Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Лекція т. 5. Особливості комунікацій в міжорганізаційній взаємодії

ПЛАН

1. Загальна характеристика видів та рівнів взаємодії організацій: партнерство, співробітництво, діалог, опіка, компромісна взаємодія, конфронтація, протистояння.

2. Технології обміну інформацією між організаціями.

3. Методологія, стратегії, тактики провадження договірної діяльності на підприємстві.

4. Робота з інформацією. Поняття про конфіденційну інформацію. Технології захисту конфіденційної інформації.

1. Загальна характеристика видів та рівнів взаємодії організацій:

Серед факторів, які визначають характер усіх сфер соціального життя і його розвиток, важливе місце посідає соціальна взаємодія. Важко заперечувати думку, що рішення багатьох соціальних проблем можливе лише за умов взаємодії та спільних зусиль різних соціальних інститутів – органів влади, громадських організації, сім’ї, окремих громадян. Однак у кожного учасника рішення таких проблем досить часто різні уявлення про природу соціальних або виробничих негараздів, особисту відповідальність за їх виникнення, різним є бачення можливих шляхів їх недопущення і усунення, своєї участі у рішеннях. Різними є й можливості і ресурси участі у вирішенні проблем. Така неоднорідність з одного боку може заважати узгодженим діям, а з іншого – сприяє взаємному доповненню та системному охопленню.

Перш за все слід визначитись з сутність феномену взаємодії, різних її форм взаємозв’язків між ними. Так, незважаючи на удавану простоту і очевидність терміна взаємодія, він досить новий і сьогодні не всіма сприймається однозначно.

Процес взаємодії як основу функціонування будь-якої системи можна охарактеризувати з філософської та соціологічної точки зору. Це – колективна діяльність, що реалізує цілі й завдання соціуму, які втілюються через зв’язки взаємної узгодженості і взаємозалежності, характеризуються певною цілісністю своїх рис і властивостей.

Залежно від характеру взаємодії прийнято розрізняти “суб’єкт-суб’єктні”, “суб’єкт-об’єктні” та “об’єкт-об’єктні” відносини. У цих випадках спільна діяльність має специфічні особливості в таких аспектах, як:

Ø вірогідність виникнення взаємодії;

Ø зацікавленість у взаємодії;

Ø обмін інформацією учасників взаємодії;

Ø приналежність ініціативності певній стороні чи обом сторонам;

Ø формальність-неформальність взаємовідносин;

Ø рівноправність сторін-учасників взаємодії;

Ø інтенсивність взаємодії;

Ø широта аспектів взаємодії;

Ø стійкість і стабільність взаємодії;

Ø модальність – позитивна, нейтральна, негативна оцінка процесу взаємодії;

Ø оцінки результатів процесу взаємодії.

Міжособистісна спільність передбачає взаємозв'язок з іншими людьми, а конкретним змістом цього взаємозв'язку є співвідношення індивідуального вкладу кожного з учасників у спільну справу. За звичай виокремлюють три моделі спільної діяльності:

• спільно-індивідуальна (кожен учасник робить свою частку загальної справи незалежно від інших);

• спільно-послідовна (загальне завдання виконується послідовно кожним);

• спільно-взаємопов'язана (має місце одночасна взаємодія кожного учасника з усіма іншими).

Також стверджується, що для організації спільної діяльності необхідне просторово-часове узгодження. У процесі спільної діяльності взаємодія може відбуватися з раніше незнайомими людьми, котрі пов'язані виконанням певного спільного для них завдання Взаємодія немовби пронизує колективну діяльність, передбачаючи при цьому, що в ході спільної діяльності суб'єкти почергово та взаємно змінюють соціально-психологічні стани, цінності й наміри один одного.

Можна назвати основні ознаки спільної діяльності:

• наявність загальних цілей для учасників взаємодії (спільна діяльність, як і інша форма кооперації, породжується необхідністю досягнення таких цілей, котрі недоступні окремій людині або досяжні частково; спільна діяльність є доцільною и тому разі, коли заздалегідь ставляться усвідомлювані цілі);

• учасники спільної діяльності, окрім індивідуальних мотивів, повинні мати спонуку працювати разом, тобто слід сформуй;і ти загальну мотивацію для досягнення мети;

• необхідне розділення єдиного процесу досягнення колективної мети на певні складові, тобто на окремі, але функціонально пов'язані сукупності дій, операцій та їх розподіл між учасниками взаємодії;

• об'єднання (або суміщення) індивідуальних діяльностей, яке розуміється як утворення цілісності спільної діяльності і як сприяння виникненню взаємозв'язків і взаємозалежностей між учасниками цієї діяльності;

• погоджене, координоване виконання розподілених і об'єднаних індивідуальних діяльностей усіх учасників;

• необхідність в управлінні (включаючи самоуправління) — потреба, внутрішньо притаманна спільній діяльності;

• наявність єдиного завершального результату, загального для учасників спільної діяльності;

• єдине просторово-часове функціонування учасників взаємодії.

Ефективна взаємодія передбачає відкритість до участі, взаємне інформування, критичний діалог, толерантність і плюралізм, готовність до подальшого взаємо‑ та саморозвитку.

Активність взаємодії зростає там, де зацікавлені сторони невдоволені фактичним станом справ і рішеннями, що приймаються.

Розкриваючи проблему взаємодії слід відзначити, що за сутністю взаємодія це є погодження, координація, впорядкування й цілеспрямування індивідуальних і групових зусиль та волі з метою виконання поставлених завдань усунення проблем, які турбують людей.

Ми згодні з судженням, що взаємодія учасників будь-якого процесу – це заснована на законах і нормативних актах, узгоджена за цілями, місцем і часом діяльність із застосуванням найбільш доцільного поєднання притаманних взаємодіючим суб’єктам сил, засобів і методів щодо вирішення поставлених завдань.

Слід зазначити, що у системі людського співіснування вирізняються різні форми взаємодії:

- партнерство,

- співробітництво,

- діалог,

- опіка,

- придушення,

- компромісна взаємодія,

- індиферентність,

- конфронтація,

- конфлікт (протистояння).

Як бачимо, своєю досконалістю, глибиною та позитивною насиченістю виокремлюється саме партнерство. В соціальному плані ми виходимо з думки, що партнерство є вищою формою людської взаємодії. Воно характеризується усвідомлюваною узгодженою конструктивною взаємодією у конкретній сфері між рівноправними суб’єктами.

Партнерство як вища форма взаємодії передбачає спільне визначення цілей діяльності, спільне її планування, розподіл ресурсів на основі можливостей кожного. Це рівень толерантної поведінки, що може бути охарактеризований такими ознаками:

Ø довготривалою та ситуативною готовністю до взаємопідтримки та взаємодопомоги;

Ø контактністю – неперервний обмін інформацією;

Ø адекватністю взаємосприйняття та взаємооцінки;

Ø доброзичливістю (відсутність агресії, зокрема самоагресії);

Ø відсутністю тривожності;

Ø мобільністю дій;

Ø взаємоввічливістю;

Ø терпінням;

Ø довірою;

Ø соціальною активністю.

Однак слід відзначити, що на сьогодні, незважаючи на законодавчу базу, взаємодія всіх громадських інститутів у сфері праці не набула системності й має епізодичний характер.

Однією з основних причин недостатньої взаємодії є низький рівень готовності до такої взаємодії як управлінців, так і громадськості.

Стосовно власне психологічних складових спільної діяльності, то зазвичай аналіз їх починається з виокремлення й характеристики загальної мети, яка є найважливішим компонентом спільної діяльності. Загальна мета уособлює ідеально представлений майбутній результат, якого намагається досягти спільність індивідів (колективний суб'єкт) у ході взаємодії. Вона може бути розписана й у вигляді більш часткових спільних завдань, поетапне виконання яких наближує всіх до отримання кінцевого результату. Обов'язковим психологічним компонентом спільної діяльності є загальна мотивація, тобто те, що спонукує людей до досягнення спільної мети. Тут надзвичайно важливим є питання співвідношення індивідуальних і колективних мотивів. Наступний психологічний компонент — спільні дії. Вони спрямовані на реалізацію поточних і перспективних завдань спільної діяльності. Завершує її психологічну структуру загальний результат. При цьому важливе значення має не тільки й не стільки загальний об'єктивний кінцевий продукт, а й суб'єктивне відображення результату індивідуальними і колективними суб'єктами. Безперечно, умовою виконання спільної діяльності є процеси розподілу, об'єднання, погодження, управління індивідуальними цілями, мотивами, діями й результатами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Функції і роль інноваційних менеджерів	\|	Технології обміну інформацією між організаціями.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.