Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Традиційні форми та методи навчання у вищій школі: лекція, семінарське заняття, практичні заняття, методика проведення консультацій та індивідуальних занять.

Дидактичні особливості нових інформаційних технологій

Інформаційні технології у нашому сьогоденні розглядаються як необхідний елемент навчального процесу. Однією з нових інформаційних мультимедійних технологій і потужним технічним засобом навчання є інтерактивний програмно-технологічний навчальний комплекс на основі SMART Board.

Електронна інтерактивна дошка (SMART Board) – це сенсорна панель, яка працює в комплексі з комп'ютером і проектором. Перші інтерактивні дошки були випущені фірмою SMART Technologies в 1991 році.

Навчальний комплекс на основі SMART Board є реалізацією концепції нового інформаційного середовища й призначений для необмеженого використання викладачами, шкільними вчителями, аспірантами й студентами (лекції, практичні й самостійні заняття, довідкова підтримка і т.п).

Слід зазначити, що при проектуванні навчальних занять з використанням технології SMART Board варто керуватися такими правилами:

· підпорядкування технології SMART Board педагогічній задачі, а не навпаки;

· оптимальне дозування використання технології SMART Board у сполученні з традиційними методами навчання;

· поєднання можливостей традиційних і нових видів технічних засобів, таких як інформаційні комп’ютерні технології;

· вибір такого варіанту застосування технології SMART Board, завдяки якому пізнавальна активність студентів підвищується;

· постійне вдосконалення технологій проектування навчального процесу.

Організація навчання у вищій школі забезпечується засобами поєднання аудиторної і позааудиторної форм навчання. До традиційних форм організації навчального процесу (видів навчальних занять) відносять:

- лекції;

- семінари;

- практичні заняття (лабораторні роботи, лабораторний практикум);

- самостійну аудиторну роботу студентів;

- самостійну позааудиторну роботу студентів;

- консультації;

- курсове проектування (курсові роботи);

- дипломне проектування (дипломні роботи);

- усі види практик.

Для здійснення контролю за якістю знань та вмінь студентів традиційно використовуються:

- контрольні роботи;

- індивідуальні співбесіди;

- колоквіуми;

- заліки;

- іспити;

- захист курсових і дипломних робіт;

- державні іспити;

- комплексний іспит за фахом.

У вищому навчальному закладі лекція традиційно посідає одне з найбільш важливих місць у навчальному процесі.

Лекція (лат. lektio - читання) – це стрункий, логічно завершений, науково обґрунтований, послідовний і систематизований виклад певної наукової проблеми, теми чи розділу навчального предмету, ілюстрований за необхідністю наочністю та демонструванням дослідів. Лекція мас органічно поєднуватися з іншими видами навчальних занять, слугувати підґрунтям для поглиблення і систематизації знань, які набуваються студентами у процесі аудиторної та позааудиторної навчальної роботи.

Дидактична цінність лекції полягає в тому, що студент отримує можливість засвоїти значно більший об’єм інформації, ніж за той самий час самостійної роботи. Під час лекції досвідчений викладач може плідно впливати на погляди і переконання студентів, формувати у них уміння критично оцінювати отриману інформацію, ознайомлювати слухачів з новітніми науковими досягненнями.

Проведені дослідження (А.І. Кузьмінський) засвідчують, що після лекції з усього обсягу інформації студенти можуть відтворити лише 10-15% (як говорить народна мудрість: “В одне ухо влетіло, в друге вилетіло”). Окрім того великі потоки слухачів (більше 50 осіб) позбавляють викладача можливості ефективного управління розумовою діяльністю студентів. Відсутність бажання студентів активно працювати на лекції може мати декілька причин, найбільш типовими з яких є наступні:

- невідповідність рівня складності пропонованого на лекції матеріалу рівню підготовленості студентів до його сприйняття;

- надмірна теоретизація матеріалу або навпаки його спрощення, “розжовування” до примітивізму;

- відсутність зв’язку між теоретичним матеріалом і його практичною значущістю;

- відсутність у студентів мотивації до вивчення конкретного предмету у зв’язку з нерозумінням його ролі в майбутній професійній діяльності;

- недостатня психолого-педагогічна та методична підготовка викладача, його невміння цікаво і доступно викладати навчальний матеріал, продумувати кожен фрагмент лекції та зацікавити ним слухачів.

У зв’язку з цим приведемо одне порівняння: за даними американських фахівців підготовка до інтенсивної одногодинної лекції вимагає від викладача щонайменше 30-40 годин підготовки. Іншими словами, “високий енергетичний імпульс” лекції повинен забезпечуватися потужною і довготривалою “акумуляцією” інформаційної енергії. Отже, важливим показником лекції має бути її змістовність та інформативність – сукупність нових знань з теми, їх повнота і достовірність.

I.A. Балягіна, М.А. Богоград та Г.О. Ковальчук пропонують визначити рівень змістовності лекції за допомогою спеціального показника Рз :

Рз = Чз/ Чл- 100%,

де; Р з - показник рівня змістовності лекції;

Ч з - час змістовної частини лекції;

Ч л - час лекції;

Так, наприклад, якщо за 90 хвилин лекції викладач висвітленню проблеми присвятив 60 хвилин, то

Р = 60/90 o 100%, отже Рз = 66,6%. [Балягіна І. А., Богоград М.А., Ковальчук Г.О. Методика викладання економіки: Навч.-методд. Посібник для самостійного вивчення дисципліни / І. А.Балягіна, М.А.Богоград, Г.О.Ковальчук. – К.: КНЕУ, 2005. – С.123].

Так, експериментально встановлено, що слухач зазвичай може запамʼятати і відтворити не більше 5-9 одиниць інформації. Тому на лекції доцільно аналізувати не більше 5 основних проблем. Що ж стосується кількості рис аналізованих явищ, то тут слід обмежуватися максимальним числом – 9, що є межею короткотермінового запамʼятовування. У лекції також слід обмежувати кількість цифр, використовуючи максимальний “психологічний цифровий барʼєр”: 5-7 цифр. Викладачам (особливо економічних дисциплін, яким необхідно використовувати цифровий матеріал) із загального обсягу цифрових даних слід відбирати обмежене коло найпотрібніших показників, і докладно аналізувати саме їх, уникати громіздких цифр та використовувати узагальнені величини, що більш легко сприймається аудиторією. Зазвичай на лекціях слід відмовитися від обʼємного кількісного аналізу або проводити його у випадках лише нагальної необхідності. Методично доцільно буде обмежитися викладом його результатів. Однією з важливих рис лекторської майстерності варто вважати уміння викладача використовувати в лекції оптимальну кількість змістових, відомих раніше і нових відомостей, зокрема цифрових.

За способом викладу навчального матеріалу можна виокремити такі види лекцій:

- проблемні лекції;

- лекції - візуалізації:

- лекції - консультації;

- бінарні лекції;

- лекції - бесіди;

- лекції - дискусії;

- лекції із заздалегідь запланованими помилками;

- лекції з аналізом конкретних ситуацій;

- лекції - конференції;

- лекції - прес-конференції.

Слід зазначити, що лекція є однією з найважчих форм навчальної роботи у ВНЗ, оскільки лектор завжди виступає одночасно в декількох ролях: оратора, який переконує аудиторію, пропагує науку, захищає або відкидає якісь положення; вченого, який розглядає явища і факти, положення, закономірності, спонукає, дає поштовх науковому мисленню студентів, їх самостійності і творчості; педагога, який озброєний матеріалом високої виховної та наукової цінності, словом впливає на аудиторію; психолога, який відчуває аудиторію в цілому і кожного студента зокрема, і використовує знання людської психіки для реалізації головних задач навчання і виховання. Плідно прочитана лекція впливає на розум, світогляд, почуття, мотивацію навчальної діяльності студентів.

Ефективною формою організації навчання у вищій школі є семінарські заняття, з якими органічно поєднуються лекції.

Семінар (лат. seminarium - розсадник) – вид практичних занять, який передбачає самостійне опрацювання студентами окремих тем і проблем відповідно змісту навчальної дисципліни та обговорення результатів цього вивчення, представлених у вигляді тез, повідомлень, доповідей, рефератів тощо. Семінари у формі дискусій, учасниками яких були вчені з різних країн світу, були дуже поширені в Києво-Могилянській академії. З 1874-1875 років семінарські та практичні заняття почали широко використовуватися в Київському університеті за ініціативи професора М. Авенаріуса.

Залежно від завдань і змісту семінарських занять їх можна класифікувати як;

- просемінари;

- традиційні (тематичні) семінари;

- підсумовуючі семінари (повторення і систематизації знань, міжпредметні семінари та ін.);

- спецсемінари.

Традиційний (тематичний) семінар орієнтований на обговорення групи проблем, які вивчались студентами самостійно або опрацьовувалися на лекції. Серед тематичних семінарів найчастіше використовуються такі різновиди:

- семінар-бесіда (обговорення заздалегідь підготовлених студентами доповідей, рефератів, творчих робіт);

- семінар-дискусія;

- ссмінар-конференція;

- семінар-“круглий стіл”;

- семінар-симпозіум та ін.

Студентові магістратури, молодому викладачеві слід знати основні критерії оцінювання якості семінарського заняття, зокрема:

1. Цілеспрямованість – чітке і аргументоване висунення наукової проблеми, намагання поєднати теоретичний матеріал з Його практичним використанням у майбутній професійній діяльності.

2. Планування – виокремлення і повідомлення студентам головних питань, пов'язаних з профілюючими дисциплінами, наявність новинок у списку літератури.

3. Організація семінару – уміння розпочинати та підтримувати дискусію, конструктивний аналіз усіх відповідей студентів, оптимальна інформативність і наповненість навчального часу обговоренням проблем.

4. Стиль проведення семінару – пожвавлений, з постановкою актуальних питань, наявність елементів дискусії, або млявий, який не викликає інтересу.

5. Ставлення викладача до студентів – поважне, урівноважене, толерантне, справедливо вимогливе чи байдуже.

6. Ставлення студентів до заняття – зацікавлене чи байдуже, конструктивно критичне чи негативне.

7. Якість управління групою – викладач швидко встановлює контакт з учасниками семінару, впевнено та вільно тримається, взаємодія з групою носить педагогічно доцільний характер та охоплює всіх студентів чи, навпаки, викладач робить багато зауважень, розмовляє на підвищених тонах, спирається в роботі на декількох студентів, а інші залишаються пасивними.

8. Коментарі та висновки викладача - кваліфіковані, доказові, переконливі, чи, навпаки, некваліфіковані, неістотні, не містять у собі змістовних рекомендацій; якість оцінювання навчально-пізнавальної діяльності студентів.

9. Якість організації самостійної позааудиторної роботи студентів і визначення теми наступного заняття та рекомендації щодо підготовки, вивчення основних та додаткових джерел, Інтернет-ресурсів і т.п.

Знання студентів, виявлені на семінарах та інших практичних заняттях, повинні коментуватися та обов’язково оцінюватися. Оцінки заносяться до журналу і враховуються при виставленні підсумкової (чи модульної) оцінки з навчальної дисципліни.

Практичні заняття (грец. prakticos – діяльний) – форма навчального заняття, на якому педагог організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни і формує уміння і навички їх практичного застосування шляхом виконання відповідно поставлених завдань. У структурі практичного заняття домінує самостійна робота студентів. Практичні і лабораторні заняття отримали поширення в університетській освіті у другій половині XIX ст. Зусиллями М.В. Ломоносова лекція знайшла поєднання з практичними заняттями і науково-дослідною роботою

Перелік тем практичних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Практичними заняттями називають заняття із розв’язування задач з вищої математики, фізики, теоретичної механіки, нарисної геометрії та інших предметів, виконання вправ на побудову схем, графіків, діаграм, виконання розрахунково-графічних робіт із спеціальних дисциплін, виконання вправ на читання, наприклад, аудіювання, розмовне мовлення при вивченні мов.

За дидактичною сутністю практичні роботи близькі до лабораторних робіт. У деяких випадках використовується термін “лабораторно-практичні роботи” (наприклад, в фізиці, хімії, геодезії, тощо). Лабораторні роботи (від лат. labor – труднощі, робота; laboro – трудитися, працювати, долати труднощі, турбуватися) – один з видів самостійної навчальної роботи студентів, яка проводиться за завданням викладача із застосуванням навчальних приладів, інструментів, матеріалів, установок та інших технічних засобів.

Консультації – форма навчання, у процесі якої студент отримує відповіді на конкретні запитання або пояснення складних для самостійного осмислення проблем. Консультації можуть бути індивідуальними (наприклад, при підготовці студентом курсового проекту) або груповими, що проводяться перед модульною контрольною роботою, заліком чи іспитом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Порівняльна характеристика традиційного та інноваційного навчання	\|	Кредитно-модульна і модульно-рейтингова технології навчання як педагогічні інновації.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.