САМОСТІЙНЕ ОПРАЦЮВАННЯ

Класифікація та порядок розрахунку й методи оцінки показників, що характеризують стан і ефективність використання майна підприємства.

Для того, щоб оцінити стан та ефективність використання майна підприємства використовують такі групи показників:

І. Показники стану майна:

1. Віддача майна:

В_м = ВП/ВА_сер (3.1)

де ВП – вартість виробленої продукції;

ВА_сер – середньорічна вартість активів підприємства.

Цей показник характеризує суму виробленої продукції, що припадає на 1 грн. активів підприємства.

2. Завантаження майна:

З_м = ВА_сер /ВП (3.2)

Характеризує суму майна, яка була використана для виробництва 1 грн. продукції.

3. Середній термін експлуатації майна:

Т_експ = ВА_сер /ВП_од (3.3)

де ВП_од – одноденна виручка від реалізації продукції.

ІІ. Показниками ефективності використання майна є:

1. Сума чистого прибутку, що припадає на 1 грн. майна, який визначається як відношення чистого прибутку до середньорічної вартості майна підприємства.

2. Рентабельність майна підприємства визначається як і попередній показник , але у % [12].

Для оцінки стану і ефективності формування майна підприємства використовують порівняння темпів зміни показників. Зокрема, окремі порівняння можуть свідчити про наступне:

- приріст активів, власного капіталу і зобов'язань: ВК_пр_./ А > ЗБ_пр / А - поліпшення фінансової незалежності підприємства;

- приріст середньорічної вартості активів і чистого доходу:

ЧД_пр_. / ЧД > СВА_пр_. / СВА , ефективне використання активів.

- приріст середньорічної вартості активів і вартості продукції

ВП_пр_. / ВП > СВА_пр_. / СВА, ефективне використання потенціалу підприємства.

- приріст середньорічної вартості активів і чистого прибутку:

ЧП_пр_. / ЧП > СВА_пр_. / СВА , привабливість господарської діяльності.

Використовуючи порівняння, можна зробити висновок: якщо темпи збільшення активів переважають темпи збільшення результативних показників господарської діяльності, то при інших рівних умовах підприємство втрачає фінансову стабільність. А якщо ж навпаки, відбувається зменшення ресурсомісткості об'єктів господарювання, покращується використання активів, підвищується їх рентабельність.

1. Грошовий мультиплікатор.

Законодавством України передбачено, що змінювати масу грошей в обігу можна лише на основі функціонування банківської системи і, насамперед, шляхом емісії Національного банку України та комерційних банків з метою кредитування реального руху товарної маси. При цьому НБУ емітує готівку і безготівкові кошти, продаючи їх комерційним банкам, а комерційні банки через свої депозитно-кредитні операції здатні творити безготівкові форми грошових коштів на основі використання грошово-кредитного мультиплікатора.

Що таке грошово-кредитний мультиплікатор?

Грошово-кредитний мультиплікатор – це коефіцієнт збільшення (скорочення) надлишкових резервів банківської системи, який утворюється внаслідок процесу створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) у процесі кредитування клієнтів банками на основі додаткових вільних резервів, що надійшли до банку ззовні. Коефіцієнт взаємозв´язку між збільшенням (скороченням) надлишкових резервів банківської системи і сумою нових кредитних грошей, яку вона може створити, ґрунтується на принципі: втрачені кредитні ресурси одним комерційним банком внаслідок надання кредитів своїм клієнтам стають надбанням іншого і використовуються ним вже як власні кошти для надання у безготівковій формі своїм клієнтам. І так далі. Тобто кожна грошова одиниця, яка випускається одним комерційним банком створює кредитні резерви іншим банкам: другому, третьому і т.д.

Ефект дії мультиплікатора постійно відтворюється тому, що втрачені резерви для одного банку створюють вільні кредитні ресурси іншого комерційного банку, тому банківська система загалом не втрачає їх, а створює надлишкові резерви. У підсумку, така спроможність банківської системи існує не завжди і не безмежна. Вона обмежується необхідністю формувати комерційними банками обов´язкових резервів, розміри яких визначаються резервною нормою, що регулюється законодавчо.

Вона визначається НБУ у відсотках до банківських пасивів, забезпечує банківській системі достатню ліквідність у періоди несприятливої кон´юнктури і дозволяє державі регулювати масу грошей в обігу:

де Рн - резервна норма.

Для визначення всієї маси грошей, яку спроможна створити одна грошова одиниця надлишкових резервів за даної резервної норми, розраховується грошово-кредитний мультиплікатор:

де MM- грошово-кредитний мультиплікатор на певний момент; М0 - маса грошей в обігу поза банками; D - маса грошей у депозитах комерційних банків; R - сума резервів комерційних банків (гроші на кореспондентських рахунках і в касах банків).

Приміром, на 1.01.2012 р. в Україні рівень мультиплікації становив 1,18, тобто, він був дуже низьким. Але і надто великий коефіцієнт мультиплікації може порушити рівновагу на грошовому ринку і спровокувати інфляцію.

Необхідність формувати обов’язкові резерви робить джерелом кредитування лише вільні банківські резерви, тобто ту сукупність грошових коштів комерційних банків, яка є у розпорядженні комерційного банку в даний момент і може використовуватися ними для активних операцій. Вільний резерв банку визначається як різниця між загальним резервом і обов’язковим резервом. Чим більший розмір вільного резерву, тим вищою є кредитоздатність банку.

Величина грошово-кредитного мультиплікатора залежить від:

а) норми обов’язкового резервування (ч): mm = 1/ч;

б) використання позичених коштів клієнтами банку для готівкових платежів, що припиняє процес мультиплікації і знижує його загальний рівень;

в) зниження попиту на позички і зростання позичкового відсотка зменшує надання позик і формування депозитних вкладів у банках;

г) зростання надходжень готівки на рахунки клієнта або продажу частини активів на міжбанківському ринку здатне збільшити розмір коефіцієнта мультиплікації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Значення та етапи обліку податкових платежів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.