Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів підприємства в сучасних умовах господарювання.

Література

Стандартизація та сертифікація продукції, як інструменти державного регулювання якості.

Стандартизація ‑це встановлення й застосування єдиних правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі. Стосовно продукції стандартизація охоплює:

- установлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

- розвиток уніфікації та агрегатування продукції;

- визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції для забезпечення належної якості й запобігання невиправданій різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;

- формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю; уніфікація вимірювань і позначень;

- створення єдиних систем класифікації та кодування продукції, форм і методів організації, форм і методів організації виробництва.

Результати стандартизації відображаються в спеціальних нормативно-технічних документах, основними їх видами є:

- міжнародні стандарти ІСО серії 9000 (найбільш жорсткі);

- галузеві стандарти;

- державні стандарти України;

- технічні умови;

- стандарти підприємств;

- стандарти науково-технічних та інженерних товариств.

Сертифікація продукції передбачає оцінку відповідності продукції вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000 та видачу сертифікату.

В Україні існує обов'язкова і добровільна сертифікація. Обов'язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління суб'єктами господарювання, охоплює перевірку і випробування продукції з метою визначення її характеристик та державний технічний нагляд за сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація проводиться з ініціативи самих суб'єктів господарювання на відповідність продукції вимогам, які не є обов'язковими.

Суб'єкти господарювання (виробники, постачальники та продавці продукції, яка сертифікується) повинні:

- у належному порядку, у визначений термін проводити сертифікацію відповідних об'єктів;

- виготовляти продукцію відповідно до вимог того нормативного документа, за яким її сертифіковано;

- реалізовувати продукцію тільки за наявності сертифіката;

- припиняти реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлено її невідповідність вимогам нормативного документа або закінчився термін сертифікації.

1. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2008. – С.286 – 302.

2. Верхоглядова Н.І., Ядранський Д.М., Іваннікова Н.А. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: «Професіонал», 2008. – С. 168-182.

3. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 447 - 452.

4. Горбонос Ф.В., Черевко Г.В., Павленчик Н.Ф., Павленчик А.О. Економіка підприємств: Підруч.. – К.: Знання, 2010. – С. 310 - 325.

5. Гринчуцький В.І., Карапетян Е.Т., Погріщук Б.В. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 242-254.

6. Економіка та організація виробництва: Підручник / За ред. В.Г. Герасимчука, А.Е. Розенплентера. – К.: Знання, 2007. – С. 547-567.

7. Сідун В.А., Пономарьова Ю. В. Економіка підприємства: Навчальний посібник.- К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 328 - 335.

ТЕМА 9. ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ‘ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ.

План

1. Мета, принципи й методи прогнозування.

2. Планування як вид діяльності. Види, принципи і методи планування.

3. Сутність та основні етапи стратегічного планування.

4. Бізнес-планування: сутність і призначення.

5. Тактичне й оперативне планування та організація їх розробки на підприємстві.

6. Нові підходи до формування планів підприємств в умовах ринкової економіки (сам. вивч.).

1. Мета, принципи й методи прогнозування.

Прогноз (від гр. prognosis - передбачення) - це спроба визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Прогнозування - це процес складання прогнозу.

Прогнозування розвитку підприємства - це наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його стану в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного результату.

Серед принципів процесу прогнозування можна виділити наступні:

- цілеспрямованість - змістовий опис поставлених дослідницьких завдань;

- науковість - врахування вимог об'єктивних законів розвитку суспільства;

- системність - використання системи методів і моделей для побудови прогнозу;

- комплектність - опис об'єкта як цілісного явища і водночас як елемента складнішої системи;

- інформаційна єдність - використання інформації на однаковому рівні узагальнення й цілісності ознак;

- адекватність процесам розвитку - виявлення та оцінка стійких взаємозв'язків і тенденцій розвитку об'єкта;

- альтернативність - врахування різних взаємозв'язків і структурних співвідношень у можливостях розвитку фірми.

На практиці використовують наступні способи прогнозування:

1) прогнозування, яке ґрунтується на творчому передбаченні майбутнього, використовуючи інтуїцію;

2) пошукове прогнозування - це спосіб наукового прогнозування від даного моменту до майбутнього. Воно опирається на наявну інформацію.

3) нормативно-цільове прогнозування полягає в тому, що спочатку визначаються загальні цілі, орієнтири на майбутнє, а вже потім оцінюється розвиток фірми, виходячи із встановлених цілей.

Результатом процесу прогнозування є прогнози, які за часом охоплення бувають коротко, середньо і довгостроковими; по питаннях прогнозування -пошуковими і нормативними; по можливості впливу фірми на майбутнє -пасивними і активними.

Методи прогнозування поділяються на дві групи:

1) фактографічні; 2) евристичні.

Фактографічні методи ґрунтуються на використанні фактичних матеріалів, що детально характеризують зміни всієї сукупності окремих ознак об'єкта прогнозування.

Основними методами цієї групи є:

1) Метод екстраполяції полягає в поширенні закономірностей розвитку об'єкта в минулому на його майбутнє.

2) Метод функцій складається з двох стадій. Спочатку формулюють завдання прогнозування й визначають критерій його вирішення, а потім, використовуючи часовий ряд, який відображає процес розвитку параметрів виробничої системи в часі, визначають прогнозовану величину на перспективний період за умови мінімізації середньоквадратичних похибок передбачення.

3)Метод кореляційно-регресійного аналізу характеризує пошук кількісних значень параметрів результуючих показників в залежності від зміни інших факторів-аргументів, тобто характеризується зв'язок одного показника з іншим.

Евристичні методи передбачають здійснення прогнозних розробок за допомогою логічних прийомів і методичних правил теоретичних досліджень. До цієї групи методів відносять наступні:

1) Метод експертних оцінок який ґрунтується на збиранні необхідної інформації переважно шляхом анкетування.

2) Метод «мозкової атаки» полягає у творчий співпраці певної групи експертів-спеціалістів для розв'язання поставленого завдання способом проведення дискусії «мозкової атаки».

3) Метод морфологічного аналізу базується на дослідженні всіх можливих варіантів, виходячи із закономірностей побудови (морфології) об'єкта прогнозування, що аналізується.

4) Метод побудови «дерева цілей» застосовується тоді, коли необхідно всю сукупність завдань поділити на окремі підзавдання і обґрунтувати між ними зв'язки.

5) Метод інформаційного моделювання ґрунтується на тому, що характерні особливості масових потоків інформації створюють умови для прогнозування розвитку конкретних об'єктів.

6) Метод оптимізації дає можливість врахувати максимально можливу кількість чинників, що впливають на техніко-економічні показники і на цій основі вибрати найкращий варіант прогнозу.

2. Планування як вид діяльності. Види, принципи і методи планування.

Планування - це процес визначення цілей і вибору оптимального шляху їх досягнення.

Специфічними принципами планування є: цільова направленість, системність, безперервність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватність об'єкта та предмета планування.

Виокремлюють п'ять основних цілей, що характеризують цільову направленість підприємства:

- господарсько-економічну, зумовлену вимогами забезпечення високої ефективності виробничої системи, випуску суспільно необхідної конкретної продукції;

- виробничо-технологічну, що відображає основне функціональне призначення підприємства;

- науково-технічну - постійне прискорення НТП, з метою покращення продукції та оновлення фондів;

- соціальну - повне забезпечення матеріальних і духовних потреб працівників.

- екологічну - забезпечення вимоги відтворюваності ресурсів та виготовлення екологічно безпечної продукції.

Принцип системності передбачає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, усі тенденції, зміни та зворотні зв'язки в його системі. Принцип безперервності означає:

-підтримування безперервної планової перспективи, формування й періодичну зміну горизонту планування, що залежить від загальних соціально-політичних та економічних передумов, темпів НТП тощо;

-взаємо погодження довго-, середньо- та короткострокових планів;

-вчасне коригування перспективних і поточних планів, виходячи із змін у зовнішньому і внутрішньому середовищу.

Оптимальне використання ресурсів має орієнтуватись на кон'юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, максимально повну реалізацію наявних резервів.

Збалансованість планової діяльності це необхідна та достатня кількісна відповідність між взаємозв'язаними розділами й показниками плану.

Принцип адекватності полягає в змінах в системі і методах планування у відповідь на зміни, що продиктовані постійною зміною номенклатури продукції на ринку.

Залежно від тривалості планування поділяється на перспективне і поточне.

Перспективне планування охоплює довгострокове і середньострокове.

Довгостроковий план виражає стратегію розвитку підприємства.

Середньостроковий - це деталізований стратегічний план на перші роки діяльності підприємства, який полягає у детальній хронологізації проектів, визначенні номенклатури продукції, визначенні інвестиційних і фінансових показників.

Поточне планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління і діяльності підприємства на більш короткі періоди.

Методи планування - це засоби, з допомогою яких можна реалізувати принципи планування.

Методи планування поділяються за наступними ознаками:

Залежно від вихідної позиції для розробки плану: ресурсний; цільовий.

За принципом визначення планових показників: екстраполяційний; інтерполяційний.

За способом розрахунку планових показників: дослідно-статистичний; факторний метод; нормативний метод.

За ознакою узгодженості ресурсів і потреб:

- балансовий, який полягає в розробці спеціальних таблиць-балансів, в одній частині яких показують всі напрямки витрачання ресурсів, а в другій джерела надходження;

- матричний метод полягає в побудові моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами та показниками, за результатами балансового методу.

За способом розрахункових операцій: ручний; механізований; автоматизований.

За формою подання показників: табличний; лінійно-графічний; сітковий.

3. Сутність та основні етапи стратегічного планування.

Стратегія - це генеральна комплексна програма дій, яка визначає приоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їхнього досягнення. За змістом стратегія є довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного планування.

Стратегічне планування - процес здійснення сукупності систематизованих та взаємоузгоджених робіт із визначення довгострокових цілей та напрямків діяльності підприємства.

Стратегічне планування здійснюється за наступними етапами:

1. Аналіз перспектив фірми.

2. Аналіз конкурентоспроможності.

3. Вибір стратегії.

4. Аналіз шляхів диверсифікації.

5. Визначення стратегічних завдань та стратегічного контролю.

6. Формування поточних планів, бюджетів для підрозділів.

Найбільш поширеними видами стратегій є:

Стратегія зростання, яка відбиває намір підприємства збільшувати обсяги продажу, прибутку, капіталовкладень тощо.

Стратегія стабілізації застосовується у випадку діяльності підприємства за відчутної нестабільності обсягів продажу та прибутку.

Стратегія виживання застосовується за глибокої кризи підприємства.

Формування стратегії підприємства здійснюється у кілька етапів.

Перший етап - оцінка і аналіз існуючої стратегії.

Цей етап передбачає аналітичну оцінку внутрішніх можливостей підприємства щодо задоволення потреб ринку і досягнутого ступеня їх використання. Оцінка дієздатності існуючої стратегії визначається за допомогою таких критеріїв:

1) цілісність стратегії;

2) сумісність стратегії і ринку;

3) збалансованість цілей і необхідних ресурсів;

4) наскільки стратегія враховує можливість ризиків;

5) обгрунтованість тривалості планування і термінів реалізації стратегії огляду на довгострокові та короткострокові цілі;

6) погодженість стратегії та дій лінійних та функціональних структур підприємства.

Другий етап - коригування існуючої або розробка нової стратегії, він передбачає:

- конкретизацію напрямків коригування існуючої стратегії;

- вибір базової стратегії відповідно до кон'юнктури ринку і стану

- розвитку підприємства;

- розробка вибраної базової стратегії.

Серед базових стратегій, що може вибрати керівництво підприємства, з огляду стану в якому знаходиться підприємство, воно може вибрати наступні:

- стратегія виживання - захисна стратегія, яка використовується за кризового стану економічної діяльності підприємства:

- стратегія стабілізації - стратегія, що враховує нестабільність обсягу продажу своєї продукції і отримуваної величини доходів;

- стратегія зростання - стратегія спрямована на підвищення обсягів продажу, прибутку, капіталу.

Третій етап - прогнозування можливих ризиків. Цей етап містить:

1) передбачення можливих господарських ризиків;

2) оцінку впливу окремих ризиків на діяльність підприємства;

3) розробка заходів для нейтралізації або зменшення негативних наслідків ризиків.

Четвертий етап - вибір стратегічних альтернатив.

Стратегічні альтернативи виробничого підприємства вибирають стосовно його конкретних базових стратегій.

4. Бізнес-планування: сутність і призначення.

Бізнес-план - це письмовий документ, в якому викладено суть, напрямки і способи реалізації підприємницької ідеї, охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним.

Бізнес-план виконує дві важливі функції: зовнішню і внутрішню.

Методологія розробки бізнес-плану охоплює три стадії: початкову, підготовчу та основну. Початкова стадія передбачає опрацювання концепції майбутнього бізнесу. На підготовчий стадії формується інформаційне поле, оцінюються сильні і слабкі сторони діяльності фірми, формулюються її місія та конкретні цілі, розробляється стратегія й можливості стратегічні альтернативи. На основній стадії здійснюється безпосередня розробка конкретного бізнес-плану.

Логіка розробки бізнес-плану підприємства передбачає послідовне виконання наступних дій:

1) вибір продукції (послуг) для ринку;

2) дослідження ринкового середовища для майбутнього бізнесу;

3) вибір та обґрунтування місця для розміщення фірми, яка вперше
розпочинає свою діяльність;

4) прогнозування можливих обсягів продажу продукції (послуг);

5) визначення виробничих параметрів майбутнього бізнесу;

6) розробка цінової та збутової політики;

7) обґрунтування вибору організаційних параметрів фірми;

8) опис потенційних ризиків і дій для їхньої мінімізації;

9) оцінка фінансових параметрів бізнесу;

10) узагальнення висновків з основних положень бізнес-плану.

5. Тактичне й оперативне планування та організація їх розробки на підприємстві.

Тактичне планування полягає у складанні середньо- та короткострокових планів. Тактичні плани відрізняються від стратегічних метою розробки, змістом, часом, охопленням сфер впливу.

Основними розділами тактичного плану є:

- план підвищення технічного рівня виробництва;

- план маркетингу;

- план виробництва;

- план матеріально-технічного забезпечення;

- план по праці і зарплаті;

- план по капітальному будівництву і інвестиційних ресурсах;

- план соціального розвитку колективу;

- план охорони навколишнього середовища;

- план по собівартості;

- фінансовий план.

Оперативне планування - це здійснення розрахунків по виробництву продукції на місяць, добу, зміну; розробка графіків, доведення завдань до внутрішніх структурних підрозділів.

Оперативне планування поєднує два напрямки роботи.

У межах першого (календарне планування) розробляються оперативні плани та графіки виготовлення й випуску продукції.

Другий (диспетчеризація) напрямок містить роботи, які необхідні для безперервного оперативного обліку, контролю та регулювання виконання оперативних планів і ходу виробництва.

Оперативне планування вирішує наступні основні завдання:

- забезпечення виконання плану виробничої діяльності за ритмічної роботи всіх підрозділів;

- установлення оптимального режиму роботи підприємства, що сприятиме найбільш ефективному й повному використанню устаткування та робочої сили;

- максимальне скорочення тривалості виробничого циклу та обсягів незавершеного виробництва.

1. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2008. – С. 5-16.

2. Верхоглядова Н.І., Ядранський Д.М., Іваннікова Н.А. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: «Професіонал», 2008. – С. 232-241.

3. Гринчуцький В.І., Карапетян Е.Т., Погріщук Б.В. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 91-105.

4. Економіка та організація виробництва: Підручник / За ред. В.Г. Герасимчука, А.Е. Розенплентера. – К.: Знання, 2007. – С. 574-620.

5. Свінцицька О.М. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник. – К.: Видавництво Європейського Університету, 2004. – С.7-14.

6. Тарасюк Т.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник. – К.: «Каравела», 2005. – С. 7-24.

ПЕРЕЛІК ЗАЛІКОВИХ ПИТАНЬ З ДИСЦИПЛІНИ «ЕКОНОМІКА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ»

1. Натуральна і товарна форми суспільного виробництва; ринок та його функції.

2. Принципи та передумови підприємництва. Економічна свобода - як основна передумова розвитку підприємництва.

3. Суть і функції та процес розвитку підприємництва. Пріоритети його розвитку в Україні.

4. Потреба виникнення та суб‘єкти бізнесу, основні ознаки та рушійні сили бізнесу. Стратегія і тактика бізнесу, підприємницький, споживчий, трудовий та державний бізнес.

5. Особливості ведення бізнесу у сфері послуг.

6. Поняття підприємства. Місія, цілі, напрями діяльності підприємства.

7. Правові засади функціонування підприємств в Україні.

8. Класифікація підприємств за різними ознаками, різновиди об‘єднань підприємств та господарських товариств.

9. Державне регулювання та державна підтримка національного та розвиток міжнародного бізнесу.

10. Загальна характеристика капіталу і виробничих фондів підприємства: склад та класифікація.

11. Первісна, відновна й залишкова вартість основних фондів.

12. Знос та форми відтворення основних фондів підприємства. Показники стану використання основних фондів підприємства.

13. Амортизація основних фондів підприємства. Методи нарахування амортизації.

14. Нематеріальні активи. Амортизація нематеріальних активів.

16. Оборотні виробничі фонди. Нормування оборотних коштів.

17. Норми витрат ресурсів і норми запасів. Оптимізація використання оборотних коштів на підприємстві.

18. Трудові ресурси підприємства, його склад і структура.

19. Визначення чисельності окремих категорій персоналу підприємства.

20. Нормування праці на підприємстві. Поняття й основні елементи системи управління персоналом під-ва.

21. Зарубіжний досвід оцінки та ефективного використання трудового потенціалу підприємства.

22. Продуктивність праці, показники та методи її визначення, резерви зростання продуктивності праці.

23. Сутність заробітної плати. Сучасне регулювання оплати праці.

24. Моделі та методи мотивації праці на підприємстві.

25. Види і показники собівартості. Собівартість продукції та принципи її формування.

26. Витрати підприємства та їх характеристика.

27. Зміст та методика обчислення кошторису виробництва.

28. Об’єкти калькулювання й калькуляційні одиниці. Обчислення основних статей калькуляції.

29. Шляхи зниження собівартості продукції в умовах ринкової економіки.

30. Поняття цін, їх види та функції.

31. Основні методи ціноутворення в умовах ринку, проблеми та шляхи вдосконалення ціноутворення в Україні.

32. Фінансово-економічні результати діяльності підприємства: суть і завдання.

33. Структура фінансового плану (бюджету) підприємства.

34. Показники оцінки фінансового стану підприємства.

35. Показники ефективності виробництва, резерви і фактори її підвищення.

36. Планування розподілу прибутку і потреби у зовнішньому фінансуванні.

37. Поняття і основні елементи виробничого процесу. Принципи організації виробничого процесу.

38. Організаційні типи виробництва. Методи організації виробництва.

39. Сутність і значення застосування різних форм організації виробництва.

40. Загальна характеристика виробничої інфраструктури.

41. Соціальна інфраструктура і діяльність підприємства.

42. Суть та значення торгівлі, комерційні угоди і посередництво; маркетинг, як складова комерційної діяльності.

43. Характеристика основних концепцій та принципів маркетингу.

44. Розробка комплексу маркетингу.

45. Маркетингове середовище підприємства.

46. Маркетингова товарна, цінова, та збутова політика підприємства..

47. Загальна сутнісна характеристика продукції. Номенклатура й асортимент продукції.

48. Формування виробничої програми підприємства. Показники виробничої програми.

49. Якість і конкурентоспроможність продукції.

50. Ефективність і способи підвищення якості та конкурентоспроможності продукції вітчизняних підприємств.

51. Стандартизація та сертифікація продукції, як інструменти державного регулювання якості.

52. Мета, принципи й методи прогнозування.

53. Планування як вид діяльності. Види, принципи і методи планування.

54. Сутність та основні етапи стратегічного планування.

55. Бізнес-планування: сутність і призначення.

57.Тактичне й оперативне планування та організація їх розробки на підприємстві.

58. Нові підходи до формування планів підприємств в умовах ринкової економіки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Об’єкт і предмет курсу «Ргіональна економіка».

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.