Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ

Загрузка...

ТЕМА 6

Час:4 год.

Мета:розкрити сутність і особливості управління активами підприємства; визначити етапи управління оборотними(у розрізі окремих їх видів) і необоротними активами та окреслити напрями підвищення його ефективності; охарактеризувати стратегію фінансування поточних активів.

 

План

6.1. Суть і значення управління активами підприємства.

6.2. Зміст і задачі управління оборотними активами.

6.3. Управління дебіторською заборгованістю.

6.4. Управління грошовими коштами.

6.5. Управління запасами

6.6. Управління необоротними активами.

6.7. Стратегія фінансування поточних активів.

 

Література:[3], [6], [7], [8], [12, с.101-204], [13, с. 166-271], [17, с.183-220], [25, с. 232-268], [31, с.157-187], [41, с.179-224]

 

6.1. Суть і значення управління активами підприємства

 

Управління активами включає два основні напрями:формування активів; використання активів.

Формування активів пов'язане з трьома основними етапами розвитку підприємства.

1. Створення нового підприємства. Формовані на цьому етапі активи визначаються розміром стартового капіталу підприємства, умовами генерування прибули, швидкістю обороту активів, рівнем їх ліквідності.

2. Розширення, реконструкція і модернізація підприємства, що діє. Цей етап здійснюється відповідно до стратегії розвитку підприємства і з урахуванням можливостей формування інвестиційних ресурсів.

3. Формування нових структурних одиниць підприємства, що діє. Цей процес здійснюється шляхом формування нових структурних майнових комплексів (на базі нового їх будівництва) або придбання готових активів у формі цілісного майнового комплексу.

Формування активів підприємства - складний і дуже відповідальний етап в життєдіяльності підприємства. Від величини активів, їх складу і структури багато в чому залежить ефективність подальшої фінансово-господарської діяльності. Оптимальність формування активів підприємства досягається тільки тоді, коли підприємство створюється на базі наукових і проектних розробок, з урахуванням об'єму наявного фінансового капіталу, перспективних масштабів діяльності, особливостей тих видів економічної діяльності, де повинно функціонувати створюване підприємство. Формуючи свої активи, підприємство прагне до досягнення певної мети.



Интернет реклама УБС

Основною метою формування активів підприємства є задоволення потреби в окремих їх видах для забезпечення необхідних умов ефективної господарської діяльності.

Управління активами являє собою систему принципів і методів розробки й реалізації управлінських рішень, пов'язаних з їх формуванням, ефективним використанням в операційній діяльності підприємства й організацією їх обороту.

Як і загальне управління фінансами, управління операційними активами підпорядковано меті росту ринкової вартості підприємства.

У процесі реалізації цієї мети управління операційними активами підприємства спрямовано на розв'язання основних завдань:

1. Формування достатнього обсягу та необхідного складу активів, що забезпечують встановлені темпи розвитку операційної діяльності.

2. Забезпечення максимальної прибутковості (рентабельності) активів, що використовуються при передбаченому рівні комерційного ризику. Максимізація прибутковості (рентабельності) активів досягається за рахунок їхнього використання в найбільш ефективних напрямках операційної діяльності й комерційних операцій підприємства.

3. Забезпечення мінімізації комерційного ризику використання активів при передбаченому рівні їх дохідності (рентабельності).

4. Забезпечення постійної платоспроможності підприємства за рахунок підтримки достатнього рівня ліквідності активів. Це завдання вирішується насамперед за рахунок ефективного управління залишками грошових активів і їх еквівалентів.

5. Оптимізація обороту активів. Це завдання вирішується шляхом ефективного управління грошовими й матеріальними потоками активів у процесі окремих циклів їхнього кругообігу на підприємстві; забезпеченням синхронності формування окремих видів потоків активів, пов'язаних з операційною діяльністю; мінімізацією сукупних витрат на організацію обороту активів у всіх їхніх формах.

Найважливішим напрямом менеджменту операційних активів є управління процесом їхнього формування. Процес формування операційних активів підприємства будується на основі таких принципів:

1. Врахування найближчих перспектив розвитку операційної діяльності й форм її диверсифікації.

2. Забезпечення відповідності обсягу та структури активів, які формуються, обсягу та структурі виробництва й збуту продукції.

3. Забезпечення оптимальності складу активів з позицій ефективності господарської діяльності. Така оптимізація складу активів підприємства спрямована, з одного боку, на забезпечення майбутнього повного корисного використання окремих їхніх видів, а з іншого, - на підвищення їх сукупної потенційної здатності генерувати операційний прибуток.

4. Забезпечення можливостей високого обороту активів у процесі їх використання.

5. Забезпечення прогресивності окремих видів активів з позицій їх відповідності вимогам технологічного прогресу.

Основні етапи управління формуванням операційних активів підприємства:

1. Аналіз забезпеченості підприємства операційними активами. Метою такого аналізу є виявлення основних тенденцій у розвитку операційних активів підприємства й оцінка рівня забезпеченості ними виробництва й реалізації продукції.

2. Визначення потреби в загальному обсязі операційних активів на майбутній період. Для діючих підприємств ця потреба визначається у формі приросту цих активів виходячи із планованого обсягу приросту виробництва (реалізації) продукції й питомої вартості операційних активів (скорегованої з урахуванням можливостей зростання їх продуктивності, визначених у процесі аналізу).

3. Оптимізація складу операційних активів у майбутньому періоді.

4. Вибір найбільш прогресивних видів операційних активів у процесі задоволення потреби в них. Такий вибір здійснюється на основі порівняльної оцінки їх функціональних аналогів за критеріями продуктивності, технологічності й надійності (по необоротних операційних активах), а також якості (по запасах товарно-матеріальних цінностей).

 

6.2. Зміст і задачі управління оборотними активами.

 

Оборотні активи - це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу, чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Основними задачами управління оборотними активами є: забезпечення безперервності процесу виробництва, прискорення оборотності оборотних активів, підвищення рентабельності оборотних активів, мінімізація ризиків і витрат, пов’язаних з формуванням і використанням оборотних активів.

Для забезпечення безперервності процесу виробництва необхідно сформувати окремі види активів у відповідності з обсягами господарської діяльності підприємства і тривалістю його операційного циклу.

Операційний цикл - це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення господарської діяльності та отримання коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Операційний цикл суттєво впливає на обсяг, структуру, і ефективність використання оборотних активів, яких включає час від моменту закупівлі матеріальних цінностей до надходження грошових коштів від покупців за реалізовану продукцію.

В процесі управління оборотними активами в межах операційного циклу необхідно виділити виробничий цикл і фінансовий цикл.

Виробничий цикл підприємства характеризує період повного обороту матеріальних елементів оборотних активів, які використовуються для обслуговування виробничого процесу, починаючи з моменту надходження сировини, матеріалів і напівфабрикатів на підприємство й закінчуючи моментом відвантаження виготовленої з них готової продукції покупцям.

Фінансовий цикл підприємства являє собою період обертання грошових коштів, інвестованих в оборотні активи, починаючи з моменту погашення кредиторської заборгованості за сировину, матеріали і закінчують інкасацією дебіторської заборгованості за відвантажену готову продукцію.

Слід зазначити, що фінансовий цикл відрізняється від операційного циклу на час обертання кредиторської заборгованості постачальників сировини, матеріалів та інших виробничих ресурсів.

На тривалість фінансового циклу впливають наступні фактори: тривалість комерційного циклу та його окремих стадій; темпи зростання обсягів виробництва; рівень інфляції та необхідність створення страхових резервів виробничих запасів; сезонність виробництва, реалізації та постачання сировини, та ринку готової продукції.

 
 

 

 


Рис. 6.1 - Схема взаємозв'язку виробничого і фінансового циклів

 

Політика управління оборотними активами являє собою частину загальної стратегії підприємства, яка полягає у формуванні необхідного обсягу і складу оборотних активів, раціоналізації і оптимізації структури джерел їх фінансування. Політика управління оборотними активами підприємства розробляється за наступними етапами:

1. Аналіз оборотних активів підприємства у попередньому періоді.

На першому етапі аналізу розглядається динаміка загального обсягу оборотних активів, які використовуються підприємством – темпи зміни середньої їх суми у порівнянні з темпами зміни об'єму реалізації продукції і середньої суми всіх активів; динаміка питомої ваги оборотних активів в загальній сумі активів підприємства.

На другому етапі аналізу розглядається динаміка складу оборотних активів підприємства в розрізі основних їх видів - запасів сировини, матеріалів і напівфабрикатів; запасів готовою продукції; дебіторській заборгованості; залишків грошових активів. В процесі цього етапу аналізу розраховуються і вивчаються темпи зміни суми кожного їх цих видів оборотних активів у зрівнянні з темпами зміни об'єму виробництва і реалізації продукції; розглядається динаміка питомої ваги основних видів оборотних активів в загальній їх сумі. Аналіз складу оборотних активів підприємства по окремих їх видах дозволить оцінити рівень їх ліквідності.

На третьому етапі аналізу вивчається оборотність окремих видів оборотних активів і загальній їх суми. Цей аналіз проводиться з використанням показників - коефіцієнта оборотності і періоду обороту оборотних активів. В процесі аналізу встановлюється загальна тривалість і структура операційного, виробничого і фінансового циклів підприємства; досліджуються основні чинники, що визначають тривалість цих циклів.

На четвертому етапі аналізу визначається рентабельність оборотних активів, досліджуються ті фактори, що визначають її визначають. В процесі аналізу використовуються коефіцієнт рентабельності оборотних активів, а також Модель Дюпона, яка стосовно цього виду активів має вигляд:

Роа = Ррпоа

де Роа- рентабельність оборотних активів;

Ррп - рентабельність реалізації продукції;

Ооа - оборотність оборотних активів.

На п'ятому етапі аналізу розглядається склад основних джерел фінансування оборотних активів – динаміка їх суми і питомої ваги загалом обсязі фінансових коштів, інвестованих в ці активи; визначається рівень фінансового ризику, що генерується структурою джерел фінансування оборотних активів, що склалася.

Результати проведеного аналізу дозволяють визначити загальний рівень ефективності управління оборотними активами на підприємстві і виявити основні напрями його підвищення у майбутньому періоді.

2. Визначення принципових підходів до формування оборотних активів підприємства. Теорія фінансового менеджменту розглядає три принципових підходи до формування оборотних активів підприємства - консервативний, помірний і агресивний.

Консервативний підхід до формування оборотних активів вбачає не тільки повне задоволення поточних потреб у всіх їх видах, що забезпечує нормальний хід операційної діяльності, але і створення високих розмірів їх резервів навипадок непередбачених складнощів в забезпеченні підприємства сировиною і матеріалами, погіршення внутрішніх умов виробництва продукції, затримки інкасації дебіторської заборгованості, активізації попиту покупців і тому подібне Такий підхід гарантує мінімізацію операційних і фінансових ризиків, але негативно позначається на ефективності використання оборотних активів - їх оборотності і рівні рентабельності.

Помірний підхід до формування оборотних активів направлений на забезпечення повного задоволення поточної потреби у всіх видах оборотних активів і створення нормальних страхових їх розмірів на випадок найбільш типових збоїв в ході операційної діяльності підприємства. При такому підході забезпечується середнє для реальних господарських умов співвідношення між рівнем ризику і рівнем ефективності використання фінансових ресурсів.

Агресивний підхід до формування оборотних активів полягає в мінімізації всіх форм страхових резервів по окремих видах цих активів. За відсутності збоїв в ході операційної діяльності такий підхід до формування оборотних активів забезпечує найбільш високий рівень ефективності їх використання. Проте будь-які збої в здійсненні нормального ходу операційної діяльності, викликані дією внутрішніх або зовнішніх чинників, приводять до істотних фінансових втрат із-за скорочення об'єму виробництва і реалізації продукції.

3.Оптимізація об'єму оборотних активів. Така оптимізація повинна виходити з обраного типу політики формування оборотних активів, забезпечуючи заданий рівень співвідношення ефективності їх використання і ризику.

4. Оптимізація співвідношення постійної і змінної частини оборотних активів.

5. Забезпечення необхідної ліквідності оборотних активів.

6. Забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів. Як і будь-який вид активів оборотні активи повинні генерувати певний прибуток при їх використанні в виробничо-збутової діяльності підприємства. Разом з тим, окремі види оборотних активів здатні приносити підприємству прямий дохід в процесі фінансової діяльності у формі відсотків і дивідендів (короткострокові фінансові вкладення). Тому складовою частиною політики, що розробляється, є забезпечення своєчасного використання тимчасово вільного залишку грошових активів для формування ефективного портфеля короткострокових фінансових вкладень.

7. Вибір форм і джерел фінансування оборотних активів - забезпечує вибір політики їх фінансування на підприємстві й оптимізацію структури його джерел.

Управління фінансуванням оборотних активів підприємства підпорядковується цілям забезпечення необхідної потреби в них відповідними фінансовими ресурсами й оптимізації структури джерел формування цих ресурсів. З урахуванням цієї мети будується управління фінансуванням оборотних активів підприємства.

Таке управління здійснюється в зазначеній нижче послідовності.

1. Аналіз стану фінансування оборотних активів підприємства у попередньому періоді. Основною метою цього аналізу є оцінка рівня достатності фінансових ресурсів, що інвестуються в оборотні активи, а також ступеня ефективності формування структури джерел їх фінансування з позицій впливу на фінансову стійкість підприємства.

2. Вибір політики фінансування оборотних активів підприємства, яка покликана відображати загальну філософію фінансового управління підприємства з позицій прийнятного співвідношення рівня прибутковості й ризику фінансової діяльності, а також кореспондуватися з раніше розглянутою політикою формування оборотних активів. У процесі вибору політики фінансування оборотних активів використовується їх класифікація за періодом функціонування, тобто в їх загальному складі виділяються постійна та змінна частини.

3. Оптимізація обсягу поточного фінансування оборотних активів (поточних фінансових потреб) з врахуванням фінансового циклу підприємства. Така оптимізація дозволяє виявити й мінімізувати реальну потребу підприємства у фінансуванні оборотних активів за рахунок власного капіталу й фінансового кредиту, що залучається (у довгостроковій або короткостроковій його формах).

4. Оптимізація структури джерел фінансування оборотних активів підприємства. При визначенні структури цього фінансування виділяють наступні групи джерел: власний капітал підприємства; довгостроковий фінансовий кредит; короткостроковий фінансовий кредит; товарний (комерційний) кредит; мінімальний розмір поточних зобов'язань за розрахунками.

Цілі і характер використання окремих видів оборотних активів мають істотні відмітні особливості. Тому на підприємствах з великим об'ємом використовуваних оборотних активів розробляється самостійна політика управління окремими їх видами.

 

6.4 Управління дебіторською заборгованістю

 

Важливою задачею фінансового менеджменту є ефективне управління дебіторською заборгованістю, спрямованою на оптимізацію її розміру та забезпечення своєчасної інкасації боргу.

Дебіторська заборгованість поділяється на такі види: дебіторська заборгованість за товари, строк плати яких не настав; дебіторська заборгованість за товари, строк сплати яких минув; дебіторська заборгованість по векселям отриманих; дебіторська заборгованість по розрахункам з бюджетом; дебіторська заборгованість по розрахункам з персоналом та інші види дебіторської заборгованості.

Політика управління дебіторською заборгованістю являє собою частину загальної політики управління оборотними активами й маркетингової політики підприємства, яка спрямовується на розширення обсягу реалізації продукції і полягає в оптимізації загального обсягу цієї заборгованості і забезпеченні її своєчасної інкасації.

Управління дебіторською заборгованістю включає такі етапи:

1. Здійснюється аналіз дебіторської заборгованості в минулому періоді. З цією митою розраховуються показники, які характеризують стан дебіторської заборгованості за минулий період. Такими показниками є: коефіцієнт відволікання оборотних активів, який розраховується за формулою:

, де

Кво – коефіцієнт відволікання оборотних активів.

Дз – середня величина дебіторської заборгованості.

ЗА - середня сума оборотних активів підприємства.

Коефіцієнт відволікання оборотних активів визначається в динаміці.

Розраховані коефіцієнти порівнюються і визначаються закономірністю зміни цих коефіцієнтів. Якщо із року в рік цей коефіцієнт скорочується то це є позитивним в роботі підприємства, якщо навпаки негативним.

Другий показник - це середній період інкасації дебіторської заборгованості який визначається за формулою:

, де

Сп – середній період інкасації дебіторської заборгованості;

Дз – середній залишок дебіторської заборгованості в аналізуємому періоді;

Вд – одноденна виручка від реалізації продукції в аналізуємому періоді.

Третій показник – це кількість оборотів дебіторської заборгованості за визначений період і визначається за формулою:

, де

Ко – кількість оборотів дебіторської заборгованості в аналізуємому періоді;

ЗР – загальна сума реалізації продукції за відповідний період.

Зазначений показник також розраховується в динаміці і порівнюється між собою. Збільшення цього показника є позитивним в роботі цього підприємства, зменшення – негативним.

2. Формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції.

Типи кредитної політики:

- консервативний – спрямований на мінімізацію ризику.

- поміркований – характеризує типові умови її здійснення у відповідності з прийнятою фінансовою практикою і орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу.

- агресивний – пріоритетною метою ставить максимізацію прибутку за рахунок розширення обсягів реалізації продукції в кредит, не враховуючи рівень кредитного ризику, який супроводжує ці операції.

3. Визначення можливої суми фінансових засобів, що інвестуються у дебіторську заборгованість по товарному і споживчому кредитам.

Розрахунок необхідної суми фінансових засобів, що інвестуються у дебіторську заборгованість, здійснюється за формулою:

, де

Ідз – необхідна сума фінансових коштів, що інвестуються у дебіторську заборгованість;

ОР – плановий обсяг реалізації продукції з наданням комерційного кредиту;

Кс/ц – коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції;

СПо – середній період обороту дебіторської заборгованості по результатам аналізу минулого періоду;

СПП – середній період прострочення платежів по результатам аналізу минулого періоду.

4. Формування системи кредитних умов. У склад цих умов входить: строк, розмір і вартість кредиту, що надається, система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань покупцями.

В залежності від строку обороту дебіторської заборгованості може встановлюватися плата за комерційний кредит – за формулою:

, де

ПСк – річна норма процентної ставки за комерційний кредит;

ЗН – знижка, що надається покупцям за дострокову сплату продукції;

СПо – середній період обороту дебіторської заборгованості по результатам аналізу минулого періоду.

5. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту включає такі елементи:

- визначення системи характеристик, які оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців;

- формування і експертиза інформаційної бази проведення оцінки кредитоспроможності покупців;

- вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності покупців;

- групування покупців за рівнем кредитоспроможності;

- диференціація кредитних умов у відповідності до рівня кредитоспроможності покупців.

6. Формування процедури інкасації дебіторської заборгованості.

7. Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості, що являє собою прискорений метод переводу дебіторської заборгованості в більш ліквідні оборотні активи, грошові кошти, короткострокові цінні папери. Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є: факторинг, облік векселів, які видані покупцям продукції, форфейтінг.

Факторинг являє собою фінансову операцію, яка полягає у поступці підприємством-продавцем права одержання коштів по платіжних документах за поставлену продукцію на користь банку або спеціалізованої компанії - "фактор-компанії", які приймають на себе всі кредитні ризики по інкасації боргу. За здійснення такої операції банк (фактор-компанія) стягують із підприємства-продавця певну комісійну плату у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця продукції й передбачених строків її оплати. Крім того, при проведенні такої операції банк (фактор-компанія) у строк до трьох днів здійснює кредитування підприємства-продавця у формі попередньої оплати боргових вимог по платіжних документах (зазвичай в розмірі від 70 до 90% суми боргу залежно від фактора ризику). Інші 10-30% суми боргу тимчасово депонуються банком у формі страхового резерву при його непогашенні покупцем (ця депонована частина боргу вертається продавцеві після повного погашення суми боргу покупцем).

Ефективність факторингової операції для продавця визначається шляхом порівняння рівня витрат за цією операцією із середнім рівнем процентної ставки по короткостроковому банківському кредитуванню.

Облік векселів, виданих покупцями продукції, являє собою фінансову операцію по їх продажу банку (або іншому фінансовому інституту, іншому господарюючому суб'єкту) за визначеною (дисконтною) ціною, яка встановлюється залежно від їх номіналу, строку погашення й облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка складається із середньої депозитної ставки, ставки комісійної винагороди, а також рівня премії за ризик при сумнівній платоспроможності векселедавця. Зазначена операція може бути здійснена тільки з переказним векселем.

Форфейтинг являє собою фінансову операцію по рефінансуванню дебіторської заборгованості по експортному товарному кредиту шляхом передачі (індосаменту) переказного векселя на користь банку (факторингової компанії) зі сплатою останньому комісійної винагороди. Банк (факторингова компанія) бере на себе зобов'язання по фінансуванню експортної операції шляхом виплати за врахованим векселем, який гарантується наданням авалю банку країни імпортера. У результаті форфейтування заборгованість покупця по товарному (комерційному) кредиту трансформується в заборгованість фінансову (на користь банку). За своєю сутністю форфейтинг поєднує в собі елементи факторингу (до якого підприємства-експортери вдаються у випадку високого кредитного ризику) і обліку векселів (з їх індосаментом тільки на користь банку).

8. Побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості.

 

6.4. Управління грошовими коштами

 

Управління грошовими коштами або залишком грошових коштів, що постійно знаходяться в розпорядженні підприємства є невід’ємною частиною управління оборотними активами.

Розмір залишку грошових коштів на поточному валютному рахунках в касі підприємства визначає рівень його абсолютної платоспроможності, тобто готовність підприємства негайно розрахуватися по невідкладним фінансовим зобов’язанням (строк виконання до 1 місяця); впливає на тривалість виробничого циклу, а отже і на розмір фінансових коштів, інвестованих в оборотні активи.

Метою фінансового менеджменту в процесі управління грошовими активами є забезпечення постійної платоспроможності підприємства.

Управління грошовими коштами повинно здійснюватись на таких засадах:

- підтримка мінімального залишку грошових коштів для безперебійного здійснення поточних розрахунків;

- створення резерву вільних грошових коштів на випадок можливого розширення обсягів виробництва;

- формування резерву грошових коштів для компенсації передбачених витрат і можливих втрат в процесі фінансово-господарської діяльності;

- своєчасна трансформація вільних грошових коштів у високоліквідні фінансові інструменти та їх зворотна конвертація для поповнення залишку грошових коштів.

Мінімальний розмір залишку грошових коштів визначається, виходячи з планового обсягу платіжного обороту та швидкості обороту грошових коштів, що складається на підприємстві з урахуванням особливостей його діяльності.

Управління грошовими коштами включає такі етапи:

1. Аналіз грошових коштів підприємства у попередньому періоді.

На першому етапі аналізується ступінь участі грошових коштів в оборотних активах підприємства в динаміці. Для цього розраховуються наступні показники:

1) коефіцієнт участі грошових коштів в оборотних активах

, де

Ку – коефіцієнт участі грошових коштів в оборотних активах;

Сз – середній залишок грошових коштів в аналізуємому періоді;

ОАз – середня сума оборотних активів в аналізуємому періоді.

Якщо коефіцієнт участі грошових коштів в оборотних активів в динаміці зменшується, то це позитивно характеризує роботу підприємства, а навпаки – негативно.

2) середній період обороту грошових коштів:

, де

По – середній залишок грошових коштів в періоді, що аналізується;

Вз – одноденна виручка від реалізації продукції в періоді, що аналізується.

Якщо в періоді, що аналізується, зменшується період обороту грошових коштів в порівнянні з минулим періодом, що це свідчить про прискорення оборотності грошових коштів і є позитивним в роботі підприємства.

3) кількість оборотів грошових коштів.

, де

Ко – кількість оборотів грошових коштів в періоді, що аналізується;

ОР – обсяг реалізації продукції за період, що аналізується.

Збільшення кількості оборотів грошових коштів в періоді, що аналізується, в порівнянні з минулим періодом свідчить про ефективне використання грошових коштів шляхом оптимізації платіжного обороту.

2. Оптимізація середнього залишку грошових активів підприємства.

Результати проведеного аналізу використовуються для визначення оптимального залишку грошових коштів для здійснення поточної діяльності за формулою:

Сзо – сума оптимального залишку грошових коштів для здійснення поточної діяльності.

СВп – сума грошового обороту в плановому періоді (сума витрачених коштів).

Ог – кількість оборотів грошових коштів в минулому періоді.

Виходячи з приведеної формули є два шляхи зменшення мінімального залишку грошових коштів:

По-перше, за рахунок оптимізації грошового обороту в плановому періоді, по-друге, шляхом прискорення оборотності грошових коштів.

Оптимізувати грошовий оборот підприємства можна шляхом корегування потоків платежів, запровадження режиму економії, зменшення потреби у фінансових ресурсах. До основних заходів щодо зменшення грошового обороту можна віднести: виключення зайвих платежів за сировину, матеріали за рахунок їх більш економного та раціонального використання; оптимізація бази оподаткування; придбання основних засобів на правах оренди та лізингу; купівля товарно-матеріальних цінностей на умовах відстрочки платежу; пролонгацію кредитів та перенесення строку окремих платежів за домовленістю з постачальниками та інші.

Прискорення оборотності грошових коштів може бути забезпечене за рахунок; зменшення тривалості операційного та фінансового циклів; своєчасної інкасації; зменшення обсягів готівкових розрахунків; скорочення питомої ваги тих форм розрахунків з постачальниками, які потребують тимчасового резервування грошових коштів на банківських рахунках, тобто застосування акредитивної форми розрахунків та розрахунків чеками.

В практиці зарубіжного фінансового менеджменту для визначення середнього залишку грошових активів застосовується модель Баумоля.

Математичний алгоритм розрахунку максимального і середнього залишку грошових коштів у відповідності з моделлю Баумоля має такий вигляд:

,

,

де ДАмакс – оптимальний розмір максимального залишку грошових коштів підприємства;

- оптимальний розмір середнього залишку грошових активів;

Р0 – витрати по обслуговуванню однієї операції поповнення грошових коштів;

Пд – рівень втрати альтернативних підходів при зберіганні грошових коштів, виражений десятинною дробю;

ПОдо – обсяг грошового обігу, що планується.

Модель Міллера-Орра являє собою більш складний алгоритм визначення оптимального розміру залишку грошових активів.

Математичний алгоритм розрахунку коливань залишку грошових активів між мінімальним і максимальним його значенням має вигляд:

,

де ДКОм/м – діапазон коливань суми залишку грошових активів між мінімальним і максимальним його значенням;

Р0 – витрати по обслуговуванню однієї операції поповнення грошових коштів;

- середньоквадратичне відхилення щоденного обсягу грошового обігу;

Пд – середній рівень втрат альтернативних доходів при зберіганні грошових коштів.

Відповідно максимальний і середній залишку грошових активів визначаються за формулами:

,

де ДАмакс – оптимальний розмір максимального залишку грошових активів підприємства;

ДА - оптимальний розмір середнього залишку грошових активів підприємства;

ДАмін - мінімальний залишок грошових активів підприємства;

ДКОм/м – діапазон коливань суми залишку грошових активів між мінімальним і максимальним його значенням.

3. Диференціація середнього залишку грошових активів у розрізі національної і іноземної валюти.

4. Вибір ефективних форм регулювання середнього залишку грошових активів.

5. Забезпечення рентабельності використання тимчасово вільного залишку грошових коштів. На цьому етапі розробляється система заходів по мінімізації рівня втрат альтернативного доходу в процесі їх зберігання і протиінфляційного захисту.

Задача підвищення ефективності використання грошових коштів може бути досягнута шляхом інвестування у високоліквідні фінансові інструменти або зберігати тимчасово вільні грошові кошти у комерційному банку у формі депозитних рахунків. Підвищується ефективність використання грошових коштів за рахунок мінімізації сукупних витрат по їх утриманню і зворотній конвертації короткострокових фінансових вкладень в готові засоби платежу.

6. Побудова ефективних систем контролю за грошовими активами підприємства. Об’єктом такого контролю є сукупний рівень залишку грошових коштів, які забезпечують поточну платоспроможність підприємства, а також рівень ефективності сформованого портфеля короткострокових фінансових вкладень підприємства.

План надходження та витрачання грошових коштів - це вид поточного плану підприємства, в якому відображаються результати зведеного планування грошових потоків у середньостроковому періоді.

Основною метою розробки плану надходження та витрачання грошових коштів є прогнозування у часі валового та чистого грошових потоків підприємства у розрізі окремих видів його господарської діяльності і забезпечення постійної платоспроможності на всіх етапах планового періоду.

У цьому плані має бути забезпечений чіткий взаємозв'язок показників залишку грошових коштів на початок періоду, їх надходження і витрачання у плановому періоді та залишку грошових коштів на кінець планового періоду.

План надходження та використання грошових коштів розробляється на підприємстві у наступній послідовності:

1) прогнозування надходження та витрачання грошових коштів з операційної діяльності;

2) обґрунтування планових показників руху грошових коштів з інвестиційної діяльності;

3) розрахунок планових показників надходження та витрачання грошових коштів з фінансової діяльності;

4) прогнозування валового позитивного і від'ємного та чистого грошових потоків.

Прогнозування руху грошових коштів з операційної діяльності передбачає прогнозування надходження та витрачання грошових коштів виходячи з планового обсягу реалізації продукції.

Прогнозування показників руху грошових коштів з інвестиційної діяльності здійснюється методом прямих розрахунків виходячи з:

1) суми надходження грошових коштів від запланованого продажу основних засобів та нематеріальних активів, обсяг яких визначається згідно з програмою оновлення операційних необоротних активів;

2) запланованої суми дивідендів, відсотків до отримання;

3) програми реальних інвестицій, яка характеризує обсяги вкладення грошових коштів в окремі реальні інвестиційні проекти, початок їх освоєння;

4) портфеля довгострокових фінансових інвестицій, який визначає суми інвестицій в окремі фінансові інструменти та період їх здійснення;

Прогнозування надходження та витрачання грошових коштів з фінансової діяльності здійснюється методом прямого розрахунку на основі потреби підприємства у зовнішньому фінансуванні та витрат по його залученню. Основою для проведення таких розрахунків є:

1) запланований обсяг емісії акцій, або залучення додаткового пайового капіталу; у план надходження та витрачання грошових коштів включається лише та частина додаткової емісії акцій, яка може бути реалізована у плановому періоді;

2) запланований обсяг залучення різних форм довгострокового та короткострокового кредиту;

3) сума очікуваного надходження грошових коштів на засадах цільового безкоштовного фінансування;

4) суми основного боргу по фінансових кредитах, що передбачаються до виплати у плановому періоді (визначаються згідно з укладеними кредитними угодами);

5) запланований обсяг дивідендних виплат акціонерам (відсотків на пайовий капітал), який визначається згідно з розробленою дивідендною політикою та запланованим обсягом чистого прибутку.

Результати планових розрахунків оформлюються у спеціальному документі, що побудований за структурою "Звіту про рух грошових коштів".

Окрім прогнозування надходження і витрачання грошових коштів на підприємствах доцільно складати оперативні плани або прогнози руху грошових потоків. З цією метою підприємства повинні розробляти платіжний календар, який складається або на квартал з щомісячним розбиттям, або на місяць з подекадним розбиттям.

Платіжний календар представляє собою оперативний фінансовий план, що розробляється на місяць і відображає надходження та витрати грошових коштів у процесі здійснення господарської діяльності.

Для ефективного управління грошовими потоками по операційній діяльності підприємства, повинні складатися такі види платіжного календаря:

1) календар надходження і витрачання грошових коштів по виробництву і реалізації продукції;

2) календар формування і використання матеріальних оборотних активів;

3) календар інкасації дебіторської заборгованості;

4) календар обслуговування короткострокових і довгострокових фінансових кредитів;

5) календар податкових платежів;

6) календар управлінських витрат;

7) календар виплат заробітної плати і тому подібне

Для ефективного управління грошовими потоками по інвестиційній діяльності підприємство повинне складати такі види платіжного календаря:

1) календар формування і використання інвестиційних ресурсів для здійснення реальних інвестиційних проектів;

2) календар формування довгострокових фінансових інвестицій і платежів по капітальних боргах;

3) календар формування короткострокових фінансових інвестицій і платежів по поточних фінансових боргах.

Для ефективного управління грошовими потоками по фінансовій діяльності підприємство повинне складати такі види платіжного календаря:

1) календар емісії акцій і виплат дивідендів акціонерам;

2) календар випуску облігацій і виплати відсотків;

3) календар залучення інших джерел фінансових коштів для здійснення господарської діяльності.

 

6.5. Управління запасами

 

Управління запасами представляє складний комплекс заходів, в якому завдання фінансового менеджменту тісним чином переплітаються із завданнями виробничого менеджменту і маркетингу. Всі ці завдання підпорядковані єдиній меті - забезпеченню безперебійного процесу виробництва і реалізації продукції при мінімізації поточних витрат по обслуговуванню запасів.

Політика управління запасами є частиною загальної політики управління оборотними активами підприємства, що полягає в оптимізації загального розміру і структури запасів товарно-матеріальних цінностей, мінімізації витрат по їх обслуговуванню і забезпеченні ефективного контролю за їх рухом.

1. Аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей в попередньому періоді. Основним завданням цього аналізу є виявлення рівня забезпеченості виробництва і реалізації продукції відповідними запасами товарно-матеріальних цінностей в попередньому періоді і оцінка ефективності їх використання. Аналіз проводиться в розрізі основних видів запасів.

На першому етапі аналізу розглядаються показники загальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей - темпи її динаміки, питома вага в об'ємі оборотних активів і тому подібне

На другому етапі аналізу вивчається структура запасів в розрізі їх видів і основних груп, виявляються сезонні коливання їх розмірів.

На третьому етапі аналізу вивчається ефективність використання різних видів і груп запасів і їх об'єму в цілому, яка характеризується показниками їх оборотності.

На четвертому етапі аналізу вивчаються об'єм і структура поточних витрат по обслуговуванню запасів в розрізі окремих видів цих витрат.

2. Визначення цілей формування запасів. Запаси товарно-матеріальних цінностей, що включаються до складу оборотних актинів, можуть створюватися на підприємстві з різними цілями:

а) забезпечення поточної виробничої діяльності (поточні запаси сировини і матеріалів);

б) забезпечення поточної збутової діяльності (поточні запаси готової продукції);

в) накопичення сезонних запасів, що забезпечують господарський процес в майбутньому періоді (сезонні запаси сировини, матеріалів і готової продукції) і тому подібне

В процесі формування політики управління запасами вони відповідним чином класифікуються для забезпечення подальшої диференціації методів управління ними.

3. Оптимізація розміру основних груп поточних запасів. Така оптимізація пов'язана з попереднім розділенням всієї сукупності запасів товарно-матеріальних цінностей на два основні види - виробничі запаси (запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів) і запаси готової продукції. У розрізі кожного з цих видів виділяються запаси поточного зберігання - постійно оновлювана частина запасів, що формуються на регулярній основі і рівномірно споживаних в процесі виробництва продукції або її реалізації покупцям.

Для оптимізації розміру поточних запасів товарно-матеріальних цінностей використовується ряд моделей, серед яких найбільшого поширення набула «Модель економічно обґрунтованого розміру замовлення». Вона може бути використана для оптимізації розміру як виробничих запасів, так і запасів готової продукції.

Розрахунковий механізм моделі ЕОQ заснований на мінімізації сукупних операційних витрат по закупівлі і зберіганню запасів на підприємстві. Ці операційні витрати заздалегідь розділяються на дві групи: а) сума витрат по розміщенню замовлень (що включають витрати по транспортуванню і прийманню товарів); б) сума витрат по зберіганню товарів на складі.

Математично модель EOQ виражається такою формулою:

,

де РППо – оптимальний середній розмір партії поставки ТМЦ;

ОПП – обсяг виробничого споживання ТМЦ;

Срз – середня вартість розміщення одного замовлення;

Сз – вартість зберігання одиниці товару у даному періоді.

Оптимальний середній розмір виробничого запасу

,

де ПЗ0 - оптимальний середній розмір виробничого запасу.

Сума операційних витрат по розміщенню замовлень визначається по формулі:

,

де ОЗрз - сума операційних витрат по розміщенню замовлень;

РППо – оптимальний середній розмір партії поставки ТМЦ;

ОПП – обсяг виробничого споживання ТМЦ;

Срз – середня вартість розміщення одного замовлення;

Сума операційних витрат по зберіганню товарів на складі визначається по формулі:

,

де ОЗзт - сума операційних витрат по зберіганню товарів;

РППо – оптимальний середній розмір партії поставки ТМЦ;

Сз – вартість зберігання одиниці товарів в даному періоді;

4. Оптимізація загальної суми запасів ТМЦ, що включаються у склад оборотних активів.

Розрахунок оптимальної суми запасів кожного виду здійснюється за формулою

де Зп - оптимальної суми запасів на кінець періоду;

Нпз – норматив запасів поточного зберігання, днів;

Оо – одноденний обсяг виробництва (для ТМЦ) або реалізації (для готової продукції) у наступному періоді;

Зсз – сума запасів сезонного зберігання, що планується;

Зц - сума запасів цільового призначення інших видів, що планується.

5. Побудова ефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві.

6. Реальне відображення у фінансовому обліку вартості запасів ТМЦ в умовах інфляції.

 

6.6. Управління необоротними активами

 

Сформовані на початку господарської діяльності підприємства необоротні активи потребують постійного управління ними.

Основними задачами управління необоротними активами є:

- визначення можливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій та розширеній основі;

- визначення потреби в нарощенні необоротних активів для розширення обсягів виробництва;

- визначення можливих способів розширення основних виробничих засобів (нове будівництво, розширення, конструкція, технічне переоснащення)

- забезпечення ефективного використання раніше сформованих та нововведених основних засобів та матеріальних активів;

- формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури;

Оновлення основних засобів на простій основі здійснюється за рахунок поточного, середнього та капітального ремонтів, а також придбання нових видів необоротних активів в межах існуючої на підприємстві потужності виробництва.

Для визначення потреби у прирості необоротних активів у випадку їх розширеного відтворення аналізуються:

- необхідні додаткові площі та потужності для збільшення обсягів господарської діяльності;

- залишок необоротних активів на початок планового періоду;

- планове вибуття необоротних активів у зв’язку з їх фізичним та моральним зносом.

При цьому залучити в достатньому обсязі інформацію про ціну ресурсів та облікові оцінки виробничих засобів, так як в практиці фінансового менеджменту приріст необоротних активів завжди визначається лише у вартісних показниках. Управління необоротними активами здійснюється за такими етапами:

1. Аналіз необоротних активів.

З цією метою визначаються наступні показники:

Коефіцієнт участі операційних необоротних активів в загальній сумі активів підприємства:

,

де Ку – коефіцієнт участі операційних необоротних активів в зазначеній сумі активів підприємства.

ВАс – середня вартість операційних необоротних активів.

ОАс – середня вартість оборотних активів.

Визначений коефіцієнт розраховується в динаміці. Якщо при порівнянні зазначення цього коефіцієнта збільшується, то це позитивно характеризує роботу підприємства, якщо навпаки – негативно.

Коефіцієнт зносу:

, де

Кз – коефіцієнт зносу необоротних активів на кінець періоду, що аналізується;

Зк – сума зносу;

ВАс – середня вартість необоротних активів.

Даний коефіцієнт характеризує сутність фізичного зносу необоротних активів. Цей показник розраховується в динаміці. Збільшення коефіцієнту зносу звітного періоду у порівнянні з минулим періодом негативно характеризує роботу підприємства, а зменшення – навпаки позитивно.

Коефіцієнт придатності необоротних активів:

,

де Кп – коефіцієнт придатності необоротних активів;

ВАз – залишкова вартість необоротних активів;

ВАп – первісна вартість необоротних активів.

Зростання цього показника в динаміці позитивно характеризує роботу підприємства, а зменшення, навпаки – негативно.

Період обороту необоротних активів:

,

де По – період обороту необоротних активів;

ВАс – середня вартість необоротних активів;

Зс – середня сума зносу необоротних активів.

Зазначений показник розраховується в динаміці. Збільшення цього показника в звітному періоді у порівнянні з минулим періодом позитивно характеризує роботу підприємства, зменшення, навпаки – негативно.

Коефіцієнт рентабельності:

,

де Кр – коефіцієнт рентабельності необоротних активів;

Пч – чистий прибуток підприємства.

ВАс – середня вартість необоротних активів.

На основі проведеного аналізу визначається оптимальна сума необоротних активів в плановому періоді за формулою:

,

де ВАо – оптимальна сума необоротних активів;

ВАк – вартість необоротних активів, які використовуються на кінець звітного періоду;

ВАн – вартість необоротних активів, які не використовуються у виробничому процесі на кінець звітного періоду;

DКВА – приріст коефіцієнту використання необоротних активів у звітному періоді;

DКОР – коефіцієнт приросту обсягу реалізації продукції у плановому періоді.

2. Оптимізація загального обсягу й складу операційних необоротних активів підприємства. Така оптимізація здійснюється з врахуванням виявлених у процесі аналізу можливих резервів підвищення виробничого використання операційних необоротних активів у майбутньому періоді. До числа основних з таких резервів відносяться: підвищення продуктивного використання операційних необоротних активів у часі (за рахунок приросту коефіцієнтів змінності та безперервності їх роботи) і підвищення продуктивного використання операційних необоротних активів по потужності (за рахунок росту продуктивності окремих їх видів у межах передбаченої технічної потужності). У процесі оптимізації загального обсягу операційних необоротних активів з їх складу виключаються ті види, які не беруть участі у виробничому процесі з різних причин.

3. Забезпечення правильного нарахування амортизації операційних необоротних активів. Об'єктами амортизації є операційні основні засоби (крім землі) та види операційних нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисного використання відповідного активу, що встановлюється підприємством.

4. Забезпечення своєчасного відновлення операційних необоротних активів підприємства. З цією метою на підприємстві визначається необхідний рівень інтенсивності відновлення окремих груп операційних необоротних активів; розраховується загальний обсяг активів, що підлягають відновленню в майбутньому періоді; встановлюються основні форми й вартість відновлення різних груп активів.

5. Забезпечення ефективності використання операційних необоротних активів підприємства. Таке забезпечення полягає в розробці системи заходів, спрямованих на підвищення коефіцієнтів рентабельності й виробничої віддачі операційних необоротних активів.

Заходи щодо забезпечення підвищення ефективності використання операційних необоротних активів можна розглядати як заходи щодо скорочення потреби в обсязі їх фінансування й підвищення темпів економічного розвитку підприємства за рахунок більш раціонального використання власних фінансових ресурсів.

6. Вибір форм та оптимізація структури джерел фінансування операційних необоротних активів. Принципово відновлення й приріст операційних необоротних активів можуть фінансуватися за рахунок власного капіталу, довгострокового позикового капіталу (довгострокового банківського кредиту, фінансового лізингу тощо).

Фінансування оновлення операційних необоротних активів зводиться до трьох варіантів. Перший з них ґрунтується на тому, що весь обсяг оновлення цих активів фінансується за рахунок власного капіталу. Другий з них заснований на змішаному фінансуванні оновлення операційних необоротних активів за рахунок власного й довгострокового позикового капіталу. Третій варіант передбачає оновлення окремих видів необоротних активів винятково за рахунок фінансового кредиту (наприклад, за рахунок фінансового лізингу).

Вибір відповідного варіанта фінансування оновлення операційних необоротних активів по підприємству в цілому здійснюється з врахування таких основних факторів:

• достатності власних фінансових ресурсів для забезпечення економічногорозвитку підприємства в майбутньому періоді;

вартості довгострокового фінансового кредиту порівняно з рівнем прибутку, що генерується тими видами операційних необоротних активів, які оновлюються;

• досягнутого співвідношення використання власного й позикового капіталу, що визначає рівень фінансової стійкості підприємства;

• доступності довгострокового фінансового кредиту для підприємства.

У процесі фінансування оновлення окремих видів операційних необоротних активів одним з найбільш складних завдань фінансового менеджменту є вибір альтернативного варіанта - придбання цих активів у власність або їх оренда. У сучасних умовах орендні (лізингові) операції можуть здійснюватися підприємством у формі оперативної фінансової, зворотної й інших форм лізингу (оренди) необоротних активів.

Вирішуючи дилему оренди (лізингу) або придбання у власність окремих видів матеріальних і нематеріальних цінностей, що входять до складу оновлюваних операційних необоротних активів підприємства, варто виходити з переваг і недоліків орендних операцій.

Основними перевагами оренди (лізингу) є:

а) збільшення ринкової вартості підприємства за рахунок одержання додаткового прибутку без придбання основних засобів у власність;

б) збільшення обсягу й диверсифікація господарської діяльності підприємства без істотного розширення обсягу фінансування його необоротних активів;

в) істотна економія фінансових ресурсів на початковому етапі використання орендованих основних засобів;

г) зниження ризику втрати фінансової стійкості, оскільки оперативний лізинг (оренда) не веде до зростання фінансових зобов'язань (пасивів), а являє собою так зване позабалансове фінансування основних засобів;

д) зниження потреби в активах підприємства у розрахунку на одиницю виробленої (реалізованої) продукції, оскільки орендовані види основних засобів перебувають на балансі орендодавця; в умовах оподатковування майна це дозволяє зменшити розмір податкових платежів;

є) зниження бази оподаткування прибутку підприємства; відповідно до діючого законодавства орендна плата включається до складу собівартості продукції (витрат), що знижує обсяг балансового прибутку підприємства, в умовах високого рівня оподаткування прибутку це дозволяє одержати істотний ефект;

ж) звільнення орендаря від тривалого використання капіталу в незавершеному будівництві при самостійному формуванні основних засобів (проектно-конструкторських робіт, фінансування наукових розробок, будівельно-монтажних робіт, освоєння нового виробництва тощо);

з) зниження фінансових ризиків, пов'язаних з моральним старінням і необхідністю прискореного оновлення основних засобів (при оперативному лізингу);

і) більш проста процедура одержання й оформлення порівняно з одержанням і оформленням довгострокового кредиту.

Основними недоліками оренди (лізингу) є:

а) подорожчання собівартості продукції у зв'язку з тим, що розмір орендної плати зазвичай є набагато вищим за розмір амортизаційних відрахувань; це може послабити позиції підприємства в ціновій конкуренції або знизити рівень рентабельності його господарської діяльності;

б) здійснення прискореної амортизації (при фінансовому лізингу) може бути зроблено лише за згодою орендодавця, що обмежує можливості підприємства у формуванні власних ресурсів за рахунок проведення необхідної амортизаційної політики;

в) неможливість істотної модернізації використовуваного майна без згоди орендодавця, що обмежує швидкість його оновлення й поліпшення з метою підвищення рентабельності використання;

г) більш висока вартість в окремих випадках обслуговування лізингових платежів порівняно з обслуговуванням довгострокового банківського кредиту (при використанні фінансового або поворотного лізингу);

д) недоодержання доходу у формі ліквідаційної вартості основних засобів при оперативному лізингу, якщо строк оренди збігається зі строком повної їх амортизації;

є) ризик не продовження оренди при оперативному лізингу в період високої господарської кон'юнктури, коли орендовані види основних засобів використовуються найбільш ефективно (це зв'язано з терміновим характером орендних відносин при цій формі).

Критерієм прийняття управлінських рішень про придбання або оренду окремих видів основних засобів, поряд з оцінкою вищевикладених переваг і недоліків лізингу і їх значимістю для даного підприємства з позицій фінансового менеджменту, є порівняння сумарних потоків платежів при різних формах фінансування відновлення майна.

Ефективність грошових потоків порівнюється за теперішньою вартістю по таких основних варіантах рішень:

1) придбання активів у власність за рахунок власних фінансових ресурсів;

2) придбання активів у власність за рахунок довгострокового банківського кредиту;

3) оренда (лізинг) активів, що підлягають оновленню.

Результати розробленої політики управління необоротними активами одержують своє відображення у зведеному плановому документі - балансі потреби у відновленні й фінансуванні необоротних активів.

 

6.7. Стратегія фінансування поточних активів

 

В теорії фінансового менеджменту прийнято виділяти різні стратегії фінансування поточних активів в залежності від відношення фінансового менеджера до вибору джерел покриття варійованої частини оборотних активів.

Відомі чотири моделі стратегії фінансування поточних активів: ідеальна, агресивна, консервативна, компромісна.

Ідеальна модель побудована виходячи з понять “поточні активи” та “поточні зобов’язання”. Термін “ідеальний” означає не в прямому значенні ідеал, а рівність поточних активів з короткостроковими зобов’язаннями. Сутність цієї стратегії полягає в тому, що довгострокові пасиви встановлюються на рівні необоротних активів, тобто ця модель має такий вигляд:

ДП = НА

ПЗ = ОА, де

ДП – довгострокові пасиви (власний капітал і довгострокові зобов’язання);

НА - необоротні активи;

ПЗ – поточні зобов’язання;

ОА – оборотні активи

Довгострокові пасиви включають: власні кошти (статутний капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток) та запозичені (довгострокові кредити банку, інші довгострокові позики).

Необоротні активи включають: нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість (заборгованість за майно), відстрочені податкові активи, інші необоротні активи.

В реальному житті ця модель практично не зустрічається через те, що вона найбільш ризикована, оскільки при несприятливих умовах (наприклад, коли треба розрахуватися зі всіма кредиторами одночасно) підприємство може опинитися перед необхідністю продажу частини основних засобів для покриття поточної кредиторської заборгованості. Сутність цієї стратегії полягає в тому, що довгострокові пасиви встановлюються на рівні необоротних активів.

Агресивна модель фінансування поточних активів полягає в тому, що довгострокові пасиви є джерелом покриття необоротних активів та постійної частини поточних активів, тобто їх мінімуму, який необхідний для здійснення господарської діяльності. В цьому разі варійована частина поточних активів в повному обсязі покривається короткостроковою кредиторською заборгованістю.

З позиції ліквідності ця стратегія також є ризикованою, оскільки в практичній діяльності обмежуватися лише мінімумом на поточних активів не можливо. Агресивна модель фінансування поточних активів має такий вигляд:

ДП = НА + ПЧ,

ПЗ = ВЧ, де

ВЧ – варійована частина поточних активів

ПЧ – постійна частина оборотних активів (норматив оборотних коштів).

Консервативна модель передбачає, що варійована частина поточних активів також покривається довгостроковими пасивами. Як правило, консервативна модель застосовується на початкових стадіях існування підприємства за умови достатньої величини капіталу власників підприємства і доступності довгострокових кредитів інвестиційного фінансування.

В цьому разі короткострокової кредиторської заборгованості немає, відсутній ризик втрати ліквідності, тобто модель має штучний вигляд. В господарській діяльності такого не буває, щоб була відсутня кредиторська заборгованість.

Ця модель має такий вигляд:

ДП = НА + ПЧ + ВЧ,

ВК = НА,

ДЗ = ОА,

де ВК – власний капітал;

ДЗ – довгострокові зобов’язання.

Компромісна модель фінансування поточних активів найбільш реальна. Сутність її полягає її в тому, що необоротні активи, постійна частина поточних активів і приблизно половина варійованої частини поточних активів покривається довгостроковими пасивами. При цьому чистий оборотний капітал визначається у вигляді різниці між довгостроковими та необоротними активами, тобто:

ЧК = ДП – НА,

де ЧК – чистий оборотний капітал,

Чистий оборотний капітал також можна відобразити таким рівнянням:

ЧК = ПЧ + 0,5ВЧ

При компромісній моделі в окремі періоди господарської діяльності підприємство може мати надмірні поточні активи, що негативно впливає на розмір прибутку. Водночас це дає можливість підтримувати ліквідність балансу підприємства на відповідному рівні.

Компромісна модель фінансування поточних активів має такий вигляд:

ДП = НА+ПЧ+05ВЧ,

ВК = НА,

ДЗ = ПЧ +0,5ВЧ,

ПЗ = 0,5ВЧ

В Україні фактично використовується «змішана» модель. Її сутність полягає у наступному:

1. Власний капітал може використовуватися для фінансування необоротних і оборотних активів в будь-якій пропорції.

2. Довгострокові і поточні зобов’язання можуть використовуватися для фінансування необоротних активів.

3. Довгострокові і поточні зобов’язання можуть використовуватися для фінансування постійної і змінної частини оборотних активів в будь-якій пропорції.

Такий підхід дозволяє підприємству більш ефективно маневрувати фінансовими коштами в умовах фінансово-економічної нестабільності, зростання аб


Читайте також:

  1. ERP і управління можливостями бізнесу
  2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
  3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
  4. Oracle Управління преміальними
  5. А. Видання прав актів управління
  6. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
  7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
  8. Адаптивні організаційні структури управління.
  9. Адміністративне право і державне управління.
  10. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
  11. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
  12. Адміністративні методи управління

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ВАРТІСТЬ ГРОШЕЙ В ЧАСІ І ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ | УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЯМИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.033 сек.