Розвиток літератури.

Прийняття християнства стимулювало зростання спочатку церковного, а потім і світського письменства, відкрило шлях проникненню на Русь здобутків візантійської літератури, а також літератур східних і західноєвропейських народів.

Основою писемної мови Київської Русі була жива давньослов’янська мова східних слов’ян. Вона почала формуватися у VІ–Х ст. з праслов’янської мови. Із введенням християнства на Русь приходить і книжна церковнослов’янська мова, яку називають ще старослов’янською. Письменство розвивалося у тісному поєднанні з уснопоетичною народною творчістю, яка мала переважно синкретичний і дуалістичний характер,поєднуючи язичницький світогляд з християнством.

Літературу Київської Русі прийнято поділяти на перекладну й оригінальну.

Перші церковні книги були візантійського походження. Переписувалася і перекладалася, насамперед, біблійна література: вибрані тексти зі Старого завіту – парамійник, збірка псалмів царя Давида – псалтир, діяння апостолів – «Апостол», тлумачення біблійних текстів – палеї. Біблійні книги, або «святе письмо», були обов’язковою церковною літературою. Особливу популярність мав Псалтир, який використовувався як підручник для навчання письма.

Великого поширення на Русі набули твори релігійного змісту – апокрифи (грец. – «прихований, таємничий»). Вони уточнювали і доповнювали Святе Письмо. Найпопулярнішими були апокрифи есхатологічні – про загробне життя, про кінець світу, про рай іпекло. Найвідомішим есхатологічним апокрифом стало «Ходіння Богородиці по муках».

Найпершими відомими в Київській Русі агіографічними творами (грец. – «святий» і «пишу») (або житія) були переклади житій Антонія Великого, Федора Студита, Іоанна Златоуста, Георгія Побідоносця. Найбільшою популярністю користувалися житія Миколая та Олексія — «чоловіка божого».

З Візантії прийшла патристика (гр. – «батько», «отець»), або ораторсько-учительська література «отців церкви» – богословів і проповідників християнства. Великою популярністю користувався збірник Іоанна Златоуста «Златоструй», де були вміщені проповіді і повчання видатного візантійського богослова.

Видатними пам’ятками перекладної літератури візантійсько-болгарського походження є хронографи, в яких викладено епізоди всесвітньої історії. Поширення набули хроніки Іоанна Малали, Георгія Синкелла і Георгія Амартола.

До література світського характеру належали белетризовані воїнські повісті та романи. Серед них повість Йосифа Флавія «Юдейська війна», «Троянські діяння» Іоанна Малали, воїнський роман «Александрія»,лицарський роман «Девгенієве діяння».

Оригінальна література перебувала в постійних зв’язках з літературами Заходу і Сходу. Перші давньоруські твори мали виразний анти візантійський характер і були спрямовані на утвердження релігійної рівноправності Русі. Давньоруські літописи – це історичні твори, в яких найголовніші події записувалися у хронологічному порядку, по «літах». Звертаючись до історичного минулого слов’ян, літописці залучали фольклорні перекази, уснопоетичну народну творчість. Літописання увібрало в себе елементи історичних хронік, богословські твори, церковні «повчання». Всі різночасові записи, вставки у сукупності утворювали літописне зведення.

Перше таке відоме зведення було складене в Києві наприкінці 30-х рр. XI ст. У центрі оповіді – діяння князя Ярослава Мудрого. Наступним було давнє Новгородське зведення, доведене до 80-х років XI ст., за ним – Києво-Печерське зведення і початкове Київське зведення, яке об’єднало матеріали другого і третього Зведень, а також інші джерела. Названі зведення у первісному вигляді не збереглися – вони увійшли у пізніший Початковий літопис (1093 р.), фундаментальний літопис «Повість временних літ» (1113 р.), продовжений Київським літописом (1200 р.).

Вважається, що Початковий літопис був укладений ігуменом Києво-Печерського монастиря Іваном. До цього зведення увійшли «Сказання про поширення християнства» та хронологічні записи про київські події, зроблені Никоном.

Значного розвитку набуває ораторське письменство,урочиста риторика: проповіді, «слова» для виголошення. Виразний дидактичний характер мали такі твори, як «Поучання до братії» новгородського єпископа Луки Жидяти, кілька повчань Феодосія Печерського, повчання Георгія Зарубського та Григорія Філософа. У повчаннях викладалися загальні правила поведінки та моральні правила християнства.

Другу групу ораторської прози Київської Русі представляють твори видатних проповідників-письменників Іларіона, Климента Смолятича та Кирила Туровського. Це були урочисті твори, розраховані на придворну князівську і церковно-богословську верхівку. Іларіону належать твори: «Сповідання віри», «Слово про закон і благодать» і «Послання до брата стовпника». Климент Смолятич був автором «Послання Фомі». Кирилу Туровському належать «Притча про людську душу і телеса» і «Сказання про чорноризничий чин».

Видатною пам’яткою патристично літератури Русі став «Києво-Печерський патерик». Він став помітною подією в духовному житті Київської Русі, підсумував розвиток оригінальної вітчизняної агіографії і був найвищим її досягненням.

Великою популярністю користувалися паломницькі твори, які були своєрідними довідниками для географів, археологів, істориків. Найпомітнішим твором паломницької літератури є «Житіє і ходіння Данила, руської землі ігумена». Саме він започаткував давньоруську паломницьку літературу.

Найвеличнішою пам’яткою давньоруського письменства та одним із кращих творів світського героїчного епосу є «Слово о полку Ігоревім».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розвиток освіти і наукових знань.	\|	Архітектура і образотворче мистецтво Русі.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.