Біостратиграфічні методи визначення віку порід

Тема 2. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ВІКУ ГІРСЬКИХ ПОРІД

І ГЕОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ МИНУЛОГО

Специфіка поняття “вік” у геології зумовлена суттєвою різницею швидкості геологічних і біологічних процесів, а також часом існування геологічних і біологічних об’єктів. У геології є різні шкали вимірювання часу, що пов'язано з різними способами його визначення. Використовують палеонтологічні, геомагнітні, евстатичні, археологічні та інші шкали. Різні хронологічні шкали узгоджують із загальною шкалою абсолютного віку. Абсолютний вік вимірють одиницями кратними земним рокам (найчастіше мільйонами років). Проблеми кореляції геохронологічних шкал спричинені неповнотою збереження і різною інформативністю геологічної та палеонтологічної інформації. Розуміння поняття відносного віку як відображення структурних співвідношень між геологічними тілами. Вплив суб'єктивного фактора у інтерпритації даних визначення геологічного віку. Геологічні тіла є продуктами дії послідовності певних процесів; сучасний стан гірських порід зумовлений чинниками різного віку. Яскравий приклад – поліметаморфічні комплекси докембрію, які в розвитку пройшли декілька етапів.

Біостратиграфічний метод (метод Сміта) зародився в Англії 1799 р. Майже одночасно в Європі його розробив М.Кюв’є. Палеонтологічний метод швидко поширився в Європі; він дав змогу порівняти розрізи різних країн і на цій підставі запропонувати загальну стратиграфічну і геохронологічну шкали. На 2-й сесії МГК (1881) такі шкали було прийнято. Геологи отримали надійний інструмент визначення відносного віку осадових товщ у розрізнених виходах і кореляції зведених розрізів різних регіонів. Визначити біостратиграфічний вік гірської породи означає визначити її належність до певної одиниці геохронологічної шкали. Методологічною основою біостратиграфічного методу є еволюційна теорія, згідно з якою (закон Дарвіна-Доло) організм не може повернутися до минулого стану, який вже був у його предків. Живі організми дуже чутливі до змін у стані навколишнього середовища. На підставах вивчення форм прояву змін біологічних ознак можна з’ясувати зміни палеофаціальних умов. Дуже важлива особливість біостратиграфії – величезна швидкість геологічного поширення нових видів та родів. Приклад – поява і миттєве, в геологічному розумінні, поширення рапан у Чорному морі.

Значення стратотипових розрізів окремих одиниць стратиграфічної шкали як еталона під час палеонтологічних досліджень. Стратотипи різного рівня значення: місцеві, регіональні, континентальні.

Поняття “керівної форми”у палеонтології. Основні вимоги – короткочасне існування організму та його широке географічне поширення. Обмежене застосування методу керівних форм. Поняття про форми “ендеміки” та “космополіти”. Явище рекуренції керівних форм. Зональний метод, розроблений д'Орбіньї і А.Опелем (1856–1858) як продовження розвитку біостратиграфії. В цьому методі керівні види розглядають як члени послідовного ряду еволюції. Поняття “біозони” і зональні види. Зони монотаксонні і політаксонні. Метод “характерних комплексів” використовує повну інформацію про наявні палеонтологічні рештки. Виділяють форми: керівні, характерні, доживаючі, транзитні. Напрями подальшого розвитку біостратиграфії.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Виникнення і розвиток історико-геологічного методу	\|	Методи абсолютної геохронології

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.