Психічні процеси особистості, їх види та розвиток

План

Тема 5. Соціально- психологічна структура особистості.

Лекція 5

1. Психічні процеси особистості, їх види та розвиток.

2. Характеристика психічних властивостей особистості.

3. Види психічних станів людини.

4. Соціальна неповторність особистості у ролях, позиціях, статусах і установках.

5. Сутність і структура світогляду людини.

6. Поняття соціалізації особистості.

7. Фактори, ефекти, механізми та засоби соціалізації.

СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ(згідно з концепцією персоналізації А.В.Петровського), включає наступні складові:

1. Внутрішньоіндивідна підсистема, яка представлена темпераментом, характером, здібностями людини, всіма характеристиками її індивідуальності;

2. Інтеріндивідна підсистема, яка виявляється у спілкуванні з іншими людьми і в якій особистісне виступає як прояв групових взаємовідносин, а групове – в конкретній формі проявів особистості;

3. Надіндивідна (метаіндивідна), в якій особистість виноситься як за межі органічного тіла індивіда, так і поза зв’язки “тут і тепер” з іншими індивідами. Цей вимір особистості визначається “внесками”, що їх робить особистість в інших людей.

СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ (за К.К.Платоновим у межах системно-діяльнісного підходу):

1. Підструктура спрямованості, яка об’єднує спрямованість , ставлення та моральні якості особистості. Елементи особистості, що входять до цієї під структури, не породжуються природними задатками і відображають індивідуально заламлену класову свідомість. Формується ця під структура шляхом виховання і є соціально зумовленою;

2. Підструктура досвіду. Вона включає в себе знання, навички, уміння і звички, набуті в індивідуальному досвіді через навчання, але вже з помітним впливом біологічно зумовлених властивостей особистості. Її називають ще індивідуальною культурою, підготовленістю;

3. Біологічно зумовлена підструктура: темперамент, статеві й вікові особливості, патологічні зміни. Ці елементи залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.

4. Підструктура психічних процесів.

СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ(за С.Рубінштейном):

1. Що хоче особистість? (Спрямованість, установки, потреби, інтереси).

2. Що може особистість ? (Здібності, обдарованість).

3. Що є особистість насправді? (Темперамент, характер).

4. Що повинна особистість? (Ставлення до вимог суспільства та інших людей).

За висловом українського психолога Г.С. Костюка, психологічна структура особистості – це “система систем”. Справді, в особистості розвиваються, диференціюються та інтегруються психічні властивості під впливом соціальних факторів за умови здійснення нею діяльності та спілкування.

У структуру особистості входять: психічні процеси, психічні властивості, емоційно-вольова сфера, мотиваційна сфера, духовний світ, ціннісні орієнтації, досвід тощо.

У побудові структури особистості можна виділити три основних підходи:

1) соціально-психолого-індивідуальний;

2) діяльнісний;

3) генетичний.

Перші спроби змоделювати психологічну структуру особистості як двовимірну систему зробив К.К. Платонов. У його варіанті структура особистості була поділена на два ряди, де перший ряд мав такі підструктури: підструктура спрямованості, підструктура досвіду, підструктура психічних процесів, підструктура біопсихічних властивостей. Другий ряд системи складався з підструктур здібностей і характеру.

Складністю психічної організації самої людини, її функцій та діяльності. При цьому варто усвідомити, що чим більше й глибинніше людина пізнаватиме саму себе, тим складніші системні утворення відображатимуть психологічну структуру особистості.

Основу системної психологічної структури особистості складають три базові виміри. Перший – соціально-психолого-індивідуальний (вертикальний), до якого входять: спілкування, спрямованість, характер, самосвідомість, досвід, інтелектуальні процеси, психофізіологічні якості. Другий – діяльнісний (горизонтальний), котрий охоплює: потребнісно-мотиваційні, інформаційно-пізнавальні, цілетворні, результативні, емоційно-почуттєві компоненти діяльності. Третій – генетичний (віковий), куди входять: задатки, здібності.

Найважливішим складником у структурі особистості є свідомість, на основі якої формується самосвідомість.

У психології свідомість розуміють як відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності та самої себе. Простіше кажучи, кожна людина індивідуально має уявлення про світ, про себе та свою діяльність.

Свідомість не тотожна психіці людини. Це особливий психічний процес або сукупність процесів. Вона сформувалася в процесі суспільного розвитку людини і є особливим утворенням в її структурі. Прийнято вважати, що свідомість виникла завдяки людській праці як специфічному виду людської діяльності. Це така функція людської психіки, яка адекватно, узагальнено й цілеспрямовано відображає у символічній формі зовнішній світ і творчо його перетворює, яка у відчуттях, що надходять із зовнішнього середовища, оцінює його, аналізує, чинить відповідні дії (пристосовується сама або пристосовує світ). Нарешті, свідомість емоційно сприймає дійсність та її наслідки, контролює власну поведінку й керує нею, організовує свій матеріальний світ і духовне життя.

Отже, свідомість – не просто образ дійсності, а особлива форма психічної діяльності, зорієнтована на відображення і перетворення дійсності.

Основними компонентами свідомості є знання та переживання. Щоб усвідомити що-небудь із зовнішнього світу або знати про самого себе, треба систематизувати свої знання про той чи інший об’єкт пізнання й класифікувати їх. На основі переживань людина вибирає із навколишньої дійсності значущі для неї явища, події, факти, оцінює їх й виявляє своє ставлення до обставин, які вже є або можуть бути, й цим самим створює умови для актуалізації механізмів, котрі забезпечують розгортання й поглиблення знань.

Свідомість не дається людині від народження, вона є суспільним продуктом.

Основними ознаками самосвідомості є орієнтація людини на осмислення своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки. Самосвідомість – це також знання людини про саму себе засобом рефлексії (погляду збоку). Така сукупність знань є змістом самосвідомості, а її серцевина – самооцінка особистості. Самооцінка може бути адекватна або неадекватна, завищена або занижена. Вона впливає на процес саморегулювання та самореалізації людини у стосунках з іншими людьми, природою, світом матеріальних речей.

До соціально-психологічної структури особистості входить: світ психічних явищ людини, психічні процеси, властивості, стани, утворення і соціально-психологічні явища і процеси.

Світ психічних явищ людини охоплює всі явища і процеси, які відображають основний зміст психіки людини і які вивчає психологія як специфічна сфера знань.
Психічні процеси – це психічні явища, що забезпечують первинне відображення і усвідомлення людиною впливів навколишньої дійсності. Як правило, вони мають чіткий початок, певне протікання і яскраво виражене закінчення.

Психічні процеси поділяться на: пізнавальні (відчуття, сприйняття, увага, уявлення, пам’ять, уява, мислення, мова), емоційні і вольові.

Відчуття – це відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів та явищ навколишнього світу, що діють у даний момент на рецептори людини.

Органи відчуття одержують, відбирають, накопичують інформацію і передають її в мозок, який щосекунди отримує і переробляє її величезний потік. Завдяки цьому у нас виникає адекватне відображення навколишнього світу і стану самого організму.

Відчуття виникає як реакція нервової системи на той чи інший подразник і має, як і будь-яке психічне явище, рефлекторний характер. Фізіологічною основою відчуття є нервовий процес, що виникає при дії подразника на адекватний йому аналізатор.

Види відчуттів.

Зорові відчуття мають основне значення у пізнанні людиною зовнішнього світу. Зорові відчуття виникають внаслідок діяння світлових променів (електромагнітних хвиль) на чутливу частину нашого ока, зорового апарата.

Завдяки зоровим відчуттям ми пізнаємо форму, світло і колір предметів, їх розміри, об’єм, віддаленість. Зорові відчуття допомагають людині орієнтуватися в просторі, координувати свої рухи. Звичайне людське око реагує на світло, що характеризується довжиною хвилі від 390 до 760 мілімікронів.

Слухові відчуття. За допомогою слуху ми контролюємо свою і чужу мову і в разі необхідності виправляємо вимову. Подразником для слухового аналізатора є звукові хвилі - повздовжні коливання частинок повітря, що поширюються на всі боки від джерела звуку. Орган слуху людини реагує на звуки частотою в межах від 16 до 20000 коливань за секунду. Вухо найчутливіше до звуків частотою близько 1000 коливань за секунду.

Нюхові відчуття. Органами нюху є нюхові клітини, розміщені у верхній частині носової порожнини.Подразниками для нюхового аналізатора служать частинки пахучих речовин, які потрапляють у носову порожнину разом з повітрям.

Смакові відчуття. Смакові відчуття спричиняються дією на смакові рецептори хімічних властивостей речовин, розчинених у глині або воді.

Є чотири елементарні смакові відчуття: відчуття солодкого, кислого, соленого й гіркого.

Шкірні відчуття охоплюють: дотику або тактильні відчуття; холоду; тепла; болю.

Рухові і дотикові відчуття. Рухові або кінетичні відчуття – це відчуття руху й положення органів тіла. Рухові відчуття сигналізують про силу скорочення м’язів і про положення частин нашого тіла, про те, наприклад, наскільки зігнута рука в плечовому, ліктьовому суглобі тощо.

Відчуття рівноваги. Органи відчуття рівноваги містяться у внутрішньому вусі й подають сигнали про рух і положення голови.

Органічні відчуття. До органічних відчуттів належать відчуття голоду, спраги, ситості, нудоти, внутрішніх болів тощо. Рецептори цих відчуттів містяться в стінках більшості внутрішніх органів: стравоходу, шлунку, кишечника.

Вібраційні відчуття. Цей своєрідний вид відчуттів виникає при дії на поверхню тіла коливань повітря, зумовлених рухом або коливанням тіла.
Читайте також:
Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
Блок 1. Соціально-демографічні та міграційні процеси.
Бурхливий розвиток емпіричної соціології
Вiковi особливостi волi. Розвиток i формування волi
Важелі впливу на процеси розвитку ринку капіталу.
Валютна система та її розвиток

Переглядів: 1798

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

Механізми психологічного захисту |

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.