• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ТЕМА 1. СУТЬ І ЗМІСТ МАРКЕТИНГУ

Література

План

Лекція 16. Організація профільного навчання географії

Змістовий модуль 10. Профільна географічна освіта в середній школі

Оцінювання роботи учнів.

Отже, методика організації навчання курсу доволі різноманітна. Окрім вищенаведених форм роботи бажаними є також шкільні лекції і семінари (особливо для першого загального розділу), які готують старшокласників до навчання у вищій школі.

Студент має знати:

Зміст, мету і завдання профільного навчання географії; ознаки завершеності формування географічної компетентності; організаційні і методичні особливості профільного навчання географії; основні риси лекційно-семінарської системи навчання в школі; вимоги до вчителя профільних курсів географії.

Уміти:

розвивати пізнавальні здібності учнів різної профільної спрямованості засобами сучасної фахової географії; формувати зміст профільного курсу географії і курсів за вибором в контексті специфіки свого регіону; застосовувати інноваційні технології навчання у профільній школі (дискусію, навчальну гру, інтерактивні методики).

1. Специфіка третього ступеня загальної середньої освіти

2.Мета вивчення географії на профільному рівні

3.Концепція географічної освіти для профільної школи

4.Методичні особливості викладання профільних курсів

1. Одним із напрямків модернізації загальної середньої освіти в Україні є профілізація старшої школи, реалізація якої, в свою чергу, викликала необхідність введення додаткових новацій у шкільну практику. Концепція профільного навчання передбачає вивчення на третьому ступені загальної середньої освіти навчальних предметів трьох типів:

1. Базових загальноосвітніх, якістановлять інваріантну (незмінну) складову змісту середньої освіти і є обов'язковими для всіх профілів. Ці предмети реалізують цілі й завдання загальної середньої освіти. Зміст навчання і вимоги до підготовки старшокласників визначаються державним стандартом повної загальної середньої освіти.

2. Курсів за вибором– обов'язкових курсів за вибором учнів, що входять до складу профілю навчання на старшому ступені. Курси за вибором виконують три функції. Одні з них доповнюють зміст профільного курсу, інша група курсів розвиває зміст одного із базових, вивчення якого в даній школі (класі) здійснюється на мінімальному загальноосвітньому рівні, третя – сприяє задоволенню пізнавальних інтересів окремих школярів у різних галузях діяльності людини, що виходять за рамки даного профілю. Наприклад, у класах гуманітарного профілю такими курсами можуть бути «Екологія міста», «Природознавство», класу природничо-математичного або технологічного напрямку – «Література», «Мистецтвознавство» тощо.

3. Профільних загальноосвітніх предметі, які реалізують цілі, завдання і зміст кожного конкретного профілю. Профільні предмети вивчаються поглиблено і передбачають більш повне опанування понять, законів, теорій; використання інноваційних технологій навчання; організації дослідницької, проектної діяльності; профільної навчальної практики учнів тощо.

У профільних загальноосвітніх навчальних закладах передбачається опанування змісту предметів на різних рівнях. Зміст навчання географії на рівні стандарту і академічному визначається державним загальноосвітнім стандартом. Профільних предметів має бути не більше двох-трьох з однієї або споріднених освітніх галузей. Географія як навчальний предмет є профільним у класах географічного та економічного профілів.

2. Метою вивчення географії в старшій школі на профільному рівні є:

· освоєння системи географічних знань для розуміння предмета і завдань сучасної географічної науки, її структури, тенденцій розвитку, місця і ролі географії в системі знань;

· оволодіння вміннями вирішувати комплексні завдання, які потребують обліку географічної ситуації на конкретній території, моделювання природних, соціально-економічних і геоекологічних явищ і процесів з урахуванням просторово-часових умов та факторів;

· розвиток географічного мислення для орієнтації в проблемах територіальної організації суспільства, його взаємодії з природою, навичок грамотного вирішення побутових та професійно орієнтованих завдань;

· виховання патріотизму, толерантності до інших народів і культур, соціально-відповідального ставлення до навколишнього середовища в ході повсякденної трудової і побутової діяльності;

· розвиток компетентності у сфері елементарного метеорологічного, геологічного, гідрологічного, ландшафтного, геоекологічного моделювання; використання різноманітних географічних знань та вмінь в побуті і в підготовці до майбутньої професійної діяльності; забезпечення особистої безпеки, життєдіяльності й адаптації до умов навколишнього середовища.

· специфіка географії – її природно-суспільна сутність. Тому курс інтегрує природні, суспільні та технічні елементи наукових знань. Сучасна географія вивчає просторово-часові взаємозв'язки та взаємодії в географічній дійсності і є цілісною системою «людина – природа – господарство – навколишнє середовище».

У профільному курсі географії зроблено акцент на основних тенденціях і закономірностях розвитку географічної оболонки, особливостях соціально-економічного та політичного розвитку провідних країн і регіонів світу. Належне місце відведено відомим географам і сучасним досягненням географічної науки.

Вивчення географії на профільному рівні дозволяє максимально використовувати загальноосвітній і культурологічний потенціал географії як навчального предмета, дає можливість випускникам на основі системи географічних знань, умінь, навичок самовизначитися у мінливому навколишньому світі, продовжити освіту в відповідній галузі.

Курс географії на профільному рівні сприяє завершенню формування географічної компетентностівипускника школи, основними ознаками якої є:

· усвідомлення просторово-часової єдності та взаємозв'язку розвитку в географічній дійсності природних, соціально-економічних, техногенно-природних, техногенних процесів, об'єктів;

· уміле застосування знань та навичок у суб'єктивно-об'єктивній діяльності, в тому числі в природокористуванні з урахуванням господарської доцільності та екологічних вимог до геопросторової реальності;

· уміння самостійно розрізняти й оцінювати рівень безпеки або небезпеки навколишнього середовища для вироблення особистісної ціннісно-поведінкової лінії у сфері життєдіяльності;

· конструктивне сприйняття певних явищ сучасного життя, об'ємне визначення своїх можливостей і свого внеску в загальний результат;

· володіння навичками організації та проведення ін­дивідуальної та колективної діяльності.

3. У Концепції профільного навчання запропоновані такі основні напрями:

· суспільно-гуманітарний;

· природничо-математичний;

· технологічний;

· художньо-естетичний;

· спортивний.

У свою чергу, кожен напрям поділяється на навчальні профілі. Так, у природничо-математичному напрямі профільного навчання передбачено географічний профіль, де на вивчення географії в 10-12 класах буде відводитися по 4 години на тиждень.

Зміст географічної освіти у профільних класах реалізується на основі обов’язкового вивчення курсу «Економічна і соціальна географія світу», який вивчатиметься в 10-х класах усіх напрямів, оскільки він входить до інваріантної складової змісту середньої освіти.

Для інших напрямів географи-науковці пропонують такі профільні курси та курси за вибором:

· длясуспільно-гуманітарного – «Країнознавство», «Демогеографія», «Комерційна географія», «Географія релігій», «Суспільна географія», «Геополітика» та ін.;

· для природничо-математичного – «Глобальна географія», «Геоекологія», «Геологія», «Геофізика», «Геохімія», «Біогеографія», «Космічне землезнавство» та ін.;

· для технологічного – «Конструктивна географія», «Геологія», «Географія людської діяльності», «Геоінформатика», «Природокористування» тощо;

· для художньо-естетичного – «Географія населення», «Географія культури», «Географія релігій»;

· для спортивного напряму, якщо школярі обирають, наприклад, спеціальність «Туризм» – «Географія туризму», «Медична географія», «Рекреаційна географія», «Види туризму» тощо.

У сучасних умовах профільні курси географії найбільше використовуються у таких напрямах, як природничий, економічний, суспільно-гуманітарний.

Профільний курс географії розрахований на 350 годин (по 5 годин на тиждень у 10-11 класах) й охоплює шість взаємопов'язаних розділів. Кожен розділ включає теми, в яких висвітлено основний зміст навчального матеріалу. Курси за вибором вивчаються за рахунок варіативної частини змісту освіти.

Особливе значення при плануванні навчального процесу з географії в профільних класах має значна кількість резервного часу, який може перерозподілятися задля більш глибокого вивчення окремих тем, виконання практичних і творчих робіт, захисту проектів, проведення конференцій, семінарів. Вчитель має творчо підійти до планування навчального процесу в профільних класах, з'ясувати, що і в якому напрямку можна змінювати, варіювати, збагачувати.

При складанні тематичного плану профільного курсу географії вчителеві належить врахувати регіональний компонент географічної освіти – вивчення географії свого краю, області, району, а також регіональних можливостей щодо вибору професії. Наприклад, у гірничодобувних районах (Донбас, Карпати, Крим), певна кількість шкіл технологічного профілю буде зацікавлена у профільному вивченні основ геології, що дозволить значній частині школярів визначитись у важкій, але потрібній професії геолога, в сільських школах Прикарпаття і Закарпаття, Полісся, Поділля, Криму профільним курсом може бути агротуризм, степової частини України – ґрунтознавство з основами агробізнесу тощо. Такий підхід сприятиме формуванню екологічної культури та конструктивному географічному мисленню учнів, виховуватиме любов до своєї місцевості, допоможе зорієнтувати учня на ефективну працю у своїй країні.

Програма профільного навчання передбачає проведення практикумів, які є важливою й обов'язковою складовою уроку географії. Практичні роботи спрямовані на розв'язання географічних, екологічних й економічних задач, здійснення порівняльного аналізу, проведення міні-досліджень, соціологічного опитування, дискусій, конференцій, семінарів, телемостів, усних журналів, презентацій, експертиз, «круглих столів», референдумів, ділових ігор, моніторингових досліджень, розробки проектів, написання рефератів, творчих робіт індивідуальних і колективних проектів. Мета проведення цих робіт може бути різною: мотиваційна, навчальна, контролююча тощо.

Профільне навчання повинно вводитись лише в тих навчальних закладах, де є готовність до цього: належна технічно-матеріальна база, во­лодіння педагогічним певними технологіями навчання, програмно-методичне забезпечення, мотивація та ін.

Профілі навчання обирає сама школа відповідно до своїх можливостей, бажання та зацікавленості учнів і батьків. І ще бажано керівникам (директорам і їх заступникам) з профільними класами звернути першочергову увагу на забезпечення запитів випускників основної школи щодо підвищення рівня освіти; відвести особливу роль у становленні профільної школи підвищенню кваліфікації та перепідготовці вчителів.

4. Методичні особливості викладання профільних курсів. До найперших проблем профільної школи належить створення підручників,для чого необхідно виробити загальні та спеціальні критерії змісту підручників з обґрунтуванням їх специфіки для окремих профілів. Модель підручників для профільної школи відрізняється від моделі підручників для загальноосвітніх класів. Для останніх властива інформаційно-повідомляюча модель, а для класів з поглибленим вивченням географії вона має бути когнітивно-пізнавальною та філософсько-узагальнюючою або ціннісно-смисловою (для інших профілів).

Важливе значення у змісті географічної освіти у профільній школі має підготовка методичних посібників як важливого засобу поглиблення географічних знань і орієнтації на цьому ґрунті у виборі професій учнів.

Зараз ще відсутні методики вивчення елективних курсів з географії і загальної методики навчання географії в профільній школі, але сама концепція профільного навчання ставить акцент на використання інноваційних технологій навчання; організації дослідницької і проектної діяльності в якій чільне місце належитьрозв'язуванню географічних, екологічних й економічних задач, проведенню міні-досліджень, соціологічного опитування, дискусій, конференцій, семінарів, телемостів, усних журналів, презентацій, експертиз, «круглих столів», референдумів, ділових ігор, моніторингових досліджень, розробці індивідуальних і колективних проектів, написанню рефератів, творчих робіт тощо.

Серед організаційних форм навчання у профільних класах, як і в звичайній середній школі, важливе місце займає урок. Проте урок географії в профільній школі вирізняється такими формами роботи учнів на ньому як лекція, ділова гра, семінарське обговорення проблеми тощо, тобто має наближатись до вузівських форм організації навчання.

У профільній школі урок відрізняється фаховою культурою, являючи собою інтерактивне технологічне утворення, що включає змістовний, методичний, організаційний та психологічний супровід його проведення. В цілому результативність уроку географії у профільній школі залежить від трьох основних чинників. Це – зміст географії; технологічний потенціал учителя; рівень оволодіння професійною етикою.

Типи уроків у профільній школі такі ж самі, як і в звичайній: 1. Вивчення нового матеріалу. 2. Комбіновані. 3. Узагальнюючого повторення. 4. Самостійних і практичних робіт та ін. За характером організації пізнавальної діяльності виділяються проблемні і не проблемні уроки. Кожний урок являє собою частину загальної системи уроків і має специфічний зміст

Система уроків повинна забезпечити сприйняття, осмислення, закріплення і застосування знань і умінь. Тому у профільній школі вивчення тем складається з уроків різних типів: вивчення нового матеріалу, організації самостійних і практичних робіт, узагальнюючого повторення, комбінованих і проблемних уроків.

У профільній школі, як і в основній, найбільше розповсюдження має тип комбінованого уроку, але з різною структурою. Використовуючи цей тип уроку, учитель пропонує учням різну побудову заняття. Перевагу необхідно віддати творчим методам – проблемного викладу, частково-пошуковому, дослідницькому, застосовуючи пояснювально-ілюстративні та репродуктивні методи навчання тільки для тих тем, які вимагають формування практичних навиків, або є складними для засвоєння.

Належне місце можуть посідати ділові ігри, які моделюють реальну ситуацію і спонукають до формування географічно компетентної поведінки в ній.

Профільна школа, як перехідний місток між основною і вищою школою зобов'язує вчителя шукати нові форми викладу навчального матеріалу, які були б близькими до вузівської організаційної структури навчання. Тому в профільній школі логічно застосовувати лекційно-семінарську форму навчання, яка вимагає від вчителя додаткової самопідготовки і відповідного опрацювання навчального матеріалу.

Лекційно-семінарська-залікова система навчання включає: а) лекцію, в якій вчитель висвітлює теоретичні питання серії уроків; б) звичайні уроки, спрямовані на конкретизацію отриманих знань і формування умінь під час самостійних і практичних робіт; в) семінар, на якому обговорюють основні питання теми, яка вивчається; г) проведення заліку.

Лекція – це один із словесних методів навчання, що передбачає усний виклад навчального матеріалу, що відрізняється більшою точністю, складністю, ніж розповідь, доведенням і узагальненням. Шкільна лекція триває 35 хвилин і має свої особливості. Учитель повідомляє учням мету і план лекції, а потім у ході лекції монологічний виклад перериває постановкою окремих запитань для активізації сприйняття навчального географічного матеріалу. Під час лекції потрібно звернутись до комп'ютерної техніки, демонстрації приладів, розв'язування пізнавальних завдань. Остільки лекція передбачає конспектування основної інформації, а старшокласники тільки вчаться записувати за вчителем, тому він виділяє головні думки і підказує, що треба записати в зошити.

Семінар – це обговорення класним колективом підготовлених учнями доповідей, рефератів, повідомлень, головних питань з основного розділу (чи кількох розділів). Від інших форм навчання семінар відрізняється тим, що він являє собою не монологічне висловлювання, а полілогічне. Розрізняють три види семінарів: а) вивчення нового матеріалу; б) повторення та узагальнення і в) змішаної тематики, на яких розглядаються нові матеріали з узагальненням раніше вивченого

Підготовка до семінару проводиться 1,5 – 2 тижні. Важливо підібрати питання проблемного характеру, тоді семінар відбувається жвавіше і цікавіше. Вчитель орієнтує учнів на роботу над першоджерелами, повідомляючи список необхідної літератури та інтернет-джерел.

Організація роботи учнів на семінарі має дещо іншу форму, ніж на уроці. Для проведення семінару бажано учнів ділити на групи по 10-12 осіб, розмістити їх в класі у вигляді букви «П». Вчитель має знаходитись в центрі, щоб всі учні бачили його і одне одного. Це найкомфортніша побудова розташування учнів у класі, яка всіх налаштовує на участь в обговоренні, не дозволяючи заховатися за спини своїх колег та уникнути погляду вчителя. Велику роль під час проведення семінару відіграє наочність: географічні карти, таблиці, схеми, картини, комп'ютерна техніка, прилади.

Важливою особливістю семінару вважається спілкування. Воно відбувається у формі дискусії, на якій учень не тільки здобуває нові знання, але й вчиться аргументувати свою позицію, вдосконалює географічну і виробляє життєві компетентності.

Заліки — це форма підсумкової перевірки географічних знань і вмінь з великої теми або цілого розділу. Основні питання вчитель рекомендує сильним учням.

Крім лекцій, семінарів є і інші форми роботи з учнями у профільній школі. Це конференції, ділові ігри, організація круглих столів, лекцій, які читають самі учні, доповіді тощо.

Вимоги до вчителя географії, який працює у профільних класах, окрім високого фахового рівня, включають вміння проектувати індивідуальні освітні траєкторії учнів; формувати компетенції, необхідні для продовження освіти у відповідній сфері майбутньої професійної діяльності; мати здібність і готовність вносити в освітній процес інтерактивні, діяльнісні компоненти, включати проектно-дослідницькі, комунікативні, креативні підходи до навчальної діяльності.

До ключових компетенцій, необхідних саме вчителю профільних класів, Л. К. Артемова відносить наступні: 1) уміння створювати дидактичні матеріали для різнопрофільного навчання; 2) володіння методами, що забезпечують варіативність освітнього простору; 3) здатність поєднувати методологію, технологію і методику викладання навчального предмета (фундаментальність); 4) готовність ставити і обговорювати проблеми, що вимагають виходу в різні сфери життєдіяльності (інтегрування); 5) бажання розвивати пізнавальні здібності учнів різної профільної спрямованості в контексті формування творчих підходів; 6) здатність розвивати мислення в учнів профільних класів; 7) володіння технологіями, що сприяють розвитку певних типів пізнання дійсності в учнів профільних класів; 8) володіння прийомами, що попереджають перевантаження учнів; 9) освоєння методів, що забезпечують формування освітньо-професійних напрямів старшокласників; 10) оволодіння проектно-дослідницькими і комунікативними уміннями і навичками».

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Які типи навчальних предметів вивчають на третьому ступені загальної середньої освіти ?

2. Яка мета вивчення географії на профільному рівні ?

3.Охарактеризуйте зміст курсів за вибором для окремих напрямів профільного навчання.

4. В чому полягає методична специфіка профільного навчання географії ?

6. Якби Ви були директором школи, який профіль навчання і які елективні географічні курси ви б запропонували старшокласникам, враховуючи специфіку рідного краю? Відповідь обгрунтуйте.

1. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти //

Інформаційний збірник МОН України. – 2004. – № 1. http:www.mon.dov.ua/

Education

2. Концепція географічної освіти для профільної школи. Проект для обговорення. // Географія: науково-методичний журнал. – 2009. – №19. – С. 2 – 5.

3. Вовк В.Ф. Географія. 10 клас. Профільний рівень: Розробки уроків / В.Ф. Вовк, О.Г. Стадник, О.В. Яковчук. – Х.: Вид-во «Ранок», 2010. – 464 с.

4. Корнєєв В.П., Корнєєв О.В., Круглик Л.І., Топузов О.М. Особливості вивчення географії в старшій профільній школі // Географія: науково-методичний журнал. Методичний банк, 40-й внесок.– 2008. – №17. – С. 18-1 – 18-11.

5. Круглик Л.І. Методичні засади становлення географічної освіти у профільній школі України. Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Pbgo/2010_12/20_Krugl.pdf

[1] Текст з авторськими доповненнями подано за джерелом: Кобернік С.Г. та ін. Методика викладання географії в школі :Навчально-методичний посібник.—К. : Стафед-2,2000. – С. 11-13.

[2] Джерело: Чернов Б.О. Загальна характеристика розвитку уявлень про методи навчання географії в західних зарубіжних країнах/ Географія і сучасність. Серія 4,Вип.22.—К.,2009, – С. 209-214.

1.1. Розуміння предмету маркетингу

У сучасній економічній теорії та практиці розвинутих країн світу вже звичним стало поняття маркетинг (від англ. market — ринок, продаж, торгівля). Все більш зрозумілим та вживаним воно стає і в Україні. При цьому, якщо раніше це явище економічного життя було своєрідною екзотикою, то тепер його розвиток - головна умова виходу підприємств із кризи, досягнення поставлених ринкових цілей.

Ефективне використання маркетингу на підприємствах України потребує насамперед правильного розуміння його суті. Зробимо спробу систематизувати й узагальнити існуючі погляди щодо цього. Адже самих тільки визначень маркетингу сучасна західна і вітчизняна література пропонує кілька тисяч. Це пояснюється різними методологічними підходами вчених-економістів до характеристики маркетингу.

Найбільш узагальнюючим є концептуальний підхід. За ним маркетинг - це: - спрямування ділового мислення, інтегрована, орієнтована на споживача і кінцевий результат діяльність фірми (довгостроковий максимальний прибуток від реалізації її продукції), філософія ділової активності (бізнесу) в умовах ринкових відносин і конкуренції;

- оснований на точному знанні, передбаченні та врахуванні вимог ринку і побажань споживачів комплекс науково обгрунтованих уявлень про управління виробничо-збутовою діяльністю фірми в умовах ринкових відносин;

Більш конкретним є функціональний підхід до розуміння маркетингу. Він зумовлює його визначення з погляду виконуваних фірмою маркетингових функцій. Згідно з таким підходом маркетинг - це:

- функція творчого використання ресурсів фірми для досягнення відповідності між її можливостями і попитом; - торговельна діяльність, яка сприяє отриманню товарів чи послуг, їх просуванню від виробників до споживачів;

Товарний підхід до розуміння маркетингу полягає в тому, щоб розглядати товар з погляду його ринкових проблем та етапів життєвого циклу. Відповідно до цього основними питаннями маркетингу є вивчення попиту та цін на товари, факторів, які впливають на гнучкість попиту, умови ціноутворення, витрати, надходження грошей і прибутків на різних етапах проходження товару від виробника до споживача.

Системно-поведінковий підхід репрезентує маркетинг з погляду проблем, пов'язаних зі змінами у маркетинговій системі і передбачуваними характеристикою і наслідками таких змін. За цим іде пошук розв'язання проблем на основі використання чотирьох систем.

Система входу і виходу. Для випуску товару необхідно впровадити у виробництво відповідні виробничі компоненти, з яких утворюється кінцевий продукт. Ця система розглядає процеси введення необхідних виробничих компонентів і виходу продукції, перебудови виробництва і отримання необхідних інгредієнтів за мінімальних витрат.

Система влади - це сила впливу різних фірм на ринку. Займаючись однаковим бізнесом, такі фірми водночас і посилюють свою роль монополіста, і збільшують свої прибутки. Їм треба повсякчасно аналізувати структуру ринку, що є необхідним для вивчення конкурентоспроможності та ринкової поведінки, створення методики ціноутворення.

Система комунікацій - засіб, за допомогою якого підприємство надає адміністрації необхідну інформацію з метою прийняття раціональних рішень, а також засоби, необхідні для повідомлення адміністративних рішень виконавчим відділам.

Система адаптації до внутрішніх і зовнішніх змін. Вона вирішує питання щодо реагування системи на зміни у виробництві та звичках споживачів, визначення і розв'язання проблем, пов'язаних з такими змінами.

Інституційний підхід полягає у розумінні маркетингу як системи з багатьма елементами, що взаємодіють один з одним і з елементами зовнішніх систем. Відповідно до цього підходу маркетинг - це інтегрована організаційна система, яка включає функціональні підсистеми, що відповідають існуючим маркетинговим підрозділам фірми, а також сукупність суб'єктів (організацій, підприємств, фірм і т. п.), які здійснюють ринковий рух товарів.

Національний підхід передбачає розгляд тих особливостей маркетингу, які виникають через національні традиції, історично сформовані методи і форми торгівлі, ставлення до підприємницької активності в окремих країнах.

Так, на батьківщині маркетингу, в США, підприємці намагаються виробити і реалізувати максимальну кількість продукції, що можливо лише за постійної заміни старих товарів чи їх модифікації. Тому тут маркетинг - це діяльність, пов'язана з найбільш точним визначенням майбутніх потреб покупців, просуванням товарів, їх “нав'язуванням” споживачу.

В Європі більше цінують надійність і стабільність в усьому, в тому числі і в товарах. Це визначає й орієнтацію європейського маркетингу, його спрямування на створення добротних товарів, доброго імені їх виробників чи продавців.

В Японії смаки і побажання покупця сприймаються підприємцями як його природжене право. Це зумовлює необхідність чіткого забезпечення його потреб. Згідно з цим японський маркетинг - це служіння покупцю, пропонування йому високоякісних надійних товарів, які говорять самі за себе і не потребують додаткової реклами. Основне завдання японського маркетингу - внутрішньовиробнича збалансованість, досягнення найкращої якості, зниження собівартості продукції.

Управлінський підхід до маркетингу передбачає його розуміння з погляду процесу керування фірмою, яка функціонує в конкретних економічних умовах. Згідно з таким підходом маркетинг - це:

- провідна галузь господарського управління всією сукупністю видів діяльності, пов'язаної з перетворенням купівельної спроможності споживачів у ефективний попит на специфічні вироби чи послуги, їх доведенням до кінцевого чи проміжного (виробничого чи торговельного) покупця для забезпечення бажаного прибутку чи досягнення інших цілей;

Кожне з наведених визначень маркетингу по-своєму правильне, проте залишає і багато запитань. Чи існує щось спільне, об'єднуюче? Що становить ядро маркетингу, його основний предмет? Відповіді можна знайти, використавши підхід до розуміння маркетингу з погляду економічної теорії. Як відомо, її предметом є відносини між людьми, що виникають у процесах виробництва, обміну, розподілу чи споживання. Відповідно до цього предмет маркетингу - це відносини суб'єкта господарювання, які виникають між ним і споживачами, а також іншими суб'єктами на конкретному ринку.

Існує двоєдина мета таких відносин.

По-перше, в умовах ринку кожний суб'єкт господарювання працює на ринку і для ринку, де головна діюча особа - споживач. Саме він своїм “монетним бюлетенем” голосує за чи проти результатів господарювання інших, які конкурують із подібними чи не подібними до себе, змагаючись за споживача. Перемога в такій боротьбі визначається бажаннями і можливостями пристосуватися до вимог і потреб споживача. Отже, об'єкт маркетингу - споживач.

По-друге (завдяки першому), кожний суб'єкт господарювання намагається створити і зберегти комфортні умови своєї діяльності, стійкий позитивний (прибутковий) баланс між своїми можливостями і ринковими умовами. А тому, незважаючи на спільне загальноекономічне розуміння маркетингу, все ж таки у кожного суб'єкта господарювання свій предмет і об'єкт маркетингу.

Ф Котлер “Маркетинг - вид людської діяльності, направлений на задоволення потреб і побажань шляхом обміну”.

Американська Асоціація Маркетингу “Маркетинг представляє собою процес планування і здійснення замислу, ціноутворення, просування і реалізацію ідей, товарів і послуг шляхом обміну, задовільняючого цілі окремих осіб і організацій.

Ж.Ж.Ламбен “Маркетинг – це одночасно філософія бізнесу і активний соціальний процес.

1. 2. Принципи, завдання та функції маркетингу

Маркетинг як спосіб діяльності підприємців і специфічний спосіб господарювання в умовах ринкових відносин грунтується на відповідних принципах. Насамперед, треба назвати такі:

- вільний вибір мети і стратегії функціонування і розвитку, концентрація всіх зусиль на вирішальних напрямках діяльності;

- відкритість до споживача, його побажань і потреб, активне пристосування і одночасно цілеспрямований вплив на них;

- спрямованість на кінцевий результат виробничо-збутової діяльності, а також на довготривалу перспективу розвитку фірми;

- комплексний підхід до вирішення проблем, який передбачає визначення цілі відповідно до ресурсів і можливостей фірми;

- оптимальне використання в управлінні централізованих і децентралізованих засад, тобто постійний пошук і реалізація резервів, підвищення ефективності виробничо-збутової діяльності через залучення до творчої роботи всіх працівників фірми;

- активна політика, яка полягає в наступальній стратегії розвитку фірми щодо нововведень, виробництва і ринку, випереджання конкурентів;

- науковий підхід до вирішення маркетингових проблем, тобто систематичний аналіз, використання програмно-цільового методу управління, маркетингових досліджень, а також зворотного зв'язку;

- гнучкість у досягненні поставленої мети через швидке пристосування до зміни умов навколишнього середовища. Відповідно до названих принципів маркетинг виконує ряд стратегічних, тактичних і оперативних завдань.

Найважливіші стратегічні завдання маркетингу - це визначення стратегії поведінки фірми на ринку, встановлення і освоєння цільових ринків, створення власних товарів, комунікаційних і збутових систем тощо.

Основними тактичними завданнями можна назвати такі:

- виявлення існуючих і потенційних побажань та попиту на товари (послуги) і на цій підставі обгрунтування доцільності їх виробництва чи надання;

- організація науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт для створення продукції, яка позитивно відрізняється своєю якістю, конкурентоспроможністю і зручністю для споживача від тієї, що вже є на ринку, модифікація продукції, її оновлення, узгодження її споживчих якостей з потребами ринку;

- планування і координація виробничої, збутової і фінансової діяльності фірми;

- організація й удосконалення системи і методів збуту продукції;

- реалізація маркетингової політики цін; - здійснення заходів щодо системи маркетингової комунікації;

- регулювання і спрямування всієї діяльності фірми, включаючи оперативне керівництво виробництвом, транспортуванням, упаковкою, реалізацією продукції, рекламою, сервісом, на досягнення поставленої мети;

- аналіз маркетингової діяльності фірми. Іншими словами, основні завдання маркетингу полягають у знаходженні відповідей на такі запитання:

- хто?.. дійсні і потенційні споживачі, клієнти, постачальники, конкуренти фірми;

- що і скільки?.. виробляти і продавати;

- де?.. організувати фірму; де знаходяться споживачі і конкуренти; продавати продукцію;

-коли і як?.. здійснювати виробництво і збут; координувати фінансову діяльність; рекламувати;

- по якій ціні?.. реалізувати продукцію;

- для чого?.. розширювати ринок, підвищувати рентабельність, прискорювати оборот капіталу, нарощувати обсяги виробництва і реалізації продукції.

Згідно з названими завданнями основними функціями маркетингу є: - комплексне вивчення ринку і проблем, пов'язаних з маркетингом; - узгодження параметрів, характеристик та цін на продукцію з побажаннями і смаками споживачів; - планування збуту та реалізації продукції; - фізичний розподіл продукції; - забезпечення комунікаційних взаємозв'язків зі споживачами, реалізація угод; - післяпродажний сервіс, наладка, зворотний зв'язок.

1.3. Система засобів маркетингу та його структура

Система засобів маркетингу - це сукупність прийомів і методів, конкретний інструментарій, який використовується фірмою для досягнення поставленої мети, вирішення відповідних завдань. До неї належать прийоми та методи планування продукції, визначення цін, використання товарних знаків, виробничих марок, фірмової упаковки, розподілу, встановлення особистих контактів, рекламування, стимулювання збуту, поліпшення обслуговування клієнтів, аналізу маркетингової діяльності та ін.

З кінця 50-х рр. система засобів маркетингу визначається (рис. 1) як “маркетингова суміш” (marketing-mix). У кінці 70-х рр. можливі елементи цієї суміші були об'єднані в чотири групи (концепція “4Р” — від початкової букви англійської назви кожного елемента), в тому числі product (товар),place (місце), promotion (просування) і ргісе (ціна).

Розподіл - це насамперед вибір раціональних каналів збуту продукції фірми. Саме вони мають зв'язувати фірму з ринком, надавати можливість реалізації її продукції. Крім того, цей блок системи засобів маркетингу потребує належних прийомів та методів створення збутового апарату, підготовки торговельних працівників, розміщення товарів у відповідних торговельних закладах, формування в кожному з них оптимального асортименту та номенклатури продукції, накопичення необхідних і достатніх її запасів, організації транспортування і зберігання тощо.

Просування має на меті створення інформаційного взаємозв'язку фірми зі своїм цільовим ринком. Тут головними інструментами маркетингу є реклама, пропаганда, стимулювання збуту та персональний продаж.

Ціноутворення полягає у підходах та методах визначення прейскурантних цін, знижок, умов платежів та кредитування покупців, управління ними.

В останні роки ця концепція доповнюється ще кількома “Р”, в тому числі реорlе (люди), personal selling (персональний продаж), paskage (упаковка). Найважливішою складовою маркетингової суміші є люди. З погляду маркетингу їх можна розділити на три категорії: персонал фірми, роздрібні (оптові) торговці та споживачі (покупці).

Успіх будь-якої фірми, величина отримуваних прибутків чи обсяг ринку, на який вона поширює свій вплив, прямо залежать від професіоналізму та кваліфікації її персоналу. Тому фірма, наймаючи на роботу фахівців, мусить ретельно ставитись до їх відбору, достойно оплачувати працю, просувати здібних по службовій драбині, виховувати лояльність до фірми, використовувати працівників за призначенням, заохочувати до творчого пошуку нових ідей і рішень.

Роздрібні (оптові) торговці - це підприємці окремого самостійного різновиду бізнесу з власними намірами і цілями. Від їхньої діяльності, особливо тоді, коли саме на них орієнтується фірма, залежить її успіх. Тому треба знати, як працює торгівля, чим зайняті конкретно її працівники, які функції вони виконують, якими методами користуються.

Споживачі - це основний об'єкт уваги у стратегії і тактиці маркетингу, це суб'єкти цільового ринку фірми. Саме тому необхідне детальне вивчення їхніх доходів, способу життя, звичок, цінностей, симпатій і антипатій, схильності до укладання угод, до збільшення покупок та ін. Внаслідок такого вивчення ринок постає перед фірмою у вигляді не аморфної маси, а впорядкованої системи, де запити і побажання споживачів чітко визначені. Кожна фірма мусить мати свою структуру маркетингу, тобто чітке поєднання елементів (системи засобів), які використовуються для досягнення поставленої мети, задоволення потреб цільового ринку. Сучасна структура маркетингу, яка використовується більшістю провідних фірм США та Європи, зображена на рис. 2.

1.4. Основні поняття маркетингу

Маркетинг як наука І практична підприємницька діяльність оперує рядом понять (рис. 3).

Потреби - це специфічний стан людини (групи людей чи суспільства в цілому), який виникає в результаті того, що, по-перше, людина існує сама по собі як біологічна істота, по-друге, вона є частиною суспільної системи і, по-третє, взаємодіє з навколишнім середовищем, тобто суспільством, живою і неживою природою. Потреби - це суб'єктивне відчуття недостатнього задоволення, спрямоване на його зменшення чи ліквідацію. Це рушійна сила споживання, яка визначає поведінку індивіда. Потреби існують незалежно від підприємця, який намагається їх пізнати і задовольнити. За створеною у 40-х рр. американським економістом А. Маслоу теорією всі потреби людей можна поділити на дві категорії і п'ять рівнів, а також розмістити в чіткій ієрархічній послідовності (рис. 4)

Існують й інші теорії, які вивчають потреби людей. Так, в основі теорії Мак-Клелланда лежить твердження про те, що людям притаманні три потреби: влади, успіху й причетності.

Потреба влади - це бажання впливати на інших людей. Таким людям притаманна відвертість, енергійність. Вони не бояться конфронтації, сміливо захищають свої позиції, вимагають уваги до себе від інших.

Потреба успіху задовольняється процесом доведення роботи до успішного завершення, а не самим тільки проголошенням такого успіху. Ці люди ризикують помірно, полюбляють ситуації, коли можуть взяти на себе особисту відповідальність.

Потреба причетності робить людей зацікавленими в спілкуванні зі знайомими, налагодженні дружніх стосунків, наданні допомоги іншим.

Ієрархія потреб демонструє послідовність розширення меж активності особистості. Джерело цієї активності - бажання бути частиною суспільства і користуватись його благами, відзначитися, продемонструвати своє особисте “я”.

Бажання- це зовнішня форма вияву потреб. Це потреби, які набули специфічної, конкретної форми відповідно до культурного рівня і особистості індивіда. При цьому вони змінюються у різних вікових категорій (табл. 1). Якщо потреби мають передекономічне походження, то бажання людей залежать від волі і поведінки підприємців, можуть бути сформовані ними.

Попит - це бажання з урахуванням наявної купівельної спроможності, тобто забезпечена грошима потреба в товарах (послугах), які реалізуються на ринку. Існує кілька видів попиту на товари, зокрема негативний (покупець негативно ставиться до товарів, які йому пропонують), нульовий (відсутній), попит, що зменшується (спадний), непостійний (нерегулярний, сезонний), латентний (попит, що існує як потреба і не визначив себе у формі конкретних обсягів купівлі-продажу), повний (повноцінний), оманливий, надмірний (ажіотажний), небажаний (нераціональний), повсякденний (перманентний), специфічний (попит на унікальні товари), інфляційний (попит на товари, які мають властивість знецінюватись).

Товар - це все, що може задовольнити потребу або бажання і пропонується ринку з метою привертання уваги, придбання, використання чи споживання (вироби, послуги, особистості, місця, організації, види діяльності, ідеї тощо).

Маркетингова класифікація товарів розподіляє їх залежно від призначення

- товари виробничого призначення і споживчого попиту;

- терміну використання - товари короткотермінового і тривалого використання;

- способу виготовлення - стандартні та унікальні товари;

- рівня ринкової новизни - товари, традиційні для даного ринку, модифіковані (вдосконалені), товари-новинки (відкривають перед споживачами можливості задоволення нових потреб).

Товари споживчого попиту теж можна класифікувати за такими групами:

- товари повсякденного попиту: їх купують регулярно, як правило, не замислюючись над ціною, якістю чи порівнюванням з подібними товарами. Тут є три різновиди - основні товари (звичні для покупця товари, які не спричиняють роздумів і сумнівів щодо ціни, якості і призначення); товари імпульсивної купівлі (прості, дешеві товари, які купує споживач випадково, під впливом неусвідомленого внутрішнього імпульсу); товари для екстрених випадків (наприклад, дешеві патентовані ліки);

- товари попереднього вибору: перед купівлею споживач порівнює їх з подібними чи іншими товарами за показниками якості, ціни, зовнішнього вигляду, задоволення потреб і т. п.;

- товари специфічного попиту: унікальні та марочні товари, які часто відносять до категорії престижних або предметів розкоші;

- товари пасивного попиту: про них споживач нічого не знає або не замислюється над необхідністю їх придбання.

Товари виробничо-технічного призначення можна умовно поділити на такі групи:

- сировина - продукція, як правило, добувних галузей промисловості та сільського господарства;

- матеріали - продукція переробних галузей;

- напівфабрикати - вироби, які знаходяться на одному з кінцевих етапів виготовлення;

- комплектуючі - готові вироби, які використовуються як складові якогось агрегату;

- будинки і споруди; - допоміжне обладнання та матеріали.

Різновидом товарів є послуги. Це дії, результатом яких є або вироби, або корисний ефект. Розрізняють послуги з технічного обслуговування і ремонту, консультативні, лізингові, виробничі (підготовка матеріалів до виробничого споживання), навчальні, інформаційні, рекламні, бухгалтерські, аудиторські, юридичні та ін.

Класифікація послуг передбачає їх розподіл залежно від: - джерела - надають їх машини чи люди; обов'язкової чи необов'язкової присутності клієнтів у момент надання послуг; мотивів отримання - для задоволення особистих чи ділових потреб; мотивів постачальника - комерційних або некомерційних; форми надання - індивідуальна або масова; споживача - організації чи окремі особи; відчутності - відчутних та невідчутних (не можна відчути на дотик).

Маркетингова комунікація - це комплекс заходів інформаційної діяльності, спрямований на те, щоб переконати споживача шукати і купувати продукцію фірми, стимулювати його купівельну активність. Як правило, вона об'єднує рекламу, пропаганду, стимулювання збуту і особистий продаж, прямий маркетинг.

Цінності- це важливі та значні з погляду кожної людини ідеї, предмети, дії, спосіб життя, загальні переконання, віра в те, що добре і що погане або несуттєве в житті. Цінності визначаються культурою суспільства, організації чи окремої людини і завжди існують у вигляді відповідних систем. Розрізняють цінності суспільства, фірми, продукту, постачальника та ін. Як правило, продуктова цінність складається з ціни, якості, надійності, умов поставки.

Вартість - це комплексне поняття, до якого належать споживна вартість і вартість споживання. Споживна вартість є споживчою оцінкою якості товару, його цінності, блага для споживача. Щоб отримати це благо, покупець мусить чимось пожертвувати. Грошовим виразом вартості товару є його відпускна ціна. Вартість споживання- це витрати на експлуатацію чи комерційне використання товару, тобто його технічне обслуговування та ремонт. Задоволення - це вибір споживачем якогось товару з сукупності існуючих. Вибраний товар мусить мати найвище значення функції корисності і забезпечувати досягнення високого рівня задоволення потреб (рис. 7). Розрізняють два типи задоволення потреб - функціональний та психологічний. Функціональний тип - це задоволення функціональних потреб (захист від холоду, голоду), психологічний - задоволення психологічних потреб (мода, соціальний статус, мистецтво).

Задоволення потреб споживачів відбувається за допомогою функцій обміну. Обмін- це акт отримання від якогось бажаного об'єкта з пропозицією чогось натомість. Розрізняють бартерний(товар - товар) і товарно-грошовий обмін (гроші - товар чи товар - гроші). Комерційний обмін цінностями між двома сторонами називається угодою. Угода має місце тоді, коли кожен з її учасників визнає, що вона є вигідною для нього, тобто дає якийсь позитивний результат.

Розподіл - це узгоджене систематичне розміщення і доставка товарів, увесь комплекс заходів (операцій), які здійснюються з метою доставки товарів чи послуг у розпорядження споживачів. Двома найбільш значними аспектами розподілу є рівень обслуговування (ступінь доступності товарів для споживачів) та управління ресурсами для прискорення обороту капіталу і зменшення транспортних витрат.

Ринок - це інститут чи механізм, який об'єднує покупців і продавців товарів чи послуг, сукупність покупців і продавців які, з одного боку, намагаються і здатні купити, а з іншого - заінтересовані в продажу товарів і схильні до обміну. Залежно від співвідношення попиту і пропонування розрізняють ринки продавців (попит на товари перевищує їх пропонування) і покупців (пропонування перевищує попит).

За кількістю учасників ринку розрізняють ринки чистої конкуренції (велика кількість конкуруючих учасників), монополістичної конкуренції (конкурують монополістичні об'єднання), олігопольні (на ринку кілька фірм, між якими потенційно можлива конкуренція) і монопольні(на ринку тільки одне підприємство, яке виробляє дану продукцію).

За характером товарного обміну розрізняють ринки товару, капіталу, робочої сили і цінних паперів, за взаємовідносинами між продавцями і покупцями - ринки вільні(відкриті), закриті(проникнення заборонено) і регульовані (регулюються державою), за методами і об'єктами товарного обміну - біржі, торги, аукціони, за відношенням до національних кордонів - внутрішні і зовнішні, за типом клієнтури - кінцевих споживачів, виробничі, торгові (посередницькі), державних організацій і міжнародні, за напрямками товарного руху - ринки закупок (матеріально-технічного забезпечення) і збуту (поставок) товарів.

Залежно від ступеня відповідності продукції фірми бажанням споживачів розрізняють основні(цільові) ринки (одна чи кілька груп споживачів, на які спрямована маркетингова програма фірми), побічні ринки (сукупність споживачів, які не є прибічниками продукції фірми і купують її випадково або час від часу) і так звану зону байдужості (сукупність споживачів, бажанням яких не відповідає продукція фірми). Крім цього, ринки розрізняють за галузевою належністю, географією розміщення, комплексом потреб, групами покупців та ін.

Читайте також:

1. Взаємодія структур маркетингу з іншими
2. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ПОПИТУ ТА ВИДІВ МАРКЕТИНГУ
3. Види маркетингу
4. Види маркетингу.
5. Види маркетингу.
6. Види організаційних структур служби маркетингу.
7. Види попиту і маркетингу
8. Визначення маркетингу й ключових понять курсу
9. Визначення маркетингу у різних аспектах.
10. Визначення маркетингу. Цілі та завдання маркетингу.
11. ВИЗНАЧЕННЯ ТА ПРИНЦИПИ МАРКЕТИНГУ.
12. Використання маркетингу на вітчизняних і закордонних підприємствах.

Переглядів: 933