Ві роки XIX ст.

Ті роки XIX ст.

У цей час українська інтелігенція в Західній Україні розпочала активну роботу по науковому дослідженню рідної мови, написанні її граматики, складання словників. Це було вкрай актуально з огляду на те, що ані австрійці, ані поляки не визнавали за українською мовою права на самобутність та самодостатність. Вони просто заперечували факт її існування. Результатом філологічних досліджень стали праці Івана Могильницького та діяльність Зоріяна Ходаківського. У 1822-1823 рр. в альманасі «Львівський пілігрим» вперше було надруковано збірку українських і польських пісень, наукові статті про них, складені львівським професором Карлом Гюнтером і галицьким істориком Денисом Зубрицьким.

У цей період в Галичині виникає організація української інтелігенції під назвою «Руська трійця» (1832 р.). Її очолював Маркіян Шашкевич. «Руська трійця» була напівлегальним демократично–просвітницьким і літературним об'єднанням. Її діяльність базувалася на попередніх досягненнях культури українського народу. Головний напрямок роботи – це дослідження і популяризація історико-культурних надбань українців, актуалізація окремих сторін суспільно-політичного життя українців в Австро-Угорщині. Своєю появою «Руська трійця» знаменувала перехід від фольклорного до культурницького етапу УНВ. Учасники цієї організації перебували під впливом ідей романтизму, а також етнографічних, історичних і літературних творів українців Наддніпрянської України. Діяльність «Руської трійці» носила загальнонаціональний характер і була необхідна, як для підавстрійської, так і для підросійської України. Наприкінці 1837 р. у Будапешті було опубліковано збірку літературних у фольклорний творів членів «Руської трійці», що називалася «Русалка Дністрова». Вона вийшла українською мовою і пропагувала ідею єдності народу.

Особливий вплив на національний рух в Західній Україні справила революційна хвиля 1848-1849 рр., що охопила майже усю Європу. Для народів Центральної та Східною Європи, які перебували в колоніальній залежності – це був період активної боротьби за свої національні права.

Під тиском революції, австрійський уряд був змушений піти на задоволення окремих вимог тих народів, що населяли імперію, зокрема і українців. У такий спосіб уряд намагався здобути прихильність українців, а також поставити їх як противагу революційно налаштованим полякам. Наприклад, в Галичині було скасовано кріпосне право (1848 р.), а 15 травня 1848 р. ліквідовано панщину. До того ж, тут було запроваджено дію Конституції, що означало отримання українцями громадянських і політичних прав. При Львівському університеті відкрилися кафедри української філософії, історії і богослов'я з українською мовою навчання.

13 квітня 1848 р. поляки створили Центральну Раду Народову як самоврядний орган і координаційний центр всіх революційних подій у Львові і Галичині. 2 травня 1848 р. українці, у свою чергу, утворили Головну Руську Раду (ГРР) на чолі з єпископом Григорієм Яхимовичем. ГРР подала петицію до губернатора з пропозицією поділити Галичину на Західну (польську) і Східну (українську), а також запровадити в Східній Галичині, об'єднано з Закарпаттям і Буковиною, місцеве українське самоврядування, як окремої української провінції.

У 1848 р. у Львові вийшла перша українська газета «Зоря Галицька», де ГРР пропагувала свої ідеї, а також було створено культурно – просвітницьку організацію «Галицько-руську матицю».

1-2 листопада 1848 р. австрійські війська почали наступ на Львів з метою придушення революційних заворушень. Місто охопило народне повстання, яке зазнало поразки. Це поклало край головним революційним реформам а Австрії, що були спричинені революцією.

На відміну від інтелігенції українське селянство більш рішуче боролося за свої права. Наприклад, у 30-50-х рр. XIX ст. у Буковині вибухала ціла низка селянських повстань під приводом Лук’яна Кобилиці. Головною метою повстанців було скасування кріпосного права і панщини та наділення їх землею.

Таким чином, у першій половині XIX ст. УНВ в західноукраїнських землях проходить фольклорний і культурницький етапи. У цей час закладається основа потужних суспільно – політичних рухів, які в другій половині XIX ст. і визначали характерні форми діяльності української інтелігенції по політичному обстоюванню прав українців в Австро-Угорщині.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проблеми становлення громадянського та правового суспільства на початку ХХІ ст.	\|	Національне відродження в західноукраїнських землях другої половини XIXст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.