в навчальному процесі сучасних комп’ютерних та телекомунікаційних технологій є провідним фактором розвитку сфери освіти в цілому.

Слово „інновація” має латинське походження і в перекладі означає оновлення, зміну, введення нового. Під терміном „інновація” розуміється нововведення, цілеспрямовану зміну, яка викликає перехід системи з одного стану до іншого. „Інноваційна освітня діяльність” відповідає процесам внесення якісно нових елементів в освіту.

Розрізняють поняття новація, або новий спосібта інновація, нововведення. Новація– це сам засіб (новий метод, методика, технологія, програма тощо), а інновація– процес його освоєння.

Інновації можна сприймати як комплексний процес створення, розповсюдження та використання нового практичного засобу в галузі техніки, технології, педагогіки, наукових досліджень. У педагогічних дослідженнях поняття „технології” має різні визначення. Виходячи з етимології слова (з грец. techne – мистецтво, майстерність, уміння і logos – слово, учіння), поняття „навчальна технологія” або „технологія навчання” визначається як цілісний педагогічний процес засвоєння студентами знань.

За визначенням ЮНЕСКО „технологія навчання” – „...це в загальному розумінні системний метод створення, застосування і визначення всього процесу навчання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти”.

Під „інноваційними педагогічними технологіями” – новими освітніми технологіями – розуміється зміна навчального процесу на основі використання комп’ютерних та телекомунікаційних засобів. Як зазначають фахівці, їх запровадження проходить три стадії:

1) творча – розробка ідеї;

2) практичне застосування;

3) поширення в суспільстві.

Слід виходити з того, що „інноваційні педагогічні технології” – це цілеспрямований системний набір прийомів, засобів організації навчальної діяльності, що охоплює весь процес навчання від визначення мети до одержання результатів.

Для колективу академії одним із важливих пріоритетів навчальної роботи є запровадження „інноваційних педагогічних технологій”, що дозволяє реалізувати поставлені цілі і завдання, надати змісту освіти нових форм і методів, використовувати нові засоби навчання, розширити функції педагогів та студентів, готувати кваліфікованих фахівців для фінансової системи.

Основними напрямами запровадження „інноваційних педагогічних технологій” є:

1. Демократизація навчального процесу, коли студенти залучаються до визначення цілей освіти, її змісту та методів навчання, які використовуються в академії. В цьому контексті проводяться соціологічні, психологічні та інші дослідження з метою виявлення реальних потреб студентів, їх ставлень до організації навчального процесу, навчальної мотивації. Результати цих досліджень враховуються при розробці навчальних та робочих планів, в організації навчального процесу. Велика роль у процесі демократизації належить органам студентського самоврядування, оскільки їхні представники безпосередньо беруть участь в управлінні навчальним процесом, у проведенні вказаних досліджень та обстежень, у проясненні ставлень основної маси студентів до викладання окремих дисциплін, роботи окремих викладачів тощо.

Важливим є обмін інформацією зі студентами інших навчальних закладів щодо організації навчального процесу, наукової роботи студентів, діяльності органів студентського самоврядування. Це є запорукою навчальної автономії, реальної індивідуалізації та інтенсифікації навчального процесу, активізації пізнавальної діяльності студентів, повноцінного впровадження проблемного підходу.

2. Забезпечення автономії студентів у навчанні,колиакценти робляться на самонавчанні (самостійній роботі студентів). Значна частина програмного матеріалу опрацьовується самостійно. З усіх навчальних дисциплін розроблені завдання для самостійної роботи, вони мають творчий, пошуковий характер. Розвиток такої навчальної автономії потребує забезпеченості навчальними матеріалами та літературою, можливостями постійного користування студентами інформаційними технологіями, зокрема Інтернетом. Саме розробка і забезпечення такими матеріалами та можливостями становить більшу частину методичної роботи викладачів.

3. Зміна ролі викладача. Викладач стає організатором роботи та помічником студентів у самонавчанні та науковій роботі. Ця функція реалізується під час науково-дослідної роботи викладачів і студентів.

4. Все викладене вище реалізується за умови індивідуалізації навчального процесу. Демократизація, навчальна автономія студентів, робота з ними викладача як організатора самостійного набуття знань можливі, якщо враховується особистість кожного студента, його психічні, пізнавальні особливості та особливості сприйняття, інтереси, потреби, цілі тощо. Викладачі академії вивчають на особистісному рівні своїх студентів та пристосовують до них своє викладання. Тільки за таких умов можна розкрити та використати в навчальних цілях психологічні резерви тих, хто навчається, перетворити їх з пасивних об’єктів педагогічних зусиль в активних суб’єктів-учасників навчального процесу.

5. Впровадження кооперативного навчання базується на спільній роботі студентів над навчальними завданнями проблемного характеру (наприклад, при виконанні індивідуальних науково-дослідних завдань, курсових та дипломних робіт), коли рішення досягається через поєднання зусиль, тобто кооперацію студентів, які колективними зусиллями досягають спільної мети. Кооперативне навчання сприяє поглибленню знань, навичок та вмінь студентів, розвитку їх здібностей та можливостей, що створює умови для взаємонавчання. Кооперативне навчання вимагає нової організації навчального процесу, при якій як в аудиторії, так і за її межами студенти постійно працюють у парах та малих групах, звітуючи про результати самостійної роботи як викладачеві, так і всій своїй академічній групі в цілому.

6. Використання проблемного підходу до навчання. Він вимагає такої постанови навчальних завдань для студентів, щоб їх виконання обумовлювало не просте репродукування набутих знань, а творче їх використання для вирішення нових, нестандартних задач у нових, нестандартних ситуаціях. У цьому випадку, виконуючи навчальні завдання, студенти самостійно отримують нові знання, набувають навичок та вмінь (зокрема, вміння функціонувати, працювати та приймати рішення у нестандартних ситуаціях, що дуже важливо для ефективної майбутньої професійної діяльності).

7. Інтенсифікація навчального процесу та максимальна активізація студентів у ньому. Впроваджуючи інноваційні технології, професорсько-викладацький колектив використовує системний набір прийомів, засобів організації навчальної діяльності, які охоплюють весь процес навчання від визначення мети до одержання результатів.

МЕТОДИ ТА ПІДХОДИ В НАВЧАННІ

В університеті використовуються різноманітні методи та підходи навчання, серед яких:

· Перетворення традиційних[ лекцій на інтерактивні, а саме: впровадження експрес-співбесід (питання – відповідь) зі студентами протягом лекції; проведення коротких підготовлених самостійно або під керівництвом викладача презентацій студентів під час лекції, які б розкривали одне з питань, поставлених у ній; проведення міні-тестів на 5-10 хвилин, що демонструвало б розуміння студентами викладеного матеріалу, тощо.

· Перетворення практичних занять/семінарів на так звані „майстерні”, тобто такі види занять, де студенти під час обговорень, дискусій вирішують значущі проблеми з спеціальності на основі власних самостійних напрацювань, а не просто „опитуються” за матеріалом, начитаним у лекціях.

· Впровадження у практичні/семінарські заняття презентацій, самостійно підготовлених студентами за завданнями викладача.

· Широке впровадження рольових та ділових ігор, кейс-методів.

· Включення до навчального процесу як обов’язкової складової виконання студентами індивідуальних та групових короткострокових і довгострокових (тривалістю до одного семестру) індивідуальних науково-дослідних завдань, які максимально пов’язані з майбутньою спеціальністю.

· Проведення майстер-класів безпосередньо практичними працівниками.

· Широке використання мультимедійних засобів під час лекцій та практичних/семінарських занять, електронних та різних видів опорних конспектів лекцій, надання студентам навчальної інформації на електронних носіях, Інтернет-пошук як студентами, так і викладачами для цілей навчального процесу тощо.

Впровадження цих методів залежить від реалізації такого важливого напряму діяльності, як інформатизація навчального процесу.

8. Інформатизація навчального процесу. Практичні заняття супроводжуються використанням комп’ютерної техніки, особливо при підготовці фахівців за напрямом “Економічна кібернетика”. Підключення лабораторій та бібліотеки до мережі Інтернет дає можливість студентам вести пошук необхідних законодавчих актів, додаткової статистичної, фінансової, банківської аналітики, знайомитись з оперативною інформацією щодо виконання бюджетів, стану фінансового, кредитного, валютного, страхового ринків, отримувати потрібні консультації.

9. Впроваджуючи комплекс цих заходів, деканати та кафедри академії проводять моніторинг їх ефективності. Через це активізувались взаємо відвідування навчальних занять викладачами кафедр, за графіком проводяться відкриті заняття, щосеместрово проводяться контрольні заміри знань студентів всіх курсів.

10. Проблематичним в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу є удосконалення системи контролю знань, навичок та вмінь, набутих студентами. При наповнюваності груп до 25-ти осіб викладач змушений частіше застосовувати тестовий контроль, який є оперативним та масовим, але не завжди є об’єктивним. Тому, більш доцільно запроваджувати нові інноваційні технології в процесі контролю знань студентів при проведенні семінарських та практичних занять.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТЕМА 5. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ НАУКОВОГО КОЛЕКТИВУ	\|	ТЕМА 7. ПІДГОТОВКА НАУКОВИХ І НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.