• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

МІНІ- ЛЕКЦІЯ ДО СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Домашнє завдання.

Тестовий контроль знань.

Дискримінація.

Проведення дискусії за наступними питаннями:

1. Які форми дискримінації існують, наведіть приклади?

4. Ксенофобія і расизм:

Проведення дискусії за питаннями :

1. Поясніть поняття „ксенофобія”.

2. У чому сутність „расової теорії”?

3. Які форми ксенофобії Ви можете назвати?

4. Чому толерантність актуальна в наш час?

2. Підведення підсумків. Відповіді на запитання студентів. Організація аналітико – рефлексивної діяльності студентів та оцінювання їх навчальних досягнень.

Виконати самостійну роботу №1 з теми „Розвиток культури України на початку ХХ ст.”

Повторити матеріал електронного посібника з предмету „Людина і світ” Косенчук О.Л. – розділ 3.1

Література:

Електронний посібника з предмету „Людина і світ” Косенчук О.Л. – розділ 3.1

Стереотипи — регулятори соціальних відносин, їх вирізняє економія мислення, своєрідний «захист», тобто виправдання власної поведінки, задоволення агресивних тенденцій, спосіб виходу групового напруження, стійкість.

Класифікація стереотипів:

• антропологічні (проявляються у тому разі, якщо оцінка внутрішніх, психологічних якостей людини, оцінка її особистості залежить від її антропологічних ознак, тобто від особливостей фізичного вигляду);
• етнонаціональні (виявляються тоді, коли психологічна оцінка людини опосередкована її належністю до тієї чи іншої нації, раси, етнічної групи);
• соціально-cmamyсні (полягають в залежності оцінки особистісних якостей індивіда від його соціального статусу);
• соціально-рольові (проявляються в підпорядкованості оцінки особистісних якостей індивіда його соціальній ролі, рольовим функціям);
• експресивно-естетичні (визначаються залежністю оцінки особистості від зовнішньої привабливості людини: чим привабливішою здається зовнішність людини, тим позитивнішими особистісними рисами її наділяють);
• вербально-поведінкові (пов'язані із залежністю оцінки особистості від зовнішніх особливостей — мови, міміки, пантоміміки та ін.).

В умовах нинішнього швидкого ритму життя стереотипи певною мірою нам до-помагають. Вони економлять час, не приму-шуючи довго роздумувати над тим чи іншим питанням. Часу на обдумування певних явищ часто не вистачає, а установка дає можливість орієнтуватися в нашому швидкоплинному світі. Таким чином ми економимо свій час, звертаючи увагу лише на те, що для нас важливо. Проте, не все варто приймати просто на віру.

Список стереотипів, який склали британські вчені:

- Всі жінки (окрім домогос-подарок) зробили цікаві й запаморочливі кар’єри.

- Погані одяг і зачіска — неодмінний атрибут розумних людей (вчених, наприклад).

- У жінок три проблеми: зачіска, вага і критичні дні.

- Жінки працюють там, де їх ніколи не зустрінеш у реальному житті. Наприклад, у портових доках (і виглядають як моделі).

- Успіх кар’єри повністю залежить тільки від вашої здатності справити враження на вашого боса.

- Чоловіки думають тільки про секс, але можуть і відволіктися — заради пива і футболу.

- Мами завжди знають, що не так у дитини.

- Будь–яка чоловіча дурість (наприклад, йти чистою кімнатою в брудних черевиках або засунути собаку в посудомийну машину і т.п.) зустрічається лише милою посмішкою дружини.

- Одружені чоловіки можуть фліртувати з молоденькими дівчатами, але не більше.

- Якщо ви працюєте в службі порятунку, то ви — найкраща людина в окрузі.

До 60-х рр. психічні або поведінкові властивості, котрі ймовірно відрізняють чоловіків від жінок, називали статевими властивостями або відмінностями. У сучасному розумінні термін гендер був уведений у науковий обіг американським психоаналітиком Робертом Столлером (Robert Stoller).

Гендер (англ. gender – стать, від лат. genus – рід) –стать, яку «приписали» даній людині від імені суспільства уповноважені на те органи, інакше – паспортна стать, або стать у документах.

Гендерні відмінності формуються у процесі соціалізації – навчання ролі чоловіків і жінок, який відбувається від перших днів народження до статевозрілого віку, і меншою мірою – пізніше. На це впливають сімейне виховання, школа, взаємодія з іншими дітьми та ігрова активність. Розуміння відмінностей між статями фор-мується починаючи приблизно з двохрічного віку.

Гендерна система функціонує через ряд стереотипів – стандартних моделей поведінки, які напрацьовані у суспільстві і базуються на відповідному тлумаченні понять “чоловіче” і “жіноче”.

Вчені виділяють три умовні групи гендерних стереотипів:

Перша група стереотипівбазується на відповідних уявленнях про психологічні риси та якості особистості чоловіків та жінок - стереотипи “maschile – feminnile”. Згідно з цими стереотипами чоловіки та жінки є протилежностями. Чоловікам приписується активне, творче начало, здатність вирішувати проблеми, застосовувати розвинуте логічне мислення та власну компетентність. Жіноче ж начало – природно-репродуктивне і тому жінка повинна бути покірною, залежною, емоційною. В основу виокремлення другої групи стереотипів покладені соціальні начала. Дана група стереотипів закріплює професійні роли чоловіків і жінок. Для жінки головними є ролі сімейні (жінка, мати, господарка), а для чоловіків – ролі професійні. До третьої групи гендерних стереотипів вчені відносять стандартизовані уявлення, які пов’язані з відмінностями у змісті праці – жіночої та чоловічої. Місце жінки - у сфері виконавчої та обслуговуючої праці, чоловіка - у сфері інструментальної праці, тобто творчої.

Упередження - це iррацiональне, негнучке ставлення до цiлої категорiї людей. Можливі i позитивнi упередження, але звичайно упередження являє собою негативнi почуття - антипатiю, ворожнечу, або навiть страх.

Дискримiнацiя пов'язана iз свавiльною вiдмовою у привiлеях, престижi та владi тим членам меншин, чия квалiфiкацiя є такою ж самою, як і у членiв домiнантної групи. Упередження необов'язково поєднуються iз дискримiнацiєю; тому що мiжособовi стосунки не обов'язково будуються на єдностi ставленнь та дiй. У повсякденній промові терміни "забобон" і "дискримінація" часто взаємозамінні. Забобоном вважається упереджене відношення до членів іншої групи.

Вiдомий американський соцiолог Роберт Мертон iдентифiкує чотири види взаємовiдношення мiж упередженням та дискримiнацiєю і відповідних типiв iндивiдiв:

1) стiйкий ліберал - людина без упереджень, що не вдається до дискримiнацiї навіть під соціальним тиском за дискримінацiю;

2) нестiйкий лiберал - людина без упереджень, що вдається до дискримiнацiї пiд соцiальним тиском за дискримiнацiю;

3) нестiйкий антилiберал - упереджена людина, що не вдається до дискримi-нацiї під соцiальним тиском проти дискримiнацiї;

4) стiйкий антилiберал - упереджена людина, що непохитно дiє за тими поглядами, яких притримується, навiть коли є соцiальний тиск проти дискримiнацiї.

У 1948 році Загальна декларація прав людини заборонила всі форми расової й іншої дискримінації. Дискримінації заборонена у багатьох міжнародних документах з прав людини і в Лісабонській угоді, що заміняє Конституцію ЄС. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ст.1) Набула чинності 4 січня 1969 р., для України — 7 квітня 1969 р.

Дискримінація має дві основні форми:

- de jure (або правова), закріплена в законах;

- de facto (або неофіційна), що укоренилася в соціальних звичаях.

Дискримінація de facto має місце в ситуаціях, де домінує група людей, що користується перевагами стосовно меншості. На відміну від дискримінації de jure, що може бути знищена шляхом зміни законів, дискримінацію de facto знищити не просто. Дискримінація de facto звичайно існує тривалий час, тому що вона міцно пускає коріння у звичаї або інститути товариства. Дискримінація етнічних груп є основним джерелом політичних конфліктів і сецесії (виходу із складу держави).

Види дискримінації: пряма і непряма дискримінація.

Пряма дискримінація характеризується як намір дискримінувати особу чи групу, наприклад, бюро з працевлаштування відкидає претендента певної національної ознаки (єврея, цигана та ін.) або житлова компанія не продає квартири для осіб «кавказької національності».

Непряма дискримінація зумовлена впливом політики або конкретних заходів: це відбувається тоді, коли формально нейтральні правила, критерії або практика ставлять де-факто особу або осіб певної меншини у невигідне становище у порівнянні з іншими. Прикладами можуть бути: мінімальний критерій росту для певної професії (завдяки чому серед заявників може бути виключено набагато більше жінок, ніж чоловіків);

Раси́зм — світогляд, а також політичні теорії і практики, що ґрунтуються на расовій дискримінації, на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду як-от колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла тощо, тобто на раси, і різному ставленні до людей та їх спільностей залежно від їх приналежності до цих груп (рас).

Ксенофо́бія від грецьких слів (ксенос), що означає «чужинець», «незнайомець», та (фобос), що означає «страх», — це система поглядів, що виявляється у нав'язливому страху стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, чужоземного, або страх перед чужоземцями та ненависть до них. У науковій фантастиці ксенофобія — страх перед інопланетянами.

Протилежний випадок становить позитивна дискримінація, під якою розуміються політичні заходи, спрямовані на врахування статі, раси або етнічної приналежності суб’єкта з метою забезпечення рівності можливостей для представників груп населення, які піддаються або піддавалися раніше дискримінації. Є важливим чинником подолання гендерної нерівності, орієнтована на збільшення представленості жінок у сфері зайнятості, освіти і бізнесу, з яких вони були історично виключені.

Толера́нтність — здатність індивіда сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до іншого (незвичного) способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань. Толерантність має свій діапазон, виходячи за який індивід втрачає можливість для нормального існування. Це також стосується і більших утворень; громада, нація, етнос, раса.

Емпа́тія (англ. empathy від (грец. «patho») — співпереживання) — розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання.

Лекція №3

Тема : Стереотипи та їх роль у житті людини і суспільства. Гендерні стереотипи. Поняття дискримінації. Ксенофобія. Расизм.

План: 1. Стереотипи..

2. Гендерні стереотипи.

3. Дискримінація.

4. Ксенофобія.

5. Расизм

Людський мозок влаштований таким чином, що він постійно класифікує все, що зустрічає в реальності. Коли у нас не вистачає інформації про якийсь предмет, ми відносимо його до певної категорії і приписуємо йому певні якості. Сприймаючи інших людей та їхню поведінку, ми часом спрощуємо або узагальнюємо картину. Наприклад: «Всі жінки – емоційні; всі «справжні мужчини» повинні стримувати свої почуття; всі дівчатка – ніжні, а хлопчики – грубі» тощо. Тобто, стереотипи – це спрощені, занадто умовні уявлення, штампи, які люди використовують для того, щоб спрощено зрозуміти явища, які потребують для пізнання більш складних, інтелектуальних зусиль. Стереотипи ще називаються міфами нашої свідомості, бо, отримуючи їх у спадок від наших батьків і нашого оточення ще з дитинства, ми віримо у них бездоказово.

Стереотипи — це неправомочні узагальнення, які ми робимо з приводу тих, про кого ми мало знаємо. Стереотип (від греч. "stereotype": stereos - твердий, міцний і typos - форма, зразок, відбиток) - тверда, часто спрощена, стандартна думка про соціальні групи чи про окремих індивідів як представниках цих груп. Найбільш поширені стереотипи про представників різних расових, національних і релігійних груп. Стереотипні представлення про існуючі психологічні типи людей називаються типажами .

У свідомості людини, з моменту народження і до глибокої старості, народжується, формується величезна кількість стереотипів.

Стереотипи бувають:

– позитивними;

– негативними;

– нейтральними. Їх ще називають стереотипами "популярності, але байдужності".

А також існує декілька їхніх класів:

1. Особисті. - Ці стереотипи людина формує сама. До них відносяться його різні переконання, пристрасті - усе те, що (на думку людей) складає особистість, індивідуальність людини, його інтереси і широту натури.

2. Гендерні.- Являють собою культурно і соціально обумовлені думки про якості, атрибути і норми поводження представників обох статтей і їхнє відображення в мові. Гендерна стереотипізація фіксується в мові, тісно зв'язана з вираженням оцінки і впливає на формування очікувань від представників тієї чи іншої статі визначеного типу поводження. Гендерні стереотипи дуже спрощують реальну ситуацію, однак у колективній суспільній свідомості вони закріплені міцно і міняються повільно.

3. Сімейні. Сімейні стереотипи формуються під впливом сімейних традицій, установок, правил.

4. Суспільні чи соціальні. Формуються під впливом суспільства і соціуму. Політика держави формує державні стереотипи, релігія - релігійні, реклама - споживчі.

Основні функції стереотипів.

1.Узагальнююча функцію, що складається в упорядкуванні інформації:

2. Когнітивна функцію - генералізація (іноді надмірна) при упорядкуванні інформації - коли відзначають що-небудь, що "кидається в очі". Наприклад, при засвоєнні чужої культури на заняттях іноземною мовою приходиться одні стереотипи (регулюючі інтерпретацію мови) заміняти іншими;

2. Афективна функцію - визначена міра етноцентризму в міжетнічному спілкуванні, виявлена як постійне виділення "свого" у противагу "чужому";

3. Соціальну функцію - розмежування на "внутрігрупове" "позагрупове" приводить до соціальної категоризації, до утворення соціальних структур, на які активно орієнтуються в повсякденному житті. Важливу роль грає орієнтація по національній ознаці, найбільшою мірою виражаючись (для стороннього спостерігача, принаймні) як забобони і з найбільшою гостротою реалізуємі при міжетнічному спілкуванні.

2. Гендерні стереотипи – це наше розуміння чоловічої і жіночої традиційної ґендерної ролі, суспільні погляди на те, як повинні себе поводити жінка і як чоловік; що вважати чоловічим, а що – жіночим; якими видами діяльності можуть чи не можуть займатися жінки, якими – чоловіки; які професії є жіночі, які – чоловічі тощо. Наприклад, підсвідомість багатьох людей в Україні і сьогодні підтримується й живиться ґендерними стереотипами: «політика – чоловіча справа», «політика – сфера не для жінок», «жінка – не для політики» тощо. Через це так мало жінок є у владних структурах, й вони не мають вплив на прийняття важливих рішень. І це при тому, що більша половина населення в нашій країні – жінки.

Особливо страждають права жінки, бо не реалізується право її вільного вибору: ким бути, як будувати своє життя, що в ньому вважати головним. Ґендерні стереотипи підтримують традиційну суспільну думку, що головне призначення жінок – подобатися чоловікам, бути матір'ю, «берегинею» домашнього вогнища, відповідальною за всі домашні клопоти. Нав’язуючи таку думку про ідеальний образ жінки в сім'ї та її поведінку, суспільство змушує жінку пристосовуватися до родинного життя шляхом пригнічення свого «я», приносячи свій талант, розум і енергію лише на вівтар сімейного життя. Це не означає, що жінка має категорично відмовитися від сім'ї на користь роботи і кар'єри. Мова йде про те, що нав’язані стереотипи позбавляють жінку вільного вибору, який вона, як вільна особистість у правовій державі, має право виявити – в тому числі на користь материнства і виховання дітей. Це повинно бути її вибором: робити кар'єру чи віддавати весь свій час сім'ї. Між тим суспільна думка жорстко нав'язує упередження, що жінка може бути щаслива, тільки реалізувавши себе як мати, що жінка не може бути гарною керівницею, бізнес-леді, політиком. Тому жінки зазвичай мають більш низький соціальний ранг, менше влади й прибутків. У них нижче рівень добробуту, престиж їхньої діяльності нижче, у них також менше особистої свободи. Отже існує ґендерна дискримінація жінки як особистості.

Ґендерні стереотипи сприяють також дискримінації чоловіків, заважають їм ставати партнерами в сімейному житті, а також спонукають їх до насильства. Віджилі погляди перешкоджають новому підході до ролі чоловіка-батька біля домашнього вогнища.

Ґендерні стереотипи є стійкими (сталими) утвореннями, що мало змінюються протягом десятиріч, а то й сторіч. Через це вони навіть сьогодні, у третьому тисячолітті, все ще відображають погляди і звичаї, що були притаманні патріархальному устрою, який декларував вторинність, «меншовартісність» жінки. Сучасне українське суспільство дуже точно визначає, який є справжній чоловік: він домінує, він лідер. А справжня жінка має бути лагідна, слухняна, добра мати. На таких патріархальних поглядах будується реклама, потоки матеріалів в газетах, на радіо, телебаченні, яким дуже важко протистояти сучасним жінкам і чоловікам, хлопцям і дівчатам.

Обговорення найбільш сталих гендерних стереотипів у бесіді:

Таким чином ґендерні стереотипи не дають жінкам і чоловікам можливості реалізувати свій багатий людський потенціал, ущемляють права людини і ведуть до ґендерної дискримінації – порушення прав людини за статевою ознакою. Конституційне закріплення рівності прав і можливостей жінок і чоловіків не знімає повністю проблеми реальних ґендерних перетворень. Необхідно також докласти величезних зусиль для подолання ґендерних стереотипів у суспільній свідомості.

3. Дискрімінація(лат. Discriminatio — різниця) — обмеження прав та обов*язків людини за певними ознаками. Акти дискримінації можуть відбуватися відкрито або таємно, вони можуть одержати широке поширення, виконуватися окремими особами або анонімними групами, вони можуть бути одиничними або систематичними, незначними (наприклад, у жартах) або серйозними, що завдає психічну, матеріальну або фізичну шкоду жертвам. У повсякденній промові терміни "забобон" і "дискримінація" часто взаємозамінні. Забобоном рахується упереджене відношення до членів іншої групи.

Дискримінація має дві основні форми: дискримінація де юрі (або правова), закріплена в законах, і de facto (або неофіційна), що укоренилася в соціальних звичаях. Дискримінація de facto має місце в ситуаціях, де домінує група людей, що користується перевагами стосовно меншості. На відміну від дискримінації де юрі, що може бути знищена шляхом зміни законів, дискримінацію de facto знищити не просто. Дискримінація de facto звичайно існує тривалий час, тому що вона міцно пускає коріння у звичаї або інститути товариства. Дискримінація етнічних груп є основним джерелом політичних конфліктів і сецесії (виходу із складу держави).

4. Ксенофобія (від грецьких слів (ксенос) — «чужинець», «незнайомець», та φοβος (фобос) — «страх») — неоднозначний термін на позначення певного стану людини, що виявляється у нав'язливому страху щодо чужинців чи просто чогось незнайомого або страх перед чужоземцями та ненависть до них.

Головним об'єктом ксенофобії завжди були незнайомці або чужинці (xenos — сторонні, іноземці). Причини тут прості: історично так склалося, що поява чужинців зазвичай не віщувало нічого доброго, оскільки всі вони претендували на поля і пасовища, на майно, на дружин. У кращому випадку їхній вплив був неруйнівним і нерідко змінював усталений спосіб життя.

Розрізняють дві основні форми ксенофобії. Перша спрямована на групу всередині суспільства, яку вважають чужою і шкідливою для суспільства, наприклад, нові іммігранти, біженці, трудові мігранти, євреї, цигани, гомосексуалісти. Об'єктом іншої форми ксенофобії є переважно культурні елементи, що вважаються чужими. Усі культури зазнають чужоземного впливу, але культурна ксено- фобія є часто вузькоспрямованою на певні прояви такого впливу, наприклад, поширення нетрадиційної для певної країни релігії. Ксенофобія є своєрідним механізмом самозбереження певної національно-економічної формації. Незначні прояви ксенофобії є цілком природними і нешкідливими для суспільства загалом, але таке твердження дехто піддає сумніву.

5. Расизм у загальному випадку розглядають як одну із форм ксенофобії — віри в те, що об'єкт ворожості є чужим.

Расизм — світогляд, а також політичні теорії і практики, що ґрунтуються на расовій дискримінації, на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи (раси) на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду, як-от: колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла тощо і різному ставленні до людей та їх спільнот залежно від їх приналежності до цих груп (рас).

Згідно з расистськими теоріями, люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою. Тобто до зовнішніх ознак «прив'язуються» важливі психологічні, розумові та фізичні особливості або роблять антинаукові, неправдиві узагальнення на зразок: «усі негри ліниві», «усі жиди жадібні» тощо. Ця різниця, як стверджують послідовники расистських теорій, зумовлена механізмами спадковості і не зникає повністю у результаті виховання, соціалізації та інших культурних процесів.

Расова дискримінація означає будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевагу, засновані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя.

У своєму житті ми спілкуємося з представниками різних національностей, культур, світів, соціальних верств, тому треба вміти поважати культурні цінності як свого народу, так і представників іншої культури, релігії, навчитися знаходити точки дотикання .До того ж толерантність як якість особистості, допомагає людині адаптуватися в іншому середовищі до несподівано нових для нього умов життя. Люди, що не мають цієї якості, виявляють категоричність, нездатні до змін, яких вимагає від нас життя. Бути толерантним — це означає бути терпимим до оточуючих; поважати людей, їхні думки, релігію, сприймати інших такими, якими вони є, розуміти різноманіття культур нашого світу.

Контрольні запитання:

1 Як ви вважаєте, які чинники впливають на формування стереотипів у суспільстві?

2. Яку позитивну роль стереотипи відіграють у житті?

3. У чому негативна роль стереотипів?

4. Наведіть приклади найтиповіших гендерних стереотипів?

5. Які форми дискримінації існують, наведіть приклади.

6. Поясніть поняття „ксенофобія”.

7. У чому сутність „расової теорії”?

7. Чому толерантність актуальна в наш час?

Література:

1.Юрій М.Ф. Людина і світ. - К.: Дакор, 2006. - 460 с.

2.Бізбіз Т. 0.,Авраменко В. О., Чабан Л. Г. Людина і світ. 11 клас. Розробки уроків. — X. : Вид. група «Основа», 2010.

3.Філософський енциклопедичний словник. — К., 2002. Ладиченко Т. В.

4.Методичні рекомендації щодо вивчення курсу «Людина і світ». — X.: Вид. група «Основа», 2005.

Лекція №4

Тема : Поняття „конфлікт”. Джерела виникнення конфліктів. Типи конфліктів. Зародження конфліктів та шляхи їх подолання. Місце конфліктів в людському спілкуванні.

План: 1. Поняття „конфлікт”, види та характеристики конфлікту.

2. Основні типи конфліктів та причини їх виникнення.

3. Шляхи подолання конфліктних ситуацій.

4. Сімейні конфлікти.

5. Наслідки соціальних конфліктів.

1. Однією з актуальних проблем сучасного суспільства є проблема конструктивної співпраці та взаємодії. У зв'язку з цим проблема соціальних конфліктів стала предметом вивчення багатьох наук, таких як філософія, соціологія, політологія, педагогіка, психологія і т. д. У 80-ті роки XX ст. у багатьох країнах світу виникли конфліктологічні центри, а 1986 р. в Австралії за ініціативою ООН було створено міжнародний центр розв'язання конфліктів. Останнім часом наука конфліктологія набуває дедалі більш практичного значення. Можливо, невдовзі цей предмет вивчатиметься в школі.

Конфлікт - це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій (потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, соціальних установок, планів тощо) у свідомості окремо взятого індивіда, в міжособистісних взаємодіях та міжособистісних стосунках індивідів чи груп людей. Разом з тим, конфлікт є одним з важливіших боків взаємодії людей у суспільстві, свого роду клітиною соціального буття.

У конфліктології вироблена певна модель конфлікту:

Конфлікт

↓ ↓

Конфліктна ситуація Інцидент

↓ ↓

Наслідки конфлікту (вихід з конфлікту)

Конфлікти, які розгортаються в організаціях, характеризуються об'єктивно-суб'єктивною природою виникнення: з одного боку, вони зумовлюються зовнішніми, об'єктивними факторами (соціально-політичною та економічною ситуацією в суспільстві, станом розвитку та матеріально-технічного забезпечення галузі, особливостями функціонування конкретної організації тощо), а з іншого - внутрішніми, суб'єктивними факторами (психологічними характеристиками учасників конфлікту, їхніми потребами, інтересами, мірою значущості для них конфліктної ситуації, особливостями характеру тощо).

КЛАСИФІКАЦІЯ КОНФЛІКТІВ

2. Найчастіше виникають такі чотири типи конфліктів:

• внутрішньоособистісні, які виникають на рівні однієї особистості (наприклад на рівні безпосередньо викладача або студента);

• міжособистісні, які виникають між двома особистостями (наприклад між двома студентами);

• внутрішньогрупові , які виникають всередині групи, зокрема між конкретною особою і групою;

• міжгрупові , які виникають між соціальними групами, причому як всередині організації, так і за її взаємодії з оточенням (наприклад, між двома підрозділами в організації).

За причинами виникнення внутрішньоособистісні, міжособистісні, внутрішньогрупові та міжгрупові конфлікти можна класифікувати у такий спосіб:

• конфлікти ролей - зіткнення різних соціальних ролей, які виконуються однією людиною або декількома людьми (групами);

• конфлікти бажань - зіткнення кількох бажань у свідомості однієї людини або зіткнення свідомостей декількох людей (груп) з приводу того самого бажання;

• конфлікти норм поведінки - зіткнення цінностей, норм поведінки, життєвого досвіду при взаємодії та спілкуванні людей (груп).

Конкретизація причин різних типів конфліктів

3. У сучасній конфліктології виділяють п*ять стратегій поведінки у конфліктній ситуації:

- пристосування — одна сторона у всьому погоджується з іншою, але має власну думку, яку боїться висловлювати.

- уникання – конфлікту будь – якими шляхами.

- компроміс - сумісне вирішення конфліктної ситуації, що задовольняє обидві сторони конфлікту.

- суперництво –активне протистояння іншій стороні.

- співробітництво –спроба переходу до спільного рішення.

Конкретними засобами вирішення конфлікту є:

1) вирішення проблеми, що стала причиною його виникнення;

2) компроміс, що базується на взаємних розумних поступках;

3) поступове згладжування протиріч;

4) відсторонення конфліктуючих від безпосереднього спілкування на певний час, повне припинення стосунків між ними

4. На вчинки, що призводять до конфлікту в сімейних стосунках, слід завжди зважати, бо сім'я — надзвичайно важливий соціальний інститут у державі. Недаремно кажуть: сильна сім'я — сильна держава Назвемо чинники, які найчастіше призводять до сімейних конфліктів:

- занадто високі очікування від іншого члену сім*ї:

- заздрість успіхам іншого члена сі*ї;

- несерйозне ставлення до потреб і турбот інших;

- зневага до особистості іншого члену сім*ї, тощо.

Свобода — обов'язок щодо сім'ї як чинник запобігання конфліктам, проте свобода повинна бути усвідомленою необхідністю, якщо особистість обирає для себе сім'ю. У сім'ї має бути особиста свобода, яка може й повинна поширюватися на кожного члена сім'ї:

• кожен член сім'ї повинен мати свій життєвий простір;

• кожен член сім'ї мусить пам'ятати про необхідність поважати іншого;

• кожен член сім'ї впливає на оточуючих і сам перебуває під їхнім впливом;

• кожен член сім'ї повинен не ухилятися від сімейного впливу, а навчатися керувати ним;

• кожен член сім'ї має виконувати певну роль у сім'ї, інакше -сім'я розпадається.

Народні традиції вчать, що найбільше згуртовують сім'ю, сприяють її благополуччю й злагоді відданість один одному, уміння дослухатися, спілкуватися, бути гнучким у стосунках. Важливо також культивувати в сім'ї самостійність, аби кожен міг залишатися індивідуальністю незатьмареною тощо.

5. Наслідки конфліктів бувають залежно від їхнього змісту такі:

1) повна ліквідація конфронтації через взаємне примирення;

2) зникнення конфронтації, коли один з учасників перемагає, а інший визнає себе переможеним або коли обидві сторони програють чи задовольняють свої домагання;

3) послаблення конфлікту взаємними поступками;

4) трансформація конфлікту, перехід його в змінений або принципово новий конфлікт;

5) поступове згасання конфлікту .

Проживаючи життя, ми знову і знову потрапляємо в конфліктогенні зони, але ми не повинні лякатися цих об'єктивних обставин. Нам необхідно вирішувати конфлікти так, щоб ніхто й не здогадувався, що вони були.

І на завершення хочу сказати: використання конструктивних шляхів вирішення конфлікту допоможе вам зберегти друзів і не мати ворогів.

Контрольні запитання:

1. Що ви розумієте під поняттям «конфлікт»?

2. Чи можна дати однозначне визначення поняття «конфлікт»?

3. Якими бувають види конфліктів?

4. Яким чином можуть бути розподілені ролі в конфлікті?

5. Які шляхи подолання конфліктів вам відомі?

6. Що таке компроміс?

7. Дайте характеристику наслідкам соціальних конфліктів.

8. Які шляхи розв*язання сімейних конфліктів Вам відомі?

Література:

1.Юрій М.Ф. Людина і світ. - К.: Дакор, 2006. - 460 с.

2.Бізбіз Т. 0.,Авраменко В. О., Чабан Л. Г. Людина і світ. 11 клас. Розробки уроків. — X. : Вид. група «Основа», 2010.

3.Філософський енциклопедичний словник. — К., 2002. Ладиченко Т. В.

4.Методичні рекомендації щодо вивчення курсу «Людина і світ». — X.: Вид. група «Основа», 2005.

Лекція №5

Тема : Поняття „соціум” – суспільство людей. Соціальні спільноти та групи. Суспільні відносини. Основи соціальної стратифікації суспільства. Соціальна структура населення. Стратифікація сучасного українського суспільства.

План: 1. Соціум, соціальні спільноти.

2. Соціальна структура населення.

3. Соціальні ліфти.

4. Стратифікація сучасного українського суспільства.

1. Власне термін „суспільство” достатньо багатозначний.

• Соціум — велика, стійка соціальна спільнота, яка характеризується єдністю умов життєдіяльності людей за якихось певних відносин.

• Суспільство (соціум) можна визначити як сукупність усіх форм і способів взаємодії та об'єднання людей.

• Соціальна спільнота — відносно стійка сукупність людей, що вирізняються більш-менш однаковими ознаками, умовами і способом життя, масової свідомості, спільністю соціальних норм, ціннісних систем і інтересів.

Спільноти не створюються свідомо людьми, а формуються під впливом об'єктивного ходу суспільного розвитку, спільного характеру людської діяльності (наприклад, виробничий колектив, суспільний клас, соціально-професійна група; нації, народності; сім'я, рід, плем'я).

Види спільнот

- етнічні, територіальні, релігійні.

- стійкі (етнічні, територіальні).

- нестійкі (масові рухи, аудиторія, натовп).

-особливою спільнотою (самостійною одиницею) є територіальна спільнота (ТО) — сукупність людей, що живуть на одній господарськи освоєній території.

• Соціальна група - сукупність людей, що мають загальні соціальні ознаки і виконують необхідну громадську функцію у спільній структурі суспільного розподілу праці та діяльності.

Класифікація груп

-за чисельністю: великі (етнічні, релігійні); малі (до 30 осіб).

-за характером взаємовідносин: первинні (сім'я, клас, студентська група); вторинні (трудовий колектив).

-за способом організації та регулювання взаємодії: формальні (юридично оформлені); неформальні.

-за типом ідентифікації: групи членства; референтні групи (індивід може не входити до такої групи, але він звіряє свій статус і поведінку з цим еталоном); аутгрупи (групи, які індивід вважає чужими).

Квазігрупа — слабко організоване, нестійке, короткочасне об'єднання людей випадкового складу (натовп, публіка в театрі).

Статусні групи — виникають на основі соціальної нерівності і відіграють важливу роль у визначенні соціального стану, статусу особистості.

Номінальні групи — їх виділяють для статистичного обліку населення:

У своїй сукупності соціальні спільноти утворюють соціальну структуру суспільства.

2. У кожному суспільстві існує соціальна нерівність, "диференціація" ( від латинського кореня, що означає "розходження", "відмінність"). Соціальна диференціація - це поділ суспільства на групи, які займають різне соціальне становище. Багато дослідників вважають, що соціальне розшарування властиве будь-якому суспільству. Навіть у первісних племенах виділялися групи відповідно за статтю і віком, із властивими їм привілеями й обов'язками. На наступних етапах розвитку соціальне розшарування ускладнювалося і ставало усе більш очевидним.

Чи можна ліквідувати цю нерівність? На це питання даються різні відповіді. Наприклад, марксистське вчення про суспільство виходить з необхідності і можливості усунення цієї нерівності як найбільш яскравого прояву соціальної несправедливості. Відповідно до іншого погляду, нерівність розцінюється як позитивне явище. Воно змушує людей прагнути до удосконалення суспільних відносин. Соціальна ж однорідність приведе суспільство до загибелі.

Соціологи давно намагалися визначити основний елемент цієї структури. Багато хто з них таким елементом вважали класи. Саме поняття "соціальний клас" з'явилося давно. Спочатку виділили два класи - бідних і багатих, тобто враховували лише економічну диференціацію. Пізніше виник розподіл на класи пригноблених і гнобителів. У марксистсько-ленінській теорії головною ознакою розподілу суспільства на класи служать відносини власності.У сучасній західній соціології поняття класу також використовується (наприклад, виділяють середній клас, клас управлінців).

Соціальний клас — велика соціальна група людей, які володіють або не володіють засобами виробництва, посідають певне місце в системі суспільного розподілу праці і характеризуються специфічним способом отримання доходу.

Але більш універсальним є поняття страти (з лат. stratum - прошарок). В основу розподілу суспільства на страти покладено багато критеріїв: дохід, професія, освіта тощо.

Страта — сукупність сімей та індивідів, що мають певний соціальний рівень за доходами, добробутом, владою або престижем.

Соціальна структура суспільства крізь призму класів і страт виглядає по-різному. Звернемося до прикладів. Два основних класи - робітники і селянство та соціальна група - інтелігенція. Такою уявлялася структура радянського суспільства з позицій марксистського класового підходу. А ось один з варіантів соціальної стратифікації того ж радянського суспільства 80-х рр. XX ст. (групи виділялися з урахуванням наступних ознак: влада, рівень доходів, престиж, освіта, спосіб життя, стандарти споживання): правлячий клас (0,7% у складі зайнятого населення); управлінські фахівці (близько 3,5%); творча інтелігенція (1,8%); фахівці кваліфікованої розумової праці (18,8%); неспеціалісти - службовці (близько 5%); промисловий робітничий клас (22,3%); робітники різних галузей невиробничої і соціальної сфери (19%); обслуговуючий персонал (близько 13%); сільськогосподарські робітники і селяни (15%) і інші групи.

Очевидно, що врахування багатьох ознак при виділенні соціальних груп дозволяє створити більш багатомірну картину соціальної дійсності, а виходить, і точніше виявляти тенденції її змін.

3. У сучасному суспільстві соціальні групи не є суворо закритими (відкрита стратифікація) . Переміщення людей з однієї до іншої страти повільно, але відбувається.

Соціальна мобільність –стан переходу індивідів або цілих груп індивідів з однієї страти до іншої.. Людина може переміщатися як наверх, так і донизу. Цьому сприяють кілька соціальних інститутів, у першу чергу, армія, церква, школа.

Почнемо з армії. Служба в ній за всіх часів давала можливість рухатися вгору соціальними сходами. Утрати під час воєн серед командного складу вели до заповнення вакансії людьми більш низьких чинів. З 92 римських імператорів 36 досягли цього високого соціального стану завдяки ратним подвигам. У Середні віки безліч простих людей у такий же спосіб ста вали генералами, графами, герцогами. У Новий час прикладом такого сходження може стати життєвий шлях Наполеона і багатьох з його оточення. До числа подібних висуванців відносяться Кромвель і Вашингтон.

Значний вплив на переміщення людей ступенями соціальних сходів робила церква. Звернемося до періоду раннього християнства. Нагадаємо, що послідовниками цього віровчення на початкових етапах були в основному представники нижчих соціальних верств: раби, ремісники, залежне селянство. Після державного визнання християнства в Древньому Римі багато хто з них завдяки церкві одержували свободу і досягали високого становища в суспільстві. Разом з тим, церква суворо карала віровідступників. Серед "розжалуваних" єретиків чимало королів, князів, лордів.

Ще одним "соціальним ліфтом" виступає школа. Освіта в ряді випадків відкриває доступ до престижних посад і звань. У сучасному західному суспільстві, не закінчивши університету чи коледжу, фактично не можна досягти високого становища на державній службі й у багатьох інших сферах.

З огляду на значення школи як важливого засобу соціальної мобільності, правлячі групи в ряді країн намагалися закрити доступ до освіти представникам нижчих верств. Так, в Англії в XIV ст. був випущений наказ, де говорилося, що жоден кріпак не повинен відправляти дітей у школу, щоб не дати їм можливість просуватися в житті. Аналогічну роль покликаний був виконувати і "циркуляр про Кухарчиних дітей", виданий у Російській імперії в 1886 р., який передбачав не допускати в гімназію дітей з нижчих станів.

Маргіналізм – стан, при якому індивід або група індивідів переміщуються з одного соціального прошарку до іншого, при цьому вже втрачена культура одного прошарку але ще не набута культура іншого(прикордонний стан). Маргінальним може бути майже все суспільство(80 % українців – маргінали).

4. Зміни, що охопили всі сфери громадського життя в нашій країні, мабуть, найбільше зримо виявляються в соціальній сфері

Однією з особливостей останніх років стало зростання соціальної диференціації населення. Це виражається, в першу чергу, в істотному збільшенні розриву в доходах різних соціальних груп, а отже, у рівні споживання.

Багато хто вбачає тут очевидне порушення принципу соціальної справедливості і навіть втрату в цьому плані позицій, які ми мали в роки застою. Дійсно, якщо звернутися до статистичних даних періоду 60-х - середини 80-х рр. XX ст., то співвідношення між мінімальним і максимальним окладами складало 1:10 Офіційна пропаганда докладала величезних зусиль для доказу тези про зближення соціальних груп і неухильний рух нашого суспільства до повної "соціальної однорідності". При цьому враховувалося, що в суспільній свідомості соціальна справедливість розглядалася як одна з вищих цінностей.

Разом з тим, у нашому суспільстві і сьогодні існує традиційне зрівняльне розуміння соціальної справедливості. Правда, ніхто вже не говорить, що все повинно ділитися порівну, але що диференціація повинна бути обмежена, без великих розривів - у цьому люди переконані. Ті ж, хто перейнявся ідеєю розподілу за працею, обурені "нечесним", нетрудовим шляхом збільшення доходів багатьох "нових багатих". У цих умовах наростання соціального розшарування сприймається суспільством болісно, що, у свою чергу, може стати джерелом соціальної і політичної нестабільності.

Гострою соціальною проблемою залишається значне падіння статусу багатьох масових інтелектуальних професій (учителі, лікарі, інженери), інтелектуальної праці в цілому, включаючи наукову діяльність. Відомо, що в країнах Заходу ці професійні групи входять у середній клас, а професура відноситься до соціальної еліти. Це змушує багатьох людей висококваліфікованої розумової пращ відмовлятися від спеціальності і займатися діяльністю, яка не вимагає високого рівня освіти. Актуальною залишається проблема "витоку мозків": багато фахівців шукають застосування своїм силам за рубежем.

Зміни в економіці ведуть до появи нових соціальних груп: підприємців, фермерів.

Активні соціальні переміщення посилюють маргіналізацію суспільства. Важке становище зберігається в найменш захищених груп населення, так званих "групах соціального ризику". До них відносяться багатодітні сім'ї, інваліди, пенсіонери, безробітні.

Отже, соціальна сфера сьогодні - тугий вузол гострих соціальних проблем. Джерела їх, як видно, лежать не тільки в економіці, але й у масовій свідомості, психології людей. А це значить, що глибокі позитивні зрушення в даній сфері - завдання довгострокової перспективи. Але разом з тим очевидно, що досягнення чи прорахунки саме в цій галузі багато в чому вирішать долю реформ в Україні. Тому вже зараз соціальна політика стає пріоритетною в діяльності держави.

Необхідні правові передумови для вирішення соціальних проблем створює Конституція, а також закони, що конкретизують її положення. Кожному громадянину України Конституція надає широкі соціальні права(соціальний захист), право на безкоштовну охорону здоров*я, загальнодоступну і безкоштовну дошкільну, середню та середньо професійну освіту. Кожен має право на конкурсній основі безкоштовно одержати вищу освіту. Разом з тим, ряд найгостріших соціальних проблем ще чекає свого вирішення на основі зазначених правових норм.

В постіндустріальну епоху перехід на новий рівень розвитку стане можливим, якщо зміцняться і займуть лідируюче становище в суспільстві групи, зв'язані не з торгово-розподільними відносинами, а безпосередньо з матеріальним і духовним виробництвом і орієнтовані на максимально передові досягнення.

Контрольні запитання:

1. Що таке соціальна диференціація?

2. Чи переборна соціальна нерівність?

3. У чому відмінність класу (у марксистському розумінні) від страти?

4. Що в соціології розуміється під соціальною мобільністю?

5. Які "соціальні ліфти" сприяють переміщенням людини?

6 Які основні соціальні проблеми нашого суспільства?

Завдання:

1. Один німецький дослідник проводить наступну відмінність між класами і стратами: "Стратифікація передбачає деяку упорядкованість членів суспільства на основі якого-небудь критерію, наприклад, доходу, освіти, способу життя, етнічного походження... Класи... є конфліктними групами, які, об'єднуючись, заперечують існуючий розподіл влади, переваг і інших можливостей". Проаналізуйте це твердження. Чи згодні ви з ним?

2. Наведіть приклади соціальної і горизонтальної мобільності. Які ще "соціальні ліфти" існують у сучасному суспільстві?

3. Цифри свідчать, що в індустріально розвинутих країнах падає частка "синіх комірців" у складі населення (тобто тих, хто займається фізичною працею) і зростає чисельність "білих комірців" (до них відносяться працівники, зайняті в сферах торгівлі, юриспруденції, медицини, освіти, технічні службовці). Які причини і можливі соціальні наслідки цього явища?

4. За даними одного дослідження, українська стратифікаційна сітка сьогодні виглядає так: "старі багаті" (колишня номенклатура); "нові багаті" (економічна і політична еліта, столична бюрократія, комерційний клас);вітчизняний середній клас (більшість інженерно-технічних працівників(ІТП), кваліфіковані робітники, службовці, інтелігенція); "база" (більшість селян, населення малих міст, менш кваліфіковані робітники); "соціальні утриманці" (пенсіонери, рядовий склад армії). Чи відбиває, на ваш погляд, наведена схема реальну соціальну структуру суспільства? Чи є такі групи населення, що не знайшли відображення в ній? Назвіть їх. Які соціальні групи, на вашу думку, будуть визначати майбутній розвиток країни?

5. Відомо, що маргіналізація, перехід у нову соціальну якість, пов'язана із соціально-психологічним стресом. У багатьох країнах для його пом'якшення використовуються різні засоби: посібники з безробіття, фонди допомоги мігрантам і біженцям, центри професійної перепідготовки тощо. Що ще, на ваш погляд, можна використовувати в цих цілях?

6. Існує точка зору, відповідно до якої саме працюючі класи (селянство, робітники) сприяють суспільному прогресу. Наведіть історичні факти, що підтверджують чи спростовують дану позицію.

7. Термін "клас" походить від латинського слова, що означає буквально "розряд". Поділ римського суспільства на класи приписується легендарному римському царю СервіюТуллію (VI ст. до н.е.). Він розділив суспільство на п'ять класів, розрядів, відповідно до того, яку кількість війська (сотень) і озброєнь міг виставити кожний з них. Яка ознака була покладена в основу класового розподілу? Чи зберігає він своє значення і сьогодні?

Література:

1.Юрій М.Ф. Людина і світ. - К.: Дакор, 2006. - 460 с.

2.Бізбіз Т. 0.,Авраменко В. О., Чабан Л. Г. Людина і світ. 11 клас. Розробки уроків. — X. : Вид. група «Основа», 2010.

3.Філософський енциклопедичний словник. — К., 2002. Ладиченко Т. В.

4.Методичні рекомендації щодо вивчення курсу «Людина і світ». — X.: Вид. група «Основа», 2005.

Лекція №6

Тема : Суспільна стабільність і безпека, їх соціальна цінність. Соціальні загрози суспільній безпеці. Природні і техногенні явища як фактори загрози суспільній безпеці.

План: 1. Соціальна стабільність і безпека.

2. Соціальні загрози суспільній безпеці.

3. Глобальні проблеми людства.

1. Стабільність — характеристика стану політичного життя всередині держави, а також у системі міжнародних відносин.

Незалежно від існуючого режиму важливою функцією політичного керівництва є створення умов для нормального функціонування суспільних інститутів. Це передбачає більш-менш стабільний стан (лат. stabilis — постійність) суспільства без втрати здатності до динамічності, адаптації до змін внутрішніх і зовнішніх умов його функціонування.Стабільність стосується всіх сфер життя. Це явище зумовлене структуризацією суспільства — горизонтальною і вертикальною, його диференціацією — утворенням відповідних спільнот, соціальних груп і верств з властивими їм інтересами, відображенням цих інтересів різними політичними організаціями. Йдеться по суті про інтеграцію людей для досягнення певних цілей, розв'язання тих або інших завдань на основі поділу праці і обов'язків, а отже, і відповідної ієрархічної структури суспільства, окремих груп та індивідів на ґрунті спільних.

Можливі різні підходи до аналізу політичної стабільності. Наука передбачає пошуки шляхів згуртування цінностей та інтересів. Теорія ставить за мету вивчення еволюційних змін у суспільних пріоритетах і поведінці, а не ідеологічне розхитування і вибух суспільних емоцій. Звідси і відповідні концепції. Так, згідно з концепцією «соціальної інтеграції», в основі стабільності лежить інтеграція суспільства. Мається на увазі стан зв'язаності окремих диференційованих частин суспільства в ціле, а також процеси, які ведуть до цього.

Погляди щодо факторів інтеграції існують різні. Наприклад, Е. Дюркгейм, М. Вебер, В. Парето вважали, що інтеграція відбувається на ґрунті спільних для всіх членів суспільства цінностей і норм. Сучасні функціоналісти, зокрема Т. Парсонс, вважають, що інтеграція забезпечується такими механізмами, як

-універсалістська правова система,

- добровільні асоціації,

- розширення прав членів суспільства та ін.

Політична стабільність — одна зі сторін соціальної стабільності, її можна визначити як такий стан співвідношення соціальних груп і політичних сил, за якого жодна з них не може істотно змінити політичну систему на свою користь, тобто забезпечується її статус-кво. Передбачається стан відносної рівноваги, збалансованості спільнот, соціальних груп і політичних інститутів як суб'єктів владних відносин.

Стабільність означає нормальне функціонування політичної системи, усіх її інститутів, відсутність збоїв у механізмах державної влади, її певний авторитет. Вона виявляється також у виконанні законів та інших регулятивних нормативних актів, використанні відносно мирних, ненасильницьких форм політичної боротьби. Об'єктивною стороною стабілізації та її складовою частиною є відсутність політичного напруження.

Характер політичної стабільності визначає суспільна система та її політичний режим. В умовах демократичного ладу всі механізми влади спрямовані на досягнення певної рівноваги соціально-політичних інтересів, зрозуміло, виходячи із потреб панівних кіл. Формується механізм саморегулювання, у тому числі політичних відносин. У цьому механізмі провідна роль належить державі, яка покликана регулювати усю систему суспільного життя для збереження існуючого ладу.

Оскільки демократичне суспільство є відкритою системою, то воно здатне відносно безболісно пристосовуватися до змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі свого існування. Така стабільність є динамічною, її можна вважати «живою», конструктивною. Вона виступає умовою для самовідтворення демократичних режимів.

Цілями соціальної безпеки є:

• забезпечення міцного громадянського миру, що ґрунтується на справедливості, свободі, рівності можливостей і солідарності людей, цілеспрямованому формуванні соціально безпечної держави, суспільства, особистості;

• збереження і розвиток соціуму: надійна охорона життя, відновлення і поліпшення здоров'я і побуту людей, створення умов і стимулів для високоефективної творчої праці, вдосконалення здібностей і талантів, утвердження високої духовності та культури;

• формування і здійснення соціально орієнтованої політики модернізації суспільства, покликаної відновити і забезпечити в майбутньому сталий соціально-економічний розвиток країни в ім'я загального блага народу і кожної особистості;

• сприяння з боку держави поліпшенню глобальної соціальної обстановки, участь у формуванні світової політики і будівництві міжнародних структур, покликаних подолати несправедливість, експлуатацію, бідність, голод, масові епідемії, соціальні хвороби і т. ін.

Усі види безпеки (військова, політична екологічна і т. д.) значною мірою залежать від оздоровлення виробництва, підвищення життєвого рівня народу, відновлення та зміцнення його здоров'я, розвитку культури, підвищення його соціальної активності, особливо у сферах економіки і політики. Навряд чи хтось заперечуватиме твердження, що соціальна безпека людини, середовища її проживання — найважливіша характеристика якості життя і найважливіша складова національного багатства.

Забезпечення національної безпеки — пріоритетне завдання будь-якої держави. Коли суспільство постає перед новими глобальними викликами, значення цієї функції зростає. Якщо суспільство втрачає відчуття безпеки, то держава стає нежиттєспроможною.

2.Соціальні небезпеки — це дії одних класів, груп, шарів, особистостей, спрямовані (навмисно чи несвідомо) на знищення інших, а також позбавлення їх життєво важливих умов і об'єктів, заподіяння шкоди, що призводить до фізичної і духовної деградації, руйнування особистості, етносу, суспільства, держави.

Умовно соціальні небезпеки можна звести у три групи:

1) походять з інших сфер суспільного життя — політики, економіки, військово-оборонних справ тощо;

2) випливають із соціальної сфери для економіки, політики, військової та екологічної безпеки та ін.;

3) закріплені в соціальній сфері.

Найбільш руйнівні небезпеки для соціальної сфери йдуть у першу чергу від політики і економіки. Реальні і потенційні удари політики «шокової терапії» по національному промисловому комплексу (втрачено близько 50 % економічної потужності), системі охорони здоров'я, освіти, дозвілля і т. ін. негативно впливають на становище і здоров'я людей, ведуть до втрати продовольчої, медико-фармацевтичної, духовно-культурної незалежності, до підпорядкування України у найважливіших питаннях життєзабезпечення народу. Деякі політики Заходу вважають, що той, хто володіє продовольством, володіє зброєю, рівнозначною атомній бомбі, і може розмовляти зі світом силою продовольства. Продовольча і товарна інтервенція завдали непоправної шкоди сільському господарству країни: більше 50 % потреб населення країни задовольняють імпортне постачання.

Друга група соціальних небезпек пов'язана з антагонізацією, затвердженням недосконалої соціальної структури і відносин. Формування і зростання агресивних, експансіоністських, екстремістських соціальних груп і прошарків (великих власників, фінансових, торгових і мафіозних ділків), поділ суспільства на бідних і багатих шляхом пограбування більшості меншістю (це, як говорив Платон, рівнозначно появі двох ворожих держав всередині одного), виникнення принижених і пригноблених груп, посилення потенціалу ворожості — все це свідчить, що всередині соціальної структури народжується безліч соціальних небезпек для суспільства в цілому, а також його основних сфер — політики, економіки, науки і техніки, військової безпеки. Соціальні причини лежать в основі багатьох, у тому числі збройних конфліктів.

Соціальні загрози класифікують за такими ознаками:

• за спрямованістю проти соціальних інтересів (потреб) громадян, груп, прошарків й усього суспільства;

• за об'єктами, інститутами, галузями соціальної сфери, яким вони загрожують (система продовольчого постачання і харчування, охорона здоров'я, комунальних послуг і т. ін.);

• за масштабами (руйнівний потенціал небезпек, просторово-часові характеристики — загальні, регіональні, місцеві, короткострокові, довгострокові і т. п.);

• за формами прояву (навмисно організовані, стихійні і т. п.);

• за джерелами і причинами;

• за засобами (насильницькі, ненасильницькі, військові і т. ін.).

Джерелами соціальних небезпек є:

• несправедливий розподіл власності, доходів, життєвих благ, влади;

• реставрація антагоністичної соціальної структури, що складається з класів, груп, верств і політичних сил, які мають непримиренно протилежні інтереси і цілі й серед яких виділяються за своєю природою агресивні, експансіоністські;

• різке зниження соціальних можливостей держави внаслідок зниження виробництва, а також значні прорахунки і від початку антисоціальна спрямованість політики «радикальних реформ», їх примусовий характер; погіршення глобальної соціальної обстановки.

Соціальні небезпеки проявляються у вигляді масових протестів, заворушень, соціальних вибухів і т. ін. Головними показниками соціальних загроз є темпи наростання несприятливих процесів у соціальній структурі і відносинах суб'єктів, сфері соціального забезпечення життєдіяльності людей.

Наведемо приклади соціальних небезпек.

- Алкоголізм. До 50 % смертей від нещасних випадків і травм пов'язані з уживанням алкоголю. На кордоні між задоволенням і хворобою немає попереджувальних знаків, і людина, не помітивши, переходить цю межу. Проте існують певні ознаки, які засвідчують, що людина перетворилася на алкоголіка. Найбільш загальні: споживання алкоголю починається не для задоволення, а щоб позбутися незадоволення, що охопив організм. Без алкоголю людині вже нічим зайнятися, важко їсти, спати, спілкуватися з друзями. Потім з'являється похмільний синдром — поганий настрій, тремтіння рук та ін. Усю історію цієї хвороби ілюструє відоме японське прислів'я: «Спочатку людина п'є вино, потім вино п'є вино, а потім вино п'є людину». Людина, яка постійно вживає алкоголь, потерпає на різного роду хвороб , але вони не йдуть у порівняння з головною проблемою алкоголіка — розпадом особистості. У нього з'являється своєрідне мислення, де оточуючі діляться на тих, хто допомагає випити (друзів), і тих, хто заважає випити (ворогів). У алкоголіка виникає синдром випередження: у компанії він більше за усіх піклується про застілля, квапить якомога швидше випити. У разі появи подібних ознак у близької вам людини слід негайно вживати заходів. Рідним і близьким людини, яка потерпає від алкоголізму, слід мати на увазі: без підтримки його подолати дуже складно.

- Військові дії. Як вціліти під час перестрілки і вибухів.Коли ви опинилися в тихому провулку (найбільш небезпечне місце, оскільки там зазвичай відбуваються чи то злочинні зіткнення, чи то міліцейські операції із затримання злочинців), до якого несподівано заїхало декілька машин і ви бачите, що з них виходять люди, повертайте негайно в сторону! Тут, вочевидь, відбуватиметься «стрілка», яка може закінчитися стріляниною. Так само слід вчинити, якщо поряд з вами з'явилось декілька

Читайте також:

1. II. Основна частина ЗАНЯТТЯ
2. IV ПІДСУМОК ЗАНЯТТЯ.
3. VІ. План та організаційна структура заняття
4. Вид заняття: лекція
5. Вид заняття: лекція
6. Вид заняття: лекція
7. Вид заняття: лекція
8. Вид заняття: лекція
9. Вступна лекція
10. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
11. Вступне заняття
12. Гігієнічна оцінка заняття з фізичної культури

Переглядів: 1285