Образотворче мистецтво

Література.

Українська література цього періоду розвивалась у складних умовах протиборства різних суспільно-політичних та художніх тенденцій. Попри те, що українська територія була розірвана і народ України зазнав соціального та національного гноблення з боку царизму та австро-угорської монархії, поширювалися демократичні ідеї, прогресивні антикріпосницькі настрої, що сприяло визріванню нових тенденцій у літературі.

Найважливішими були потяг до відбиття у літературних творах дійсності, поява елементів реалізму та народності, проникнення в літературу народної мови та народного образного світосприймання.

Першим твором нової української літератури стала “Енеїда” І. Котляревського, який поєднав традиції народної та літературної творчості. П’єсами “Наталка-Полтавка” та “Москаль-чарівник” письменник закріпив національні основи літературної мови, утвердив жанр побутової драми, ліричних віршів та пісень. Під впливом творчості І. Котляревського посилюється інтерес до народної творчості та побуту. Ці питання порушуються в журналах “Український вісник”, “Харьковский Демокрит”, “Український журнал”. З’являються перші збірки українських народних пісень М. Цертелєва, М. Максимовича, В. Залеського, І. Срезневського. Почали виходити альманахи та збірки творів письменників українською мовою. У літературу ввійшли талановиті автори — П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ’яненко, Є. Гребінка, у творах яких поєднуються елементи класицизму та сентименталізму, романтизму та просвітницького реалізму, різні течії, стилі та жанри.

У 20-ті роки романтизм (Л. Боровиковський, М. Костомаров, В. Забіла та ін.) приніс в українську літературу жанри балади, романсу, історичної поеми, драми, трагедії (А. Метлинський, О. Афанасьєв-Чужбинський).

У Західній Україні риси нової літератури активно формують члени “Руської трійці” М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. Вони видавали альманах “Русалка Дністрова”, який і за змістом (оспівування боротьби українського народу за визволення, поетизація народних героїв — Довбуша, Бойчука, Морозенка, гайдамаків), і за формою (жива народна мова, фонетичний правопис) був виявом протесту проти поневолення та роз’єднання українського народу. Тісні зв’язки члени “Руської трійці” підтримували з Наддніпрянською Україною, яку вони вважали центром тяжіння всіх українських земель.

Величезний вплив на розвиток української літератури справила творчість Т. Шевченка. Його “Кобзар” став епохальним явищем. Він порушує у своїх творах найгостріші питання суспільного життя, своєю поезією формує національну свідомість українців, закликає до співчуття та захисту всіх слов’ян і пригноблених народів Росії. Поет заклав основи політичної та філософської поезії, соціальної сатири, сформулював основні естетичні принципи реалізму, розширив верифікаційні засоби поезії. Його творчість вплинула на розвиток літератури та культури слов’янських народів.

Демократичний напрямок в українській літературі представляла ціла плеяда талановитих митців. Видатна письменниця Марко Вовчок (“Народні оповідання”, “Інститутка”, “Ледащиця”, “Маруся”, “Пансь каволя”, “Кармелюк” та ін.) з великою любов’ю змалювала образи простих кріпаків та їх боротьбу проти поміщицького гніту. Український байкар Л. Глібов у алегоричній формі показав безправне становище селянства. Письменник А. Свидницький створив перший реалістичний соціально-побутовий роман “Люборацькі”; революціонер-демократ П. Грабовський — збірки “Пролісок”, “З півночі”; поет-демократ С. Руданський — ліричні поезії, що зажили великої популярності: “Повій, вітре, на Вкраїну”, “Ти не моя” та ін. Цікаві твори належать перу М. Чайки, Ганни Барвінок, П. Чубинського та ін. Великий внесок у розвиток української літератури зробили письменники П. Куліш (роман “Чорна рада”), Б. Грінченко (збірки поезій “Пісні Василя Чайченка”, “Під сільською стріхою”, повісті “Сонячний промінь”, “Під тихими вербами” та ін.), поети М. Щоголів (збірки “Ворскло”, “Слобожанщина”), В. Самійленко (сатиричні вірші “Ельдорадо”, “Патріот Іван” та ін.), О. Кониський, В. Кулик, П. Таволга-Мокрицький.

Класичні зразки соціально-побутової повісті та оповідання створив І. Нечуй-Левицький. У високохудожній формі змальовано життя, побут та психологію різних верств населення України (“Микола Джеря”, “Кайдашева сім’я”, “Запорожці”, “Маруся Богуславка” та ін.). О. Кобилянська та Панас Мирний у своїх творах дали енциклопедію українського життя та історію буржуазного суспільства.

Громадянські та демократичні позиції М. Коцюбинського (“П’ятизолотник”, “По-людському”, “Дорогою ціною”, “Для загального добра” та ін.), Лесі Українки (“Досвітні вогні”, “Без надії сподіваюсь”, “Слово, чому ти не твердая криця” та ін.) істотно вплинули на українську інтелігенцію.

Нові горизонти мислення, перехід до психологічної прози знаменує творчість І. Франка — письменника, вченого, громадсько-політичного діяча. Він створив класичні зразки громадянської, філософської та інтимної лірики (“З вершин і низин”, “Зів’яле листя”, “Каменярі”, “Гімн”, “Товаришам із тюрми”), змалював жорстоку експлуатацію робітників (“Ріпник”, “На роботі”, “Борислав сміється”). Під впливом І. Франка розвивалася творчість М. Павлика, С. Коваліва, Н. Кобринської, Т. Бордуляка та найближчих його послідовників — В. Стефаника, Л. Мартовича, Марка Черемшини.

У ХІХ ст. в Україні починає формуватися професійна мистецька освіта. Для навчання світському образотворчому мистецтву в Києві засновуються тимчасові класи живопису, малювання та креслення, які утримувалися на благодійні внески. На базі Товариств заохочення красних мистецтв створюються школи, що пізніше теж були реорганізовані в художні училища. Перше з них було організоване в Одесі в 1889 р. і підпорядковувалося Петербурзькій Академії мистецтв.

На початку ХХ ст. продовжує розвиватись образотворче мистецтво. Особливий вплив мало Товариство пересувних художніх виставок, які своїм творчим кредо ставили правдиво показувати життя і побут різних верств трудового люду. Серед членів Товариства було багато відомих українських митців, які поділяли їх творчу платформу: М. Кузнецов, І. Похитонов, К. Костанді, О. Мурашко, Й. Нілус, Т. Дворников, С. Світославський, О. Розмаріцин, дійсні члени та члени-експоненти П. Мартинович, П. Левченко, С. Кишинівський, С. Костенко, С. Колесников та ін.

Українська тематика була популярною у творчості російських художників, вихідців з України, на них істотно вплинув творчий доробок Т. Шевченка як художника і поета.

Українське мистецтво представляли провідні митці реалістичного демократичного напрямку М. Пимоненко, О. Світославський, С. Васильківський, В. Костанді, П. Левченко, О. Сластіон, Ф. Красицький, О. Мурашко та ін.

Визначний майстер побутового жанру М. Пимоненко звертається до тем і сюжетів із життя і побуту українського народу та висвітлення соціальних проблем того часу. Особливої популярності набули його твори “Весілля в Київській губернії”, “Ярмарок”, “Додому”, “Гопак”, “Збирання сіна“ та тематичні картини соціального змісту “Жертва фанатизму”, “Конокрад”, “Проводи рекрутів”, “На Далекій Схід” та ін.

Під впливом відомого художника академічного спрямування академіка В. Орловського, який присвятив багато творів Україні, — “Сінокіс”, “Жнива”, “Перепочинок чумаків” та інші — розвивалася творчість С. Світославського, І. Похітонова, С. Васильківського та П. Левченка.

Заслуговують на увагу наукові розвідки і збирацька діяльність С. Васильківського. Він був залюблений у декоративно-прикладне мистецтво Слобожанщини. Разом із М. Самокишем підготував і видав альбоми “Український орнамент” та “З української старовини”. В останньому оспівується героїка українського народу доби козаччини.

Наприкінці першого десятиріччя ХХ ст. в українське мистецтво входять модерні течії європейського мистецтва — модерн, еклектика, декоративізм, а також формальні спрямування — експресіонізм, кубізм, абстракціонізм та конструктивізм. Проте якщо в стилі модерн реалістичні форми були домінуючими, то в модерністських напрямках іде деградування форми, а відповідно й змісту.

Революційна хвиля 1905–1907 рр. зумовила розвиток графічного мистецтва, зокрема сатири. Так, українські митці забезпечували сати ричними малюнками як російські, так і українські видання. Варто відзначити малюнки М. Фармаковського, Й. Нілуса, В. Заузе, М. Соломонова, М. Липського та ін.

Особливо великий внесок зробив раціональний Г. Нарбут, який сформувався під впливом творчості І. Білібіна та художників “Мира

искусств”. Червоною ниткою через його творчий шлях пройшла українська тематика, узагальнена і трансформована через кращі досягнення української геральдики та книжкового мистецтва. Повернувшись в Україну після 1917 р., він стає засновником, першим ректором і професором Української Академії мистецтв — першої вищої художньої школи України.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розвиток української культури наприкінці XVIII – поч. ХХ ст.	\|	Музика та театр.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.