Колективізація в Україні: методи її здійснення, соціальні та демографічні наслідки

Проголосивши індустріалізацію промисловості, більшовики визначили одним з основних джерел її фінансування село. Для цього потрібно було замість неконтрольованих державою індивідуальних господарств створити велике виробництво, тобто колективізувати сільське господарство. Така форма забезпечувала контроль з боку ВКП(б) над селянством, ставала важливою складовою формування тоталітарної системи. Перехід до колективізації підштовхнула криза хлібозаготівель 1927—1928 рр. За умов зростання ринкової ціни на хліб селянство відмовлялось продавати його державі за нижчими цінами. У січні 1928 р. політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення про примусове вилучення у селянства зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації сільського господарства.

Постанова ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. "Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву" зарахувала Україну до групи районів, де колективізацію мали завершити восени 1931 р. або навесні 1932 р. Початок колективізації показав, що селяни не бажають відмовлятися від своєї власності й передавати її в колгоспи. Адже усуспільнювали не тільки засоби виробництва, а й продуктивну худобу, птицю, реманент. Досягти цього вдавалося лише шляхом грубого насильства. Ті, хто не вступав до колгоспу, прирівнювалися до ворогів радянської влади і злочинців. Адміністрація млинів відмовлялася молоти їм зерно, їхніх дітей виключали зі шкіл, лікарі не приймали їх як пацієнтів тощо. Особливо активним був наступ проти заможних селян — т.зв. куркулів, до яких зараховували не лише тих, хто використовував найману працю, а й селян-одноосібників, які застосовували у господарстві мотор або просто мали хату, вкриту бляхою. Спочатку цей наступ здійснювався шляхом адміністративного тиску — запроваджувався високий податок, заборонялася оренда землі тощо. З грудня 1929 р. влада розпочала політику відкритого терору: селяни, які активно протистояли колективізації, підлягали розстрілу або ув'язненню, заможніші — виселялися у віддалені райони СРСР, багатьох змусили покинути свої повіти. Під "розкуркулення" потрапляли не лише заможні господарі, а й ті, хто не хотів йти до колгоспів. Кампанія "ліквідації куркульства як класу" була формою репресій проти всього селянства. Якщо у 1929 р. офіційно визначена кількість куркульських господарств в Україні становила 71,5 тис, то насправді до 1932 р. тут було ліквідовано 200 тис. господарств, разом з членами сімей це становило майже 1,5 млн. осіб. Близько 850 тис. з них як "спец поселенців" чи, радше сказати, кріпаків, заслали на Північ і до Сибіру, де вони масово вмирали, бо жили і працювали у нелюдських умовах. Значною мірою на кістках українців розбудовувалися Кузбас, Караганда, Печора, Колима.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Історичне значення та основні уроки Української національної революції 1917-1921рр.	\|	Україна і процес формування тоталітарного режиму в СРСР

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.