Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 10. Аналіз інвестиційних та інших операцій банку з цінними паперами.

План

1. Сутність, інформаційне забезпечення та задачі аналізу операцій банку з ЦП.

2.Аналіз динаміки та структури операцій з ЦП.

3.Оцінка вартості ЦП.

4.Методика визначеннякласу емітенту та ринку ЦП.

1. Діяльність комерційного банку з цінними паперами здійснюється на підставі письмового дозволу Національного банку України, а професійна діяльність на ринку цінних паперів, крім того, вимагає ще й отримання відповідної ліцензії, яка видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України.

Узагальнено операції банків з цінними паперами (далі — ЦП) поділяються на такі напрямки:

інвестиційні;
торговельні;
комісійні та довірчі;
кредитні (з використанням ЦП як боргового інструменту або як предмета застави);
підтримання ліквідності та рефінансування комерційних банків;
зберігання ЦП, депозитарна діяльність та ведення реєстрів власників іменних ЦП;
пасивні операції, у тому числі випуск власних ЦП.

Аналіз інвестиційних операцій комерційного банку доцільно починати з контролю за дотриманням комерційним банком вимог закону «Про банки і банківську діяльність» та обов’язкових нормативів інвестування, які встановлені Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні (Постанова Правління НБУ № 368 від 28.08. 2001 р). Банки повинні дотримуватися двох нормативів інвестування — нормативу інвестування в ЦП окремо за кожним емітентом (Н11) та нормативу загальної суми інвестування (Н12). Базою для розрахунку економічних нормативів є регулятивний капітал банку. Серед інших обмежень — заборона банкам інвестувати кошти в господарські товариства з повною відповідальністю.

Норматив інвестування в ЦП окремо за кожним емітентом (Н11) установлюється для обмеження ризику на одного емітента. Контролюючи дотримання банком цього нормативу, слід враховувати акції та інші ЦП з нефіксованим прибутком, які перебувають у власності банку, а також вкладення в асоційовані та дочірні компанії (у тому числі пайову участь, не оформлену ЦП).

Сума коштів, які інвестовані в акції (паї, частки) будь-якого емітента, не повинна перевищувати 15 % регулятивного капіталу банку, збільшеного на суму фінансових вкладень, які зменшують регулятивний капітал банку. Нагадаємо, що регулятивний капітал зменшують, по-перше, фінансові вкладення в статутні фонди інших банків, а по-друге, фінансові вкладення, які становлять 10 % і більше статутного фонду емітента.

Норматив загальної суми інвестування (Н12) встановлює обмеження на частку капіталу банку, яка може бути використана банком для фінансових інвестицій до статутних фондів будь-яких юридичних осіб. Загальна сума коштів, інвестованих банком в акції (паї, частки) всіх емітентів, не повинна перевищувати 60 % регулятивного капіталу банку, збільшеного на суму фінансових вкладень, які зменшують регулятивний капітал банку.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. під інвестиціями розуміє всі види майнових і інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Усіфінансові інвестиції поділяються на дві групи: поточні та довгострокові.

Поточні фінансові інвестиції — це інвестиції, що легко реалізуються та призначаються для утримання протягом терміну, що не перевищує одного року. При цьому визначальним є намір банку щодо їх подальшого використання та його спроможність дотримуватись первісних намірів. Як правило, поточні інвестиції обліковуються в портфелі ЦП банку на продаж.

Довгострокові фінансові інвестиції — це інвестиції, які не можуть бути класифіковані як поточні. Як правило, це інвестиції з терміном утримання банком понад один рік. Класифікуючи фінансові інвестиції на поточні чи довгострокові, слід мати на увазі один суттєвий момент, який особливо характерний для сучасного стану української економіки. Досить типовою є ситуація, коли фінансову інвестицію передбачається утримувати протягом терміну, що не перевищує 12 місяців, бо її не можна легко реалізувати. Банки вирішують цю дилему по-різному, хоча згідно з Положенням (стандартами) бухгалтерського обліку (далі — П(С)БО) таку інвестицію слід класифікувати як довгострокову.

Комерційні банки використовують визначені НБУ поняття «ЦП на продаж» та «ЦП на інвестиції» як аналоги короткострокових та довгострокових ЦП. Різниця між портфелем ЦП на продаж та портфелем ЦП на інвестиції полягає у намірі інвестора під час їх придбання (тобто на який період та з якою метою вони придбані), в характеристиці самого ЦП (чи обертається він на активному ринку) та фактичного періоду зберігання у портфелі банку (ЦП, що зберігаються більше, ніж календарний рік, повинні належати до портфеля ЦП на інвестиції). Більше того, в кінці кожного місяця банк повинен аналізувати можливість дотримання своїх первісних намірів щодо зазначених ЦП на продаж і здійснювати за необхідності перегляд їх класифікації, за результатом якого ЦП можуть за рішенням банку переводитись у портфель ЦП на інвестиції.

Аналіз операцій банку з ЦП — це ретельний розгляд та вивчення фактичного матеріалу з метою виявлення причин, формулювання висновків та прийняття рішень.

Інформаційні джерела для аналізу діяльності комерційного банку поділяються на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх відносять сформовані на певні звітні дати:

баланс комерційного банку;
звіт про фінансові результати;
інформацію про дотримання банком нормативів, визначених НБУ, а також:
інвестиційну політику банку;
облікову політику банку;
інші внутрішні документи банку щодо здійснення операцій з ЦП;
дані рахунків аналітичного обліку, на яких відображаються операції банку.

До зовнішніх інформаційних джерел для аналізу діяльності комерційного банку на ринку цінних паперів можна віднести:

законодавство України;
нормативні акти органів державного управління, включаючи нормативні акти НБУ;
аналітичні дані державних, інформаційних, рейтингових та інших установ щодо стану та прогнозів розвитку економіки в цілому та окремих галузей;
інформацію щодо стану фінансового ринку, і зокрема ринку цінних паперів;
інформацію щодо фінансового стану емітентів цінних паперів.

Для аналізу використовується в доступних межах інформація щодо фінансового ринку та ринку ЦП, як від організаторів торгівлі ЦП (бірж, торговельно-інформаційних майданчиків) та суб’єктів цього ринку, так і з інших джерел.

Достовірна інформація щодо емітента ЦП, отримана з різних джерел, дає змогу банку здійснити більш повний аналіз вкладень у ЦП такого емітента, у тому числі віднести його до одного з п’яти класів за ступенем надійності (ризику вкладень).

Однією з основних проблем аналізу й оцінювання вартості інвестицій банку є відповідність таких вартісних оцінок:

балансової вартості та ринкової (справедливої) вартості ЦП емітента;
ринкової вартості та внутрішньої вартості ЦП емітента.

Найпоширенішими є такі підходи до оцінки вартості бізнесу:

ринковий підхід до оцінки бізнесу;
прибутковий підхід до оцінки бізнесу.

Ринковий підхід передбачає, що вартість може бути визначена за допомогою аналізу продажу порівнянних активів, який відбувався протягом останнього часу.

Досить поширеним методом оцінки акцій є оцінка з позиції очікуваної дохідності. Дохід інвестора (Р) прогнозується за рахунок двох складових — дивідендів та зростання курсової вартості. Якщо інвестор вимагає премії за ризик в розмірі r %, а дохідність безризикових інвестицій становить R %, то вартість акції інвестор може оцінити за формулою:

де D — дивіденд на акцію;

Z — зростання курсової вартості.

2. Аналіз операцій з цінними паперами починають із загальної оцінки масштабів інвестиційної діяльності банку. Цей аналіз проводиться за допомогою таких показників:
питома вага інвестиційних активів у загальних активах:
Іцп = Кошти, що інвестуються на придбання цінних паперів / Активи банку, всього;
коефіцієнт інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), який розраховується за такою формулою:
де Кінв1 — кошти, які інвестуються в цінні папери за кожною установою;
К — регулятивний капітал банку;
ЦП — цінні папери в портфелі банку на інвестиції;
В — вкладення в асоційовані та дочірні компанії.
Значення цього коефіцієнта не повинно перевищувати 15 %;
норматив загальної суми інвестування (Н12), який розраховується за формулою:
де Кінв.заг — загальна сума коштів, що інвестуються на придбання акцій різних юридичних осіб. Значення цього коефіцієнта не повинно перевищувати 60 %.
Наступним кроком є аналіз динаміки інвестиційних активів, який проводиться за допомогою стандартних показників:
абсолютний приріст інвестиційних активів;
темп зростання інвестиційних активів;
темп приросту інвестиційних активів.
Аналіз операцій банку з цінними паперами обов’язково містить оцінку змін у структурі вкладень банку. Структура операцій банку з цінними паперами може аналізуватись і за видами цінних паперів (наприклад, вкладення в акції, облігації, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, векселі), за видами емітентів, за цілями придбання.
На наступному етапі треба проаналізувати зміни в структурі операцій з цінними паперами за напрямками діяльності.
За кожним напрямком діяльності комерційного банку з цінними паперами необхідно провести додатковий аналіз. Наприклад, за кожним видом цінних паперів розраховується їх питома вага за термінами їх погашення, зокрема для облігацій у термін:
до 30 днів;
від 31 до 90 днів;
більше 90 днів.
Такий аналіз є досить важливим для узгодження активів та пасивів за термінами та сумами з метою зниження ринкового ризику.
Необхідним етапом в аналізі є визначення джерел придбання цінних паперів:
їх питома вага у портфелі інвестицій, що придбавались за рахунок прибутку, котрий залишився в розпорядженні банку;
частка паперів для брокерської діяльності (для перепродажу) за рахунок власних та залучених коштів;
частка інвестицій, придбаних за дорученням клієнтів за їх рахунок.
Після цього розглядається співвідношення цих паперів та визначаються причини відхилень

Для аналізу операцій з цінними паперами доцільно розраховувати такі коефіцієнти:
питома вага придбаних цінних паперів у гривнях та іноземній валюті;
питома вага викуплених банком паперів — до терміну погашення та після настання терміну погашення;
обсяги операцій, пов’язаних із зберіганням цінних паперів;
обсяги та структура консалтингових операцій з цінними паперами (інформаційних, методичних, правових, аналітичних, консультаційних);
питома вага посередницьких, розрахункових, перереєстраційних операцій;
частка дивідендів за акціями в доходах банку;
співвідношення дивідендів, виплачених за акціями до загаль¬ної вартості акцій;
частка операцій з конвертації акцій, заміни одних цінних паперів іншими, операцій з інкасованими платежами, що належать клієнтам банку, з цінними паперами, виплаченими позитивними курсовими різницями;
питома вага цінних паперів, узятих під заставу за кредитними та іншими операціями банку, у вартості відповідних операцій;
частка позик, наданих цінними паперами, та позик, отриманих цінними паперами, у вартості відповідних операцій;
частка гарантій інших операцій за цінними паперами;
частка операцій з управління портфелем цінних паперів клієнтів — юридичних та фізичних осіб.

3. Вартість цінних паперів формується під впливом найрізноманітніших факторів. Оцінка вартості за допомогою фінансових розрахунків уможливлює визначення лише прогнозної дохідності цінних паперів, приведеної до поточної вартості грошей. Оскільки при цьому враховуються не всі фактори, що діють на фондовому ринку, остільки розрахункова вартість цінних паперів може не збігатися з їх ринковою вартістю.
Розрахункова вартість боргових цінних паперів
Можливі три варіанти виплати доходів на боргові цінні папери:
— дохід сплачується як різниця між цінами придбання і погашення;
— дохід сплачується періодично, а сума боргу погашається наприкінці обумовленого терміну;
— дохід, а також сума боргу сплачуються наприкінці обумовленого терміну.
Вартість боргових цінних паперів, дохід на які сплачується як різниця між цінами придбання і погашення, обчислюється за формулою:
де Вн — розрахункова вартість цінних паперів, дохід на які сплачується як різниця між цінами придбання і погашення; Н — номінальна вартість конкретного цінного паперу; g — рівень дохідності по конкретному виду цінних паперів; n — термін, що лишився до погашення.
Вартість боргових цінних паперів, дохід на які сплачується періодично, а сума боргу погашається наприкінці обумовленого терміну, розраховується у такий спосіб:
де Впер — розрахункова вартість боргових цінних паперів, дохід на які сплачується періодично, а сума боргу погашається наприкінці обумовленого терміну; Пр — абсолютний розмір відсотка.
Вартість боргових цінних паперів, дохід і борг на які сплачується наприкінці обумовленого терміну, визначається за:
де ВТ — розрахункова вартість боргових цінних паперів, дохід і борги, на які сплачується наприкінці обумовленого терміну.
Вартість конвертованої облігації обчислюється як добуток ринкової вартості акцій та коефіцієнта конверсії:
Во.к. = Ар * kk ,
де: Вo.к. — розрахункова вартість конвертованої облігації; Аp — поточна ринкова вартість акції; kk — коефіцієнт конверсії.
Розрахункова вартість акцій
Розрахункова вартість акцій обчислюється залежно від способів виплати дивідендів для випадків, коли:
— дивіденди постійні;
— дивіденди постійно зростають;
— розмір дивідендів змінюється по періодах.
Вартість акцій з постійними дивідендами обчислюється за формулою:
Aпост = Д / g
де Апост — розрахункова вартість акції з постійними дивідендами (привілейовані акції); Д — дивіденд; g — рівень дохідності акції даного типу.
Вартість акцій, дивіденди на які постійно зростають, розраховується за моделлю М. Дж. Гордона:
де Апост.зрост — розрахункова вартість акцій з дивідендами, що постійно зростають; До — останній виплачений дивіденд; Д1 — дивіденд, що очікується у наступному році; tД — темп зростання дивіденду.
Вартість акцій, розмір дивідендів на які змінюється по періодах, обчислюється так:
де Азмін — розрахункова вартість акцій, розмір дивідендів на які змінюється; Д1...Дn — дивіденди по роках прогнозу; n — кількість років прогнозу.
Розрахункова вартість похідних цінних паперів
Вартість інвестиційного сертифіката визначається виходячи з доходів від фондових цінностей, в які вкладає кошти інвестиційний фонд, виторгу і витрат від операцій інвестиційного фонду на ринку цінних паперів:
де Ві.с. — розрахункова вартість інвестиційного сертифіката; f — функціональна залежність; Д — дивіденди та проценти, що припадають на один інвестиційний сертифікат; V — виторг інвестиційного фонду від операцій з цінними паперами у розрахунку на один інвестиційний сертифікат; З — витрати інвестиційного фонду на управління портфелем цінних паперів у розрахунку на один інвестиційний сертифікат.
Вартість варанта залежить від кількості акцій, на яку обмінюється варант, а також від поточної ринкової вартості акції та визначеної для варанта ціни акції:
де Ввар — розрахункова вартість варанта; Ар — поточна ринкова вартість акції; Авар— ціна акції, що визначив емітент для варанта; Qвар — кількість акцій, які обмінюються на варант.
Вартість опціона визначається, виходячи з оцінки дії таких чинників: дивіденди на акцію; співвідношення поточної ринкової вартості акції з ціною акції, визначеної в опціоні; термін дії опціону; безпечна відсоткова ставка; ступінь ризику:

4. Визначення показника ризику цінного папера здійснюється за результатами комплексного аналізу фінансового стану емітента, виду цінного папера та його поточної вартості, а також усієї наявної в розпорядженні банку достовірної інформації про обіг відповідних цінних паперів на фондовому ринку.

Джерелами інформації щодо фінансового стану емітента є, зокрема, його установчі документи, фінансова, податкова та статистична звітність, інша інформація щодо його діяльності, яка може забезпечити формування банком професійного судження про втрату економічної вигоди за кожним видом цінного папера.

Джерелами інформації щодо обігу відповідного цінного папера на фондовому ринку можуть бути оприлюднені котирування цінних паперів на фондових біржах, дані щодо перебування цінного папера в лістингу бірж. Якщо емітент цінних паперів є одночасно позичальником банку, то значення показника ризику цінного папера не може бути більшим, ніж значення коефіцієнта резервування для заборгованості такого позичальника, яке визначено з урахуванням його фінансового стану та обслуговування боргу.

У разі отримання від рейтингового агентства (яке має право визначати рейтингові оцінки згідно із законодавством України) рейтингової оцінки емітента або цінних паперів емітента до розрахунку суми очікуваного відшкодування можуть братися уточнені значення показника ризику цінного папера (без урахування класу емітента)

Рейтингове агентство має бути незалежним від банку, тобто не матиме з ним пов'язаних осіб та конфлікту інтересів.

Під час використання рейтингових оцінок для уточнення значення показника ризику цінного папера банк повинен ураховувати те, що в разі наявності:

одночасно рейтингів емітента та рейтингів цінних паперів емітента банк повинен використовувати рейтинги цінних паперів та ігнорувати рейтинги емітента;

одночасно двох різних рейтингів одного емітента або двох різних рейтингів цінних паперів емітента (які вказують на різні значення показника ризику цінного папера) банк повинен визначати значення показника ризику цінного папера на підставі нижчого рейтингу;

одночасно трьох та більше різних рейтингів одного емітента або трьох і більше різних рейтингів цінних паперів емітента (які вказують на різні значення показника ризику цінного папера) банк повинен визначати значення показника ризику цінного папера на підставі нижчого рейтингу з двох найвищих.

Значення показника ризику цінних паперів, що емітовані центральними органами виконавчої влади та Національним банком, установлюється на рівні «0».

Значення показника ризику облігацій місцевих позик установлюється на рівні «0,2».

Значення показника ризику цінного папера встановлюється на рівні «1,0» незалежно від класу емітента:

а) за борговими цінними паперами, за якими є затримка погашення номіналу або відсотків понад сім календарних днів;

б) за всіма борговими цінними паперами одного емітента, як-

що щонайменше за одним із випусків (або видів) цінних паперів

цього емітента є затримка погашення номіналу або відсотків по-

над 30 днів;

в) за цінними паперами, які банк отримав шляхом переоформ-

лення будь-якої заборгованості.

Класи емітентів цінних паперів визначаються за результатами оцінки фінансового стану емітента та з урахуванням певних факторів.

До класу А належать емітенти, щодо яких немає жодних сумнівів, пов' язаних із своєчасністю та повнотою погашення боргових цінних паперів і сплатою процентів за ними, а також із стабільністю дохідності пайових цінних паперів.

До класу Б належать емітенти, стосовно яких немає офіційних претензій щодо їх спроможності своєчасно та повністю погашати боргові цінні папери, сплачувати відсотки, а також отримувати стабільні доходи за акціями та іншими цінними паперами з нефіксованим прибутком на час їх класифікації, однак, певні внутрішні (передбачена реорганізація, зміна профілю діяльності, регіону роботи тощо) або зовнішні фактори (загальний стан сфери основної діяльності тощо) не дають змоги віднести їх до вищого класу.

До класу В належать емітенти, стосовно яких є претензії щодо своєчасного та повного погашення боргових цінних паперів, затримки сплати відсотків, а також значного скорочення рівня дохідності за акціями та іншими цінними паперами з нефіксованим прибутком.

До класу С належать емітенти, які не зможуть у строк погасити боргові цінні папери, а також емітенти, щодо яких банк не може розраховувати на повернення суми внеску до статутного капіталу в разі їх реорганізації.

До класу Д належать емітенти, інвестування яких надалі є неприпустимим, а придбані боргові цінні папери практично неможливо погасити на час проведення їх класифікації (однак, можна буде погасити за рішенням суду або після санації), а також ті емітенти акцій та інших цінних паперів з нефіксованим прибутком, за якими банк може не лише не повернути свою частку в статутному капіталі, а й бути правонаступником деяких боргових зобов' язань. Якщо немає достовірної інформації, що підтверджує оцінку ризику (класу емітента), то це є підставою для віднесення такого емітента до класу не вище класу «Д».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Аналіз забезпеченості п/п ТР.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.