Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Аналіз достатності банківського капіталу

Капітал банку — це сукупність внесених власниками — учасниками капіталу — власних коштів, які зростають у результаті ефективної банківської діяльності у процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових надходжень з боку учасників.

Сутність власного капіталу банку та його основні функції

Термін капітал (фр., англ. capital, лат. captalis — головний) означає багатство (цінні папери, грошові кошти, майно), яке використовується для власного збільшення. Звідси можна дати таке визначення капіталу банку:

Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності капітал банків має значно меншу питому вагу у сукупному капіталі. Це пояснюється специфікою діяльності банківської установи, яка здійснює мобілізацію вільних коштів на грошовому ринку і надає їх у борг. Тому капітал банківської діяльності має інше призначення, ніж в інших сферах підприємницької діяльності.

Сутність банківського капіталу виявляється через його функції (рис. 2.4).

Отже, капітал банку в процесі організації банківської діяльності одночасно виконує кілька функцій, що забезпечує найвищий ефект від проведення банківських операцій, тобто максимізацію прибутку.

Якщо в інших сферах підприємницької діяльності капітал забезпечує платоспроможність і виконує більшість оперативних функцій підприємства, то комерційному банку капітал потрібний насамперед для страхування інтересів вкладників. Тобто першочергове призначення капіталу банку — це виконання ним захисної функції. У цьому зв’язку розмір капіталу є важливим фактором надійності функціонування банку і повинен перебувати під суворим контролем Національного банку України, що регулює діяльність комерційних банків.

Рис. 2.4. Основні функції, що виконує капітал банку

Математичною формулою капіталу в обліку відповідно до міжнародних стандартів є:

Капітал банку відображається в 5-му класі Плану рахунків бухгалтерського обліку банків.

Під час аналізу капітал банку розглядається з різних поглядів: капітал «брутто» (балансовий капітал) і капітал «нетто» (регулятивний капітал).

Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які беруть банки на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.

Основний капітал вважається незмінним і таким, що не підлягає перепродажу, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал має менш постійний характер і його величина піддається змінам.

Основний капітал складається з таких елементів:

· фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

· дивіденди, спрямовані на збільшення статутного капіталу;

· емісійні різниці (емісійний дохід);

· резервні фонди, які створюються згідно із законами України;

· загальні резерви, що створюються під невизначений ризик під час проведення банківських операцій;

· прибуток минулих років;

· прибуток минулих років, що очікує затвердження.

Загальна величина основного капіталу визначається з урахуванням величини очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов’язаннями контрагентів та зменшується на суму:

· недосформованих резервів під можливі збитки за кредитними операціями, операціями з цінними паперами, дебіторською заборгованістю, простроченими понад 30 днів та сумнівними щодо отримання нарахованими доходами за активними операціями;

· коштів, розміщених на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах;

· нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

· капітальних вкладень у нематеріальні активи;

· збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

· збитків поточного року.

Додатковий капітал складається з таких елементів:

· резерви під стандартну заборгованість інших банків;

· резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

· результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;

· результат переоцінки основних засобів;

· прибуток поточного року;

· субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал).

Під час розрахунку суми капіталу сума додаткового капіталу не повинна перевищувати суму основного капіталу.

Субординований борг — це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові капіталу), які відповідно до угоди не можна взяти з банку раніше як через п’ять років, а в разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, уключених до капіталу, не може перевищувати 50 % розміру основного капіталу з щорічним зменшенням на 20 % від його первинної вартості протягом п’яти останніх років дії угоди.

Розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50 % розміру основного капіталу.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1 і 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів:

· акції та інші цінні папери, з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, випущені банком;

· інвестиції в капітал (що не консолідуються) інших банків та фінансових установ у розмірі не менше 10 % їх статутного капіталу та в дочірні установи;

· кошти, що вкладені банком в інші банки на умовах субординованого боргу.

Сума регулятивного капіталу (капіталу «нетто») показує реальну суму капіталу, яку комерційний банк використовує в господарському обороті і яка визначає його фінансовий стан.

Стан капіталу банку (як і будь-якої установи або фірми) характеризується його розміром, структурою (відносними частками його складових) і темпами зростання як капіталу в цілому, так і окремих його складових.

На наступному етапі аналізу вивчаються зміни в структурі балансового капіталу та в його складових.

Крім аналізу структури капіталу, дуже важливо визначити ефективність його використання. Аналіз проводиться за допомогою таких показників:

· прибуток на капітал;

· величина кредитних вкладень на 1 грн капіталу.

Ці показники розраховуються у такий спосіб:

Під час аналізу наведених показників порівнюються дані на звітну дату з даними на відповідну дату минулого року.

На наступних етапах аналізу власного капіталу банку докладно аналізуються достатність банківського капіталу та зміни, які відбулися в його складових.

У процесі аналізу недостатньо виявити за балансом комерційного банку суму його власного капіталу та визначити розмір регулятивного капіталу. Потрібно знати, чи достатньо цих коштів для нормального функціонування банку, захисту інтересів його клієнтів.

Капітал банку допомагає:

· забезпечувати довіру суспільства до стабільності окремої індивідуальної банківської установи та до системи комерційних банків;

· підтримувати обсяги, типи та характер операцій, що проводяться;

· забезпечувати можливість покриття збитків;

· давати змогу банку і надалі задовольняти законні кредитні потреби банківського суспільства.

Достатність капіталу — це здатність банку захистити інтереси своїх кредиторів та власників від незапланованих збитків, розмір яких залежить від обсягу ризиків, що виникають у результаті виконання банком активних операцій.

Для оцінки достатності капіталу банку Національним банком затверджені відповідні нормативи капіталу комерційного банку.

Національний банк залежно від економічного становища країни, стану світових фінансово-кредитних і валютних ринків та відповідно до змін курсу національної валюти може переглядати мінімальний розмір регулятивного капіталу. У разі значного підвищення значення нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу для банків установлюється перехідний період для нарощування капіталу згідно з розробленими банками програмами капіталізації.

Другим нормативним показником є норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2)

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розраховуватися за своїми зобов’язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її беруть на себе власники банку; і навпаки — чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її беруть на себе кредитори/вкладники банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.

Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями.

Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п’ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зважування:

а) І група активів зі ступенем ризику 0 %: готівкові кошти, банківські метали; кошти в Національному банку; боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади, що рефінансуються, та емітовані Національним банком; нараховані доходи за борговими цінними паперами, що рефінансуються та емітовані Національним банком; боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади у портфелі банку на продаж і на інвестиції;

б) II група активів зі ступенем ризику 10 %: короткострокові та довгострокові кредити, надані центральним органам виконавчої влади; нараховані доходи за кредитами, що надані центральним органам виконавчої влади;

в) III група активів зі ступенем ризику 20 %: боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади, що рефінансуються, та емітовані Національним банком; боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади в портфелі банку на продаж та на інвестиції; кошти до запитання, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; нараховані доходи за коштами до запитання, розміщені в банку, що має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; інші короткострокові депозити, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; нараховані доходи за депозитами овернайт, гарантійними депозитами, іншими короткостроковими депозитами, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; кредити овердрафт, овернайт та інші короткострокові кредити, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; нараховані доходи за кредитами овердрафт, овернайт та іншими короткостроковими кредитами, розміщеними в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

г) IV група активів зі ступенем ризику 50 %: кошти до запитання в інших банках, які не належать до інвестиційного класу; нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; депозити овернайт, які розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; короткострокові та довгострокові кредити, надані місцевим органам виконавчої влади; нараховані доходи за кредитами, що надані місцевим органам виконавчої влади; гарантійні депозити в інших банках (покриті); зобов’язання з кредитування, які надані банкам та інші зобов’язання, надані клієнтам; валюта та банківські метали, які куплені, але не одержані; активи до одержання;

д) V група активів зі ступенем ризику 100 %: прострочені нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках; прострочені нараховані доходи за кредитами, наданими центральним і місцевим органам виконавчої влади; короткострокові депозити, розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; нараховані доходи за строковими депозитами, розміщеними в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; довгострокові депозити, розміщені в інших банках; гарантійні депозити в інших банках (непокриті); прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за строковими депозитами, розміщеними в інших банках; кредити овердрафт, овернайт, кошти за операціями репо та інші короткострокові кредити, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу; довгострокові кредити, надані іншим банкам; нараховані доходи за кредитами, наданими іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу; фінансовий лізинг (оренда), наданий іншим банкам; пролонгована заборгованість за кредитами, наданими іншим банкам; прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані іншим банкам; кредити, надані суб’єктам господарської діяльності; нараховані доходи за кредитами, наданими суб’єктам господарської діяльності; прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані суб’єктам господарської діяльності; пролонгована заборгованість за кредитами, наданими суб’єктам господарської діяльності, сумнівна заборгованість інших банків і за кредитами, наданими суб’єктам господарської діяльності; сумнівна заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями; дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків; сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків; транзитний рахунок за операціями, здійсненими платіжними картками через банкомат; пролонгована, прострочена та сумнівна заборгованість за кредитами, наданими центральним та місцевим органам виконавчої влади; кредити, надані фізичним особам; пролонгована заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам; нараховані доходи за кредитами, наданими фізичним особам; прострочена заборгованість та прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані фізичним особам; сумнівна заборгованість за кредитами, наданими фізичним особам; сумнівна заборгованість за нарахованими доходами за операціями з клієнтами; акції та цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції; боргові цінні папери, випущені фінансовими (небанківськими) установами та нефінансовими підприємствами, у портфелі банку на продаж та інвестиції; нараховані доходи за акціями та борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та інвестиції; прострочені нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та інвестиції; товарно-матеріальні цінності; основні засоби; інші активи банку; зобов’язання за всіма видами гарантій (акцептами, авалями); непокриті акредитиви; сумнівні вимоги за операціями з валютою та банківськими металами; цінні папери до одержання за операціями андеррайтингу; сумнівні вимоги за операціями з фінансовими інструментами, крім інструментів валютного обміну.

Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків не може бути меншим ніж 10 %.

Норматив адекватності основного капіталу (НЗ) установлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різних ризиків.

Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як відношення основного капіталу до загальних активів банку, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями банків.

Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталу загальний розмір основного капіталу коригується (зменшується) на суму:

· недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями банків, нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

· капітальних вкладень у нематеріальні активи;

· збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

· збитків поточного року.

Загальні активи банку для розрахунку адекватності основного капіталу включають: готівкові кошти; банківські метали; кошти в Національному банку; казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком; кошти в інших банках; сумнівну заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями; дебіторську заборгованість за операціями з банками; кредити, що надані центральним і місцевим органам виконавчої влади, суб’єктам господарської діяльності, фізичним особам; дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами; транзитний рахунок за операціями з клієнтами; цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції; товарно-матеріальні цінності; інші активи банку; суми до з’ясування та транзитні рахунки; операційні та неопераційні основні засоби.

Під час розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів.

Нормативне значення нормативу НЗ має бути не меншим ніж 9 %.

Під час аналізу достатності капіталу насамперед визначається виконання економічних нормативів за трьома показниками, встановленими НБУ.

Додатковими показниками достатності капіталу можуть бути (15):

К1 — визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів. Рекомендовані значення — у межах 0,15—0,20.

К2 — співвідношення чистого капіталу і загальних активів:

Значення цього показника має бути не меншим 0,04.

К3 — коефіцієнт достатності капіталу — показує максимальну суму збитків, за яких капіталу, що залишився (чистий нетто-капітал), вистачить для забезпечення надійності коштів вкладників та інших кредиторів банку. Передбачається, що капітал банку повинен на 25—30 % покривати його зобов’язання.

К4 — коефіцієнт маневрування — дає змогу зробити якісну оцінку власного капіталу. Брутто-капітал містить як відвернені (іммобілізовані) власні кошти, так і фактичні залишки нетто-капіталу, які можна використати для кредитування. Якщо значення К4 від’ємне, це свідчить не лише про відсутність власних ресурсів, вкладення яких дає дохід, а й про використання депозитів не за призначенням, оскільки останні покривають власні витрати банку.

Оптимальне значення цього показника — від 0,5 до 1,0.

К5—коефіцієнт достатності капіталу — характеризує залежність банку від його засновників. Сума коштів, які інвестуються в розвиток установи, повинна удвічі перевищувати внески засновників.

Мінімальне значення цього показника — 0,15, максимальне — 0,5.

К6 — коефіцієнт захищеності капіталу розраховується за формулою:

Коефіцієнт К6 характеризує захищеність власного капіталу від інфляції вкладенням коштів у нерухомість, обладнання та інші матеріальні активи. Однак таке одностороннє використання капітальних ресурсів може призвести до погіршення ліквідності та платоспроможності банку. Слід ураховувати існуючі законодавчі обмеження. Зокрема, банки можуть мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 10 % власного статутного капіталу (це обмеження не поширюється на приміщення, в яких розміщуються підрозділи банку, що виконують банківські операції).

Однією з головних проблем планування капіталу банку є вибір значення співвідношення між власним капіталом та зобов’язаннями. З одного боку, чим більше це співвідношення, тим вищий рівень надійності банку. З іншого боку, чим більша частка зобов’язань у загальній сумі ресурсів банку, тим (за інших рівних умов) буде вищою прибутковість капіталу. У теорії фінансового аналізу такий ефект називається ефектом фінансового важеля. Це пов’язано з тим, що прибуток, зароблений завдяки використанню всіх ресурсів банку (як власних так і залучених), буде відноситись на суму капіталу.

Отже, під час визначення необхідного розміру капіталу банку, доводиться йти на компроміс, вибираючи між ступенем його надійності з погляду можливості протистояти непередбаченим фінансовим ускладненням і прибутковістю капіталу. Крім того, треба також ураховувати припущений обсяг активів і вимог до розміру капіталу, тобто дотримання нормативу Н1.

2.6.Економічна сутність зобов’язань банку. Класифікація залучених та запозичених коштів

У загальній сумі ресурсів, якими володіє комерційний банк, переважають зобов’язання банку.

Підзобов’язаннями банку слід розуміти вимоги до активів банківської установи, що зобов’язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. У бухгалтерському обліку до зобов’язань включаються кошти на поточних рахунках клієнтів, кредиторська заборгованість, заборгованість за нарахованими процентами та відстрочена дебіторська заборгованість за доходами, але не входять доходи, прибуток та внутрішньобанківські розрахунки.

Рис. Структура зобов’язань банку

Оскільки банк — це установа, яка здійснює операції переважно із залученими коштами, то співвідношення між балансовим капіталом та зобов’язаннями має бути не менше ніж 1 : 5

Аналіз зобов’язань банку починають з визначення їх суми за балансом, для цього обчислюють залишки коштів за названими рахунками на підставі балансу банку. На цьому ж етапі аналізу дається характеристика зміни суми зобов’язань банку у динаміці, а також їх структури. Для зручності аналізу зобов’язання банку класифікуються за різноманітними ознаками, тобто залежно від вкладників, за групами клієнтів, від форми власності, від строку і порядку повернення, за ціною ресурсів тощо.

Так, за якісним складом зобов’язання «брутто» поділяються на такі групи:

— цінні папери власного боргу;

— субординована заборгованість;

— депозити:

· кошти до запитання клієнтів та коррахунки інших банків;

· строкові депозити;

· депозити та кредити інших банків;

· кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій;

— кредиторська заборгованість банку:

· за податками до бюджету;

· позабюджетним фондам;

· працівникам банку;

· інша кредиторська заборгованість.

Цей аналіз дає змогу визначити, з яких секторів економіки, на який строк, у якій формі залучається основна маса коштів.

В економічній літературі зобов’язання поділяють на залучені та запозичені кошти. Залучені кошти — найбільша частина зобов’язань банку. Це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки на пластикових картах, кредиторська заборгованість тощо.

У банківській практиці залучені кошти називають депо-
зитними зобов’язаннями. Класифікацію депозитів показано на рис. 3.2.

Депозит (вклад) — це зобов’язання банку за тимчасово залученими коштами фізичних і юридичних осіб або цінними паперами за відповідну плату.

Рис. Класифікація депозитів

Практично усі клієнтські рахунки в пасиві називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який рахунок, відкритий клієнту в банку, на якому зберігаються його грошові кошти. У світовій практиці їх частка у структурі пасивів становить від 60 % до 80 %.

Згідно зі світовою практикою зобов’язання за їх економічним змістом поділяють на такі групи:

· депозити до запитання;

· строкові депозити (включаючи вклади населення та боргові цінні папери);

· міжбанківський кредит;

· кредиторська заборгованість.

Ефективність формування ресурсної бази банку залежить від раціонального поєднання трьох факторів: стабільності (стійкості), вартості та строковості. Розглянемо переваги та недоліки окремих складових ресурсної бази.

До депозитів до запитання (або онкольних депозитів) відносять: залишки на поточних рахунках клієнтів; кошти місцевих бюджетів та позабюджетних фондів; кошти на коррахунках інших банків (рахунках «лоро»); кошти в розрахунках (невикористані залишки за акредитивами, лімітованими чековими книжками, кошти замовників на спеціальних рахунках у разі розрахунків за капітальними вкладеннями в цілому за об’єкт); вклади населення до запитання.

Витрати на обслуговування поточних рахунків, як правило, найменші. Це найдешевший вид ресурсів. Збільшення його частки в ресурсній базі скорочує процентні витрати і знижує витратність ресурсів у цілому. Проте зміну залишків депозитів до запитання важко спрогнозувати, і цей вид ресурсів є найнестабільнішим елементом. Висока їх частка значно знижує ліквідність банку. Як свідчить практика, оптимальний рівень депозитів до запитання в ресурсній базі має бути в межах 30 %.

Строкові депозити — це грошові кошти, які розміщуються в банку на суворо обумовлений термін. Вони поділяються на депозити від юридичних та фізичних осіб (вклади населення). Банку вигідно залучати строкові депозити, оскільки вони стабільніші і дають змогу банкові розпоряджатися ними тривалий термін. Незважаючи на зростання процентних витрат, збільшення частки строкових депозитів у загальній сумі зобов’язань є позитивним моментом, адже вони є найстабільнішою частиною ресурсів. Саме вони дають змогу кредитувати на триваліші терміни, але за ними сплачують більш високий процент. У зв’язку з тим, що сьогодні вільних оборотних коштів у підприємств майже немає, у структурі строкових депозитів значну частку становлять вклади населення (депозити фізичних осіб). Витрати на залучення вкладів населення дещо нижчі, тому вони є вирішальним елементом стабільних ресурсів банку.

Міжбанківський кредит береться банком у разі термінової потреби в грошових коштах з метою вкладення у вигідні активні операції та для підтримання ліквідності. У цій групі ресурсів виділяють саме міжбанківські кредити й міжбанківські депозити. Міжбанківські кредити порівняно з міжбанківськими депозитами є дорожчими і коротшими за термінами залучення. Перевагою цього виду ресурсів є його висока мобільність, основним недоліком — висока витратність.

Специфічний вид ресурсів — кредити, отримані від НБУ. Їх джерелом є здебільшого емісія. Надання кредитів Національним банком іноді пов’язане з рефінансуванням, тобто комерційні банки спочатку надають позики своїм клієнтам за рахунок власних коштів, а потім НБУ компенсує (рефінансує) їх комерційному банку. НБУ є кредитором останньої інстанції для банку другого рівня.

До зобов’язань банку належать також кредиторська заборгованість бюджетним та позабюджетним фондам, заборгованість банку за господарськими операціями, заборгованість працівникам банку по заробітній платі та інші пасиви. Цей вид ресурсів є сталими пасивами банку і може бути використаний у крайніх випадках на дуже короткі терміни.

2.7. Завдання та загальна схема аналізу зобов’язань банку

Аналіз зобов’язань банку проводиться в такій послідовності:

1) визначається загальний обсяг зобов’язань банку, їх частка в загальних пасивах і динаміка їх зміни за допомогою стандартних показників (абсолютний приріст, темп зростання та темп приросту);

2) аналізується частка окремих складових ресурсної бази (структура зобов’язань) у динаміці (вертикальний аналіз);

3) аналізуються окремі показники, що характеризують стабільність строкових депозитів, депозитів до запитання та міжбанківських кредитів;

4) визначається ступінь використання залучених та запозичених коштів;

5) контролюється дотримання банком нормативів обов’язкового резервування коштів на коррахунку в НБУ;

6) визначається раціональність формування ресурсної бази банку з позиції витратності та стабільності й намічаються окремі напрямки її оптимізації.

Аналізуючи обсяг зобов’язань банку, важливо дати їх як кількісну, так і якісну оцінку. Збільшення сум зобов’язань банку свідчить про зростання депозитної бази банку. При цьому також необхідно проаналізувати їх якісну структуру.

Чим вища частка зобов’язань перед клієнтами банку (підприємств та організацій) на довгостроковій основі, тим вища стабільна частина ресурсів комерційного банку, що позитивно впливає на його ліквідність і зменшує його залежність від міжбанківських позик. Проте строкові депозити є дорожчими, що негативно впливає на рентабельність та прибутковість роботи банку, водночас збільшення частки (понад 30 %) банківських позик підвищує ризик незбалансованої ліквідності, оскільки посилюється залежність банку від зовнішніх джерел фінансування. Варто зазначити, що через дефіцит вільних коштів у суб’єктів господарювання частка МБК у структурі зобов’язань досягає 40—50 %.

Висока частка залишків на рахунках клієнтів знижує стабільність ресурсної бази банку, збільшує потребу у високоліквідних активах, спонукає банк до посилення трансформації частини короткострокових ресурсів у більш довгострокові вкладення і цим загострює проблему ліквідності.

Аналіз окремих видів залучених ресурсів дає змогу конкретизувати способи підвищення ліквідності та прибутковості роботи банку. Розглянемо докладніше систему показників, яка дає змогу проаналізувати депозитну політику банку.

Аналіз строкових депозитів проводиться за допомогою системи показників:

Оборотність депозитних вкладень. Цей показник відбиває кількість оборотів, що їх здійснюють депозитні вкладення за певний період, і розраховується за формулою:

Тривалість одного обороту депозитних вкладень у днях (або середній термін зберігання вкладених коштів). Для його розрахунку використовується формула:

Цей показник відбиває в динаміці стабільність вкладів, що дуже важливо для оцінки вкладів як ресурсів короткострокового кредитування. Чим більший цей показник, тим стабільніша ресурсна база.

Рівень осідання депозитних вкладень:

Середній термін використання депозитів:

Коефіцієнт нестабільності депозитів:

Цей коефіцієнт характеризує рівень достроково вилучених строкових депозитів. Зниження середнього терміну використання депозитів у поєднанні зі значним коефіцієнтом нестабільності (понад 10 %) свідчить про посилення нестабільності депозитної бази, що негативно впливає на ліквідність банку.

Коефіцієнт використання депозитів:

Цей коефіцієнт показує, який процент від загального обсягу залучених ресурсів розміщений у кредити. Якщо коефіцієнт перевищує 75 % , то це свідчить про ризиковану агресивну кредитну політику банку. Якщо ж він менше 65 % — про пасивну кредитну політику.

Рівень диверсифікації депозитів:

Рівень диверсифікації депозитів визначається кількістю та часткою великих депозитів, які збільшують ризик втрат і порушення ліквідності в разі дострокового вилучення депозитів. Сума всіх великих депозитів не повинна перевищувати розмір капіталу банку. До великого депозиту належить депозит понад 10 % від розміру власного капіталу банку. Занадто високий рівень диверсифікації депозитів ускладнює управління депозитною базою.

Банки повинні мати свою стратегію підтримання стійкості депозитів. Важливими елементами такої стратегії є підвищення якості обслуговування клієнтів, стабільність процента, щоб клієнти залишались вірними банку в період кризових ситуацій.

Кошти, що залучаються комерційними банками як депозити строком до одного року, можуть у певних економічних межах використовуватися не тільки для видачі короткострокових позик, а й для надання їх на триваліший термін. Для того щоб установити межу, в рамках якої можливе спрямування короткострокових ресурсів на середньо- і довгострокове кредитування, банками розраховується коефіцієнт трансформації короткострокових позик у довгострокові за такою формулою:

де К_т — коефіцієнт трансформації;

Д₀ — дебетовий оборот з видач короткострокових позик строком до одного року;

К₀ — кредитовий оборот з надходжень коштів на депозитні рахунки строком до одного року.

Важливою складовою ресурсної бази банку є залишки коштів на поточних рахунках клієнтів та на коррахунках інших банків, тобто депозити до запитання. Аналіз залишків коштів на рахунках клієнтів з позиції ліквідності балансу здійснюється на основі даних про їх частку в загальній сумі зобов’язань. Значна питома вага депозитів до запитання негативно відбивається на стані ліквідності банку: по-перше, погіршується співвідношення ліквідних активів та зобов’язань до запитання, яке характеризує поточну ліквідність; по-друге, знижується стабільність ресурсної бази банку.

Поліпшення ліквідності може бути досягнуто зміною структури залучених та запозичених коштів (збільшенням питомої ваги строкових депозитів через можливе переоформлення стабільної частини залишків коштів на рахунках до запитання в строкові депозити).

Для аналізу депозитів до запитання використовуються такі самі показники, як і при аналізі строкових депозитів:

Оборотність коштів на поточних рахунках клієнтів. Цей показник відбиває кількість оборотів, які здійснюють онкольні депозити за певний період, і розраховується за формулою:

Тривалість одного обороту онкольних депозитів у днях (або середній термін утримання коштів на поточних рахунках). Для його розрахунку використовується формула:

Чим більший цей показник, тим стабільніша ресурсна база.

Рівень осідання коштів на поточних рахунках:

Коефіцієнт нестабільності депозитів:

Відхилення від середнього залишку на величину коефіцієнта нестабільності визначає мінімальні та максимальні межі стабільного залишку на поточних рахунках. Чим нижчий коефіцієнт нестабільності, тим вищий мінімальний стабільний залишок, який може бути переоформлений на депозитний рахунок. Такі розрахунки потрібно робити, як за всіма залишками на рахунках клієнтів, так і за окремими рахунками з метою визначення стабільних залишків у окремих клієнтів (щоб проводити з ними роботу щодо відкриття депозитних рахунків). Якщо за окремими клієнтами коливання значні, а в загальній сумі рахунків вони невеликі, то ресурсну базу можна вважати стабільною. Якщо підприємство постійно підтримує залишок на поточних рахунках у певних межах, йому можуть надати пільги під час розрахунково-касового обслуговування.

Практика показує, що значна частка коштів, які надходять на поточні рахунки клієнтів банку, залишається без руху протягом тривалого строку. Банки заінтересовані в залученні цих коштів на строкові депозити для зміцнення стабільної депозитної бази. Тому банки за допомогою такої методики можуть допомогти клієнтам у визначенні частки коштів від планового виторгу, що осідає на поточному рахунку, яка без шкоди для підприємства може бути розміщена на строковий депозитний рахунок:

де Ч_с.д — частка коштів від планового виторгу, що може бути розміщена на строковий депозитний рахунок;

З_ср — середній залишок коштів на поточному рахунку за відповідний період минулого року;

Н_факт — фактичні надходження на поточний рахунок (фактична реалізація за відповідний період минулого року);

Н_пл — очікувані надходження на поточний рахунок підприємства (план з реалізації).

Для аналізу розвитку клієнтської бази використовуються такі коефіцієнти:

· коефіцієнт плинності клієнтів;

· коефіцієнт залучення клієнтів;

· коефіцієнт закріплення клієнтів;

· коефіцієнт постійності клієнтів.

Коефіцієнт плинності клієнтів розраховується за такою формулою:

Коефіцієнт постійності клієнтів розраховується за формулою:

К_пост = 1 – К_плин.

Коефіцієнт залучення клієнтів розраховується за формулою:

Коефіцієнт розширення клієнтської бази розраховується за формулою:

У загальній сумі зобов’язань комерційних банків України велика частка належить заощадженням населення. Для оцінки стабільності грошових вкладів населення використовуються такі самі показники, що й для аналізу строкових депозитів. Факторний аналіз величини залишків за вкладами населення може проводитись за допомогою такої факторної моделі:

Залишки на рахунках = Чисельність населення регіону ×
× Коефіцієнт охоплення населення ощадною справою ×
× Середній залишок на одному рахунку.

У свою чергу, коефіцієнт охоплення населення ощадною справою розраховується за формулою:

Коефіцієнт охоплення = Кількість ощадних (депозитних)
рахунків у банку / Чисельність населення регіону.

Під час аналізу впливу факторів використовується спосіб ланцюгових підстановок.

Для характеристики здатності банку залучати депозити для підтримання своїх кредитних операцій та його можливості давати в кредит ці депозити використовується ще такий показник, як коефіцієнт співвідношення позик та депозитів. Цей коефіцієнт розраховується за такою формулою:

Високе значення цього коефіцієнта традиційно асоціюється з вищим ризиком, оскільки це свідчить про недостатню ліквідність (уразливість від дій кредиторів), негативні економічні умови чи наслідки відпливу депозитів.

Низьке значення цього коефіцієнта показує в кредитуванні неможливість прийняття існуючого ризику.

Багато в чому значення коефіцієнта залежить від ступеня розвитку країни, однак 70—80 % залежить від співвідношення між ліквідністю та дохідністю. Якщо в усій банківській системі цей показник перевищує 100 %, тоді у будь-якій галузі можуть мати місце структурні проблеми, наприклад, під час рефінансування Національним банком торговельних операцій чи у разі стабілізаційного кредитування.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економічна сутність пасивних операцій банку. Джерела формування ресурсів	\|	Аналіз ефективності формування та використання банківських ресурсів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.028 сек.