Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Ортодоксальні школи індійської філософії

Філософія Сходу. А) Філософія Стародавньої Індії

План лекції

Історія філософії

Тема 2

(14 годин)

Метаданої лекції – проаналізувати реальний процес виникнення, розвитку і зміни філософських ідей в історії людства.

Студент, що засвоїв матеріал лекції, повинен знати:

– особливості історико-філософського процесу;

– принципи історичної типології філософії;

– основні філософські течії і школи в історії;

– найвидатніших представників філософської думки та їх ідеї.

На основі отриманих знань студент повинен уміти:

– виділяти історичні типи філософії за різними критеріями;

– зіставляти зміст філософських ідей, що відносяться до одного типу філософії;

– зіставляти зміст філософських ідей, що відносяться до різних типів філософії;

– виявляти діалектику спадкоємності і мінливості в розвитку філософських ідей.

1. Філософія стародавніх цивілізацій.

1) Філософія Сходу.

А) філософія Стародавньої Індії.

Б) філософія Стародавнього Китаю.

2) Антична філософія.

А) натурфілософський напрям.

Б) . Період створення універсальних філософських систем

В) філософія епохи еллінізму.

2. Філософія Середньовіччя і епохи Відродження.

1) Філософія європейського середньовіччя.

А) філософія епохи патристики.

Б) філософія епохи схоластики.

2) Філософія східного середньовіччя.

3) Філософія епохи Відродження.

А) антропологічний напрям.

Б) натурфілософський напрям.

3. Філософія Нового часу.

1) Філософія XVII століття.

2) Філософія XVIII століття.

3) Німецька класична філософія.

4. Філософія новітньої епохи.

1) Марксистська філософія.

А) основні філософські ідеї К.Маркса і Ф.Енгельса.

Б) розвиток марксистської філософії в ХХ столітті.

2) Західна некласична філософія.

А) філософська антропологія.

Б) релігійна філософія.

В) «наукова філософія».

5. Вітчизняна філософія.

1) Українська філософія.

Виникнення філософії в Індії та Китаї було пов’язане з протистоянням традиційним засадам і представленням, що відбивали потреби громадського життя. Самостійні філософські школи формуються приблизно у VI столітті до н. е. У цей же період відбувається ще одна важлива зміна: філософія міняє свій статус. Якщо раніше вона розвивалася анонімно, то з цієї миті філософія стає «авторською», тобто зв’язується з конкретними іменами – іменами творця буддизму Гаутамі Шак’ямуні-Будди, засновника джайнізму Махавіри, творця школи аджавіка Макхали Госала, Конфуція, даоського мудреця Лао-цзи і так далі.

Основною релігією Індії був брахманізм, що увібрав у себе значну частину вірувань і представлень місцевих релігій. Викладаються основи брахманізму у Ведах - прадавньому текс на підставі якого можна відновити особливості філософських представлень древніх індійців (ок. 1500 р. до н.е.). Хоча Веди не є філософським текстом, вони стали джерелом, відправною точкою для формування філософських ідей Давньої Індії. Веди є збіркою культових текстів (текстів, призначених для відправлення культу), що включає четь розділу :

Рігведа – гімни, що вихваляють богів; цей розділ Вед був адресований в першу чергу котарам – жерцям, що відповідають за виконання гімнів під час богослужіння;

Сомаведа – співи, які адресувалися в першу чергу угдатарам, жерцям, які відповідали за музичний супровід богослужінь;

Яджурведа – гімни, супроводжуючі жертвопринесення, якою керувалися ахварью - жерці, що забезпечували обряди усім необхідним;

Атхарваведа – заклинання; ця збірка адресувалася головним образам брахманам, тобто верховним жерцям, які здійснювали загальне керівництво богослужіннями.

Основний світу у Ведах вважається єдине, яке існує для; того, як розділилися буття і небуття. От як у Ведах описується стан світу до розділення буття і небуття (космогонічний гімн десятої мандали Рігведи): «Не було тоді ні сущого, ні такого, що несе, не було повітряного простору і неба над ним. Хто тримає світ у безпеці, хто оточував його межею? Де була глибоко безодня, де – море? Не було тоді ні смерті, ні безсмертя, не було ночі, не було видно дня. У цій первозданності віяло без вітру Єдине, і окрім нього не було ніякого іншого».

З точки зору Вед спочатку існували тільки Ніщо і теплова енергія – тапас. Згодом зі взаємодії Ніщо і тапаса народилося Єдине, яке потім розпалося на низ і верх, жіноче і чоловіче; при цьому жіноче і чоловіче протиставляючи один одному як жадання і зусилля, які виникли з бажання.

Найбільш значимими серед них у зв’язку з формуванням філософських представлень являються Упанішади (буквально «сидіти біля») – збірка, в якій викладаються основи вчення про карму і переселення душ. У Упанішадах описується атман – основа світу, одночасно і божественний початок, і безособовий принцип; атман – це те ж саме, що і Єдине у Ведах. Це духовне начало будь-якої індивідуальної істоти, вираження суті людини, те, що є для нього внутрішнім, сутнісним, визначальним (у протилежність зовнішньому і випадковому). Атман одночасно і духовний, і матеріальний, хоча духовне начало в нім переважає.

Інше важливе поняття, що описується в Упанішадах, – це поняття брахмана. Брахман є причиною усього сущого, яка покоїться в собі самій, щось, що знаходиться скрізь, у будь-якому явищі світу. Метою пізнання, з точки зору Вед, являється повне усвідомлення того факту, що атман і брахман єдині. З такої позиції атман як індивідуальний початок в людині опиняється частиною світу, нерозривно з ним пов’язаною.

Ще пізніше з'явилися араньяки (буквально – «лісові книги», названі так через те, що вони створювалися відлюдниками і призначалися для відлюдників). Потім з’явилися упанішади, назва яких була утворена від словосполучення, яке можна перевести як «сидіти біля ніг учителя». Всі разом ці тексти називалися шруті (священне одкровення).

Першими самостійними систематичними викладами індійської філософії були сутри – збірки висловів і афоризмів; їх датування досі точно не встановлене: одні дослідники вважають, що вони були створені в VII-VI ст. до н.е., інші – що їх створили в перші віки н. е. Саме в цей час сформувалися дві основні течії, в руслі яких розвивалася індійська філософія: даршан, до якого відносяться веданта, санкх’я, йога, н’яя, вайшешика, мімансу, тобто школи, що орієнтувалися на авторитет Вед, а також неортодоксальні течії, до яких відносяться матеріалістична чарвака, або локаята, джайнізм і буддизм.

Матеріалістичний філософський напрям представленою школою «чарвака» («локаята»). Представники цієї школи вважали, що світ стався з першооснови, якій властиві чотири «головні» суті: повітря, вогонь, вода і земля, з яких і складається світ. З точки зору школи «чарвака», свідомість є з'єднанням чотирьох начал. Звичайно, самі по собі ці начала свідомості не мають, проте в результаті їх з’єднання виникає свідомість як деяка нова якість.

Школа «чарвака» в певний період історії давньоіндійської думки була дуже впливовою і протистояла буддизму. На думку її представників, сенс життя і світу полягав не в стражданні, як це було у буддизмі, а в щасті і задоволеннях. Ця школа не заперечувала, що будь-яке задоволення пов'язане із стражданням, проте це не означало, що людина не здатна звести страждання до мінімуму і насолоджуватися життям.

Н'яя і вайшешика – дві школи, які виникли як самостійні, а згодом злилися в одну школу. Їх прибічники вважали, що атоми, не розрізняючись з точки зору розміру і форми, в той же час мають якості, що розрізняють їх: температурою, смаком, кольором і так далі. Втім, їх вчення помітно відрізнялося від атомістичних навчань, створених в Давньої Греції. Річ у тому, що вайшешики вважали, що атоми формують не матеріальний світ, а дхарму, тобто моральний закон, який управляє світом.

Школа н’яя відома також створенням складної логічної системи. У її основі лежало виділення 7 категорій: субстанції, якості, діяльність, відношення спільності, відношення особливості, стосунки властивості і небуття. Хоча число категорій не співпадає з системою Арістотеля, між ними можна знайти цікаві відповідності. Основною ж метою логічного вчення було формулювання рекомендацій про правила виводу.

Санкх’я і йога – ще дві близькі течії індійської думки. Відмінність між ними зводиться в основному до того, що прибічники школи санкх’я цікавилися в основному онтологічними питаннями і створили особливу картину світу, тоді як прибічники школи йога більше займалися питаннями практичного життя. Представлення цих шкіл практично тотожні; єдина значима відмінність полягає в тому, що йога визнавала наявність вищої персоніфікованої істоти, тоді як в школі санкх’я його існування заперечувалося.

Санкх’я є дуалістичним вченням, в основі якого лежить протиставлення духу (пуруши) і матерії (пракрити). Пурушу можна ототожнити зі свідомістю, а пракрити – з тілом; втім, таке ототожнення не зовсім вірно, оскільки усі психічні процеси прибічники цієї школи відносили до діяльності пракрити, тобто матерії. Пуруша повністю пасивна і не може діяти самостійно, тоді як пракрити діяльна, але не має свідомості. При цьому на перших етапах розвитку цього вчення пуруша мислилася як щось єдине, загальне для всього світу, пізнє уявлення про цей початок трансформувалося: пуруша стала розглядатися як індивідуальний початок, тобто людська душа, а отже, з єдиного вона перетворилася на множинне. Пуруша і пракрити абсолютно ізольовані один від одного, а зв'язок між ними є ілюзією.

Прибічники школи санкх’я описували виникнення світу як взаємодію між двома началами. До початку космічного циклу властиві пуруше три енергії (гуни) – радісна, пристрасна і неосвічена – знаходяться у спокої. Потім ці енергії починають діяти, внаслідок чого виникає 24 основні елементи світу. При цьому особливе розуміння психічних процесів як проявів пракрити, а не пуруші, знаходить своє вираження і тут: до основних елементів прибічники школи санкх’я відносили не лише матеріальні речовини, але і свідомість, сприйняття себе і почуття.

Як вже вказувалося, школа йога на основі представлень, сформованих в школі санкх’я, прагнула розробити практичні принципи поведінки людини. Порятунок людини з точки зору цих двох філософських шкіл полягає в усвідомленні того факту, що пуруші повністю не залежить від пракрити. І для того, щоб досягти порятунку, прибічники школи йоги розробили особливі практики, в основі яких лежала аскеза і медитація. За допомогою цих практик людина повинна досягти максимального заспокоєння, розчинити своє індивідуальне буття у світовому дусі і тим самим набути свободи від матеріального початку.

Мімансу – вчення, яке займалося проблемами герменевтики у зв'язку з тлумаченням ведичних текстів. Мімансу є дуалістичним вченням. Прибічники цієї школи вважають, що реальними є і душа, і тіло людини. Свідомість він відрізняють від душі, оскільки воно виникає в душі лише тоді, коли вона з'єднується з тілом. Душа, не сполучена з тілом (наприклад, душа після смерті людини), містить в собі свідомість лише потенційно, як можливість, яка не може реалізуватися.

Прибічники школи мімансу розробили особливу теорію пізнання. На їх думку, будь-яке пізнання спирається на шість джерел: сприйняття, вивід, порівняння, словесне свідоцтво, постулювало і несприйняття. Якщо перші п'ять джерел пізнання в цілому зрозумілі для європейської людини, то шостою вимагає деяких коментарів. Під несприняттям прибічники цієї школи розуміють відсутність того, що очікується.

Ведантою прийнято називати сукупність філософських систем, які інтерпретують представлення, викладені у Ведах. Найбільш великим представником цієї школи вважається мислитель Шанкара, що жив у VIII столітті до н. е. На його думку, є лише один космічний початок. Присутня у Ведах відмінність між брахманом і атманом є відображенням різних аспектів цього початку: якщо брахман – цей початок, узятий в його цілісності, то атман – цей початок, розглянутий у зв'язку з індивідуальністю, окремою людиною. Між атманом і брахманом існує та ж відмінність, що і між фрагментом простору і простором в цілому. На підставі цієї ідеї Шанкара приходить до висновку, що множинність речей є ілюзією (майю), яка виникає в результаті того, що людина не має справжнього знання. Усвідомлення єдності атмана і брахмана – це мета пізнання і запорука порятунку. Релігію, що визнає особистого (персоніфікованого) бога, Шанкара розглядав як нижчий ступінь пізнання. Релігія, отже, несе в собі істину, проте в спотвореному виді. Істинне ж знання полягає в тому, що не існує ні окремого персоніфікованого бога, ні окремих осіб і сутностей.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Місце філософії в духовній культурі суспільства	\|	Неортодоксальні школи. Буддизм: позбавлення від бажань і пробудження в нірвані.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.