Розвиток книжкової справи у ХVІІІ-ХІХ ст.

XVШ—XIX ст. в історії — це період буржуазно-демократичних революцій, розвитку капіталістичних відносин у всіх сферах життя і культури, зокрема в книговидавничій справі. XVIII ст. було неоднаковим у тенденціях книжкової справи. На початку століття в культурі панує стиль пізнього бароко, який називається рококо. Відповідно до цього стилю формується аристократична книга, яка стає основною на книжковому ринку. Панує література легковажна, еротична. Видання вирізняються вишуканим оформленням (книжки у вигляді квітки, серця тощо). В оформленні таких розкішних видань брали участь відомі художники, випускались вони обмеженими накладами і коштували дуже дорого. Кожен примірник часто мав свій номер, що підкреслювало його унікальність. В цей же час починають з’являтись особливі типи видань — альманахи. Вони мали кишеньковий формат і призначались для читання в дорозі, на прогулянках. Окремі альманахи, зокрема, у Франції, почали виходити з певними проміжками часу і започаткували те, що ми сьогодні називаємо журналами.

В середині XVIII ст. починається доба Просвітительства. В цей період книжки суттєво змінюються, як за тематикою, так і за зовнішнім виглядом, оформленням. Видавці все частіше звертаються до викладу простих, побутових, прикладних тем. З’являються практичні довідники, багато пізнавальних, науково-популярних видань, чимало практичних керівництв з різних ремесел, технологій тощо. Починають поширюватись книжки демократичні, дешеві.

Однак, чимало видань, змінивши свій зовнішній вигляд, залишаються зразками друкарського мистецтва.

На зміну бароко прийшов стиль класицизм, який відрізнявся благородною простотою, надмірною увагою до пропорцій. Новий стиль дещо нагадував античний. Яскравим представником класицизму був італійський друкар Джамбаттіста Бодоні. Його іменем названо шрифт, а також формат, який передбачає досить великі береги порівняно з книжковою шпальтою. Найбільшу увагу Бодоні приділяв розташуванню прямокутної шпальти на паперовому аркуші, дбав про пропорції рядка і прогалин. Видавець ніколи не використовував білий папір, в нього переважав папір кольору слонової кістки. На жаль, Дж. Бодоні мало уваги приділяв якості тексту, не проводив підготовчих (редакторських та ін.) робіт, тому в його виданнях багато помилок і різночитань.

В середині XVIII ст. формується традиція створювати капітальні, багатотомні серії. Для зручності читачів такі видання можна було передплатити, таким чином, з’являються передплатні видання. Найкращою на той час була передплатна серія родини Ельзевірів, яка називалась «Держава» (кожний том серії присвячений певній країні). В цих серійних виданнях вперше з’являється добре опрацьований розгалужений науково-довідковий апарат.

Наприкінці XVIII ст. чітко виявляються дві нові тенденції у книговидавничій справі. По-перше, з’являється особливий тип видання — енциклопедія. По-друге, кінець XVIII ст. — це період, коли активно видають агітаційну літературу, зокрема листівки, памфлети та брошури невеликого обсягу. В цей час у суспільстві виявляються революційні тенденції, письменники висловлюють свої погляди на громадське життя, коронованих осіб, традиції суспільства тощо. Ці погляди були критичними і висловлювались так званою езопівською мовою. Такі листівки, брошури друкувались просто, без особливого оформлення, на дешевому папері й розповсюджувались серед широких мас. Дуже часто їх випускали поза цензурою.

Загалом, початок XVIII ст. увійшов в історію частково, як період розкішної книги, а переважно, як доба брошури та листівки.

В кінці XVIII ст. в книговиданні удосконалюються технології, з’являються стереотипи, які спрощують процес друкування книжок. Друкують не зі складених літер, а з форми, яка була відлита зі стереотипу. В цей період запроваджено особливу типометричну систему вимірювання шрифтів, яку поліграфісти використовують і сьогодні. В XVIII ст. французький друкар П. Фурньє запровадив нову одиницю вимірювання — пункт (з фр. «крапка»). Основними шрифтами були: корпус (10 пунктів), боргес (9 пунктів), петит (8 пунктів), нонпарель (6 пунктів), а також вводились квадрат (48 пунктів) і цицеро (12 пунктів). Систему Фурньє пізніше вдосконалив французький друкар Ф. Дідо. З того часу всі вимірювання в поліграфії проводяться в типометричній системі.

Особливості книговидання в XIX ст. визначає технічний прогрес. Змінилися технології, технічне оснащення галузі, що дало змогу поліпшити якість друкування книги, якість відтворення ілюстрацій, урізноманітнити шрифти, вдосконалити палітурні процеси тощо. На початку XIX ст. в друкарські процеси запроваджують використання механічних двигунів, з’являється швидкодрукарська машина (вперше використана в Англії). Принцип зворотно-поступального руху в поліграфічних машинах використовується і сьогодні. З’являються офсетні машини, ротаційний друк, запроваджено фотографію та кольороподіл. Починають використовувати монотип — машину для механічного виливання літер. Всі ці здобутки поклали початок становленню поліграфії як особливого виду діяльності в процесі виробництва книги. В другій половині XIX ст. поглиблюється розподіл праці в сфері книговидання. Видавничі фірми мають 3 частини:

1. Підготовча, де формується текст.

2. Власне друкарська, де здійснюється поліграфічне відтворення оригіналу.

3. Книготорговельна, яка займається книжковою торгівлею.

В XIX ст. пріоритетними напрямками видання є наукова та довідкова література, а також періодична преса. Це століття газет. В цей же період з’являються серійні видання, формується велика кількість різних серій, зокрема для дитячого читача (до середини ХІХ ст. дитячої літератури не існувало).

XIX ст. поглибило диференціацію книжок на 2 категорії: книга розкішна і книга демократична. Для розкішної книги, призначеної для заможного читача, використовували особливий папір, зафарбовували корінець, замовляли ілюстрації у відомих художників. Палітурки таких видань передбачали використання дорогих матеріалів, були оздоблені тисненням. Розкішні книжки видавались обмеженими накладами, кожний примірник був пронумерований. Демократичні ж видання випускали масовими накладами, які називались комерційними (близько 150 тис. примірників). Друкували їх на дешевому папері низької якості, переважно газетному. Палітурки були жовтуватого кольору. Оскільки їх друкували поспіхом, дуже часто ці видання надходили в продаж нерозрізаними. Тому книжки в цей період читали зі спеціальним ножем. Тогочасні видавці доволі часто практикували випуск однієї книжки відразу у двох варіантах: розкішному і демократичному. Текст видання в обох варіантах залишався незмінним, але змінювався ґатунок паперу, якість палітурки тощо.

Наприкінці XIX ст. центром видавничої справи стала Росія, де сформувався тип видавця-комерсанта-просвітителя, людини, яка одночасно виконує завдання просвітителя і отримує прибутки. Найвідомішими такими видавцями були М. Вольф, А. Маркс та І. Ситін.

Вольф Маврикій Осипович походив з німецької родини, мешкав у Європі. В середині XIX ст. переїхав до Петербурга, працював у книжкових крамничках, і згодом розпочав свою видавничу справу. Він став першим мільйонером у книговиданні. Діяльність Вольфа була універсальною. Він мав власний цілком завершений цикл виробництва книги (словолитню, друкарню, паперові фабрики, торгову мережу). У своїй діяльності Вольф орієнтувався на той прошарок читачів, який саме формувався в Росії, тобто на чиновництво, буржуазію. Вольф пропонував їм якісні дорогі книжки великого формату, з хорошими ілюстраціями, переважно зібрання творів. Видавець запровадив також випуск подарункових видань для дітей.

Маркс Адольф Федорович зайняв іншу нішу на книжковому ринку — нішу середнього класу. Маркс навчався за кордоном, працював у відомих книговидавничих фірмах Європи. Переїхавши до Росії, Маркс спочатку працює у Вольфа, а потім відкриває власну справу. В її основі лежить видання журналу для сімейного читання «Нива». Цей щотижневик випускався накладом до 500 тис. примірників. Розповсюджувалось видання в малих та середніх містах Росії, де не була налагоджена книжкова торгівля. Журнал можна було передплачувати. Пізніше Маркс почав випускати додатки до видання. Спочатку це були календарі, різноманітні портрети. У боротьбі за читачів він запровадив практику безкоштовних додатків (це були зібрання творів у демократичному варіанті). Маркс був монополістом з випуску картографічних видань.

Ситін Іван Дмитрович походив з селян. Працював у книжкових крамничках, а потім розпочав власну, дуже скромну видавничу справу. Він видавав луб’яні картинки (різноманітні репродукції картин, портрети царів, вельмож, письменників, ілюстрації до казок, пісень тощо). Ці картинки випускались безмежними накладами, до 50 млн. примірників щороку. Ситін налагодив свою систему торгівлі через розповсюджувачів-кни- гоношів (їх називали офенями), які виїжджали ледь не в кожне село. Згодом починає видавати календарі — універсальні довідники для народу. Займається також виданням журналів, науково-популярних і дитячих книжок. Найвідоміші видання Ситіна: «Библиотека для самообразования», «Детская энциклопедия «, журнал «Вокруг света «. Видавець уславився найкращою поліграфічною технікою, яка пізніше стала основою багатьох московських друкарень.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розвиток книжкової справи в ХVІ-ХVІІ ст.	\|	Роль книги в житті суспільства та її місце в системі ЗМК

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.