Позитивізм

Позитивізм –від. Лат. Доведений, перевірений чуттєвим досвідом.

Кореніпозитивізму починається з просвітника Сен-Сімона(1760-1825). Основи його поглядів – признання закономірності і прогресивності розвитку людства яке в майбутньому прийде до справедливого соціалістичного устрою. Рушієм історії і зміни систем Сен-Сімон вважає суперечності між старими порядками та елементами нових. Але ці суперечності перш за все результат розумової діяльності.

Огюст Конт(1798-1857). Розробив свою класифікацію наук. Згідно якої наука про суспільство називалася «соціальна фізика». Потім її перейменував на соціологію. Основна праця – «курс позитивної філософії» 6 томів. На його думку, соціологія має будуватися за взірцем природничих наук. Суспільний розвиток та устрій зумовлюється гармонійним поєднанням трьох головних підстав 1) матеріальна(держава).2) Духовна(церква) 3)Моральна(сімя).

Вплив позитивізму був величезний.Величезну роль у поширенні просвітництва в історіографії зробив літературознавець Іпполіт Тен (1828-1893). У 1898 р. 2 професори Сорбонни – Шарль Ланглуа(1863-1929) і Шарль Сеньовіс(1854-1942) видали підручник присвяченого історичному методу «Вступ до вивчення історії» - класичний зразок позитивіської методології.

Герберт Спенсер(1820-1903). Спираючись на революційні знання дарвіна створив систему «синтетичної філософії» яка об’єднувала всі теоретичні науки того часу. Цій проблемі він посвятив багато публікацій. На відмінно від Конта, Спенсер подав картину речей( зовнішнього світу). Виокремив 3 види еволюційних процесів.

А) неорганічний

Б) органічний( жива природа)

В) над органічний(суспільство)

Внаслідок цієї кваліфікації суспільство було включене в загально еволюційний процес природи. Дуже складним для Спенсера було розмежування соціології і історії. Спенсер заявив, що соціологія – справжня історична наука, а традиційну історію відніс до описово –розповідних дисциплін. Позитивізм привернув увагу дослідників на таку проблему – вплив на соціальні процеси різних факторів:

- Природного середовища

- Господарства

- Духовно-психологічні явища

Популярною була праця Генрі Бокля(1821-1862). «Історія цивілізації Англії у 2 томах». Бокль був переконаний, що наукове пізнання можливе тільки методами природничих наук.

Виділив найважливіші чотири:

1)експериментальний.

2)Типологічний.

3)Порівняльний.

4)Статистичний.

Згідно тверджень Бокля людство зазнавало впливу двох груп закономірностей:

- Природничих,географічно-кліматичних факторів

- Розумово – психологічних

В США фізик, хімік, фізіолог Джон Дреблен 1811-1882 ще далі поглибив і розширив вчення Бокля. Отож, під впливом позитивізму багато дослідників почали цікавитися різними сторонами суспільного життя. Зародилися нові напрямки і школи: Школа економічної теорії, школа соціальної історії, школа історії культури.

Теоретики позитивізму в різних країнах концентрували свою увагу на історичних фактах і процесах тлумачачи їх на основі емпіризму. Під впливом позитивізму і праць Ранке дослідники продовжували надавати ваги скрупульозному вивченню джерел.

Німеччині група прусських дослідників створила «Малонімецьку школу», поєднавши ідею від німецької класичної школи Гегеля до позитивізму. Зміст історії бачили в етично-моральному вдосконаленні людини. Але визнавали певну політичну за ангажованість історії. Голова малонімецької школи Йоган Дройзен(1818-1884) в ряді своїх праць одним з перших постав проти позитивізму. Праці: «Історія прусської політики» 14 Т.,»Нариси підстав історії». Для Дройзена історія – втілення морального, цілісного світу людини. За таких умов історична наука взагалі не є можливою, оскільки вона представляє політику минулого. Дройзен вказав на обмеженість можливостей історика у дослідженні минулого, оскільки його свідомість обмежена належністю до певної нації, релігії. Його гасло – досліджуючи, розуміти. Не істина, а розуміння є завдання історії.

другій половині 19 століття філософія історії поділилася на дві галузі:1) конструктивна філософія історія(формує теорії про зміст, сенс і мету історичного розвитку(розвиток і зміни об’єкта)). 2) формальна філософія історії – концентрує увагу на теорії і логіці історичного пізнанн( пізнавальні зусилля суб’єкта).

Внаслідок цього згодом народилася окрема наукова дисципліна пов’язана як з філософією, так і історією. Це – методологія або теорія історії.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Романтизм та історіографія романтизму	\|	Nota Bene!!!!!

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.