• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Етапи становлення місцевого самоврядування в Україні. Перспективи місцевого самоврядування в контексті адміністративної реформи

Історичні форми місцевого самоврядування. Форми громадського самоврядування Київської Русі:

• територіальна сусідська община (громада);
• віче;
• громадське самоврядування в містах.

У 13-14 ст. 80 % українських міст було власністю феодалів, в яких органи самоврядування ділили владу із власником міста. У другій половині 14 ст. Правобережна Україна увійшла до складу Великого князівства Литовського – багато міст запровадило магдебургське право.Це означало, насамперед, відміну влади, управління та суду з боку феодалів. Міста, які перейняли магдебурзьке право, називалися магістратськими,і отримували право на володіння землею, нерухомістю, запровадження власних податків, справляння мита.

• Система управління Запорізькою Січчю;
• Адміністративно-політичний устрій на Слобожанщині, Правобережній та Західній Україні у XVIII – XIX ст.;
• Система управління українськими землями у ХІХ ст.;
• Місцеві органи влади періоду УНР та ЗУНР;
• Радянська система реалізації влади.

Формування системи місцевого самоврядування в незалежній Україні:

· Закон України від 7 грудня 1990 р. “Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування”;

· Закон України від 5 березня 1992 р. “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування”;

· Закон України від 22 лютого 1994 р. “Про формування місцевих органів влади і самоврядування”;

· Обставини прийняття і зміст Конституційного договору (1995 р.);

· Конституція України про місцеві органи влади.;

· Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 14 червня 1997 р. та його подальші зміни;

· Закон України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 14 січня 1998 р.;

· Закон України “Про органи самоорганізації населення” від 11 липня 2001 р.;

· Закон України “Про статус депутатів місцевих рад” від 11 липня 2002 р.

Законодавство для місцевого самоврядування в Україні складається з правових актів різного рівня, які можна умовно поділити на наступні групи:

• Конституція України – закладає конституційні основи місцевого самоврядування.
• Закони, що регулюють засади місцевого самоврядування, повноваження органів та посадових осіб („Про місцеве самоврядування в Україні”, „Про статус депутатів місцевих рад”, „Про всеукраїнський та місцеві референдуми”).
• Закони, що визначають порядок формування органів місцевого самоврядування та обрання голів територіальних громад („Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних та міських голів”).
• Закони, що є визначальними для формування ресурсів місцевого самоврядування, порядку формування бюджетів, встановлення податків і зборів (Бюджетний кодекс України, „Про місцеві податки і збори”, „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”, „Про плату за землю”).
• Галузеві закони, що визначають місце і роль органів та посадових осіб місцевого самоврядування у певних галузях правовідносин, що належать до предмету правового регулювання цими законами (Земельний кодекс України, „Про об’єднання громадян”, „Про охорону навколишнього природного середовища”).
• Нормативні акти Кабінету Міністрів України, міністерств, відомств та інших центральних органів виконавчої влади, що ухвалюються на основі законів України і визначають порядок реалізації певних норм цих законів (нормативні акти щодо встановлення заробітних плат в системі виконавчих органів ради, виплати субсидій тощо).
• Нормативні акти місцевої ради, що встановлюють особливості здійснення місцевого самоврядування в певній громаді (місцевий статут) та правила і процедури роботи органів місцевого самоврядування (регламент ради та виконкому, положення про комісії ради тощо).

За Конституцією України (ст. 7) місцеве самоврядування – це право територіальної громади (жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів України.

Спираючись на цю дефініцію, Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” визначає місцеве самоврядування як гарантоване державою право та реальну здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до можливих змін до Конституції України щодо місцевого самоврядування (законопроект про внесення змін до Конституції України щодо місцевого самоврядування №3207-1 від 08.12.2004) місцеве самоврядування – це право і гарантоване законом можливість жителів громади, органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Як специфічна форма публічної влади місцеве самоврядування характеризується:

Первинним елементом системи місцевого самоврядування, джерелом місцевої влади, основним суб’єктом місцевого самоврядування є територіальна громада села, селища, міста. За Конституцією України територіальна громада – це жителі села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста. Таким чином, територіальна громада являє собою певну самоорганізацію громадян, що об’єднані за територіальною ознакою з метою задоволення в межах закону своїх колективних потреб та захисту своїх прав і законних інтересів. Згідно із ст. 1 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” територіальна громада – це жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Відповідно до законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо місцевого самоврядування №3207-1 від 08.12.2004 громадою є адміністративно-територіальна одиниця, до якої входять жителі одного або декількох населених пунктів, та яка має визначені межі.

Конституція України встановлює, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами також через органи місцевого самоврядування. Проте необхідно розрізняти три самостійних, встановлених Конституцією України і Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” рівні формування представницьких органів місцевого самоврядування, які характеризуються певними суттєвими відмінностями у правовому статусі:

• органи місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування – сільські, селищні, міські ради;
• органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, у межах повноважень, визначених Конституцією та законами України, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами, - районні та обласні ради;
• органи місцевого самоврядування в містах за районним поділом – районні в місті ради, які можуть бути утворені за умов прийняття відповідних рішень міськими радами, оскільки визначення структури місцевого самоврядування в містах з районним поділом за Конституцією України та Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” віднесено до відання міських рад.

Таким чином, органи місцевого самоврядування, що являють собою представницькі органи (ради), які складаються з депутатів і наділяються правом представляти інтереси територіальної громади та приймати від її імені рішення, є вторинними (похідними від територіальної громади) елементами системи місцевого самоврядування.

Конституція України і Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” передбачають право сільських, селищних, міських рад мати свої виконавчі органи, які у зв’язку з цим опосередковано вважаються самостійним елементом системи місцевого самоврядування. Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Ці виконавчі органи здійснюють виконавчі функції і повноваження місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України та законами України, є підконтрольними і підзвітними відповідними радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади – підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Статус виконавчих органів, їх повноваження, порядок утворення, реорганізації та ліквідації визначаються законом.

Величезною проблемою місцевого самоврядування є відсутність права органів місцевого самоврядування районного та обласного рівнів на складання та виконання відповідних бюджетів та неясність з їхніми виконавчими органами. Адже за Конституцією України «складання та виконання» місцевих бюджетів відноситься до повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій. Виходячи з неможливості ідентифікації існування місцевого самоврядування на районному та обласному рівнях на основі норм Конституції, та спираючись на існування на цих рівнях відповідно районних та обласних рад, можна було б наповнювати їх існування реальним змістом за умови, якби вони мали можливість складати та виконувати відповідні бюджети. На жаль, сьогодні Конституція не дозволяє цього робити, оскільки складання та виконання районних та обласних бюджетів належить до компетенції відповідно районних та обласних держадміністрацій.

Відповідно до змін до Конституції України щодо місцевого самоврядування обласні і районні ради будуть мати власні виконавчі органи. Місцеві державні адміністрації мають бути глибоко реформовані. Вони мають позбутися невластивої їм функції управління усім, а натомість отримають контрольні функції за дотриманням законодавства в регіонах, здійсненням державних загальнонаціональних та регіональних програм та дотриманням законодавства органами місцевого самоврядування. Існування в системі місцевого самоврядування виконавчих органів є об’єктивно необхідним з погляду забезпечення здатності місцевого самоврядування виконувати покладені на нього Конституцією і законами України функції. Право представницьких органів місцевого самоврядування на створення власних виконавчих органів є відображенням принципу розподілу публічної самоврядної влади відповідно до здійснення нею нормотворчої і виконавчо-розпорядчої діяльності.

І нарешті, елементом системи місцевого самоврядування в Україні є органи самоорганізації населення, які створюються за дозволом сільських, селищних, міських рад, виходячи з ініціативи жителів, і наділяються з боку органів місцевого самоврядуванні частиною їх компетенції, фінансів та майна.

За Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” органами самоорганізації населення є представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста. Органами самоорганізації населення э будинкові, вуличні, квартальні та інші органи. Принциповою відміною органів самоорганізації населення від „стандартних” громадських організацій є те, що останні формуються навколо спільних інтересів своїх членів. При відсутності спільності інтересів громадянин не стає членом громадської організації і існує від неї повністю незалежно, в той час як органи самоорганізації населення об’єднують громадян за територіальним принципом, представляють всіх громадян певної території і „членство” громадян у цих органах є фактично автоматичним. Конституція України встановлює обов’язковий дозвіл на реєстрацію органів самоорганізації населення, що надається місцевою радою. Таким чином, рада керує процесом створення і, до певної міри, діяльністю органів самоорганізації населення.

Окреме місце в системі місцевого самоврядування посідають добровільні об’єднання органів місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування з метою більш ефективного здійснення своїх повноважень, захисту прав та інтересів територіальних громад можуть об’єднуватися в асоціації та інші форми добровільних об’єднань органів місцевого самоврядування. Проте законодавством заборонена передача наданих законом повноважень органів місцевого самоврядування асоціаціям та іншим добровільним об’єднанням органів місцевого самоврядування. Незважаючи на те, що Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” лише декларує право органів місцевого самоврядування на об’єднання, майже не встановлюючи правових гарантій здійснення такого права, органами місцевого самоврядування в Україні утворено декілька різного роду об’єднань (Асоціація міст України, Асоціація місцевих і регіональних влад України, Асоціація районних у місті рад України).

Територіальна основа місцевого самоврядування.Територіальну основу місцевого самоврядування становлять визначені Конституцією та законами України елементи системи територіального устрою держави, в межах яких функціонує місцеве самоврядування. Згідно Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України становлять: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Відповідно до можливих змін до Конституції України щодо місцевого самоврядування адміністративно-територіальними одиницями України визнаються АРК, області, райони, міста Київ та Севастополь та громади (сільські, селищні, міські). Тобто первинною ланкою адміністративно-територіального устрою відповідно до змін стає громада – утворення, яке об’єднує жителів одного або декількох населених пунктів і має визначені межі.

Оптимальна для організації та функціонування місцевого самоврядування система адміністративно-територіального устрою має відповідати певним умовам.

По-перше, максимально можливій локалізації, що випливає з основної мети місцевого самоврядування – реалізації інтересів територіальної громади, яка у явному вигляді існує лише в межах населеного пункту. Із збільшенням території до рівня району та області усвідомлення загальних інтересів, причетності до їх реалізації, ефективність самоорганізації, що є невід’ємною частиною самоврядування, значно знижується.

Друга умова диктується підконтрольністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування населенню і також зводиться до максимальної обмеженості території, на якій діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування виявляється найбільш чітко і де населення здатне оперативно реагувати на дії місцевої влади.

Третя умова – доступність органів місцевого самоврядування для громадян-мешканців у будь-який час, зважаючи на їх територіальне місцезнаходження, оскільки значна частина послуг населенню надається органами місцевого самоврядування за місцем їх перебування.

Адміністративно-територіальними одиницями, у межах яких в Україні здійснюється місцеве самоврядування, є області, райони, міста, райони в містах, селища і села. На даний момент первинним рівнем місцевого самоврядування виступають населені пункти (міста, селища і села). Лише в межах цих адміністративно-територіальних одиниць утворюється такий основоположний елемент системи місцевого самоврядування, як територіальна громада (яка, відповідно до можливих змін до Конституції України щодо місцевого самоврядування, має виступати первинною ланкою адміністративно-територіального устрою). Місцеве самоврядування на рівні населених пунктів здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Що стосується міст із спеціальним статусом, то нині спеціальним законом закріплено лише статус міста Києва (Закон України „Про столицю України – місто-герой Київ”). Спеціальний правовий статус міста Севастополя обумовлено тим, що він є військово-морською базою України на Чорному морі. Проте закону, який би визначав особливості правового статусу міста Севастополя в Україні, ще не прийнято.

Слід також зазначити, що територія населених пунктів (міст, селищ і сіл) може поділятися на мікрорайони та мікроструктури (вулиці, квартали, дільниці, масиви), в межах яких діють органи самоорганізації населення.

Одним з найважливіших прав місцевого самоврядування щодо його територіальної основи є участь місцевого самоврядування у вирішенні органами державної виконавчої влади питань, що стосуються зміни меж адміністративно-територіальних одиниць. Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” передбачає участь органів місцевого самоврядування у вирішенні питань адміністративно-територіального устрою з посиланням на те, що межі такої участі мають визначатися законами України. Проте, закону про адміністративно-територіальний устрій ще не прийнято. Отже, участь місцевого самоврядування у вирішенні органами державної виконавчої влади питань, що стосуються зміни меж адміністративно-територіальних одиниць, поки що не встановлена чинним законодавством України як обов’язкова. До компетенції місцевого самоврядування в Україні віднесено лише такі повноваження щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою, як найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території відповідного населеного пункту.

Адміністративно-територіальна реформа в Україні як зміна моделі МС.

В 1998 р. Указом президії ВРУ була затверджена концепція адміністративної реформи України.

8 серпеня 2000 р. Було утворено комісію з питань адміністративно-територіального устрою. Ця комісія має офіційний статус консультативно-дорадчого органу при Президентові України. Було затверджено Положення про цю комісію.

19 серпня 2002 р. – розпорядження КМУ про створення «Міжвідомчої робочої групи з підготовки проекту Концепції удосконалення системи адміністративно-територіального устрою України» (запропоновано Міністерством юстиції). Ця Концепція затвердила 3 етапи (2002/2003-2004/2004-2010) її реалізації (до 2010 р.). На останньому (2004-2010 рр.) передбачалось визначення та картографічне закріплення меж адміністративно-територіальних одиниць, трансформація адміністративних одиниць на рівні областей та районів, формування проміжних (середніх) реґіонів (надрайонних та надобласних).

Концептуальна модель адміністративно-територіальної реформи, запропонована у 2005 р. (проект екс-віце-прем’єра з питань реґіонів Романа Безсмертного) передбачає запровадження низки змін у системі місцевого самоврядування.

Мета адміністративно-територіальної реформи. Реформування системи управління державою та територіального устрою відбувається з метою надання реальної можливості для людини отримати максимальну кількість послуг від органів влади на кожному рівні управління. Саме людина та задоволення її потреб повинні опинитися в центрі уваги влади, яка для ефективної реалізації покладених на неї функцій отримає необхідні повноваження і, у той же час, буде нести всю повноту відповідальності за втілення в життя цих функцій.

В ході реформування відбуватиметься приведення українського законодавства у відповідність до Європейської Хартії про місцеве самоврядування, що ратифікована Верховною Радою України. В цій Хартії зазначено, що саме органи місцевого самоврядування забезпечують ефективне і близьке до громадянина управління та безпосередню участь людини у державних справах, що є одним з головних демократичних принципів. Застосування норм Хартії та європейської практики адміністративно-територіальної організації держави є необхідною умовою на шляху інтеграції України до світової спільноти, зокрема до Європейського Союзу.

Характеристика сучасного стану адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування. Сучасна система адміністративно-територіального устрою склалася в Україні в період панування радянської влади, побудована на тоталітарних засадах і в такому вигляді була вживлена в тіло незалежної Української держави в період її становлення. Вона характеризується високим ступенем централізації влади по лінії уряд-область-район-сільрада (міська рада, селищна рада) та позбавленням представницьких органів на місцях можливості проводити ефективну політику в інтересах людини, тобто надавати громадянам доступні якісні послуги. Ця система на сьогодні є основним стопором для проведення ефективних соціально-економічних перетворень, вона вносить дисбаланс у фінансову сферу та не забезпечує ефективними державними послугами громадян України. Адміністративний поділ не враховує принципів економічної доцільності, що призводить до суттєвих соціально-економічних та територіальних диспропорцій.

Незважаючи на передбачені Конституцією та законами України права місцевих громад на самоврядування та відповідні повноваження, на практиці місцеві ради не виконують покладені на них функції, а їх реалізація перекладається на місцеві державні адміністрації, які апріорі не здатні повною мірою представляти інтереси місцевих громад, тобто фактично порушується право громадян на самоврядність. Низька ефективність діяльності органів місцевого самоврядування в Україні значною мірою обумовлена низьким рівнем бюджетного фінансування та відсутністю механізму трансферу фінансових ресурсів на базовий рівень територіальних громад. Заплутана система управління (взаємовідносини між самоврядними органами та місцевими державними адміністраціями) є перешкодою для втілення в життя прогресивних перетворень.

Варто також відзначити, що існуюча в Україні система організації влади на місцевому рівні не відповідає загальноприйнятим європейським принципам, закладеним в Європейській Хартії місцевого самоврядування, яка є частиною законодавства України (ратифікована Верховною Радою України у 1997 році). Невиконання положень Хартії, і як наслідок, взятих на себе зобов’язань, є суттєвою перешкодою на шляху реалізації курсу на інтеграцію до Європейського співтовариства, задекларованого Україною.

Втілення адміністративно-територіальної реформи:

• поставить в центр уваги людину, її інтереси та потреби;
• забезпечить демократизацію та прозорість процесу державного управління;
• максимально відповідатиме курсу на європейську інтеграцію, проголошеному Президентом, а також засадам місцевого самоврядування, покладеним в основу Європейської Хартії місцевого самоврядування, ратифікованою Верховною Радою України.

Організація територій. Проект Закону України "Про територіальний устрій України" передбачає створення таких рівнів адміністративно-територіальних одиниць – громада-район-регіон. При цьому реформування територіального устрою має здійснюватися "знизу до гори", тобто перетворення відбуватимуться на рівні громад та районів, оскільки саме на цих рівнях має надаватися найбільша кількість послуг громадянам.

Систему адміністративно-територіального устрою складатимуть:

1. Громада – базовий рівень територіального устрою, утворюється з одного або декількох поселень за умови, якщо в її межах проживає, як правило, не менш, як 5000 жителів. До території громади можуть входити території поселень, поселенських утворень, міжпоселенські землі (у т.ч. рілля тощо).

Читайте також:

1. III. Етапи розробки програмного забезпечення
2. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
3. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
4. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
5. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
6. Адміністративна відповідальність та строки адміністративної відповідальності
7. Адміністративної економіки.
8. Адміністративної юрисдикції
9. Актуальні тенденції організації іншомовної освіти в контексті євроінтеграції.
10. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.
11. Антична епоха в українському контексті.
12. Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду

Переглядів: 1833