Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Едафічні (грунтові) екологічні фактори

Загрузка...

Ґрунт є водночас опорним субстратом для рослини і з грунту рослини отримують мінеральні речовини та воду. На відміну від більшості травистих рослин, деревні рослини використовують своєю кореневою системою і включають у ґрунтотвірний процес материнську гірську породу. Тому для дерев має значення і грунт, і гірська порода.

Механічний склад грунту визначається співвідношенням твердих частинок різних розмірів: фізичного піску (частинки крупніші 0,01 мм) та фізичної глини (менше 0, 01 мм). За механічним складом грунти бувають піщані (глинистих частинок менше 10%), супіщані (глинистих частинок 10-20%), суглинисті (20-60% глинистих частинок) і глинисті (фізичної глини більше 60 %).

Від механічного складу грунту залежать його тепловий режим, водний режим, здатність до поглинання мінеральних і органічних речовин та інші властивості. За відношенням до субстрату рослини поділяють на декілька груп.

Псамофіти - це рослини, що адаптувалися до життя на піщаних грунтах. Пустельні псамофіти (джузгуни - Calligonum та ін.) здатні утворювати придаткові корені на будь-якій висоті стебла, як би високо їх не засипав пісок. Через труднощі з добуванням води пустельні деревні рослини, як правило, безлисті (джузгуни, саксаули, солянки, біюргули), а фотосинтез здійснюють зелені їх гілочки циліндричної форми. Псаммофіт піщана акація має дуже редуковані листки. Поза пустелями для закріплення пісків використовується такий псаммофіт, як верба-шелюга (вона ж верба червона чи гостролиста — Salix acutifolia Willd).

Літофіти ростуть на каменях, скелях, кам'яних розсипах. З числа деревних рослин назвемо сосни звичайну і гірську, ялівець звичайний і сибірський, дуб скельний, скельні форми бука та ін.

Стовбур повзучий, скривлений, коліноподібний, карликовий і т.д.

Органічна речовинав ґрунті може бути у стані нерозкладених органічних решток і у стані гумусу. Властивості і багатство грунту визначаються вмістом в ньому гумусу. Так, у підзолистих грунтах північних регіонів є 1 -2 % гумусу, в ґрунтах лісостепу його 4-6 %. Найбагатшими є чорноземи, що мають від 7-8 % до 12 % гумусу.



Интернет реклама УБС

Разом з ґрунтовими колоїдами гумус формує багатство грунту, визначає його родючість. За відношенням до родючості грунту деревні рослини поділяються на такі групи:

Оліготрофи - невимогливі до родючості. Ці рослини можуть рости на найбідніших грунтах, на материнських гірських породах. Трапляються вони і на багатих грунтах, якщо там зольні елементи є важкодоступними для рослин через несприятливі повітряний, водний, чи тепловий режими. На багатих ґрунтах з нормальними умовами живлення оліготрофи не витримують конкуренції з боку інших видів.

Оліготрофами є сосни Банкса і звичайна, берези пухнаста і повисла, модрина Гмеліна, ялівці, в т.ч. звичайний, сибірський.

Мезотрофи - середньо вимогливі до родючості ґрунту рослини. Найкраще почувають себе на ґрунтах середніх за багатством та сприятливим водним, повітряним і термічним режимами. В оліготрофних умовах мезотрофи гинуть через нестачу живлення, а в мегатрофних часто поступаються внаслідок конкуренції іншим видам.

До цієї групи належать: осика, горобини звичайна і лопатева, верба козяча; дуби - звичайний, скельний, північний; вільха чорна, каштан посівний, ялини, сосна веймутова, модрини європейська і сибірська, липи, біла акація.

Мегатрофи - дуже вимогливі до багатства грунту рослини. На тих бідних ґрунтах, де ростуть оліготрофи, ці види не трапляються. В мезотрофних умовах мегатрофи сильно відстають у рості від мезотрофів.

Мегатрофами є: клени гостролистий, явір, польовий, татарський; буки лісовий і східний; в'язи гладкий, голий і граболистий; верби біла і ламка, горіх грецький, ялиця біла.

Волога в грунті - це основне джерело вологи для рослин. Листяні дерева використовують в 4—5 разів більше води на транспірацію через велику площу листків. За відношенням до кількості вологи в ґрунті є такі групи рослин:

Гігрофіти — рослини вологих місцезростань на постійно сирих ґрунтах. Навіть тимчасове зменшення кількості вологи викликає їх пригнічення. Анатомо-морфологічні риси гігрофітів: листові пластинки тонкі, ніжні, великих розмірів з малою кількістю продихів, без товстої кутикули, зі слаборозвинутою водопровідною системою; тонкі слабо розгалужені корені; низький осмотичний тиск в клітинах; рослини здатні до гутації води листками. Гігрофіти: вільха чорна; верби сіра, вухата і лапландська; таксодій болотний, болотна форма ясеня, деякі тополі.

Мезогігрофіти: в'яз гладкий, черемха звичайна, верби біла, козяча, ламка та ін.; тополі, береза пухнаста, вільха сіра, крушина ламка, смородина чорна, ясени пухнастий і манчжурський.

Мезофіти — рослини грунтів з середнім ступенем зволоження. Уникають надмірно зволожених ґрунтів, де їм не вистачає кисню в ґрунті. Страждають від засухи при недостачі вологи в ґрунті. Добре регулюють транспірацію продихами. Мезофіти: дуб північний, липа дрібнолиста, граб звичайний, ясен звичайний (суходільний екотип), ясен зелений, горіх сірий і маньчжурський, модрина сибірська, каштан посівний, буки східний і лісовий, ялиці, ялина європейська і сибірська, сосна Веймута, клени гостролистий і явір, в'яз голий, ліщина звичайна, бузина чорна, бруслина європейська, горіх чорний, жимолость татарська.

Мезоксерофіти: дуби скельний і звичайний, клени татарський і польовий, в'яз фаболистий, черешня, береза повисла, яблуня лісова, груша звичайна, клен цукристий, горіх грецький.

Ксерофіти - рослини сухих місцезростань, здатні переносити ґрунтову і атмосферну засухи. Поширені і часто трапляються в районах з жарким і сухим кліматом. Рослини пустель, сухих степів, саван, сухих районів зони тропіків і субтропіків і т.д. У помірній зоні беруть участь у складі рослинності на найбільш сухих і прогрітих схилах, скелях і т.д., мають різноманітні пристосування до перебивання сухого періоду.

Власне ксерофіти мають пристосування, спрямовані на зменшення витрат води: дрібні, сильно редуковані пластинки листків (саксаули, джузгун, ефедра та інші); в сухий період відносно великі пластинки заміняються на дрібненькі, відбувається літній листопад; розвиваються потужні покривні тканини з опушенням, товста кутикула; продихи в заглибленнях; високий осмотичний тиск.

Напівксерофіти мають глибоку кореневу систему, що досягає ґрунтових вод, високий осмотичний тиск (платан східний, верблюжа колючка і маслинка вузьколиста), інтенсивно транспірують.

Сукуленти мають м'ясисті листки, або м'ясисті без листків стебла з водозапасаючою тканиною.

До ксерофітних рослин належать: гледичія трьохколючкова, біла акація, маслинка вузьколиста, платан східний, граб східний, айлант високий, софора японська, скумпія, дуби пухнастий і корковий, фісташка, сосни кримська, звичайна і Банкса, тамарикси, саксаули, ялівці та ш.

Деревні рослини утворюють фітоценози в заплавах рік, по берегах озер та в інших місцях, що бувають затопленими під час весняних паводків та літніх повеней.

За здатністю переносити затоплення деревні породи розподіляються таким чином:

І група - рослини, що можуть витримувати затоплення протягом 80 днів і довше: верби жовта, червона (шелюга), ламка, тритичинкова, п'ятитичинкова; таксодій болотний.

II група - рослини, що витримують затоплення 60 днів: верба біла, вільха чорна.

ІІІ група - 40 днів витримують затоплення тополя біла і чорна, черемха звичайна.

IVгрупа - 30 днів витримують затоплення в'яз гладкий і осика.

V група - 20 днів: аморфа кущова, дуби болотний і звичайний, ясен пенсільванський.

VI група - 15 днів витримують затоплення ялина європейська, клен гостролистий, липа дрібнолиста, ясен звичайний.

Хімізм ґрунтового розчину має дуже великий вплив на рослини. Надлишок солей в ґрунтовому розчині токсичний для більшості рослин. Найбільш шкідливі легкорозчинні солі, що легко проникають в цитоплазму: NaCl, MgCl2, СаCl2. Менш токсичні важкорозчинні солі: CaSO4, MgSO4, СаСО3. Дуже шкідливим є хлоридне засолення.

У вологому кліматі при постійному промиванні грунту накопичення солей не відбувається.

З-поміж різних типів засолених ґрунтів виділяються солончаки та солонці.

Солончаками звуться грунти, які постійно й сильно зволожені солоними водами до самої їх поверхні. Літом вони підсихають та вкриваються кіркою солі. Солонці з поверхні не засолені, верхній шар вилужений, безструктурний. Нижні горизонти ущільнені та насичені іонами натрію, при висиханні розтріскуються на стовпці і т.п.

Є й проміжні типи: солончакуваті солонці тощо. Всі рослини засолених місцезростань звуться галофітами, а незасолених – глікофітами. Галофіти поділяють теж на декілька груп.

Солестійківиди можуть зростати на солончаках: тамарикс опушений (Tamarix hispida), тамарикс тендітний (Tamarix gracilis), чорний і білий саксаули, селітрянка, чингіл та ін. Що стосується двох згаданих видів тамарикса, то вони ростуть виключно на солончаках.

Відносно солестійкі види: маслинка вузьколиста, тополі із секції білих тополь – Populus alba, P.bolleana. P.bachofeni; із секції турангових тополь – P.pruinosa, P.diversifolia.

Солевитривалі види деревних рослин: в'яз перистий (Ulmus pinnatoramosa), карагач, тополі чорна і дельтовидна, робінія клейка, карагана деревовидна, аморфа кущова, гледичія трьохколючкова, клени татарський і ясенелистий.

Відносно солевитривалі види. Серед засолених грунтів солонцюваті є найсприятливішими для росту деревних рослин. Солонцюватість грунтів переносять багато деревних порід (відносно солевитривалих): гранат, оцтове дерево, скумпія, алича, спірея звіробоєлиста, дуб звичайний, ясен зелений, шовковиця біла, абрикос, груша звичайна і груша лохолиста, береза киргизька, ялівець козацький, сосни звичайна і ельдарська, платан східний.

У галофітів є цілий ряд морфофізіологічних особливостей і адаптацій. В одних, наприклад, еугалофітів чи солянок, що ростуть на солончаках і солончакових ґрунтах, листки редуковані, пагони м'ясисті (сукулентні) з водозапасаючою паренхімою, або ж листки звичайні але з потовщеною сукулентною пластинкою (саксаули та ін.). Еугалофіти можуть накопичити в собі до 45-50 % солей від маси золи. Криногалофіти здатні виділяти назовні краплі соляного розчину через специфічні залозки на листках (тамарикси, кермеки та ін.). Глікогалофіти — це рослини ксерофільного типу, коренева система яких стійка і малопроникна для солей (полини). Для багатьох галофітів висока концентрація солей в грунті - сприятливий фактор (тамарикси опушений і тендітний можуть рости лише на солончаках).

Із числа необхідних хімічних елементів рослини поглинають азот, фосфор, калій, кальцій, магній, цинк та ін. Азот рослини засвоюють за допомогою азотфіксуючих бактерій, або отримують з органічних решток. Дуже вимогливі до азоту в грунті рослини називаються нітрофілами: малина, бузина червона, іван-чай, кропива.

Рослини карбонатних грунтів, у складі яких більше 3 % карбонатів, називаються кальцефілами: модрина сибірська, буки східний і лісовий, дуб пухнастий, граб східний, тис ягідний, самшит вічнозелений, кизил, лавровишня, сосна звичайна крейдяна форма. Уникають ґрунтів з великим вмістом кальцію рослини-кальцієфоби (водночас вони є ацидофілами): верес звичайний, багно звичайне, каштан посівний, рододендрони.

За характером рослинності можна робити висновки про особливості середовища. Цей метод зветься фітоіндикація. Рослини можуть вказати на: властивості ґрунту; склад і властивості гірських порід; антропогенні зміни в ґрунті; рівень і властивості ґрунтових вод.


Читайте також:

  1. Абіотичні та біотичні фактори.
  2. Агрегування та факторизація
  3. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
  4. Антропогенний вплив на природне середовище та сучасні екологічні проблеми
  5. Антропогенні екологічні катастрофи
  6. Біологічні небезпеки. Вражаючі фактори біологічної дії. Пандемії, епідемії, масові отруєння людей.
  7. Біологічні фактори
  8. Біотичні фактори
  9. Біотичні фактори та їх вплив на деревні рослини
  10. Види та типи факторингових послуг
  11. Види тероризму та його вражаючі фактори і збройні напади
  12. Види факторингу

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Кліматичні екологічні фактори | Топографічні (орографічні) екологічні фактори

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.079 сек.