Методи управління

Методи управління земельними ресурсами класифікуються за ознаками їх змісту і механізму (способу) впливу на працівника і земельні ресурси. У результаті цього в науці управління чітко визначено дві групи методів за видами відносин, які відрізняються між собою критерієм примусовості й переконання. У науковій і спеціальній літературі ці групи методів часто називають методами прямого впливу (активними) і методами опосередкованого впливу (пасивними).

До першої групи методів належать методи, які мають правове забезпечення, починаючи з Конституції України і закінчуючи правовими документами місцевого рівня, включаючи рішення трудових колективів, судів, а до другої групи -методи, які не мають правового забезпечення.

До першої групи методів відносяться адміністративні, до другої – економічні й соціально-психологічні методи управління.

Адміністративні методи поділяються на дві підгрупи: організаційно-стабілізаційні та організаційно-розпорядчі.

Організаційно-стабілізаційні методи включають регламентування - створення положень про органи управління земельними ресурсами, їх підрозділи; нормування - встановлення нормативів і норм виконання робіт та меж компетенції; інструктування - роз’яснення способів та умов виконання робіт, дій керівників і спеціалістів.

Треба зазначити, що інструкції (правила, методичні вказівки тощо) призначаються для забезпечення єдності та узгоджених дій виконавця..

Організаційно-розпорядчі методи включають:

Наказ - це письмова або усна вимога першого керівника до підлеглих щодо виконання певної роботи з указанням термінів. Цей документ, який має директивний, контролюючий і виховний вплив, завжди був і залишається одним з основних засобів управління трудовим колективом.

Розпорядження – це вимога, поставлена до підлеглих, щодо розв’язання окремих питань. Прикладом розпорядження може бути закріплення комп’ютера за конкретною особою колективу або ж розпорядження про виконання певного виду робіт тим чи іншим виконавцем тощо. Розпорядження може видаватись письмово, коли воно стосується особливо важливого завдання або ж зачіпає інтереси всього трудового колективу. В усіх інших випадках розпорядження, як правило, усне. При цьому у підлеглих не повинно виникати сумніву щодо необхідності виконання розпорядження керівника.

Вказівки стосуються компетенції нижчих ланок вертикальної ієрархії управлінської структури. Кожна вказівка для виконавця повинна бути зрозумілою, коректною і нести повну інформацію про те, що потрібно виконати, як, коли і для чого.

Як бачимо, адміністративні методи управління базуються на авторитеті, владі і дисципліні, державних стандартах тощо. Вони передбачають обов’язкове виконання вказівок керівника; в іншому випадку неминуча дисциплінарна чи матеріальна відповідальність.

Водночас адміністративні методи знаходять своє продовження в економічних методах управління і при правильному їх співвідношенні є різними сторонами господарського управління.

Економічні методи управління земельними ресурсами здійснюються шляхом створення економічних умов, які ініціюють трудовий колектив для досягнення кращих результатів у своїй діяльності - з одного боку і з другого боку - економічного регулювання раціонального використання та охорони земель без заходів адміністративного впливу.

При економічних методах управління виробництво гнучкіше і швидше реагує на зміни суспільних потреб. Суб’єкти управління отримують більше прав, починають виконувати функції, які раніше входили в коло обов’язків державних органів. При цьому останні отримують можливість зосередитись на стратегічних питаннях прогнозування і планування розвитку економіки країни в цілому. Саме економічні методи управління дозволяють досягнути найбільш гармонійного поєднання суспільних, колективних і особистих інтересів, забезпечити ефективне використання земельних ресурсів.

Інструментом економічних методів управління є матеріальне стимулювання працівників як суб’єктів управління земельними ресурсами, що виражається в першу чергу основною оплатою праці, доплатами, надбавками та преміями.

Економічні ж методи щодо регулювання раціонального використання і охорони земель передбачають: 1) економічні стимулювання; 2) відшкодування збитків; 3) плату за землю.

Відповідно до чинного законодавства економічне стимулювання раціонального використання і охорони земель включає:

· надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель;

· виділення коштів державного або місцевого бюджету громадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини;

· звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану згідно з державними та регіональними програмами;

· компенсацію з бюджетних коштів зниження доходу власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих та малопродуктивних земель, що стали такими не з їх вини.

Потрібно зазначити, що стимулювання раціонального землекористування повинно знаходити своє відображення в підтримці державою цін на сільськогосподарську продукцію. Такий досвід мають США, де в період «великої депресії» (1929-1933 рр.) було підтримано рівень цін фермерських господарств, що закріпило віру селян у те, що їх справа потрібна державі і суспільству.

Держава повинна (зобов’язана) стимулювати всі форми господарювання на землі, але в міру певної стабілізації розвитку землекористування держава поступово повинна переходити до стимулювання тих землекористувачів чи землевласників, які, сконцентрувавши доволі значні засоби, займуться товарним сільськогосподарським виробництвом.

Доцільно зауважити, що така модель стимулювання досить чітко спрацьовує у фермерському секторі США.

Без державної допомоги (надання позик, товарних кредитів, пільгового оподаткування тощо) землекористування «не підніметься з колін» і зміна форм власності тут нічого не вирішить. Тому зовсім не випадково з 1 січня 1999 р. в Україні запроваджено фіксований сільськогосподарський податок, що суттєво знижує податковий тиск на власників і користувачів землі. З 1 січня 1999 р. до 1 січня 2004 р. сільськогосподарські товаровиробники отримали можливість не сплачувати податок на додану вартість.

Заслуговує на увагу Указ Президента України від 11.06.1998 р. № 614/98, який регламентує підтримку цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників, що є доброю ознакою ефективного землекористування.

Потрібно зазначити, що державна політика повинна бути спрямована не тільки на стимулювання, але й на відшкодування збитків, заподіяних вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі й орендарів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян. У випадках, коли мають місце псування і руйнування землі з вини власників і землекористувачів, останні підлягають економічним санкціям у формі відповідних штрафів, адекватних заподіяній шкоді.

У системі економічного регулювання раціонального використання і охорони земель важливе місце належить платі за використання землі. У статті 2 Закону України від 19 вересня 1996 р. «Про плату за землю» сказано, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

У статті 3 цього ж Закону зазначено, що плата за землю запроваджується з метою:

· формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання і охорони земель;

· підвищення родючості ґрунтів;

· відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов’язаних з господарюванням на землях гіршої якості;

· ведення земельного кадастру;

· здійснення землеустрою та моніторингу земель;

· проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.

Наукове визначення прийняття управлінських рішень значною мірою ґрунтується на соціально-психологічних методах управління, завданням яких є вміле управління настроєм підлеглих, задоволення потреб їхнього духовного життя.

Соціально-психологічні методи включають насамперед:

1) формування трудових колективів із врахуванням психологічних характеристик людей, що сприяє підвищенню їх спільної трудової діяльності;

2) професійне навчання кадрів, згуртованість колективу, формування сприятливого соціально-психологічного клімату;

3) організацію змагань, обміну досвідом, збереження добрих традицій і обрядів;

4) моральне стимулювання (виділення житла, оголошення подяки, надання путівки в санаторій тощо);

5) оптимальне поєднання похвали і критики, переконання і примусу;

6) підвищення рівня культурних і соціально-побутових потреб, таких як проведення вільного часу, культурних заходів, заняття спортом тощо.

Залежно від суб’єктів управління методи управління підрозділяються на дві групи: адміністративні і громадські.

Адміністративні методи, які засновані на владній природі державного управління, застосовує адміністрація організації чи установи. Кожний орган управління наділений певними повноваженнями, в результаті чого може впливати на підлеглі органи, визначати завдання, застосовувати ті чи інші заходи впливу.

Громадські методи управління застосовуються трудовими колективами і громадськими організаціями.

Тільки системне використання різних методів управління земельними ресурсами дозволить розв’язати питання ефективного землекористування.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Мета і завдання ефективного управління земельними ресурсами	\|	Наукові принципи управління

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.