• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Управління людськими ресурсами в системі управління економікою держави

ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ЗАВДАННЯ

КУРСУ "УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ

РЕСУРСАМИ"

1. Управління людськими ресурсами в системі управління економікою держави.

2. Предмет, завдання та методи курсу "Управління трудо­вими ресурсами".

3. Місце курсу "Управління трудовими ресурсами" в сис­темі наук.

Одним із головних напрямів організації суспільств різ­них типів є політика управління, що своєрідно реалізується на кожному конкретно-історичному етапі і є розрахованою на тривалий період його розвитку. Управління людськими ресурсами є складовою частиною управління розвитком суспільства , адже економіка держави - це цілісна система і єдиний організм, а не набір розрізнених ресурсів. Прак­тично розвиток економіки будь-якої держави визначається наявними людськими ресурсами, їх якісним складом, ві­ком, рівнем освіти, професіоналізмом та здатністю і готов­ністю до ефективної праці.

Механізм управління трудовими ресурсами в Україні сформувався в умовах екстенсивного розвитку суспільства, на основі незмінної технічної бази, високій частці ручної праці та низькому рівні її продуктивності. В умовах ринко­вої економіки, підвищення рівня індустріалізації й інтелек­туалізації праці виникла необхідність пошуку нових форм і методів управління людськими ресурсами, оскільки суб'єктом і об'єктом управління виступають люди.

За своїми характеристиками людські ресурси істотно відрізняються від усіх інших ресурсів, які використовують­ся в суспільстві, а тому вимагають специфічних підходів управління.

Специфіка людських ресурсів виражена в наступному:

по-перше, люди наділені інтелектом, їх реакція на зов­нішнє управління емоційно усвідомлена, а не механічна, а це значить, що процес взаємодії між суб'єктом та об'єктом є двостороннім;

по-друге, люди здатні до постійного удосконалення й розвитку;

по-третє, трудове життя людини продовжується протя­гом 35-50 років, тому відношення людей до системи управ­ління мають довготерміновий характер.

Як об'єкт управління, людські ресурси виступають од­ночасно як виробником, так і споживачем матеріальних та духовних цінностей. Тому особливістю управління людсь­кими ресурсами є необхідність всебічного врахування ін тересів особистості, суспільства, окремого регіону, забез­печення їх органічного поєднання.

Суб'єктом управління людськими ресурсами виступає держава, яка розробляє комплекс соціально-економічних, організаційно-правових заходів, спрямованих на раціо­нальне відтворення людських ресурсів, їх формування та використання.

Управління на державному рівні здійснюється на основі Законів України та Програм Уряду. Функцію управління людськими ресурсами здійснюють державні органи, проф­спілки, підприємницькі структури та трудові колективи.

Основним завданням управління людськими ресурсами на рівні держави є:

• формування якісного складу людських ресурсів, за­безпечення належного рівня життя людей;

• забезпечення народного господарства кваліфікова­ним персоналом, тобто цілеспрямована, збалансована під­готовка, перепідготовка працівників, безперервне підви­щення їх професійного рівня та освіченості;

• забезпечення ефективної зайнятості населення, його оптимальне розподілення між регіонами, галузями та раці­ональне його використання;

• створення рівних можливостей для одержання осві­ти, професії та працевлаштування для всіх соціальних груп населення;

• створення належних умов праці та її безпеки;

• забезпечення гарантованої оплати праці.

Отже, управління людськими ресурсами є одним із ос­новних напрямів діяльності держави і є складовою загаль­нодержавної соціально-економічної політики, оскільки без­посередньо спрямоване на відтворення й активізацію люд­ського фактора, реалізацію економічних та соціальних про­блем.

Управління людськими ресурсами включає комплекс за­ходів, спрямованих на відтворення, формування, розподіл й перерозподіл та використання людських ресурсів і здійс­нюється як:

• демографічна політика, яка спрямована на управ­ління процесами демографічного розвитку населення в державі та її регіонах;

• політика в галузі освіти, що має вплив на всесторонній розвиток людей, їх розумових та фізичних здібностей,
виховання високих моральних цінностей, формування громадян, які спроможні усвідомлено робити свій професій­ний вибір і на цій основі забезпечити народне господарство кваліфікованими, конкуренто- спроможними працівниками;

• політика зайнятості - зв'язана з забезпеченням пра­цездатного населення робочими місцями. Основна мета цієї політики - створення матеріально-технічних, соціально-економічних умов для праце- влаштування кожного члена суспільства при його бажанні;

• політика праці та заробітної плати - направлена на
здійснення контролю за мірою праці і мірою споживання
матеріальних та духовних цінностей, регулювання трудо­вих відносин і оплати праці, матеріального заохочення, покращення трудової та виробничої дисципліни;

• соціальна політика - направлена на створення спри­ятливих умов для розвитку особистості, її здібностей, знань та умінь, за рахунок всестороннього покращення умов пра­ці і побуту, організації охорони здоров'я, соціального забез­печення, розвитку культури та мистецтва.

Такі соціальні фактори, як характер, зміст і умови пра­ці, її організація, культура виробництва, соціально-побутове обслуговування, організація відпочинку - безпо­середньо впливають на формування, розвиток та якісний склад трудових ресурсів. Державне управління дає можли вість поєднати і узгодити управлінські дії всіх державних структур.

Управління людськими ресурсами - це система цілей, завдань і способів, спрямованих на якісне відтворення та використання людських ресурсів держави і є складовою управління економікою, оскільки всі реформи проводяться через людей і для людей.

2. Предмет, завдання та методи курсу "Управління трудовими ресурсами"

Управління трудовими ресурсами - це самостійна нау­ка, яка має свій специфічний предмет зміст і об'єкт вивчення. Вирішення економічних проблем значною мірою залежить від науково-обгрунтованих і раціонально реалізо­ваних рішень з питань управління людьми, оскільки в кін­цевому рахунку розвиток економіки залежить від якісного трудового потенціалу, його використання в конкретних умовах.

Предметом вивчення даного курсу є:

• теоретичні положення управління з проблем відтво­рення, формування, розподілу та використання трудових ресурсів;

• ефективні форми та засоби цілеспрямованого впли­ву на трудові ресурси для досягнення поставленої мети;

• прикладні аспекти управління та досвід зарубіжних країн.

Управління трудовими ресурсами- це більш високий рівень роботи з людьми, яка направлена на забезпечення ефективної зайнятості населення, раціональне його вико­ристання з орієнтацією на досягнення стратегічних цілей. Необхідно враховувати особисті якості працівників, їх ін­дивідуальні і групові цілі, потреби, манери поведінки, а та кож систему взаємовідносин. Це вимагає формування но­вих підходів в теорії управління трудовими ресурсами.

Основним завданням подальшого розвитку теорії є роз­робка принципів і методів мотивації трудового колективу, щоб створити умови, необхідні для його ефективного фун­кціонування.

Отже, суть сучасної науки управління трудовими ресурсами- це цілеспрямована зміна економічної пове­дінки працівників в їх суспільній діяльності. Тому підготов­ка кадрів для управління людськими ресурсами повинна відповідати міжнародним стандартам навчання.

Механізм управління людськими ресурсами - це сукуп­ність відносин, форм і заходів впливу на їх формування, розподіл й використання.

Для пізнання соціально-економічних процесів з питань управління трудовими ресурсами використовують загаль-нонаукові та спеціальні методи.

Метод - це спосіб, або сукупність прийомів цілеспрямо­ваного вивчення проблем. Одним із основних методів є діа­лектичний. Суть його полягає в тому, що явища розглядаю­ться як єдине ціле, де всі явища і процеси органічно поєд­нані один з одним і знаходяться в безперервному русі. Принцип розвитку вимагає, щоб економічне дослідження велося за такою схемою: минуле - сучасне - майбутнє. Щоб зрозуміти економічну дійсність, треба знати історію. Без знання економічної дійсності та історії економічного пи­тання не можна побудувати теорії.

В наукових дослідженнях з управління трудовими ре­сурсами користуються специфічними методами: аналізу й прогнозу, анкетування, опитування, нормативним, інтуїції, балансовим, програмно-цільовим, монографічним, структу­рно-функціональним.

Застосування математики в управлінні здійснюється через побудову економічних моделей та оптимізації.

3. Місце науки "Управління трудовими ресурсами" в системі наук

Управляти людьми можна тільки опираючись на теоре­тичні положення ряду наук економічного, правового, пси­хологічного та педагогічного напрямку. Наука "Управління трудовими ресурсами" опирається на соціологію, психоло­гію праці, економіку праці та планування. Співвідношення науки "Управління трудовими ресурсами" з іншими наука­ми показано на рисунку 2.

Теоретичним фундаментом курсу "Управління людськи­ми ресурсами" виступає економічна теорія (політекономія), яка вивчає різні системи виробничих відносин, систему категорій, понять, закономірностей розвитку суспільства. Наука управління людьми використовує теоретичні розроб­ки організації і психології праці, опирається на рекоменда­ції цих наук.

Серед комплексу наук, висновки і концептуальний апа­рат яких використовується в управлінні людьми, особливе місце займає соціологія праці.

Соціологія праці вивчає трудову діяльність як соціаль­ний процес, досліджує соціальні фактори, що сприяють ро­сту продуктивності праці. Соціологія праці, як і управління трудовими ресурсами, розглядає робочу силу не тільки як трудові ресурси певного складу, але і у взаємозв'язку з умо­вами, в яких вони можуть оптимально реалізуватися: виро­бничими, особистими, побутовими, культурними.

Рис. 2. Співвідношення науки управління трудовими ресурсами з іншими науками

Для забезпечення кожного працівника можливостями найбільш повного використання своїх здібностей, задово­лення потреб в самореалізації, самовираженні соціологи рекомендують:

• здійснювати таку організацію виробництва, щоб можна відмовитись від конвеєра з примусовим ритмом і надмірним виділенням операції;

• збагачувати зміст праці за рахунок суміщення від­носно простих і відносно складних видів праці;

• застосовувати вертикальне групування трудових функцій.

Використання рекомендацій соціології праці дає мож­ливість управлінцям досконаліше приймати рішення з пи­тань управління людьми. Важливу роль в ефективній дія­льності менеджера відіграє мистецтво управління, яке по єднує в собі об'єктивне й індивідуальне в його діяльності і підпорядковується законам творчості.

Мистецтво управління - це навики, уміння впроваджу­вати теоретичні знання в практику, сукупність параметрів, зразків, еталонів умілого вирішення управлінських проблем в різних ситуаціях. У зв'язку з цим актуальним є вивчення конкретних управлінських ситуацій, теоретичне узагаль­нення нагромадженого досвіду управлінців з питань люд­ських ресурсів.

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
5. Oracle Управління преміальними
6. А. Видання прав актів управління
7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
8. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
9. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
10. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
11. Адаптивні організаційні структури управління.
12. Адміністративне право і державне управління.

Переглядів: 1699