• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Загальна характеристика

— Західноукраїнські землі залишалися слаборозви­нутим аграрно-сировинним регіоном.

— Зберігалися пережитки феодально-кріпосницьких відносин.

— Колоніальний характер урядової політики: за­хідноукраїнські землі стали ринком збуту товарів

і доступним джерелом сировини для метрополії, забезпечили економічне піднесення центральних і західних провінцій Австро-Угорської імперії.

Сільське господарство

1. Великим землевласникам, що мали понад 5 тис.Та землі, належало понад 40 % земельних ресурсів, водночас 94 % господарств мали менш ніж по 10 га землі, близько половини — по 2 га землі.

2. Урожайність була в 1,5-2 рази нижчою, ніж у роз­винених країнах Заходу.

3. Ринковий розвиток галузі відбувався повільніше, ніж у центральних та західних провінціях імперії, включав такі процеси:

— використання вільнонайманої праці;

— застосування сільськогосподарської техніки;

— поглиблення спеціалізації районів;

— розширення посівів технічних культур (тютю­ну, льону, соняшника, хмелю тощо);

— в окремих районах розвивалося промислове садівництво;

— торговельне скотарство.

3. Масова трудова міграція, пов'язана з малозе­меллям, нерозвиненою промисловістю та де­мографічним вибухом другої половини XIX ст. Виїздили як на сезонні роботи (до Німеччини, Росії, Румунії, Данії), так і на постійне прожи­вання (доКанади, США, Бразилії, Австралії). Так, у 90-х роках XIX ст. за океан емігрувало понад 250 тисяч чоловік.

4. Зародження кооперативного руху.Кооперативи створювалися за сприяння «Просвіти» наприкінці 1869 р., але спеціалізовані кооперативи з'явля­ються завдяки Василю Нагірному, який засну­вав споживчий кооператив «Народна торгівля» (1883 р.).

ціна! а

«Просвіта» — культурно-просвітнє товариство, створене 868 р. у Західній Україні.

Метою кооперативівбуло закуповувати і прода­вати великі партії продуктів без посередників, щоб за­ощаджувати кошти. Найчисленніші кооперативи — кредитні спілки, що давали позики під 10 % (лих­варі — під 150-200 %).

Кооперація — форма об'єднання людей, які на пайових засадах І спільно займаються певним видом діяльності.

Промисловість

1. Повільне формування фабрично-заводської проми­словості: 95 % підприємств буди дрібними (менше 5 робітників), на них працювало більш ніж поло­вина зайнятих у промисловості.

2. Повільна механізація промисловості: на Галичину припадало 5,5 % парових двигунів імперії.

3. Промисловий переворот затягнувся до середини. 80-х років XIX ст. — на 10-15 років довше, ніж загалом в імперії.

4. Українська промисловість не одержувала подат­кових преференцій, на відміну від центральних, районів, тому не витримувала конкуренції.

5. Занепад обробної промисловості (цукрової, тек­стильної, шкіряної, паперової).

6. Провідними галузями промисловості були лісо­пильне виробництво; нафтодобувна промисловість Дрогобицько-Бориславського нафтового району; солеварна промисловість (64% видобутку солі в імперії).

7. Перевага іноземного капіталу у великій та се­редній промисловості (австрійський, німецький, англійський, французький, бельгійський, ка­надський).

8. Низький рівень зарплатні (у 1,5-2 рази нижчий, ніж середній в імперії), високий рівень нещасних випадків на виробництві.

25. Національно-визвольний рух в Україні в 60 -90 – ті роки XIXст.

Суспільно-політичне життя в Україні другої половини XIX ст.

Національна політика царизму щодо України

1. Заперечувалося існування українського народу, українську мову оголошено говіркою російської. Історик М^Погодін доводив, що українського на­роду ніколи не існувало (1856 р.). Цю теорію спро­стували перший ректор Київського університету М. Максимович та М. Костомаров.

2. 1863 р. — видання таємного Валуєвського цирку­ляра(автор — міністр внутрішніх справ П. Валуєв):

— заявлено, що « малоруської мови не було, немає і не може бути»;

— призупинено видання шкільних і релігійних видань українською мовою.

Отже, метою циркуляра було не допустити поши­рення освіти серед селянства.

3. 1876р. видано Емський указ, який заборонив:

— друкувати будь-які книги українською мо­вою;

— ставити українські театральні вистави (заборо­ну знято у 1881 р.);

— влаштовувати концерти з українськими пі­снями;

— ввозити українську літературу, надруковану за кордоном, без спеціального дозволу;

— перекладати чужоземну літературу україн­ською мовою;

— викладати українською мовою в початкових 'школах.

Указ стримував розвиток української культури та призвів до тимчасової дезорганізації українського руху в Наддніпрянщині.

Як і в першій половині XIX ст., визвольний рух на українських землях був представлений російським, польським та українським напрямками.

Російський визвольний рух в Україні

1. 50—60-ті роки XIX ст . — діяльність радикальних різночинців, провідником яких став М. Чернишевський.

Радикалізм — політична течія, прихильники якої вимагали про­ведення демократичних реформ; для їх здійснення вони готові були до збройної боротьби проти влади. Різночинці — «люди різного чину і звання», вихідці з купецтва, міщанства, селянства, духовенства, чиновництва, які займалися | розумовою працею.

Мета:створення справедливого суспільного ладу на базі селянської громади й кооперативних майстерень.

«Земля і воля» (1861 р.), яка намагалася підняти селянське повстання, проте безуспішно. Національним питаннямне цікавилися, сподіваючись на відсутність національного гноб­лення в соціалістичному суспільстві. Проте ук­раїнці також брали участь у роботі «Землі і волі» (А. Красовський, А. Потебня).

2. 70—80-ті роки — діяльність народників(російські організації— «чайковці», «Земля і воля»).

Мета:розбудова соціалістичного суспільства.

Основні ідеї:

— селянство готове до повалення самодержавства і побудови соціалізму, йому необхідна тільки організаційна допомога;

— соціально-економічні та національні пробле­ми будуть розв'язані шляхом всеросійської соціальної революції. До того часу національ­но-визвольні прагнення є неактуальними і шкідливими.

Народницькі організації

Із 1878р. народники переходять до політичного те­рору. Так, було вбито харківського губернатора за те, що в місцевих тюрмах жорстоко поводилися з політич­ними в'язнями. Поліція розгромила найбільші гурт­ки, їхні лідери були засуджені до каторги або страчені.

1879р. — розкол «Землі і волі» на дві організації, що мали осередки в Україні:

— «Чорний переділ»продовжував агітаційну роботу з підготовки революції;

— «Народна воля»зосередилася на підготовці вбив­ства царя, вважаючи, що ця подія призведе до ре­волюції. У 1881 р. народовольці вбили Олександ­ра II, та революція не розпочалася. Організатори вбивства були страчені (А. Кібальчич, А. Желя-

бов, С. Перовська), на початку 80-х років XIX ст. народницькі організації розгромлені.

Польський визвольний рух 50—60-х років XIX ст.

У 1863-1864 рр. відбулося чергове польське пов­стання проти панування Росії у Польщі.

На боці поляків воювали й українські загони під проводом А. Потебні, А. Красовського. Проте масо­вої підтримки на Україні повстання не отримало, оскільки поляки відкидали право українців на влас­ну державність і прагнули відновлення Польщі у кор­донах 1772 р. Як і попереднє, повстання закінчилося поразкою.

Проте напередодні повстання відбувся розкол польського руху, про що свідчить діяльність хлопоманів.

Учасником хлопоманського руху був і Тадей Рильський — батько видатного українського поета Максима Рильського.

Хлопомани — таємний гурток частини польських студентів Київського університету, які вирішили при­святити себе захисту інтересів українського народу. Вони спростовували твердження, що Правобережна Україна є частиною Польщі, а українська мова — діалект польської. Очолив гурток хлопоманів Володимир Антонович, майбутній професор і видатний історик.

Мета хлопоманів:

— ліквідація царизму і кріпацтва;

— встановлення демократичної республіки на основі рівноправного добровільного співжиття українців, росіян і поляків.

Діяльність:

— дотримання народних звичаїв, спілкування українською мовою, носіння українського народ­ного одягу;

— збирання українського фольклору;

— просвітницька робота в селі, підняття національ­ної самосвідомості селян.

Хлопомани припинили діяльність у селах унаслідок поліцейського тиску в 1861 р. і приєдна­лися до українських груп, що діяли в містах.

Український визвольний рух другої половини XIX ст.

1. Кінець 50—60-х років XIX ст. — становленняукраїнського визвольного руху.

Передумови:занепад феодально-кріпосницької системи, скасування кріпацтва і часткова демокра­тизація суспільного життя внаслідок реформ Олек­сандра II, колонізаційна політика царського уряду.

Головне завдання:культурно-освітня робота і формування національної свідомості; питання про відновлення державності було на той час не актуаль­ним, це була культурницька фаза розвитку визволь­ного руху.

Особливості: відбувається зміна провідників. Ко­зацько-старшинська еліта була втрачена, інтелігенція розвивалася повільно, селянство не здатне було очо­лити національно-визвольний рух.

Основною організаційною формою стали громади.

Громади — напівлегальні непартійні об'єднання української інтелігенції.

Перша громадабула створена в 1859 р. в Петер­бурзі.

Мета: підвищення культурно-освітнього рівня українського народу.

Учасники:В. Білозерський, М. Костомаров, Т. Шевченко (колишні кирило-мефодіївці).

Діяльність громад:

— видання в Петербурзі літературно-наукового щомісячного журналу «Основа» (1861-1862 рр.), який виходив українською та частково росій­ською мовами. Тут друкувалися художні тво­ри, історичні праці Т. Шевченка, Марка Вовч­ка, Л. Глібова, М. Максимовича, М. Костома­рова та ін.;

— поширення громадівського руху в Україні (Київ, Полтава, Одеса, Харків, Чернігів) та Росії (Москва, Катеринодар). Київську громаду очолив колишній хлопоман В. Антонович; Чернігівська громада ви­давала «Чернігівський листок» — щотижневу га­зету за редакцією Л. Глібова;

— громадівці обґрунтували самостійність українсько­го народу, його мови та культури, виступали про­ти антиукраїнської концепції історика М. По-годіна;

— організація недільних та щоденних шкіл для до­рослих;

— написання українських підручників (Т. Шевчен­ко, П. Куліш);

— збирання коштів на видання української літера­тури;

— організація публічних лекцій та бібліотек;

— поширення літературних творів Т. Шевченка, Мар­ка Вовчка, П. Куліша та інших письменників. Громади були розгромлені у 1863 р.: закри­то недільні школи, заарештовано активних учас­ників громадівського руху, припинено видання громадівської преси. Валуєвський циркуляр 1863 р. довершив розгром і спричинив перерву в розвитку українського національного руху на десять років.

Громадівці П. Чубинський та О. Кониський після суду були за­слані до північних російських губерній за звинуваченням у революційній діяльності.

2. 70—90-ті роки XIX ст. — діяльність Старої гро­мади, утвореної за ініціативою В. Антоновича на початку 70-х років у Києві.

Діяльність:

— збирання, обробка і публікація етнографічних ма­теріалів та праць з історії України;

— заснування Історичного товариства Нестора-літо-писця (1873 р.);

— заснування Південно-Західного відділу Російсько­го географічного товариства на чолі з Г. Галаганом (1873 р.). Учасниками товариства стали історик В. Антонович, економіст М. Зібер, публіцист М. Драгоманов, статистик О. Русов.

— видання газети «Київський телеграф» (1873-1875 рр.), яка серед іншого публікувала і кри­тичні матеріали щодо державної політики; Емський указ (1876 р.)завдав удару по ук­раїнській культурі:

— закрито Південно-Західний відділ Російського географічного товариства;

— заборонено видавати «Київський телеграф»;

— звільнено ряд професорів Київського університе­ту;

— стався розкол громадівського руху: П. Куліш і М. Костомаров закликали підкоритися політиці царизму й обмежитися культурниць­кою діяльністю; В. Антонович і П. Житецький закликали піти на компроміс із самодержав ством та розвивати українську культуру в контакті з російською; Б. Грінченко, М. Драгоманов ви ви­ступили послідовними противниками поширен­ня русифікації.

З 1876 р. діяльність громад стає нелегальною, центр політичної боротьби переноситься до Галичини.

Значення діяльності громад:

— заклали підвалини української науки;

— вплинули на розвиток українського руху в Західній Україні;

— завершили об'єднання ліво- і правобережної течій українського руху в Російській імперії;

— науково обґрунтували окремішність українського народу;

— допровадили український визвольний рух до політичної стадії;

— забезпечили наступність поколінь українського визвольного руху.

Молоді громади — організації радикальної мо­лоді в 70-80-х років XIX ст., які ставили собі на меті здобуття незалежності України. Проте поши­рене на той час захоплення марксизмом призвело до того, що більшість молодих громадівців або порвала з українським рухом і приєдналася до російських революційних гуртків і організацій, або звузила українське питання до автономії України в складі Російської федерації.

Братство тарасівців— таємна студентська ор­ганізація (1892-1893 рр.), створена І. Липою, В. Шеметом, М. Міхновським; учасниками братства стали відомі письменники та науковці Б. Грінченко, М. Ко­цюбинський, М. Вороний, Є. Тимченко та ін.

Мета: цілковита державна незалежність України.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
5. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
6. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
7. Автокореляційна характеристика системи
8. Амплітудно-частотна характеристика, смуга пропускання і загасання
9. Аплікація як вид образотворчої діяльності дошкільнят, його характеристика.
10. Архітектура СЕП та характеристика АРМ-1, АРМ-2, АРМ-3
11. Афіксальні морфеми. Загальна характеристика
12. Банківська система України і її характеристика

Переглядів: 974