• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Обсяги торгів на організованому ринку у 1999 році (за видами фінансових інструментів) (млн. грн.)

Подальший розвиток системи організованої торгівлі на фондовому ринку пов’язаний зі створенням в Україні Єдиної біржової системи. Позитивними напрямами, що сприятимуть виходу з кризи можуть стати: концентрація угод на організаційно оформленому ринку, зокрема, зосередження вторинної торгівлі цінними паперами на фондових біржах та торговельно інформаційних системах, що передбачено в Указі Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні”.

Обіг цінних паперів в Україні забезпечують 836 торговців цінними паперами, представлені:

— суб’єктами підприємницької діяльності, для яких цей вид діяльності є виключним (65,4%);

— комерційними банками (17,1%);

— інвестиційними компаніями (17,5%).

Така структура торговців цінними паперами спостерігається протягом двох останніх років без значних змін. Посилюється тенденція щодо диференціації торговців цінними паперами, а саме поступово з’явилась група торговців, які щоквартально здійснюють обсяги операцій, що перевищують 10 млн. грн., з одночасним зменшенням кількості тих торговців, які взагалі не здійснювали діяльності. Крім того, поступово зменшується група “дрібних” торговців, тобто тих, які виконують щоквартально угод на суму, що не перевищує 100 тис. грн. Більше половини торговців, які здійснювали діяльність протягом 1999 року, відносяться до “середньої групи” — обсяг укладених ними угод складає від 100 тис. до 1 млн. грн.

Згідно чинного законодавства торговці цінними паперами можуть здійснювати наступні види діяльності: комерційну, комісійну, діяльність з управління цінними паперами, представницьку діяльність та діяльність з розміщення цінних паперів. На сьогодні переважають комерційні і комісійні операції (рис. 5.7), що обумовлено їх високою динамікою (рис. 5.8).

Рис. 5.7. Структура діяльності торговців цінними паперами у 1999 році

Рис. 5.8. Обсяг комерційних та комісійних операцій у 1997—1999 рр.

Комерційні банки здійснюють найбільший обсяг угод з цінними паперами, хоча їх питома вага постійно знижується (рис. 5.9)

Рис. 5.9. Структура обсягів торгів у 1997—1999 рр. (за видами торговців)

Важливу роль у розвитку інвестиційного процесу в Україні протягом останніх 5 років відіграють інвестиційні фонди та інвестиційні компанії.

Основною функцією цих інститутів є акумуляція коштів (в основному приватизаційних майнових сертифікатів (ПМС)) переважно дрібних інвесторів та здійснення їх наступного інвестування (як правило, шляхом участі у сертифікатних аукціонах) у цінні папери інших емітентів і на основі цього формування та управління єдиним портфелем цінних паперів.

Проведення масової сертифікатної приватизації державних підприємств зумовило швидке зростання кількості інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній, які здійснюють діяльність у сфері спільного інвестування.

Станом на 1 січня 2000 року інвестиційними фондами та заємними фондами інвестиційних компаній було залучено 19146,174 тис. приватизаційних майнових сертифікатів на загальну суму 201034,8 тис. грн., що свідчить про те, що майже 42% громадян України взяли участь у приватизації державного майна через інститути спільного інвестування (ІСІ).

Станом на 1 жовтня 2000 року в Україні діє 128 інвестиційних фондів та 100 інвестиційних компаній (рис. 5.10).

Рис. 5.10. Кількість інвестиційних фондів та інвестиційних компаній
у 1995—1999 рр.

Особливістю розвитку та функціонування інститутів спільного інвестування в Україні є те, що в переважній своїй більшості вони були створені саме для обслуговування процесів сертифікатної приватизації.

Цей факт підтверджує те, що пік активної діяльності ІСІ приходиться на 1997—1998 рр. — роки найбільш активної приватизації державних підприємств, а також те, що переважна більшість діючих інститутів спільного інвестування — це закриті інвестиційні фонди та закриті взаємні фонди інвестиційних компаній, які становлять майже 90% від загальної кількості інститутів спільного інвестування. На сьогодні відкритими є лише 3 інвестиційні фонди та 8 взаємних фондів інвестиційних компаній.

Зниження загальної кількості інститутів спільного інвестування протягом останніх двох років викликано поступовим завершенням процесу масової приватизації та відповідним закінченням терміну дії ІСІ. Протягом наступних кількох років очікується закриття більшості інститутів спільного інвестування, в т.ч. лише у 2000 року очікується закінчення термінів діяльності, ще 46 інвестиційних фондів та 45 взаємних фондів інвестиційних компаній.

Завершення сертифікатної приватизації вимагає вирішення цілого ряду нагальних проблем, що виникають у зв’язку з цим у сфері спільного інвестування:

вирішення питання щодо подальшої долі невикористаних приватизаційних майнових сертифікатів, які акумульовані фінансовими посередниками;

можливість розрахунку з учасниками інвестиційних та взаємних фондів інвестиційних компаній цінними паперами, які знаходяться у власності цих інститутів спільного інвестування;

порядок реорганізації та ліквідації існуючих інститутів спільного інвестування.

В сьогоднішніх умовах розвитку цінних паперів постає необхідність розвитку принципово нових інститутів спільного інвестування, а саме корпоративних та пайових інвестиційних фондів. Це дозволить посилити роль ІСІ у інвестиційних процесах в Україні, створити надійний і в той же час більш простий механізм залучення коштів юридичних та фізичних осіб, забезпечити їх діяльність у відповідності зі світовою практикою та стандартами їх діяльності.

Зокрема, у 1999 році продовжувалося співробітництво Комісії з Американським агентством з міжнародного розвитку (USAID), зокрема з контрактером Комісії — компанією Financial Markets International, Inc (FMI), яка веде довгострокову роботу з консультаційної допомоги у розробці нормативної бази регулювання фондового ринку. Працює Спеціальна цільова група з питань корпоративного управління та прав акціонерів, яка була створена на підставі положень Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки. До складу Спеціальної цільової групи входять як фахівці з юридичних питань та керівники представництв міжнародних організацій, які працюють в Україні, так і представники Комісії, Міністерства юстиції України, інших спеціалістів органів виконавчої влади. Метою діяльності групи є визначення цілей та підготовка переліку завдань, необхідних для створення в Україні цивілізованої практики корпоративного управління. Крім того, проводилися зустрічі групи, на яких велася робота у напрямку розробки та вдосконалення нормативної бази з питань корпоративного управління, зокрема розроблено та запропоновано на розгляд Комісії проект Закону України “Про акціонерні товариства”. Розвивається співробітництво з Світовим банком, зокрема, в рамках реалізації спільного проекту “Позика на розвиток підприємств-ІІ” (IDAL-II) та підготовки проекту “Позика на розвиток приватного сектора” (PSDL). Впровадження рекомендації Світового банку під час реалізації проекту IDAL-II стало значним кроком на шляху розбудови ринкової інфраструктури в Україні: було удосконалено систему розкриття інформації на ринку цінних паперів, впроваджено міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, внесені зміни до системи оподаткування операцій з цінними паперами, запроваджені норми ЄС та IOSCO до функціонування депозитарних та розрахунково-клірингових механізмів, підвищено статус саморегулівних організацій та бірж, здійснено поштовх для розвитку депозитарної, розрахунково-клірингової та платіжної систем для обслуговування операцій з цінними паперами.

Незважаючи на певний прогрес у розвитку фондового ринку, залишається цілий ряд не вирішених проблем. Серед яких можна виділити: недостатність законодавчого забезпечення, низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури, недостатня прозорість діяльності емітентів та професійних учасників фондового ринку, низькій рівень корпоративної культури, недостатній рівень знань більшої частини населення з питань фондового ринку тощо.

Із зростанням обсягів інвестування в економіку України, необхідністю належного обслуговування інвестиційних процесів та забезпечення належного захисту прав інвесторів, а також у зв’язку із закінченням масової приватизації фондовий ринок повинен перейти в новий етап свого розвитку. Необхідність прискорення економічних реформ в Україні, активізації залучення та раціонального розміщення інвестиційних ресурсів на конкурентних засадах, вдосконалення обігу цінних паперів та забезпечення захисту прав інвесторів на фондовому ринку вимагає зосередження уваги на таких напрямах розвитку вітчизняного ринку цінних паперів:

удосконалення системи захисту прав інвесторів;

підвищення ролі державного регулювання ринку цінних паперів, розвиток нормативно-правової бази;

розбудова інфраструктури фондового ринку;

розвиток системи організованої торгівлі;

удосконалення діяльності інститутів спільного інвестування;

удосконалення механізмів корпоративного управління.

Сприяти інтенсифікації іноземної інвестиційної діяльності або створювати додаткові перешкоди її розвитку здатна загальна інфраструктура, котру потребують інвестори для реалізації своїх проектів. Так, високі транспортні видатки завдають шкоди інвестиціям в промислових галузях, що орієнтуються на експорт. З огляду на багатоманітність пропозиції та якість обслуговування послуги в сфері телекомунікацій помітно відстають від очікуваних. Держава пропонує низку послуг щодо базисного забезпечення в сферах охорони здоров’я, освіти та транспорту, а також дотримання правопорядку та законності. Якщо їх розглянути у співвідношенні з видатками (податки, виплати, митні збори, корупція) то в порівнянні з іншими східноєвропейськими країнами, України є вкрай непривабливою. Зокрема, податковий тягар майже на 50% більший, ніж у державах з подібним ВВП на душу населення. Трапляється, що ця роль оферента послуг набуває спотвореного характеру. Так, від багатьох іноземних інвесторів місцеві органи влади вимагали «добровільної» участі у розбудові державної інфраструктури, зокрема, будівництва доріг, мостів, пожежних станцій тощо.

Не викликає сумніву той факт, що формування сприятливого для міжнародного інвестиційного бізнесу соціально-культурного середовища та його складових елементів тісно пов’язане і багато в чому визначається змінами в політико-правовому, інституціональному та економічному середовищах. Так, розвиток форм власності, роздержавлення і приватизація сприяють розвиткові підприємництва, безпосередньо включають у сферу економічних відносин особистий інтерес. Розвиток прогресивних організаційних структур управління та розпад бюрократичної командно-адміністративної системи сприяє подоланню інерційності господарського мислення. Водночас потрібні спеціальні зусилля, спрямовані на формування ринкової економіки в цілому та відповідного соціально-культурного середовища, з боку держави та її інститутів. По-перше, найважливіше для України завдання — розробити адаптований до умов української ментальності механізм реалізації прийнятих законодавчих актів. По-друге, одночасно з цим формувати позитивну громадську думку, по-справжньому готувати людей до нових економічних умов життя, максимально використовуючи засоби масової інформації та, що особливо важливо, реформуючи всю систему народної освіти.

Впроваджуючи політику на активізацію іноземного інвестування, Україна, як і інші країни з перехідними економіками, стає об’єктом аналізу щодо потенціалу й ризику іноземної інвестиційної діяльності. Інвестиційний потенціал (об’єктивні, переважно кількісні умови інвестування) та інвестиційний ризик (переважно якісні політичні, економічні та соціальні характеристики приймаючої країни щодо ймовірності втрати інвестицій чи доходу від них) визначають інвестиційний клімат.

Традиційно проведення експертно-аналітичного оцінювання інвести­ційного клімату пов’язане з виведенням інтегрального показника ризику та відповідним ранжуванням країн визначенням їх інвестиційного рейтингу через аналіз факторів їхнього політичного, економічного, соціально-культурного, інституціонального середовища, ресурсів та інфраструктури. Деталізація факторів, їх компонування, методи їх кількісної та якісної оцінки залежать від цілей та конкретних завдань тієї чи іншої інформаційно-аналітичної системи.

Найвідомішими авторитетними системами оцінок інвестиційного клімату є рейтинги Institutional Investor, Euromoney та BERI.

Рейтинг Institutional Investor — це насамперед рейтинг (оцінка) кредитоспроможності країн. Він складається за участю експертів ста провідних міжнародних банків. Такі оцінки робляться кожних півроку за комплексним показником, що враховує різні аспекти і параметри платіжної спроможності та інвестиційної привабливості 135 країн.

Рейтинг Euromoney базується на дослідженні трьох груп індикаторів: 1) ринкових — 40%; 2) кредитних — 20%; 3) політико-економічних, які включають політичний ризик, економічне становище та прогноз економічного розвитку, — 40%.

При формуванні рейтингу в інформаційній системі BERI (Business Environment Risk Index) оцінюються політична стабільність, ставлення до зарубіжних інвестицій, націоналізація, девальвація, платіжний баланс, бюрократичні питання, темпи економічного зростування, можливість реалізації угод, витрати на заробітну плату, продуктивність праці, інфраструктура, умови коротко- та довгострокового кредитування (див. табл. 5.10)

Таблиця 5.10

Структура формування рейтингу в системі BERI

Національні рейтинги інвестиційного клімату періодично публікують провідні економічні журнали (Fortune, The Economist), авторитетні експертні агенства (Moody’s, Standart and Poor, IBCA). У дослідницьких цілях використовуються інші (більш вузькі чи розширені) експертно-аналітичні та прогностичні системи.

Для більшості країн (особливо великих і тих, що мають федеративний устрій) актуальними і практично значущими для інвестора є оцінки інвестиційного клімату (інвестиційної привабливості) регіонів. Напрацьовано різні методичні підходи і відповідний інструментарій такої оцінки.

Цікавими, зокрема, є рейтинги інвестиційної привабливості регіонів Росії, що публікуються у журналі “Эксперт”. Розроблена оригінальна методика із поєднанням статистичного і експертного підходів. Інтегральний рейтинг кожного регіону розраховується: а) по ресурсно-сировинній, виробничій, споживчій, інфраструктурній, інтелектуальній, інституціональній, інноваційній складових інвестиційного потенціалу; б) по рівню інвестиційного ризику, що включає економічну (тенденції економічного розвитку), політичну (поляризація політичних симпатій населення), соціальну (рівень соціальної напруженості), екологічну (рівень забруднення природного середовища) та кримінальну (рівень злочинності) складові. Характерно, що у цілому співпадають рейтинги інвестиційної привабливості, розраховані окремо для національних та іноземних інвесторів. Іншими словами, якщо регіон є привабливим для російського інвестора, то він, як правило, є привабливим і для іноземного інвестора і навпаки. Доречі, за оцінками “Експерт — Регіон” найбільший інвестиційний потенціал мають Свердловська область (1 місце), Москва (2 місце), Московська область (3 місце), Санкт-Петербург (4 місце).

Одна з перших комплексних методик оцінки інвестиційної привабливості регіонів України розроблена під керівництвом І.А.Бланка. Вона передбачає ранжування регіонів (областей) за п’ятьма синтетичними (узагальненими) показниками із врахуванням їх значущості:

1) рівень загальноекономічного розвитку регіону (7 аналітичних показників) — 35%;

2) рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону (5 аналітичних показників) — 15%;

3) демографічна характеристика регіону (4 аналітичних показники) — 15%;

4) рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону (6 аналітичних показників) — 25%;

5) рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків (4 аналітичних показники) — 10%.

Показово, що за результатами оцінки найбільш інвестиційно привабливими (як і в Росії) є провідні науково-промислові центри з розвиненою інфраструктурою — Київ і Київська область (1 місце), Дніпропетровська (2), Донецька (3), Харківська (4) та Запоріжська (5) області.

Реалізація прямих інвестицій передбачає також деталізований аналіз інвестиційної привабливості окремих галузей економіки, підприємств та конкретних об’єктів.

Порівняльна оцінка інвестиційної привабливості галузей проводиться, як правило, із попереднім їх укрупненим групуванням у відповідності з прийнятою у сучасній статистиці методологією. Найважливішим узагальнюючим показником при цьому є рівень прибутковості (рентабельності) інвестицій у довгостроковому контексті. У більш широкому плані аналізується загальний рівень розвиненості галузі, інфраструктура, рівень монополізму і конкуренції, ступінь державного впливу та складність вирішувальних процедур, кваліфікація місцевих спеціалістів галузі тощо.

Зазначимо, що оцінки фінансового стану та інвестиційної привабливості підприємств країн з перехідними економіками актуалізуються в процесі їх приватизації з участю іноземних інвесторів. Поряд з традиційним аналізом ліквідності і оборотності активів, фінансової стійкості і прибутковості капіталу важливого значення набувають оцінки:

· балансової і ліквідаційної вартості, дисконтованої вартості грошових надходжень;

· строків і механізмів приватизації;

· структурної (організаційної, промислової, фінансової) перебудови підприємства;

· вибору моменту участі у приватизації (наприклад, до чи після структурної перебудови) тощо.

Розвиток портфельного інвестування в першу чергу залежить від розвиненості фондового ринку. Серед індикаторів його кон’юнктури слід відзначити індекси: Dow Jones, що формується на основі трьох спеціалізованих індексів — промислового (розраховується на основі курсу акцій 30-ти найбільших промислових компаній США), транспортного (20 залізничних, авіа й автотранспортних компаній) і комунального (15 комунальних компаній); Standard and Poor (відображає динаміку акцій 500 компаній, що складають 85% загальної вартості акцій Нью-Йоркської фондової біржі); NYSE, AMEX, NASDAQ, DAX, NIKKEI і ряд інших європейських фондових індексів (“Рейтер” — Великобританія, “Франкфурт Альгемайте Цайтунг” — Німеччина тощо).

В Україні розпочато підготовчі роботи для розрахунку національного фондового індексу. На сьогодні провідні інвестиційні компанії, які активно працюють з іноземними інвесторами, розраховують власні фондові індекси. Серед них: “Проспект Інвестментс”, “Wood and Company”, “СS First Boston”, “Альфа-Капітал”.

В основу розрахунку індекса Pro-50 покладено показники 50-ти компаній: металургійних (16), енергетичних (4), нафто-газових (7), хімічних (10), машинобудування (5) та інших галузей (8). Індекс Wood-15 дозволяє слідкувати за ціною 15-ти компаній різних галузей, акції яких обертаються на Позабіржовій фондовій торговій системі (ПФТС). Свої розрахунки фондових індексів “CS First Boston” та “Альфа-Капітал” ведуть на основі статистичної виборки у 20 підприємств. З жовтня 1997 р. вводиться офіційний ПФТС-індекс, який розраховується щоденно на основі офіційних результатів позабіржової торгівлі акціями підприємств, що пройшли 1-ий та 2-ий рівень лістингу.

Масштаби іноземної допомоги, як було показано вище, залежать від сукупності специфічних політичних, економічних і соціальних факторів і, в першу чергу, від глибини взаємодії тієї чи іншої країни з міжнародними фінансовими організаціями (наприклад, програми МВФ) та з країнами-донорами (двостороння допомога).

Схему оцінки інвестиційного клімату, тієї чи іншої країни у загальному вигляді ілюструє рис. 5.11.

У 1996 р. рейтинг Institutional Investor позиціонує Україну на 111-му місці, серед 135 країн з тенденцією до подальшого пониження. Зазначимо, що падіння інвестиційного рейтингу України відбувалося у період поліпшення світової фінансової кон’юнктури, коли провідними міжнарод­ними організаціями давались оптимістичні оцінки щодо перспектив еконо­мічного зростання. Більше того, поліпшувалась як загальна економічна ситуація, так і інвестиційний клімат багатьох центрально- та східноєвро­пейських країн — потенційних конкурентів України на світових ринках (Чехії, Словаччини, Угорщини, Польщі, Словенії, Естонії, Румунії, Латвії, Литви). У 1999 р. Україна знаходилась на 112 позиції (із 136 країн).

Експертна оцінка політичної стабільності та інших середовищних факторів (стабільність цін і національної валюти, хід приватизації, розвиток інфраструктури і торгівлі, законодавча база, природні ресурси, продук­тивність виробництва, економічне зростання) 25-ти країн з перехідною економікою, що була проведена у 1994-1995 рр. “Сентрал юропієн економік ревю” позиціонувала Україну на 15 місці із 4,4 балами за 10 бальною оцінкою. У 1996-1997 рр. Україна посідає 16-18 місця при середньому показнику 3,4 (Чехія — 8,3, Таджикистан — 1,4).

Рис. 5.11. Схема оцінки інвестиційного клімату

У цілому невтішними у порівняльному плані є і прогнози розвитку України за основними макроекономічними показниками, що безпосередньо впливають на формування параметрів інвестиційного клімату. Зокрема, “Сентрал юропієн економік ревю” передбачає економічне падіння в Україні до рівня шести останніх позицій у рейтингу країн. Із аналітичних матеріалів “Економік Інтелідженс Юніт” за 1997 р. випливало, що із 24 країн з перехідними економіками лише у двох передбачається економічне падіння — в Таджикистані (–5%) та Україні (–1). Лише чотири країни випереджали Україну у рівні інфляції. У цілому Україна серед європейських постсоціалістичних країн сприймається як країна з найбільшим ризиком.

Показовими є також результати експертних оцінок за 63 факторами поточного стану та перспектив розвитку в Україні політико-правового, економічного, соціально-культурного та ресурсно-інфраструктурного середовища, проведені у 1995 р. Київським національним економічним університетом (див. табл. 5.11).

Таблиця 5.11

Результати аналізу і прогнозу середовищних
факторів України за 5 бальною системою оцінки

Характерно, що в умовах екстраполяції трендів, що склалися (прогноз А), відзначається можливість погіршення практично всіх середовищних факторів. Однак і при реалізації комплексу запобіжних заходів поліпшення стану буде незначним (прозноз Б). Цікаво, що експерти акцентують увагу, з одного боку, на необхідності концентрованого пріоритетного розвитку конкретних інститутів та механізмів, а з іншого — пропонують комплексно вирішувати як політико-правові та економічні, так і соціальні та екологічні проблеми. Особливий наголос робиться, зокрема, на питаннях експлуатації природних ресурсів України, розвитку екологічної ситуації, проблемі “відпливу умів” тощо.

Аналіз інвестиційного клімату України в регіональному зрізі є принципово важливим, оскільки, по-перше, Україна має визнані науково-технологічні і промислові центри, і по-друге — для неї характерні диспропорції в природничо-ресурсних потенціалах і рівнях економічного розвитку регіонів (областей). Масштабні іноземні інвестиції можуть або поглибити ці диспропорції, або нівелювати, якщо буде проводитись відповідна цілеспрямовна інвестиційна політика.

Відносно інвестиційної привабливості І.А.Бланк розподіляє регіони України на 4 групи:

1) пріоритетної інвестиційної привабливості (Київ і Київська область, Дніпропетровська, Донецька, Харківська, Запорізька області і Автономна Республіка Крим);

2) досить високої інвестиціної привабливості (Луганська, Львівська, Одеська, Полтавська області);

3) середньої інвестиційної привабливості (Вінницька, Житомирська, Закарпатська, Сумська, Миколаївська, Черкаська, Чернігівська області);

4) низької інвестиційної привабливості (Волинська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Рівненська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Чернівецька області).

Про галузеву специфіку інвестиційного клімату України певною мірою свідчать дані табл. 5.12.

Таблиця 5.12

Якісна оцінка умов міжнародного бізнесу в Україні за видами діяльності.

*** — високий рівень, ** — середній рівень; * — низький рівень

За оцінками І.А.Бланка, найбільшу інвестиційну привабливість у довготерміновій перспективі для здійснення як реальних, так і фінансових інвестицій мають будівництво і промисловість, а серед підгалузей промисловості:

· кольорова і чорна металургія, виробництво натуральної шкіри, парфюмерно-косметична, спиртова (пріоритетні);

· нафтодобувна і газова, машинобудування, цементна та інші (достатньо інвестиційно привабливі);

· хімічна і нафтохімічна, виробництво збірного залізобетону, плодово-овочева, масло-сирова (середня інвестиційна привабливість);

· вугільна, електроенергетика, торфяна промисловість, виробництво цукру (низька інвестиційна привабливість).

Однак у цілому економічні національні умови для реалізації міжнародних інвестиційних програм є порівняльно непривабливими. Згідно із західними оцінками, норма прибутку на вкладений капітал у будівництво заводу у Західній Європі складає 38,6%, окупність 6 років, а в Україні — 21% з 11-річним строком.

На сьогодні Україні досить важко конкурувати із країнами Східної Європи та СНД на міжнародних інвестиційних ринках, про що зокрема свідчать дані табл. 5.13.

Таблиця 5.13

Суверенні рейтинги країн, що розвиваються,
агентства Moody’s станом на початок жовтня 1999 року
(без деталізації щодо очікувань)

За експертними оцінками ЄБРР за 4-ьох бальною шкалою Україна отримала у 1999 р. в порівнянні з 1998 р. такий рейтинг:

1. Структурна перебудова:

П1 (приватизація великих підприємств) = 2 + (2+) — повна схема великої приватизації майже готова до здійснення, окремі підприємства приватизовано;

П2 (приватизація малих підприємств) = 3 + (3+) — реалізована майже повна програма малої приватизації;

П3 (корпоративне управління і реорганізація підприємств) = 2 (2) — помірно жорстка кредитно-дотаційна політика, слабка реалізація законодавства щодо банкрутства, мало заходів з укріплення режиму конкуренції і корпоративного управління;

2. Лібералізація:

П4 (вивільнення цін) = 3(3) — суттєвий прогрес в лібералізації цін, майже ліквідовані держзакупки за неринковими цінами;

П5 (торгівля і валютна політика) = 3(3–) — ліквідація майже всіх кількісних і адміністративних обмежень на імпорт і експорт, майже повна конвертованість за поточними операціями;

П6 (розвиток конкуренції) = 2(2) — прийнято законодавство і створено органи підтримки конкуренції, деяке зменшення обмежень на створення нових підприємств, певні міри стосовно підприємств-монополістів;

3. Фінансова інфраструктура:

П7 (реформа банківської системи) = 2(2) — значна лібералізація процентних ставок і розподілу кредитів, обмеження використання «директивних кредитів» або встановлення максимуму процентних ставок;

П8 (ринки цінних паперів і небанківські фінансові установи) = 2(2) — створення фондових бірж, поява оптових торгівців цінними паперами і брокерів, незначна торгівля держзобов’язаннями, створення правової і нормативної бази для випуску і торгівлі цінними паперами.

Загалом відмічається, що стагнація ринкових перетворень має в Україні усталений характер. Зокрема, ситуація в галузі інституційної інфраструктури практично незмінна з 1994 р., в галузі лібералізації — з 1995 р., в приватизації — з 1997 р.

За оцінками Німецької консультативної групи, здійсненими на матеріалах опитування менеджменту 21 зарубіжних компаній, основними перешкодами здійснення іноземних інвестицій в Україні у порівнянні з іншими перехідними економіками є нестабільність законодавства, неспроможність уряду забезпечити належні умови інвестування, нерозвиненість інфраструктури (табл. 5.14).

Таблиця 5.14

Перешкоди для здійснення інвестицій в Україні. Співвідношення позитивних та негативних відповідей (у%)

Результати спільного обмеження ЄБРР і світового банку стану інвестиційного клімату 20 країн Центрально-Східної Європи і СНД у 1999 р. методом опитування керівників 3000 підприємств (250 — українських) ілюструє рис. 5.11.

Рис. 5.11. Десятимірний сімплекс оцінки інвестиційного клімату України

За 4-ьох бальною системою (1 — зовсім не заважає; 4 — дуже заважає) оцінювались такі параметри:

1 — політична стабільність; 2 — інфляція; 3 — обмінний курс; 4 — фінанси; 5 — податки і регулювання; 6 — інфраструктура; 7 — правопорядок; 8 — корупція; 9 — неорганізована злочинність; 10 — організована злочинність, мафія.

Читайте також:

1. I етап. Аналіз впливу типів ринку на цінову політику.
2. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
3. Internet- торгівля , бізнес- портали, аукціон, Internet-банкінг
4. VII. За видами товарів і послуг
5. Автомати для комбінованої торгівлі
6. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
7. Амортизація як джерело фінансових ресурсів підприємств
8. Аналіз доцільності фінансових інвестицій у корпоративні права.
9. Аналіз ринку послуг ресторанного господарства району
10. Аналіз рівня, динаміки та структури фінансових результатів підприємства
11. Аналіз стратегічних альтернатив та визначення оптимальної стратегії формування фінансових ресурсів
12. Аналіз факторів впливу на обсяги виробництва суспільного продукту.

Переглядів: 493